Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Треба глибше зазирнути в часи, з яких вийшов наш народ

11 листопада, 2011 - 00:00

У газеті «День» №№ 190—191 від 21—22 жовтня та №№ 195—196 від 28—29 жовтня 2011 р. на продовження серії статей був надрукований матеріал Василя Ткаченка «Світосистема Руси-України». Вона викликає зацікавлення, але я хочу сказати дещо про інше.

Ми чомусь усе хочемо розповісти про історію створення найбільш відомої держави Руси, але мене та, думаю, і багатьох цікавить історія держави українців — і не тільки часів Руси. Русь — не перша назва української держави.

Навіть у «Дні» професор Валерій Степанков (№№ 142-143 від 12—13 серпня 2011 р.) згадує Антське царство, що існувало в ІV столітті, Київське князівство династій Києвичів — 40-ві роки VII століття.

Дружина пана Джеймса Мейса пані Наталя Дзюбенко-Мейс писала свій роман про можливий прихід на береги Дніпра Андрія Первозваного не тільки за мотивами легенди, а й за історичними, археологічними дослідженнями, наскільки я пам’ятаю її розповідь на презентації цього роману, де мені пощастило бути її сусідом у залі Спілки письменників під час вручення пані Наталії премії.

Місто Кролевець на Сіверщині (тепер Сумська область), де я свого часу жив, має датою заснування 1601 рік, хоч років десять тому археологічна експедиція Сумського університету розкопала на його території в мікрорайоні Подолово житло ХІ століття. З приходом татар люди, вочевидь, розбіглися по лісах, а зі зміною часу знову почали повертатись на колись обжите місце (хоча це могло тривати століттями).

Легенду про вовчицю та Ромула і Рема італійці не викидають зі своєї історії, як і дату 753 р. до н.е., то чому ми повинні забувати Кия, Щека та Хорива — цю щемку історію, що дійшла до нас через стільки століть?

«День» робить історію, підносячи пам’ять народу. Від часів Грушевського минуло сто років, тому, гадаю, треба не вишукувати слово за словом у цього дійсно Героя України, а додати до його робіт столітній здобуток, подивитися ще ширше та глибше в часи, з яких вийшов наш народ, з’єднати в одне ціле всі знахідки, дослідження ХХ століття і додати до того, що ми знали раніше. Як жили поляни, сіверці, інші частини українців до з’єднання в одну державу. За вихідну, вочевидь, треба брати Київську, це щонайменше півтори тисячі років існування.

А де тепер Музей Києва, чому ми мовчимо? Навіть Євро-2012 не зрушив цю проблему з місця. А скількох туристів чекаємо! Хоч гостям би показали, хто є ми, що є Київ. Будьмо гідні своєї землі, своєї держави.

Юрій КОЗЯ, член Національної спілки журналістів України, с. Таганча Канівського району Черкаської області
Газета: 
Рубрика: