У чому криється жага до побиття рекордів та бажання перевершити своїх попередників? Про цей аспект людської природи в українському контексті минулого тижня ми говорили з авторитетним українським соціологом, заступником директора Інституту соціології НАН України Євгеном Головахою (див. «День» №150-151 від 26 серпня 2011 року). А днями нам удалося зв’язатися з головним офісом Книги рекордів Гіннесса. Пропонуємо вам бліц-інтерв’ю з Крейгом ГЛЕНДЕЄМ, головним редактором всесвітньовідомої Книги рекордів. До речі, як повідомили «Дню» у її прес-службі, нове видання Книги рекордів Гіннесса-2012 з’явиться у світовому продажу з 15 вересня цього року.
— Як можна пояснити прагнення людей бити рекорди?
— Книга рекордів Гіннесса існує саме для того, щоб надихати звичайних людей робити незвичайні речі. До цього може бути причетним будь-хто. Кожен хоче бути у чомусь найкращим, а Книга рекордів Гіннесса — це універсальна організація, яка має виняткові повноваження визнавати рекорди. Окрім того, існує універсальне бажання, властиве людині — знати, де твоє місце у світі, наскільки ти є вищим порівняно з найвищою людиною у світі чи наскільки більшим є твоє яблуко порівняно із найбільшим яблуком у світі. Ці речі зачіпають кожного.
— Які країни найбільш активні у встановленні рекордів сьогодні? Які це рекорди?
— Зважаючи на кількість поданих заявок на встановлення рекордів та фактично встановлені рекорди, лідерами є дві країни: США та Великобританія. Разом із тим, ми помітили й інші цікаві тенденції. Відтоді як ми запустили наше перше телевізійне шоу мовою хінді в Індії, кількість поданих заявок із цієї країни у порівнянні з попереднім роком зросла на 83%. Таким чином, Індія стала третьою країною за кількістю поданих заявок на встановлення рекордів. Коли ж ідеться про фактичних рекордсменів, то країнами, багатими на рекорди, є Німеччина та Японія, які посідають відповідно, третє та четверте місце за показником «найбільша кількість встановлених світових рекордів».
— А чи можете сказати, яку позицію за вашими рейтингами посідає Україна? Як ви оцінюєте спроби українських рекордсменів?
— Україна має 29 поточних титулів Книги рекордів Гіннесса. Ключовою тенденцією для України є те, що українці потрапляють до Книги за неймовірні спортивні подвиги. Це, зокрема шахіст Сергій Карякін, який 12 серпня 2002 року став наймолодшим міжнародним гросмейстером у віці 12 років. Це і Павло Рєзвой, який отримав номінацію «найстарша людина, яка самотужки перетнула океан». У 66 років на одномісному весловому човні «Україна» (це було 13 вересня 2005 року) він вийшов із Кокосових островів (Австралія), а 9 листопада 2005 року прибув до острову Мае, що на Сейшельських Островах. Не можна не згадати і те, що більшість світових рекордів із легкої атлетики (35), було встановлено українцем Сергієм Бубкою у стрибках із жердиною в період між 1984 та 1994 рр. За свою видатну кар’єру Бубка встановив 17 рекордів на відкритому просторі і ще 18 у закритих приміщеннях. Він і досі залишається рекордсменом у обох дисциплінах. А ось найдовший потрійний стрибок належить українці Інессі Кравець. 10 серпня 1995 року в Гетеборзі (Швеція) вона стрибнула на 15,50 м.
— Які тенденції ви помітили за останні 10 років?
— Інтерес до Книги рекордів Гіннесса та побиття встановлених досягнень зростає. Зараз ми отримуємо понад тисячу заявок на тиждень і щороку ця цифра збільшується. Тенденції свідчать, що дедалі більше рекордів встановлюється у технологічній сфері. Тепер ми відстежуємо рекорди в соціальних мережах, як-от Facebook чи Twitter, а також технологічні досягнення у створенні найлегшого мобільного телефону із сенсорним екраном. Окрім того, ми скасували багато категорій, які вважаємо неприйнятними. Наприклад, ми більше не фіксуємо рекорди у номінації найважча домашня тварина або в екстремальних видах спорту — ми хочемо застерегти від спроб встановити рекорд, завдавши шкоди своєму здоров’ю, — зауважив головний редактор Книги Гіннесса в коментарі для «Дня».
ДО РЕЧI
На сайті «Майдан» оприлюднено звернення Віктора Гарбаря, Наталки Зубар та Олександра Северина до Голови Верховної Ради України Володимира Литвина із проханням номінувати Верховну Раду, а також окремих депутатів до Книги рекордів Гіннесса. Номінації, що були запропоновані голові Верховної Ради такі: «Парламент, члени якого проголосували за найбільшу кількість відсутніх колег протягом одного голосування» та «Парламентар, який проголосував за найбільшу кількість відсутніх колег протягом одного голосування». Свою ініціативу автори звернення пояснюють тим, що «народні депутати, що голосують за 4—6 відсутніх колег, мають бути широко відомі та належно пошановані, адже вони роблять те, чого не можуть повторити їхні колеги з інших країн. І громадяни України мають мати можливість пишатися рекордними досягненнями тих, кого вони обрали до парламенту. Як відомо, видатні досягнення українців недостатньо представлені у Книзі рекордів Гіннесса і було б непатріотично змарнувати нагоду збільшити присутність України серед світових рекордсменів», — зазначають Віктор Гарбар, Наталка Зубар та Олександр Северин, пропонуючи читачам сайту додавати свої підписи.
У багатьох питаннях ми знаходимо точки дотику, але в цьому випадку нам складно погодитися з колегами. Навряд чи наші внутрішні проблеми, генеалогію яких чесно досліджує в тому числі сайт «Майдан», повинні бути увічнені у світовій історії. Вони повинні бути нами вирішені. Сумнівна пропозиція — лити кислоту на рани, які кровоточать. Так можна дійти до претензій на рекорди, наприклад, щодо «найбільшої кількості винищеного за ХХ століття народу руками представників цього ж народу»... Замість того, щоб у зайве виставляти напоказ нерозбірливість українського суспільства в тому, за кого вони голосують, пропонуємо активніше взятися за вирішення наших внутрішніх українських проблем, зокрема, за вирощування продуктивного українського поля.
