103 учасники. Понад 380 незвичайних світлин, що були відібрані з 1200 робіт, надісланих на фотоконкурс «Дня» з усієї України, і не тільки. Багато гостей, щирих слів. Вишукана музика та змістовне спілкування. У центрі уваги, звісно, фото. І жива історія.
Це доволі лаконічні підсумки відкриття ХІІІ фотовиставки «День-2011», яку було представлено в Українському домі 21 жовтня. Вона стала своєрідною кульмінацією в низці інтелектуальних і культурно-мистецьких «подарунків», які ми підготували авторам та читачам газети до 15-річчя «Дня». До речі, того ж вечора головний редактор Лариса Івшина, крім іншого, представила естетичну ознаку культурного поля «Дня» — «клубну хустку», створену Павлом Маковим та Лілією Пустовіт. А ще за всіма правилами й за участі представника «Укрпошти» Лариса Івшина здійснила урочисту процедуру спецпогашення серії марок «День»: Великі імена», які нагадують нам про Джеймса Мейса, Клару Гудзик та Анатолія Казанського.
Головних переможців цьогорічного фотоконкурсу наші читачі вже побачили. Володар Гран-прі та знімок, якому було присуджено Приз Призів «Золотий День», вийшли на перших сторінках двох попередніх п’ятничних номерів газети.
Отже, Гран-прі ХІІІ Міжнародного фотоконкурсу газети «День-2011» одержав Владислав Мусієнко (Київ) за роботу «Руки» (див. першу сторінку «Дня» від 14 жовтня 2011 року). Владислав отримав депозитний договір на суму 25 тис. грн. від «Промінвестбанку».
Треба сказати, що це вже не перша перемога Владислава на фотоконкурсі «Дня». Зокрема, минулого року він здобув Приз Призів «Золотий День» за фото «Сестри-жалібниці». Читачі також пам’ятатимуть Владислава завдяки знімку «Той самий Breguet», що зафіксував на руці патріарха РПЦ Кирила непомірно дорогий годинник. Цього року робота Мусієнка — знову не позбавлена гостроти суспільно-політичного моменту. На знімку — Юлія Тимошенко. Фото зі спини. Нетрадиційності традиційно гламурному образу екс-прем’єра додають напрацьовані руки, що обіймають політика за плечі.
— Фотороботу «Руки» я зробив випадково, десь біля Верховної Ради на одному з мітингів за участі Юлії Тимошенко, — розповідає Влад МУСІЄНКО. — На якусь секунду я опинився в неї за спиною — і це дійсно була секунда, бо потім охорона мене виштовхала, але в цей момент хтось із прихильників її обняв. Уже вдома я роздивився, які фактурні руки обняли Юлію Володимирівну. А потім ситуація в країні склалася так, що фотографія стала символічною. Цікаво, що кожен може знайти в ній якісь свої символи, смисли, по-своєму витлумачити її. Оглянувши цьогорічну фотовиставку «Дня», помітив, що на ній переважають фотографії зі світлим змістом, які несуть радісні емоції. Тобто можна сказати, що сьогодні в суспільстві є попит на добро. Фотоконкурс «Дня» — це фактично єдиний в Україні конкурс для фоторепортерів, альтернатив якому просто немає. Особисто мені він імпонує своєю демократичністю. Я подаю роботи ще з 2006 року, і їх завжди гарно сприймають.
Володарем Призу Призів «Золотий день», нагороди, яку щороку вручає головний редактор «Дня» Лариса Івшина, став знімок фотокора «Дня» Костянтина Гришина — «...Повернення Руської правди» (див. першу сторінку «Дня» від 21 жовтня 2011 року).
— Жодних містичних історій із цим знімком не пов’язано. Я зробив його в центрі культури та історії Древньої Русі «Парк Київська Русь», випадково, — розповів Костянтин ГРИШИН. — Лежав старовинний шолом, підійшов хлопчик, надяг його, повернувся до мене й посміхнувся. Одна мить — і все!
Попри однозначно позитивний заряд, який несе це фото, воно водночас втілює одну з найгостріших і найболючіших для України проблем — історичної спадщини Київської Русі. Точніше, цей усміхнений хлопчик у києворуському шоломі, що ніби символізує здатність захищати Своє, та в окулярах, що символізує здатність захищати Своє за допомогою власного ж Розуму, є втіленням того, як ми бачимо вирішення проблеми приналежності руської спадщини. А вирішення полягає в тому, аби своїм життям дорівнятися до власної великої історії. Саме про це, власне кажучи, представлена цього року «Днем» книжка «Сила м’якого знака». На світлині Костянтина Гришина ця сила несподівано набула ось таких зворушливих візуальних рис. Ми, звісно, не містики, але навряд чи цей знімок постав випадково. Щось у тому таки є. Так само як невипадково саме цього року, коли Росія оголосила, що відзначатиме 1150-річчя «русской государственности», з’явилася наша книжка.
— Як на мене, наші зусилля демонструють лабораторний досвід реставрації української культури в багатьох виявах, — зауважила під час відкриття фотовиставки Лариса Івшина. — Створювати тримовну газету і наші проекти було б нецікаво, якби не було надзавдання. Я хотіла б, щоб ми бачили справді розумну, високу країну з великою історією, яка зобов’язує нас жити інакше. Я чудово розумію, що читати нашу газету — це зусилля. Так само як «бути українцем» та «Україна в Європі» — це щоденні зусилля. Але часом буває, що слова не переконують. А там, де слова безсилі або сприймаються контроверсійно, на допомогу приходить фотографія. Я зрозуміла це ще тоді, коли відбулася перша фотовиставка. То був дуже обнадійливий 1998 рік. І всі прийшли, бо думали, що серед нас — наступний президент. Але так не сталося. Крім того, було ще чимало підстав скласти руки і сказати: «Далі — без нас», але ми повинні були поставитися до нашої країни з розумінням. Вона була занадто зруйнована. І з цього розуміння почалися нові культурні проекти «Дня». Фотографія серед них — найделікатніша, найсильніша і найдемократичніша, — наголосила Лариса Івшина. — Коли своє 15-річчя відзначало російське видання «КоммерсантЪ», Леонід Парфьонов зняв про нього документальний фільм, і, як мені здалося, він був про вдосконалення російського капіталізму. Якщо йдеться про 15-річчя газети «День», то, я думаю, треба говорити найперше про відтворення Українського світу.
У коментарях гостей відкриття Фотовиставки ви часто зустрінете слово «людяність». Це справді так, людяності в цих знімках багато. Водночас виставка не уникає й гострих кутів суспільно-політичного життя. Та як і в газеті, на Фотовиставці «День» пропонує певні пропорції світу, в яких політика, безумовно, має своє місце, але вона не домінує над суспільством.
Мабуть, найвиразнішим свідченням людяності нашої фотовиставки є те, що на неї приходять із дітьми. Телеведуча «5 каналу» Анна Безулик зізналася, що майже щороку через кілька днів після відкриття Фотовиставки, коли світські пристрасті довкола неї стихають, приводить сюди свою доньку.
— Я не лише сама частий гість на Фотовиставках «Дня», а й доньку приводжу. П’ятнадцять років — це унікальна цифра, не кожне видання здатне так довго і якісно протриматися, — сказала Анна БЕЗУЛИК у коментарі «Дню». — Я уважно придивляюся до всіх продуктів, які генерує «День», тому що це величезне суспільне явище. Для мене особисто — це дуже важливий камертон, який дає можливість правильно, відповідно до часу і потреб країни налаштувати свою роботу і життя, свою совість, те, що дозволяє нам не схибити. Я розумію, що такого роду роботи, такої якості газета — це дуже складно й водночас відповідально, а ще часто нерентабельно. Я дивлюся на виставку — і бачу свій час, свою країну, її художні прояви, дотепні моменти, розпачливі або просто буденні, але від того не менш вражаючі характерні замальовки. Тут за годину є можливість побачити той перебіг часу, який фотокори спостерігають упродовж року, вихоплюючи з нього найбільш вражаючі моменти. Фотовиставка «Дня» — це справді визначення часу, в якому ми живемо (не кажу діагноз, тому що є багато того, що надихає на оптимізм або навіть на якісь вічні цінності). Наприклад, надзвичайно зворушлива робота «Моя мама готується до Спаса» — це той момент, коли людина справді розмовляє з найголовнішим: із собою і з вічністю.
Родина Компаніченків цього року прийшла на фотовиставку в повному складі: Тарас Компаніченко, його дружина Ніна та четверо дітей. Між іншим, вони затрималися в Українському домі до пізнього вечора, були одними із останніх відвідувачів.
— Сьогодні у мене двоїсте враження від представлених робіт: своє і чотирьох моїх дітей. Вони вперше на такій виставці, — розповіла «Дню» пані Ніна, дружина Тараса Компаніченка, філолог, аспірантка Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. — Напередодні ми з чоловіком урочисто оголосили, що наша сім’я їде на фотовиставку «Дня». Діти спочатку не зрозуміли, це буде цікаво чи ні. Але коли вони переглянули 20—30 робіт, то відчули смак і почали «розривати» мене на різні боки, намагаючись показати цікаві їм фото. Особисто для мене кожна Фотовиставка «Дня» — прояв життя у реальній формі. Тут юність і старість злилися воєдино. Радість і сум обіймаються. Цьогорічна виставка навіяла мені сумні асоціації, але зі сподіванням, що все буде гаразд. Я бажаю «Дню» лишатися на такому високому рівні, бо сьогодні не має видань, які так тонко відчуваючи реальне життя українського народу, не йдуть на повідку в когось і обстоюють українську ідентичність. Тому я бажаю вам більше читачів, натхнення та многая літа!
Дорости до власної історії та до справжньої суті нашої країни — це, зокрема, означає навчитися дякувати та бути вдячними. На жаль, цього року пішов із життя багаторічний більд-редактор «Дня», який працював у нашій газеті буквально з першого дня її виходу, один із засновників фотошколи «Дня» Леонід Дмитрович Бакка. Саме йому свою перемогу присвятив Костянтин Гришин. Один із розділів нового фотоальбому «Дня», який ми видали прямо напередодні відкриття фотовиставки, також присвячено Леонідові Дмитровичу та його творчій фотоспадщині.
Слава Богу, за 15 років існування газети та за більш ніж 10-річну історію фотоконкурсу «Дня» подякувати нам є кому.
— Українці мають два важливих свята — День матері та День подяки, — зауважила Лариса Івшина. — Сьогодні ніби День подяки. Завдяки фотокорам, які свого часу підтримали мої ідеї, виросло культурне явище — Фотовиставка «Дня». Спасибі вам, фотокори-професіонали, а також ті, хто вважався аматором, а через фотоконкурси став помітним в Україні професіоналом. Вашими очима Україна краще пізнає себе. Моя велика вдячність моїй родині: моїй мамі, моїй сестрі, моїм близьким, моєму дорогому Євгенові Кириловичу, а також усім тим, хто любить «День» та підтримує фотоконкурс. Зараз багатьом із нас здається, що наступив Апокаліпсис, але, можливо, це просто передвісник світла?..
Нагадуємо, що Фотовиставка «День-2011» триватиме в Українському домі до 30 жовтня.
