Богданова душа відлинула у Вічність навесні, тієї чудової київської пори, коли земля замаюється квітами-травами, дніпровські хвилі добігають до верболозів навпроти Лаврських пагорбів, а птаство в багатоголоссі витьохкує оду радості. Щоправда, сам Богдан декілька останніх років перебував в осені...