Ще зовсім недавно, у липні 2010-го, «День» вітав визначного українського історика, громадського та культурного діяча, академіка Петра Тимофійовича Тронька з 95-річчям.
Народився Петро Тимофійович 12 липня 1915 року в селі Заброди на Харківщині, у селянській родині. Учасник Другої світової війни, кавалер ордена Червоної Зірки (1943 р.). З 1978 року Петро Тимофійович Тронько — академік АН УРСР, з 1980-го — очолює відділ регіональних проблем історії України Інституту історії АН УРСР (нині — Інститут історії України НАН України). Саме 1980-ми роками минулого століття під керівництвом академіка Тронька було розпочато роботу зі складання «Зводу пам’яток історії і культури України». Ще раніше з ініціативи Петра Тимофійовича було відроджено такі визначні пам’ятки історії та культури, як Музей народної архітектури і побуту України, Музей українського козацтва на острові Хортиця. Перу вченого належить понад 600 наукових праць, 17 монографій. Як дослідник історії України періоду Другої світової війни, він, очолюючи головну редколегію багатотомної серії книг «Реабілітовані історією», провадив велику координаційну роботу, завдяки якій було повернуто добре ім’я сотням тисяч жертв тоталітаризму. Як голова Всеукраїнської спілки краєзнавців, Петро Тимофійович багато зробив для того, щоб пробудити в мільйонів українців інтерес до історії рідного краю. Вагомою є його заслуга у відновленні Михайлівського Золотоверхого та Успенського соборів. П. Т. Тронько був депутатом Верховної Ради УРСР дев’яти скликань, Герой України (2000 р.).
Рік тому, вітаючи ювіляра, Борис Олійник зазначив: «Петро Тронько — це ціла епоха в нашому суспільно-політичному, науковому і духовному житті. Він один із небагатьох людей, яким не потрібно було «перебудовуватися». Він завжди працював на Україну і завжди був і є об’єднавчим началом... Ця людина — повнокровна особистість! Українець від кореня до крони! Людина мужня, до речі — фронтовик. Те, що він зробив за своє життя, за свої дев’ять з половиною десятиріч, під силу тільки великим інституціям. Він чудовий організатор науки. Петро Тимофійович не такий патріот, як ті, що рвуть на собі вишиванки, він тихо, «без крику», працює на свою державу. Ніколи не був «вузьколобим», він любить свою Україну не на словах, а в кожній своїй реальній справі».
На жаль, тепер життя цієї людини відійшло в минулий час. Вічна пам’ять. Співчуття рідним і близьким.
