Станіслав Калінічев

Iз залу долинали приглушені голоси, скрипіли сидіння крісел. Оркестранти, розташувавшись на сцені, пілікали та дуділи на всі лади, настроюючи інструменти. Почулися нетерплячі оплески, піднялася завіса… І тут від далеких лаштунків, через всю сцену і зал, до самої гальорки, як легкий видих,...

Був тут купець зі своїми слугами, він затримався у дорозі; були два богомази, яких запросили підновити ікони у місцевому храмі; балаганчик бродячих акторів і навіть зграя нічних грабіжників, яким не вдалося пройти вдень — в охороні воріт була людина, яка могла їх пізнати. І ще був один мовчазний...

Ну, залишимо Гондурас, він на тому кінці світу, а от Швейцарію шкода. Та й Німеччину теж... і взагалі — всю Європу. Немає в них того, що в нас на кожному кроці, тобто — на кожному слові. А може, навпаки? Може, ми вимушені кожного разу самі себе в чомусь переконувати? Може, нам для повного щастя...