...Про ці сторінки біографії Василя Стуса відомо дуже мало. Тим часом вони відіграли немалу роль у його житті. Адже тут було його перше робоче місце після закінчення Донецького (тоді — Сталінського) педагогічного інституту. У семирічній школі села Таужного молодий спеціаліст викладав українську мову і літературу. Йому був 21 рік, коли він сюди приїхав — молодий, талановитий, енергійний, красивий. Вибір місця роботи, напевно, певною мірою був зумовлений і тим, що звідси порівняно недалеко до його рідного села Рахнівки Гайсинського району на Вінниччині, де жили родичі, було зручно добиратися «кукушкою» — вузькоколійним поїздом (згодом, у 70-х роках, цю залізницю перемонтували на широку колію). Та все ж та пам’ятна осінь найбільше була пов’язана в Стуса із Таужним, колегами та першими учнями.
Найбільше подружився молодий учитель, якого тут почали величати Василем Семеновичем, із теж молодими на той час вчителькою англійської мови семирічної школи Любов’ю Матвіївною Савчук та вчителькою початкових класів середньої школи Людмилою Василівною Маєвською (Денисюк). Молоді вчителі разом проводили дозвілля, спілкувалися на різні теми. Василь Стус тоді не дуже афішував, що пише вірші, але й не приховував цього. Любі Савчук він навіть давав читати зошит із віршами, щоб вона оцінила їх. Дівчині більше подобалися ліричні поезії, а філософські вона просто не розуміла, про що відверто сказала автору. Та Василь тоді лише поблажливо посміхнувся...
Згодом, коли Василь уже служив у війську, він листувався зі своїми колегами. Їм присвячував вірші. На жаль, практично нічого із написаного не збереглося, і не з вини адресатів Стуса...
... Осіннього дня 1959-го на квартирі молодого подружжя Івана та Галини Погрібних колеги Василя влаштували йому скромні проводи до війська. Ще одну прощальну вечерю організували господарі оселі, де квартирував Василь, — Поліна та Михайло Федорчуки. А Любов Матвіївна та Людмила Василівна провели його до залізничної станції. І він назавжди залишив цей край, щоб пройти дорогою болю й залишитися незламним та нескореним до останньої хвилини.
Автором пам’ятника Василеві Стусу в Гайвороні став уродженець цього міста, скульптор, доцент Московського державного художньо-промислового університету ім. С.Г. Строганова Сергій Костюк. Він хоч і живе у столиці сусідньої країни, проте залишається справжнім патріотом України і своєї малої батьківщини. Дуже любить поезію Стуса. Кошти на спорудження пам’ятника збирали всією громадою. Узагалі це подарунок скульптора землякам, він за свою роботу не взяв грошей, а кошти були потрібні лише на закупівлю матеріалу й на постамент. Міський голова Петро Руденко зауважив: «Коли влітку ми приїхали в один із кар’єрів Житомирщини по матеріал на постамент, у нас не вистачило коштів розрахуватися. Але коли там дізналися, із якою метою ми прибули, нам знизили ціну утричі. Це свідчить про непідробну любов народу до свого поета».
Відкриття погруддя Поетові в Гайвороні стало важливою подією в культурному житті регіону. А до скульптора наступного дня звернувся один із бізнесменів Таужного із пропозицією створити ще один пам’ятник поетові саме в селі, де починався трудовий шлях Василя Стуса. Усі витрати чоловік бере на себе.
