Cьогодні висловлюють свої враження та побажання щодо розвитку нового проекту «Дня» «Україна Incognita» (incognita.day.kiev.ua) фахівці-історики з Луцька та Миколаєва.
Володимир ПРИШЛЯК, кандидат історичних наук, доцент, докторант кафедри нової та новітньої історії України Волинського національного університету імені Лесі Українки:
— Утішно й дуже добре, що за останні роки в такої популярної газети «День» для тисяч вдумливих українців, у яких залишилося глибоке почуття національної гордості, а відтак — і відповідальності за свій рідний край, з’явилося онлайнове суспільно-історичне та науково-популярне інтернет-видання «Україна Іncognita».
Бо незважаючи на те, що, скажімо, ще за нової, ранньомодерної доби
XVIІ—XVIII cтоліть про Україну, центральну частину якої часто йменували Країною козаків — «Terra cosacorum», а її мешканців — «козацькою нацією», знали й писали в тогочасній Європі, нині рідна історія вдома й далі перебуває інколи часто-густо «за сімома замками» й почасти залишається «невідомою землею» — справдешньою «terra incognita». І це далеко не через те, що в нас немає добрих істориків — колег по цеху, на щастя, якраз не бракує, і багато з них є спеціалістами високого класу передусім у своїх темах. Однак не кожен може популяризувати історичний сюжет, цікаво обрамити його в науково-популярну канву, із першого рядка зрозумілу не завжди підготованому читачеві. Та й не всі так уміло можуть подати матеріал, як це майстерно колись умів Іван Крип’якевич чи хто-небудь із його учнів чи послідовників. Тому завдання цього веб-проєкту, як і газети «День», що виходить у світ трьома мовами, у цілому — у жодному разі не на шкоду високому академічному стилю — подавати історичні матеріали так, щоб у навіть дуже пересічного, а тому не завжди обізнаного, як і у вибагливого й ерудованого «ласкавого читальника» виникла низка принципових запитань щодо того, чи варто і чи не принизливо забувати та чи можна так брутально викидати зі шкільних підручників української історії переможний козацький Конотоп, сплюндрований гетьманський Батурин, дорогих наших хлопців — студентів-добровольців та їхній жертовний чин під Крутами, глумливо розводитися: геноцидом чи соціоцидом був Великий Голод на Великій Україні в жахливі 1930-ті й починати відлік масштабної трагедії Другої світової для рідного краю чомусь лише виключно із червня 1941 року, а не з вересня 1939-го, що давним-давно усталено й занотовано в анналах новітньої Європи? Як і легковажно продовжувати дозволяти доморощеним і численним «нашим воріженькам» із такою невтомною та жовчною українофобською їддю відкрито й тихцем плювати у своїй домівці на правдивих національних героїв, які власним життям заплатили за головне гасло: «Здобудеш Українську державу або загинеш у боротьбі за неї». Історія завжди наказує за невивчені уроки.
Юрій КОТЛЯР, завідувач кафедри історії Чорноморського державного університету імені Петра Могили, доктор історичних наук, професор:
— Я розглядаю появу цього сайта дуже-дуже позитивно. Він мені сподобався. Ідея дуже добра. Адже це інформація, що вже зібрана в одному місці, і не треба нічого вишукувати, залучаючи пошуковики.
На мій погляд, «Інтелектуальна карта України» наразі — все ж таки більш історична, для посилення в ній саме інтелектуальності варто додати інформацію про одного — двох визначних представників кожного міста, щоб вона була олюднена, там має бути інтелектуальна еліта. Як на мене, непогано було б додати рубрику, пов’язану з національними або етнічними меншинами, адже це важлива структурна частина нашого суспільства.
