Коли моя душа боїться співати, я розгортаю альбом творів Андрія Ліпатова, поринаючи в іронічний світ непередбачуваного наїву. У дні помаранчевої революції Андрій тупцював на холодній площі рідного серцю старого Єлисаветграда — Кіровограда, розливаючи людям придбаний власним коштом чай і сподіваючися, що, можливо, тепер настане час, коли держава полюбить його і всіх інших художників, поетів, музикантів і просто талановитих хороших людей, які стоять за базарними прилавками й за шкільними дошками, всіх цих потенційних емігрантів із квітучої, родючої, співучої країни. А коли не сталося, як гадалося, він подумав: «Нічого, якось наступним разом...» — узяв пензля і знову пішов малювати.
З дивовижним українським художником Андрієм Ліпатовим я познайомився зблизька 1999-го, коли влаштовували його персональну виставку в Художньо-меморіальному музеї О. Осмьоркіна. Що я знав про нього? Що він народився 1960 року в Коломні Московської області (Росія) у сім’ї військовика. З 1966-го живе в Україні, в Кіровограді. Закінчив (1980) Кіровоградський інститут сільськогосподарського машинобудування, за фахом інженер-механік. Після закінчення інституту Андрій працював інженером-конструктором на заводі «Гідросила». Ще в інституті захопився карикатурою, друкувався в періодичній пресі. Захопився живописом. З 1993 року повністю присвятив себе улюбленій справі. 1998-го Ліпатов став членом Національної спілки майстрів народного мистецтва...
Переді мною стояв високий, широкоплечий чоловік із дивовижно яскравою, чистою, сонячною усмішкою. Його рухи чимось нагадували котячу ходу, коли кіт уперше ступає до нового будинку. «Дивний чоловік», — подумалось тоді. Він справді був дивний, як на художника нашого часу. Скромний, невибагливий, неговіркий, акуратний, розмову вів із гідністю й повагою до співбесідника. Одним словом, переді мною стояв інтелігент європейського штибу. Потім я виявив ці риси і в його творах. Парадоксальна суміш іронічного шаржу, народної картини й анімаційного світобачення, «гоголівщини» й східноєвропейської естетики, на кшталт Генералича або Лацковича, створювала таке саме враження грайливої чистоти, сонячності. Це була відкритість класичного наїву.
Іноді зовні бурлескні, але внутрішньо стримані, композиції Ліпатова нагадували картини Катерини Білокур. Звісно, не манерою письма чи сюжетом, а радше бажанням окультурити свій мистецький простір. Андрій органічно поєднував художницьке і ремісниче, загальнофілософське і особистісне. Його Україна — це його Місто, збагачене літературним фольклором, міфотворчістю минулої та сучасної культури передмістя. Його Всесвіт простягається від Сковороди, Рабле й Гауфа до сповненої іронічної, ностальгійної ноти епохи механіки з «Майстром корабля» Юрія Яновського, з биттям годинника на старій ратуші, радощами людства від перших польотів дирижаблів, крутіння колеса веломашини, гудіння парової турбіни...
У його ставленні до творчості м’якість характеру, доброта серця поєднувалися з цілеспрямованістю митця. 2002 року він став призером Міжнародного арт-конкурсу в Йокогамі, Японія, 2007-го — переможцем ХІІ Салону Деогенес Таборда в Буенос-Айресі, Аргентина. Ліпатов брав участь у ІV Бієнале наївного мистецтва в м. Андерсі, Франція, 2006 р., у ІІ Міжнародному фестивалі наївного мистецтва «Фестнаїв», Москва, Росія, 2007 р., у ІІІ Міжнародному пленері наївного мистецтва, Гуменне, Словаччина, 2007 р., ІІІ й ІV Фестивалях наївного мистецтва Верней на Арві, Франція, 2007, 2008 рр., у Бірмінгемському арт-ярмарку, м. Бірмінгем, Великобританія, 2008 р. Його твори — у музейних колекціях Художньо-меморіального музею О. Осмьоркіна (Кіровоград), обласних художніх музеїв Черкас і Кіровограда, у Музеї наївного мистецтва (Москва, Росія), Музеї наївного мистецтва (Беро, Франція), Вихорлатському музеї (Гуменне, Словаччина), у Фонді культури Volpe Stressens (Буенос-Айрес, Аргентина) та в численних приватних колекціях Росії, США, Канади, Великобританії, Франції, Італії, країн Балтії. Але для України творчість цього художника поки що фактично є Terra incognitа, як, до речі, й більшості сучасних майстрів цього напряму.
Кажуть, що мистецький світ нематеріальний. Ні, він навіть більш реалістичний, ніж саме життя! Ну, здавалося б, що може бути особливого у скляних банках із солінням, у кухонній дошці з двома шматками м’яса, в лавровому листочку, перечниці й зубку часнику, або в черевиках на високій платформі, настільній лампі й «вертушці» для платівок? Але художник побачив у них відлуння часу, він пам’ятав цей час і зупинив його у просторі, перетворивши на гармонійний складник власного світу, де море шумить безшумно, а поодинока хвиля, що накочується, з веселим гуркотом зупиняється десь в океані космосу, не завдаючи жодної шкоди, де кімнати осяяні синім, жовтим і рожевим світлом, а білі люстри спускаються до м’яких крісел і музика «Бітлз» змішується із запашним подихом філіжанки тільки-но звареної кави.
Свої картини Андрій називав «картинками». Можливо, для нього вони були лише малою — висловленою — частиною його великого творчого життя. Для мене його картини, як привіт із дитинства, як вітальні листівки, що стоять поряд зі світлом ялинкових прикрас, із першим снігом за вікном, першим побаченим проліском, запахом духмяного маминого пирога, цвітом вишні, з тим, що ми позначаємо словом Диво. Його твори народжують диво душевної радості. Він один із вірних життю, він стверджує, що воно зовсім не таке монотонно- страшне, яким постає з екранів телевізорів, зі шпальт газет, із несплачених квитанцій за комунальні послуги, з дверей чиновних кабінетів. «Мафія безсмертна» — в його картині це звучить іронічно-кумедно, він знав — усі ми смертні. Усе колись закінчується, невмируща лише душа.
Андрій Ліпатов рано пішов із життя, у розквіті таланту (митець не мав і 49 років). Це сталося 13 січня 2010-го. Але залишив нам у спадок свої роботи, які нині з успіхом експонуються в музеях. Його картини хочеться передивлятися знову і знову, розглядати знайомі-незнайомі обличчя, шукати відповіді на ребуси його наївного, але доброго й мудрого мистецтва.
Р.S. Роботи митця можна побачити на вернісажі, що відкрився цього тижня в Кіровоградській обласній науковій бібліотеці (відділ мистецтв).
