Учора офіційно розпочав роботу один із найколоритніших торгових майданчиків України — Сорочинський ярмарок. Ось уже 45 років поспіль (після відродження ярмарку 1966 року) у селі Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області збираються охочі до торгів, народних промислів та розваг.
Щороку відвідувачами сорочинського ярмарку стають близько мільйона осіб. Не менш численною є когорта підприємців та народних майстрів, які привозять свій крам на Сорочинський ярмарок. Минулого року їх приїхало близько 600. Цього року очікується не менш численна участь майстрів із України, Росії, Молдови, Грузії, Білорусі, Німеччини та Польщі.
Традиційно у Великих Сорочинцях можна купити усе — від ковбаси до курки, від виделки до діжки, від нитки до сорочки... Проте найпопулярнішим товаром на ярмарку все ж залишається народна атрибутика — вишиванки, розписний керамічний посуд, галушки, сало і медовуха, кажуть організатори.
Тому й не дивно, що Сорочинський ярмарок рік у рік стає не лише місцем торгівлі та розваг, але й приводом «згадати» про долю українського народного ремесла. Прикро лиш те, що проблеми лише констатуються, а не вирішуються. От і цього року у перший день роботи ярмарку голова комітету ВРУ з питань підприємництва та регуляторної політики Наталія Королевська зібрала круглий стіл із ремісниками, на якому обговорили проблеми розвитку традиційних народних промислів, підприємництва та оподаткування.
На зустрічі депутат продемонструвала вишиту сорочку, яку вона, за її словами, придбала в одному із сувенірних магазинів Києва, але вироблену у Китаї. «Те, що вишиванки роблять в Китаї, а продають наївним туристам під виглядом українського сувеніра, виходить за межі розумного», — переконана Королевська. Не менш обурює депутата й той факт, що традиційні українські вироби плетені з лози роблять у Малайзії, малюнки для сувенірів — у Туреччині, а на дерев’яних сувенірних тарілках напис «Слава Україні!» вирізають у Китаї.
Попит на український сувенір давно і в багато разів перевищив пропозицію, яку можуть забезпечити народні умільці. Тож те, що не можуть забезпечити українські майстри, освоїв іноземний конкурент. Такий стан речей, констатують експерти, є закономірним: держава протягом 18-ти років не приділяла уваги цій галузі. А після приватизації підприємств, які входили до «Укрхудожпрому», як зауважила свого часу в інтерв’ю «Дню» екс, а нині керівник проекту «Сорочинський ярмарок» Світлана Свищева, справи колись потужної галузі народних художніх промислів значно погіршилися. Зокрема, повністю припинили виробництво художньої продукції відомі осередки, розташовані у Богуславі, Лубнах, Решетилівці. А зруйнування та знищення матеріально-технічної бази підприємств народних промислів призвело до припинення підготовки фахівців у 117 початкових спеціалізованих навчальних закладах, майже повного зникнення шкіл майстерності. «Ми втратили найважливіше — наступництво унікальних художніх традицій. Старі досвідчені майстри не мають можливості передати свій досвід талановитій молоді», — підкреслила «Дню» Свищева.
P.S. Традиційно на Сорочинському ярмарку будуть книжки бібліотеки газети «День».
