Сьогодні розпочав роботу II Український форум з управління Інтернетом. Головними завданнями дводенного заходу його організатори (Інтернет Асоціація України та Комісія з питань науки та ІТ Українського союзу промисловців та підприємців) називають обговорення найважливіших проблем розвитку інформаційного суспільства, консолідацію зусиль влади, бізнесу, інтернет-спільноти, професійної та академічної еліт задля прискорення впровадження в життя досягнень інформаційних технологій, а також створення умов для всебічного розвитку інтернет-простору. Проведення цієї дискусії є особливо актуальним, на думку експертів, у контексті підбиття підсумків 2011 року, який Президент України Віктор Янукович проголосив роком освіти та інформаційного суспільства.
Крім того, світові тенденції свідчать: Інтернет став невід’ємною частиною життя сучасної людини. А обмеження в доступі до світового павутиння люди сприймають так само болюче, як позбавлення права голосу чи утиски свободи слова. Так, за даними опитування компанії Globescan, участь в якому взяли 27 тисяч громадян у 26 країнах, 79% людей з усього світу назвали доступ до Інтернету основним правом особистості. Особливо сильно в цьому переконані жителі Південної Кореї, Мексики, Бразилії і Туреччини, де 70% громадян ще поки не мають можливості вийти у світове павутиння. Усі опитані в цих країнах респонденти, засвідчують висновки компанії Globescan, упевнені, що таким чином порушують їхні права.
В Україні ж, за даними результатів дослідження 2011 року Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), розміщених на офіційному сайті організації, Інтернетом користуються близько 30% дорослого населення України (старші 18 років), або 11,4 мільйона осіб. Такий низький рівень інтегрованості світової комп’ютерної мережі в життя українців, кажуть експерти, фактично унеможливлює розвиток цивілізованого інформаційного суспільства, до якого прагне країна.
Водночас для українського інтернет-контенту актуальними є абсолютно усі виклики й загрози сучасного веб-простору: захист свободи слова й недоторканності особистого життя в Інтернеті; цифровий розрив і низький рівень ІТ-освіти населення; проблеми розвитку адресного простору; електронне шахрайство; право на свободу інформації в контексті державного регулювання операторів і провайдерів телекомунікацій та багато-багато іншого. Крім того, українським ІТ-шникам доводиться розв’язувати проблеми на зразок корупційно-бюрократичних перепон взаємодії бізнесу, держави й громадськості.
Про те, чим сьогодні живе вітчизняний інтернет-контент, з якими проблемами стикаються ІТ-компанії, чим загрожує Україні стагнація розвитку електронного простору, напередодні II Українського форуму з управління Інтернетом «Дню» вдалося поспілкуватися з організаторами цього дискусійного майданчика: головою правління Інтернет Асоціації України (ІнАУ), головою громадської ради при Держкомінформатизації Тетяною ПОПОВОЮ та президентом однієї з провідних вітчизняних бізнес-структур у сфері надання послуг сучасних телекомунікацій, групи компаній «Адамант», Іваном ПЄТУХОВИМ.
Тетяна ПОПОВА: Бажання чиновників через регулювання провайдерів обмежити свободу слова в Інтернеті ставить під загрозу розвиток інформаційного суспільства
— 3-4 вересня в столиці відбудеться Український форум із питань управління Інтернетом, одним із організатором якого є очолювана вами Асоціація. Відомо, що це вже вдруге ви проводите таку публічну дискусію в Україні. У чому ви вбачаєте її важливість та актуальність? На які результати сподіваєтеся? Які досягнення минулого форуму відзначили б?
— Інтернет Асоціація України (ІнАУ) ініціювала проведення I Українського форуму з управління Інтернетом (Київ, 1—2 вересня 2010 року). Перед нами торік стояло стратегічне завдання — започаткувати в Україні форум IGF, який проводять у різних країнах світу, та провести в нас широку громадську дискусію для висвітлення актуальних проблем. І ми задоволені, що перший такий форум в Україні було організовано на вищому рівні, відбулася відкрита професійна дискусія, на якій було представлено різні погляди. У результаті ухвалили резолюцію, в якій визначено основні пріоритети розвитку вітчизняного інтернет-простору з врахуванням міжнародного досвіду. Варто зазначити, що форум IGF-UA дозволив активізувати участь українських представників в роботі міжнародних організацій, що працюють над питаннями управління Інтернетом.
2—3 вересня в Києві відбудеться II Український форум з управління Інтернетом, який збирає широке коло представників державних організацій, бізнесу, інтернет-спільноти щодо подальшого розвитку Інтернету в Україні. Серед доповідачів форуму — авторитетні міжнародні експерти, зокрема представники Ради Європи, організацій ICANN, ISOC, RIPE, Координаційного центру домену .RU, а також відомі вітчизняні професіонали галузі ІКТ. Ми сподіваємося, що форум стане постійним майданчиком для таких дискусій.
— Одним із завданням вищезгаданого форуму ви зазначаєте партнерство держави, бізнесу і громадськості у розвитку українського сегменту Інтернету. В якому форматі таке партнерство може бути ефективним?
— Асоціація надає великого значення організації плідної співпраці на засадах партнерства представників органів державної влади, бізнесу, громадськості та асоціацій і професійних об’єднань у сфері інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ). Ми плідно працюємо в багатьох громадських радах при органах державної влади, співпрацюємо з народними депутатами України в питаннях удосконалення законодавчої бази, експерти Асоціації є співавторами багатьох законів і нормативних актів. Як свідчить наша практика, використання колективного досвіду експертів і професіоналів у нашій сфері та ресурсів дозволяє досягти синергетичного ефекту й допомагає спільно вирішувати глобальні завдання галузі.
— Відомо, що на Заході розвиток Інтернету був свого роду продовженням демократичних процесів, які відбувалися у суспільстві. Яку роль розвиток інтернет-середовища зіграв для України? Як, на вашу думку, має розвиватися в майбутньому український сегмент Інтернету?
— Я переконана, що останні 10 років український сегмент Інтернету розвивався швидкими темпами саме тому, що держава не втручалася у сферу управління Інтернетом, й сьогодні немає потреби в цьому. Проте наразі є небезпека, що ситуація може змінитися: бажання деяких політиків і чиновників через регулювання інтернет-провайдерів обмежити свободу слова в Інтернеті ставить під загрозу останній оплот демократії в країні. До того ж збільшення регуляторного тиску на сферу не збігається не тільки із світовою тенденцією економічного саморегулювання, а й із задекларованим Президентом та урядом України курсом на дерегулювання різних сфер суспільного життя.
Ми, як Асоціація, переконані в тому, що майбутній розвиток українського сегменту мережі полягає у розвитку на вітчизняному інтернет-ринку принципів саморегулювання, із врахуванням сучасних тенденцій та міжнародного досвіду управління Інтернетом. Упевнена, що лише розвинуте громадянське суспільство здатне протидіяти загрозам, які стоять перед українським сегментом Інтернету.
— Наскільки реальним, на вашу думку, є розвиток електронної демократії, про який сьогодні так багато говорять на Заході, в умовах «фасадної» реальної демократії?
— Шлях до встановлення в Україні засад електронної демократії важкий та складний. Досі в нашій державі не запроваджено автоматизовані системи, які дозволили б організувати конструктивний електронний діалог на всіх рівнях: G2G («уряду з урядом»), G2В («уряду з бізнесом») та G2С («уряду з громадськістю»). Незважаючи на те, що на державному рівні лунають заяви щодо важливості принципів електронної демократії, розвиток електронного урядування (e-Government) офіційно не визнано одним із національних пріоритетів. Немає стратегії розвитку e-Government, державної програми впровадження технологій електронного урядування та необхідної нормативно-правової бази. Ухвалення цих документів та подальша їх реалізація потрібні для формування прозорості й відкритості роботи влади, досягнення європейських стандартів якості надання електронних адміністративних послуг для громадян і бізнесу. Про яке громадянське суспільство можна говорити, якщо в країні не розвинуто демократичні інститути, неймовірно низький рівень залучення громадян до ухвалення державних рішень.
— Відомо, що інтернет-простір вже й так суттєво змінив наше життя. Чи прогнозуєте ви збільшення рівня його інтегрованості в нашу реальність? Які переваги й загрози це несе суспільству?
— Варто відзначити величезний потенціал Інтернету. На сьогодні можливість мати доступ до Інтернету — це перспектива відчути переваги сучасних технологій, які відкривають нові можливості для електронної комерції та електронної торгівлі, телемедицини, дистанційного навчання та багато іншого. Щороку зростає кількість користувачів, які мають доступ до Інтернету. В Україні, згідно з останніми даними ІнАУ, загальна кількість регулярних вітчизняних інтернет-користувачів перевищила третину населення країни. І ця цифра продовжує зростати: ми очікуємо, що в найближчі п’ять років наша країна перевищить 50-відсотковий рубіж долучення до Інтернету.
Звичайно, що технології можна використовувати за різним призначенням, але ті потенційні загрози, які наразі є навколо нас щоденно, мають набагато серйозніший характер, ніж Інтернет. Проте в інформаційному суспільстві, яке розвивається, одним із пріоритетів є серйозний рівень уваги до питань безпеки в Інтернеті, особливо щодо дітей. Остання полягає в належному вихованні, навчанні, етичних питаннях, технічних рішеннях, соціальних і правових аспектах. Саме на цих, а також на багатьох інших аспектах будуть акцентувати увагу й шукати шляхи розв’язання проблем у сфері Інтернету учасники II Українського форуму з управління Інтернетом.
Іван ПЄТУХОВ: Про електронну демократію можна довго й красиво розмірковувати, але наше суспільство не має елементарного — вільного доступу до Інтернету
— У ці дні в Києві проходить Другий український форум з питань керування Інтернетом. Наскільки, на вашу думку, такі дискусії за участю бізнесу, влади та представників інтернет-середовища важливі для України?
— Не є таємницею, що розвиток інформаційного суспільства та інтернет-середовища в перше десятиріччя її існування в нашій країні відбувався без участі держави. Більше того, Інтернет і українське інформаційне суспільство були побудовані скоріше всупереч бажанню держави і можновладців, завдяки ентузіазму ІТшників, у доброму розумінні фанатів своєї справи. Безперечно, подібні заходи потрібні й важливі для нашої країни, й ми сподіваємося, що цей Форум поліпшить комунікації між владою, бізнесом і представниками ІТ-середовища. На жаль, на сьогоднішній день бізнес-клімат в Україні не відповідає світовій практиці, в якій держава і суспільство працюють над проблемами країни спільно. Нам до цього поки ще далеко.
— Ви сказали, що розвиток інтернет-середовища відбувався без участі держави. Але хіба це погано?
— З одного боку, можна похвалити тих, хто всі ці роки наполегливо займався своєю справою і кому багато що вдалося. Але погляньмо на все це з іншого боку. Візьмімо найперший з індикаторів розвитку Інформаційного суспільства — доступ до Інтернету. До 2000 року відсоток громадян, які мали, принаймні, щомісячний доступ до Інтернету, був мізерним — близько 0,4 % від загальної кількості населення України. Ми й зараз відстаємо від цивілізованих країн, у яких рівень доступу давно перевищує 60%, а ми задовольняємося нашими 33—34% (причому йдеться не про високошвидкісний широкосмуговий доступ). А найближчим часом зростання інтернетизації може взагалі загальмуватися. Якщо навіть не припинитися взагалі.
— Що дає приводи для такої стурбованості?
— Коли в країні існує один регулятор, який опікується доступом, як кажуть, від і до, то з ним ще можна розмовляти. Можна щось доводити, боротися (у доброму значенні цього слова) за кращі умови. А коли в країні існує декілька тисяч таких регуляторів... Йдеться про те, що повноваження з питань регулювання доступу може бути передано органам місцевої влади. Це створить дуже серйозну проблему для ринку. Місцеві органи влади стягуватимуть необѓрунтовану плату за доступ провайдера до так званої останньої милі, тобто за доступ до громадян і їхнього житла. Наприклад, у Києві ухвалою Київради регулювати доступ до житлового фонду та збирати з провайдерів гроші тепер доручено комунальному підприємству, а нещодавно під час засідання розглядали питання навіть про побудову власної монопольної інфраструктури в наших будинках. Вони хочуть побудувати свого, так званого оператора, який братиме гроші за останні 10 метрів, і вони ці 10 метрів стануть для громадян «золотими». Адже не є таємницею, що всі фінансові навантаження на провайдера відіб’ються на споживачах послуги. Це, до речі, ще давні ідеї нашого міського голови Леоніда Черновецького, які й досі втілюються в життя.
— Чи є можливість протистояти цьому? Чи готове інтернет-співтовариство до опору?
— Завдяки тому, що інтернет-середовище розвивалося самостійно, воно — досить сильне. Ми вміємо консолідуватися. Але питання в іншому: чи вистачить нас на всі ці 20—30 тисяч місцевих і міських рад у країні, кожна з яких зараз встановлює свої правила...
— Якою, у вашому розумінні, має бути ідеальна модель відносин між ІТ-середовищем і державою? На чому вона повинна ѓрунтуватися?
— Виключно на прагматичних цілях, які повинні полягати в тому, щоб поліпшити бізнес-середовище, зробити його конкурентним і дати можливість розвиватися новим технологіям. Президент України заявив, що в найближчі 10 років Україна увійде до двадцятки розвинутих країн світу. Мета благородна, але питання- за рахунок чого це зробити? Але навіть якщо в нас є «вагони», нам, так чи інакше, потрібен сучасний «локомотив». На старому «локомотиві» енерговитратних технологій і сировинній базі ми не виїдемо у світле майбутнє. Розвиток ІТ-ринку, ІТ-середовища — це важлива складова відкритого демократичного суспільства. Україні важливо визначитися зі своїми пріоритетами. А про пріоритети ХХІ сторіччя вам розповість будь-який школяр. Це — ІТ-напрям, нові технології, які дозволяють не лише поліпшити внутрішні комунікації в країні, а й упевнено вести її вперед до світлого майбутнього. Прикладів країн, які це усвідомили, — достатньо. Погляньте на Гонконг, Південну Корею. Чудовий приклад — Естонія. У цій країні рівень проникнення досяг практично 100%. Тут працює електронний уряд, електронна поліція, взаємодію суспільства та держави практично повністю автоматизовано. Тому рівень корупції в Естонії — один із найнижчих. Втрати держави — теж. Навіщо ж нам вигадувати велосипеда?
— У нас теж багато говорять про електронну демократію. Але що, на вашу думку, первинне: електронна демократія, яка може спричинити нові демократичні завоювання, чи все ж таки демократія, яка має бути не фасадною і яка дозволяє впровадити цю новацію?
— Я б говорив про третій. Про електронну демократію можна довго й гарно розмірковувати, але в нашого суспільства немає елементарного — вільного доступу до Інтернету. Як може працювати електронний уряд, якщо рівень проникнення інтернет-послуги залишається на рівні 30 з гаком відсотків? Ось коли ця цифра становитиме 70—80 відсотків, коли абсолютна більшість українців зможуть спокійно зайти до Інтернету та отримати/відправити до будь-якого держоргану документ, написати скаргу чи подати прохання, і так далі, ось тоді можна буде розмірковувати про те, що первинне — «курка» чи «яйце». Насправді в усьому світі ці процеси відбувалися рівнобіжно. Але найважливіший і найперший — це процес інтернетизації країни. Повернімося до прикладу Естонії. Свого часу їм удалося отримати від ЄС цільові кошти на декілька сотень мільйонів євро на програму з ліквідації комп’ютерної неграмотності, зокрема, серед старшого покоління. І лише за 10 років вони заговорили про реалізовану електронну демократію та електронні вибори. Нам про це говорити зарано. У нас зараз не існує цілісної системи. Із цього приводу ми не раз проводили круглі столи в Українській спілці промисловців і підприємців за участю всіх зацікавлених сторін. Наприклад, щодо доступу до інфраструктури будинків у Києві, нам удавалося впродовж двох років блокувати ухвали міського голови щодо передачі повноважень з питань регулювання доступу міському комунальному підприємству Житлоспецексплуатація.
— Тобто головна проблема — це правила гри...
— Нормальні умови розвитку бізнесу в цій країні. Це — найважливіша проблема. Зараз ми намагаємося налагодити конструктивну роботу з національним регулятором зв’язку (НКРЗ). Звісно, не все так просто, але нам вдається знаходити певний консенсус. А ось що відбуватиметься на місцевому рівні...
— Ви посилаєтеся на досвід Естонії, однієї з пострадянських країн. Проблему побудови відносин «держава — бізнес», про яку ви згадали вище, значною мірою продиктовано спадком саме радянської доби. А як ідуть справи в інших країнах Балтії чи, наприклад, у Росії?
— У Росії процес інтернетизації відбувається централізовано. Хоч як би там було, про такі «ноу-хау», як в Україні, мені чути не доводилося. Ніхто не говорить, що все скрізь добре, й лише у нас погано. Певні труднощі з доступом існують і в Західній Європі. Але є перевірені цивілізовані шляхи, методи й механізми розв’язання цих проблем і завдань. І зараз настав час, коли ці цивілізовані форми потрібно впроваджувати і в Україні.
— У зв’язку з тією небезпекою, про яку ви говорили, чи виступить ІТ-середовище в рамках Форуму з якоюсь заявою?
— Зрозуміло, що в рамках Форуму це питання обговорюватиметься. Але, звісно, все й відразу Форум не вирішить. Його завдання трохи інше: знайти точки зіткнення та поліпшити комунікації, особливо в питаннях керування Інтернетом. Тому для участі ми запросили і представників державних органів виконавчої влади, і представників бізнес-середовища, експертів і просто людей, які присвячують Інтернету свої сили і час. Цього року міжнародний склад на Форумі буде значно ширший, утім, так само як і корпус представників влади. Окрім того, захід ми проводимо в профільному навчальному закладі — Київському коледжі зв’язку. Для всіх, хто бажає, Форум вільно транслюватиметься в Інтернеті на веб-сайті igf-ua.org. Сподіваємося, що завдяки Форуму нам удасться знайти оптимальні принципи взаємодії між бізнесом, владою та суспільством. Але знову хочу підкреслити — якщо не буде вільного доступу до Інтернету, ми не зможемо говорити ні про демократичне суспільство, ні про електронний уряд, ні про подолання корупції. А без нас, провайдерів, ця система просто не запрацює.
