...У липні цього року в місті Амстердам відбулася 52 Міжнародна учнівська олімпіада з математики. Україну представляли шість школярів, і всі вони здобули медалі. Завдяки успіху наших учнів команда України посіла 15 місце серед команд-учасниць (101) змагань. А погане в тому, що за результатами зовнішнього незалежного оцінювання з 145 856 випускників, котрі зголосилися на перевірку знань з математики, найвищий бал отримали... 232 (1,6 на тисячу, або 0,16%).
«КУДИ ПОДІЛИСЯ ОДЕРЖИМІ ПРАЦІВНИКИ?»
Складається песимістичне уявлення про якість нашої освіти та перспективи молодого покоління, яке не тільки не хоче вчитися — воно не хоче й працювати.
У 1996 р. 31% представників нашої молоді відповіли, що «не хочуть працювати взагалі» (Соціологічна служба «Дня» // «День» № 23 від 22 листопада 1996 р. ). За даними ж теперішнього опитування, частка непрацюючих серед молоді становить 51% . Це чи не найбільша загроза суспільству і державі — негативне ставлення значної частини нашої молоді не тільки до навчання, а й до будь-якої праці. Особливо виразна ця тенденція серед молоді великих міст.
Негаразди на цьому напрямку почалися досить давно — із 1960-х років, а вже наприкінці 70-х стали цілком відчутними. Ще у ті часи академік Б.Є. Патон у своїх публічних виступах неодноразово патетично запитував: «Куди поділися одержимі працівники?» Тому що стало проблематичним взяти на роботу в Києві працелюбного і компетентного випускника технічного вишу — навіть із наданням житла від працедавця! З того часу становище із трудовою мотивацією в суспільстві погіршувалася, поволі — так що майже непомітно, але невпинно.
У Концепції економічного розвитку України на 2008—2015 рр. наведено прогноз небезпечного стану ринку праці: «За деякими оцінками, до 2015 року ринок праці зможе задовольнити потреби економіки у кваліфікованих кадрах лише на 40%» [www.feg.org.ua/docs/ua_economics_ua.pdf]. Там же зазначено, що «якість підготовки фахівців за роки незалежності помітно знизилася». Отже, за вірогідною оцінкою, наше суспільство впевнено рухається до стану, де частка доконаних нероб сягне 40—50%, а у столиці — й понад 70%.
Суспільна катастрофа, що насувається на Україну, полягає насамперед у прогресуючому збільшенні (аж до переважання) неморальних осіб із негативним ставленням до навчання і будь-якої праці. Це — з ознаками курсу внутрішньої політики — призведе не тільки до нестачі кваліфікованих кадрів, а й до розкладу суспільства й зникнення української нації. А територія України — майже мирно — може стати далекою провінцією іншої держави з людьми, які хочуть і можуть працювати.
ЕМОЦІЙНА ГОТОВНІСТЬ ДО ПРАЦІ І РАННЄ ДИТИНСТВО
Костянтин Ушинський писав: «Схильність до лінощів (йдеться про «душевні лінощі» — відсутність емоційної готовності до праці. — В.К.) розвивається, коли дитя безперервно потішають, забавляють і розважають, так що майже одна пасивна діяльність сповнює життя його душі... Не можна вести на повідку волю дитини, а треба дати їй простір самій зростати і міцніти». На жаль, цей простір батьки — дуже часто через зайнятість, а також через байдужість — заповнюють телевізором та комп’ютером. Маршалл Маклюен, відомий світовий авторитет в галузі впливу телебачення на людину й суспільство, писав: «Дитя телебачення — це інвалід, якому не передбачені привілеї» (1964 р.); «Телебачення діє як ЛСД»; «Безпечна доза телебачення для дітей — щось близько нуля»; «Телевізор демобілізує м’язи ока. Тому дитя телебачення не може читати».
Німецькі вчені після обстеження 100 тисяч 15-річних підлітків у 32-х європейських країнах встановили, що чим більше учні користуються комп’ютерами в школі і вдома, тим гірше їхні результати у вивченні мов і математики. Не секрет, що «сідають» діти на комп’ютерні технології ще із раннього дитинства. У своїй популярній у Німеччині книзі «Мистецтво виховання» учений Петер Штрук стверджує, що «навіть схильність до вживання наркотичних речовин формується до 3-х років. І якщо до цього часу «у маляти не виробляться такі якості, як дисциплінованість, старанність, охайність, щирість, комунікабельність тощо, те надалі батькам доведеться займатися не вихованням, а перевихованням із набагато більш сумнівними шансами на успіх».
Доктор Арік Сігман (Aric Sigman), член IOB (Institute of Biology) і асоційований член Британського психологічного товариства (Britrsh Psychological Society), вважає: «У той час як триває дискусія навколо змісту ЗМІ, телеекран впливає на наші думки, поведінку й зростаюче тіло. Досвід свідчить, що спостереження телеекрана призводить до фізіологічних змін... Більшість із цих ефектів відбувається незалежно від змісту програми». Рекомендації д-ра Аріка Сігмана щодо припустимого перепровадження дитиною часу у приміщенні з телевізором: до трьох років — жодної хвилини; від трьох до семи років — до півгодини — однієї години на день; від 7 до 12 років — до однієї години на день; від 12 до 15 років — від однієї до півтори години на день; 16 років і більш — дві години на день.
До речі, вивчення шкільних класних журналів, проведене у 1970-х та 1990-х роках, показали, що за весь період навчання (10 чи 11 років) у більшості учнів середньорічний бал залишається практично сталим. Тобто «якість» випускників шкіл — їхній навчальний рейтинг — майже цілком визначається станом поповнення початкових класів. Також, за експертною оцінкою, 10 годин телевізійних сеансів на тиждень зменшують творчий потенціал дитини на чверть, 2 години на день — майже наполовину. Якщо в дошкільному віці дивитися телевізор більше трьох годин на день, можна втратити до 90% соціальної активності, що означає мозкову — психологічну — пожиттєву інвалідність другої групи.
«КОМП’ЮТЕРНЕ» ВИХОВАННЯ
Комп’ютери були створені для виконання операцій, що раніш виконувалися людьми. Тому можливе порівняння між підготовкою комп’ютера до роботи і розвитком та освітою людини. Створенню ОС фахівцями і її запису на жорсткий диск відповідає формування і завантаження у довгочасну неусвідомлювану пам’ять дитини образу ідеального буття: бази даних для розпізнавання, фільтрації і подальшої переробки істотної інформації. Цей процес відбувається під впливом отримуваної інформації — що дитина робить, відчуває, бачить і чує — і пропорційно збільшенню маси мозку та його «визріванню» — закріпленню постійних зв’язків між клітинами-нейронами. Орієнтовно до двох років в дитини розвивається — 40% інтелекту; 3 роки — 60%; 4 роки — 70%; 5 років — 80%; 6 років — 87%; 8 років — 93%.
Саме тому «виховання» десятків людських дітей дикими тваринами виключило їхнє повернення у суспільство. А проводження часу перед телевізором та комп’ютером формує її «операційну систему» як живої «приставки» до «ящика» або обчислювальної машини! З усіма наслідками для суспільства, майбутньої спільноти і родини... Так відбувається масове формування професіональних телеглядачів і гравців на «компах».
Проте існують відмінності: робочу програму комп’ютера можна завантажити лише після закінчення завантаження операційної системи, а «робоча програма» людини — початкова моральність, початкові усвідомлені уявлення — виявляються у віці після 3—4 років, тобто іще до завершення визрівання мозку і до закінчення повного формування і завантаження людського відповідника ОС. Отже, суспільно необхідним є відповідальне ставлення до виховання у дошкільному віці, особливо у ранньому дитинстві. Перезавантажити неусвідомлювану довгочасну пам’ять людини — подібно комп’ютерній — неможливо. Адже постійні контакти між клітинами мозку зростаються пожиттєво.
Потрібно пам’ятати, що емоційна готовність до праці, а за нею і працелюбність формуються і закріплюються у дошкільному віці, переважно до трьох — чотирьох років, під час самостійної гри у працю і формування у голові неусвідомлюваного образу ідеального буття. Потім доросла людина зможе завзято і сумлінно працювати стільки годин на день, скільки вона гралася в працю чи навіть посильно і охоче працювала в дитинстві. Виховання творця, особистості з переважанням мотивацій творення над мотиваціями споживання, полягає насамперед у розподілі часу між самостійною грою у працю та іншим часом неспання. Ефективною і безпечною є праця на земельній ділянці і догляд за тваринами, хоча можливі й інші різноманітні форми.
По-друге, свідоме ставлення людини до навколишнього світу — моральні основи особистості — формуються і закріплюються переважно у віці від трьох-чотирьох до шести-семи років (переважно до п’яти) шляхом поєднання емоційно-настановчих принципів образу ідеального буття із іконічними та мовними образами довгочасної усвідомленої пам’яті («що таке добре і що таке зле»). По-третє, формування основ моральності — відповідального ставлення до оточення («я є життя, котре хоче жити серед інших життів, які теж хочуть жити», «не потурай злу»), Батьківщини («я — дитя цієї землі») і до себе («бережись згубних звичок») має відбуватися на ґрунті емоційної готовності до праці. Четверте правило: розвиток морального творчого інтелекту і його вищої форми — духовності, — протягом освіти є головним завданням школи. Проте їх початкове формування постає можливим і доцільним ще в ранньому дошкільному віці.
Моральне і трудове виховання дошкільників, а з тим протидія розкладу суспільства — надзвичайно складне й відповідальне завдання, розв’язання якого можливе тільки шляхом поєднання величезних зусиль держави, сім’ї і громадськості. Разом із тим, «точка неповернення» швидко і невпинно наближається. Сказане, на переконання автора, свідчить про суспільно-життєву необхідність глибокої перебудови нашої свідомості, системи виховання, формування науково- і ресурсомістких державних програм і значних витрат. Адже бездіяльність — надто небезпечна!
