Написати про Тараса Бульбу-Боровця, головного отамана Поліської січі Української повстанської армії, а ще про звитяги козаків ХХ століття, які в далеких 40-х роках минулого століття створили Олевську українську республіку, житомирський письменник Олексій Опанасюк задумав давно. Автор цих рядків може це стверджувати, бо був знайомий із ним особисто. Проте в книжці, яка врешті вийшла друком, він вийшов доволі далеко за межі планів — з письменниками таке часто трапляється, і це скоріше закономірність аніж випадковість. Найперше — вона містить в собі дві суттєво відмінні за жанром, обсягом і змістом частини. Перший твір — «Січ Тараса Бульби-Боровця в Олевську», базується на документах із державних та сімейних архівів, на повстанській пресі, спогадах старожилів поліських країв, безпосередніх враженнях самого О. Опанасюка від численних мандрівок тими місцями. Літературознавець, доцент Житомирського державного університету імені Івана Франка Михайло Лєцкін відносить його до жанру документально-мемуарної епопеї. Здавалось би, після того, як в незалежній Україні вийшла книжка самого Тараса Бульби-Боровця «Армія без держави», важко сказати щось нове про Поліську січ. Взявши за основу історії реальних людей того часу, нащадки яких ще живуть, житомирський письменник зумів цій історії надати нових яскравих і зворушливих барв. І досить несподівано поруч опинилася повість «Війна і фата» — дуже суттєво перероблений варіант повісті «Кров і фата», виданої ще в далекому 1967 році, в основу сюжету якої теж лягли реальні події, а саме боротьба, яку вели з німецькими окупантами радянські підпільники в Малині. Ім’я Ніни Сосніної, однієї з найяскравіших фігур цієї групи (їй посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу), її соратників, батька нині увічнено пам’ятниками і в назвах вулиць. Відтак, в одній книжці поруч опинилися січовики й червоні партизани. Мало того, за новою версією повісті, Поліська січ суттєво присутня в боротьбі комсомольсько-комуністичних підпільників, у тому числі чисто людськими контактами.
Повертаючись до «Січі Тараса Бульби-Боровця в Олевську»: найбільшої ваги та інтересу їй надають саме документи тих часів — вони підтверджують, що вперше назва «Українська повстанська армія» з’явилася ще 1941 року (повна її назва явно походить від козацтва часів Запорозької Січі, її вояки йменували себе козаками), що з літа по листопад 1941 року на півночі Житомирщини фактично існувала альтернативна німцям і радянським органам інституція з атрибутами держави, а саме Олевська незалежна районна управа, яку, за абревіатурою ОНРУ, називали ще Олевською незалежною республікою України. О. Опанасюк публікує документи, до яких Бульба-Боровець в еміграції не мав доступу, розповідає про місця так чи інакше пов’язані з боротьбою Поліської січі, а ще автором зібрані унікальні фото її командувачів і старшини, в тому числі самого отамана. Особливим теплом віє від сторінок, присвячених розмовам із нащадками тих, хто став за Україну. І тут же перекидається місток до трагедії села Копища, що в 50 км від Олевська — як помсту за дії радянських партизанів його спалили німці, знищивши кілька тисяч людей, не пожаліли й дітей. Але до того його підпалювали не раз, в тому числі червоні.
У книжці є спогади самого письменника про себе, сімейні драми, зустрічі з людьми, описи поліських місцин — пронизливий ліризм, м’яка мова, усипана перлинами тутешньої говірки — в цьому О. Опанасюку знайдеться мало рівних. Він дочекався виходу цієї книжки, отримав перші примірники... Але доля вирішила так, що вона стала останньою в його житті: хвороба й сімейні негаразди вкоротили віку письменнику. Видання підготував Михайло Пасічник, друк здійснила видавничо-поліграфічна фірма «Рута». Очевидно, ця книжка має бути у шкільних бібліотеках та бібліотеках вишів міста.
