Сільська молодь завжди намагалася бути ближчою до міста. Адже там — робота, гроші, перспективи. Набагато простіше поїхати «в світи» та шукати долі «там», ніж намагатися боротися з Руїною «тут». Ті ж самі закономірності спрацьовують і на масштабнішому, глобальному рівні: українські ВІПи масово купують закордонну нерухомість, захищаючи таким чином свої капітали і при цьому продовжуючи пити кров зі своєї батьківщини. Очевидно, вони вважають, що таким чином стають ближчими до Європи, хоча дуже часто буває навпаки: Європа отримує пострадянські імпульси.
Нещодавно вітчизняні ЗМІ повідомляли про те, що близько 20 заможних українців придбали нерухомість у німецькому місті Баден-Баден. Товариство це частково складається з колишніх чиновників і держслужбовців. Серед них — дружина київського мера Леоніда Черновецького Аліна Айвазова, колишній заступник генерального прокурора Олександр Шинальський та екс-заступник мера Києва Ірена Кільчицька. А в квітні цього року всі українські ЗМІ облетіла звістка, опублікована британською газетою The Guardian, що написала про невідомого українця, який, «використовуючи юристів в Україні, придбав двоє апартаментів у житловому комплексі One Hyde Park, який щойно відкрився у Найтсбриджі (елітний район Лондона. — Авт.)». Уже за кілька днів стало відомо, що володарем триповерхових апартаментів площею 2,2 тис. кв. м за 153,8 млн. євро став донбаський мільярдер Рінат Ахметов. Окрім того, як повідомили пізніше, близько 67,8 млн. євро він планує витратити на «килимки та штори», тобто облаштування апартаментів. Такі суми приголомшили навіть англійців. Хоча вони вже мали б звикнути. Особливо після того, як 2008 року дочка екс-президента України Леоніда Кучми Олена Франчук за 159 млн. доларів купила п’ятиповерховий котедж у Лондоні. Свого часу ця нерухомість вважалася найдорожчою в Туманному Альбіоні.
Проте справжні лідери в придбанні іноземної нерухомості — російські олігархи. Їхня особлива присутність у Лондоні стала темою для журналістських розслідувань. 2009 року журналіст Financial Times Марк Холлінсворт та телепродюсер Стюарт Ленслі написали й видали книжку «Лондонград. Із Росії з готівкою. Історія олігархів із перших рук». Видання швидко стало бестселером і було перекладено, зокрема, й російською мовою.
«Звісно, росіяни не першими привезли великі гроші до Лондона. Герої були і до них... І ось, нарешті, 1990-ті — час росіян. Перша хвиля гостей з колишнього Радянського Союзу складалася майже повністю з представників середнього класу, професійних менеджерів. Вони приїздили, щоб вчитися або працювати у міжнародних компаніях чи у британських представництвах російських компаній, наприклад «Аерофлоту» чи «Банка Москви». Вони, безумовно, були заможними, але вели непомітне життя між двох столиць — Лондоном та Москвою, оскільки дуже часто їхні сім’ї залишалися на батьківщині... Дуже небагато з них отримали вид на проживання. Наприклад, перепис 1991 року нараховує всього 27011 британців, які називали своєю колишньою батьківщиною Радянський Союз (для порівняння: сьогодні ця цифра оцінюється експертами в 300 тис. осіб)... Лондонці тоді не розуміли, що вони не бачили ще справжніх російських грошей. Лише 2000 року у британській столиці почала з’являтися третя хвиля супербагатих росіян, хвиля олігархів. Нові росіяни з їх зухвалою поведінкою зникали: їм на зміну прийшли заможні люди, які понад усе цінували анонімність і безпеку. Звісно, найбільш виразним зразком російського олігарха в Лондоні згодом став Роман Абрамович: він дивовижно поєднує дві риси супербагатого існування — любов до розкошів і потребу в приватному житті, яке добре охороняється», — пишуть автори «Лондонграду».
Книжка описує образ життя чотирьох російських олігархів: Романа Абрамовича, Бориса Березовського, Михайла Ходорковського та Олега Дерипаски. Також автори згадують причини «міграції» магнатів з Росії: «На поверхні у кожного більш-менш помітного олігарха були причини переїзду до Лондона. Абрамович задовольняв тут пристрасть до демонстративного споживання. Дерипаска, якому заборонили в’їзд до США, використовував Лондон як базу для побудови глобальної бізнес-імперії. Ходорковський, ще до арешту, намагався поправити тут свою репутацію, увійшовши до обраних кіл британської політичної та бізнес-еліти. Березовський рятувався в британській столиці від російського суду та звинувачень в ухилянні від несплати податків. Але було і щось спільне, що зібрало їх в одному місті в межах декількох престижних вулиць». І це «спільне» — судова система Великобританії, яка завжди відмовляла в екстрадиції навіть попри погіршення стосунків між Лондоном і Москвою.
Однак, як наголосив у коментарі російській службі «Радіо Свобода» Марк Холлінсворт, сам «стиль, в якому російські олігархи ведуть свій бізнес, насторожує: часто він дуже непрозорий, прихований, викликає юридичні претензії і створює чимало проблем, конфліктів і судових позовів. Нерідко в усе це втручається і російська політика — як у випадку з вбивством у Лондоні Олександра Литвиненка». Це позначилося і на стосунках між Москвою та Лондоном: прем’єр-міністр Великобританії Девід Кемерон уперше відвідав Москву у вересні цього року. До нього Білокам’яну відвідував прем’єр Тоні Блер, 2005 року.
МІСЦЕ ПІД СОНЦЕМ
Разом із фешенебельними будинками російські та українські бізнесмени купують собі не тільки місце під сонцем, а й іноземну лояльність. А Захід, для якого демократія і верховенство права — не лише красиві слова, відступє перед звабливими мільйонними капіталами. На думку відповідального секретаря «Московских новостей» Семена НОВОПРУДСЬКОГО, олігархи розглядають розвинені країни Європи як «блискучий плацдарм для конвертування валюти в нерухомість». Плюс вони відчувають там більшу безпеку, ніж удома. Та й, здається, мало хто протестує проти інвестицій, які везуть із собою пострадянські олігархи. Чи має Європа якось реагувати на це? «Гадаю, що в таких ситуаціях підхід має бути двоїстим, — вважає пан Новопрудський. — З одного боку: важить, чи порушує купівля людиною нерухомості закони цієї країни? А з іншого — треба зважати на те, ким є ця людина в своїй країні, чи не заведені на неї кримінальні справи. Якщо так, то як їх можна оцінити з точки міжнародного права. Зрозуміло, що ситуація як в Україні, так і Росії така, що немає жодного олігарха, проти якого не можна було б порушити кримінальну справу, але водночас — можна знайти масу підстав, через які ця справа стане політичною».
— Гадаю, було б цікаво написати окрему книжку і про українських олігархів, — сказав у коментарі «Дню» один із авторів книжки «Лондонград...» Марк ХОЛЛІНСУОРТ. — Утім, російські та українські мільярдери дуже схожі, оскільки вони накопичили величезні капітали дуже швидко, у відносно молодому віці. Окрім того, більшість їхніх статків була набута завдяки тісним зв’язкам із урядом.
— На ваш погляд, що приваблює багатих людей з інших держав, особливо із України та Росії, у Великобританії?
— Головною причиною, чому українські мільярдери — Віктор Пінчук чи Рінат Ахметов — купили нерухомість у Британії є те, що їхні гроші та інвестиції перебуватимуть тут у безпеці. Також їм подобається лондонський стиль, місцеві школи, в які можуть ходити їх діти. У тих районах, де вони купили будинки — як-то Найтсбрідж та Кенсінгтон — незначний рівень злочинності. Вони також знають, що їхні активи не будуть заморожені, і що судді у Великобританії справді є незалежними, об’єктивними та справедливими.
— Що говорять лондонці про нещодавню купівлю триповерхового пентхаусу у районі Гайд-парку українським олігархом Рінатом Ахметовим?
— Більшість лондонців були шоковані тим, що Ахметов заплатив 135 млн. фунтів стерлінгів за апартаменти, які навіть не є будинком. Вони вважають, що власність не варта тієї ціни, яку заплатив Ахметов. Проте якщо у нього є мільярди, то це не має значення. Вони також вважають, що він міг би витратити 35 млн. фунтів, придбавши фантастичну нерухомість, а потім решту суми — 100 млн. фунтів віддати на допомогу простим українцям, щоб вони вирвалися з бідності.
— Як подібна купівля нерухомості українськими та російськими олігархами впливають на імідж Лондона?
— Я гадаю, що ці величезні кошти, які сплачуються за лондонську власність, створюють уявлення про те, що британська столиця стає містом лише для крихітної еліти, яку складають міжнародні супер-багатії та раєм для іноземних олігархів. Центральний Лондон став дуже дорогим, тому що міжнародна еліта готова заплатити за тутешнє житло будь-яку ціну. А це, в свою чергу, призводить до підвищення цін на нерухомість для британців.
