Глиняні таблички з написами, що датовані 3 тис. до н. е., Пересопницьке Євангеліє, на якому складають присягу українські президенти, бібліотека останнього короля Польщі Станіслава Августа Понятовського... Якщо коли-небудь хтось візьметься знімати фільм, скажімо, «Скарби нації», то Наукова бібліотека України імені В. І. Вернадського (НБУВ) має стати однією з ключових локацій. Бо вищезгадане — лише невелика частина дивовижних фондів цієї установи. Більше про них та інші рідкісні пам’ятки можна дізнатися, відвідавши екскурсію відділами НБУВ, де містяться рукописи і стародруки.
ШЛЯХ ПЕРЕСОПНИЦЬКОГО ЄВАНГЕЛІЯ
Як розповіла в. о. директора Інституту рукопису, старший науковий співробітник, кандидат історичних наук Ольга СТЕПЧЕНКО, рукописи в них дуже різні за хронологією, тематикою, матеріалом, на якому створено книги: крім звичних пергаментів та глиняних табличок, є тексти, записані на пальмовому листі. Різняться книги й форматами: представлені і мініатюрні видання, які менші за долоню, і великі, як, наприклад, Луцький градуал (1642), який використовувався для хорового співу, тому мав бути саме такого розміру. Вражає й одна з головних українських реліквій — Пересопницьке Євангеліє, вага якого становить 9 кг 300 грамів.
У бібліотеці пам’ятка перебуває з 24 грудня 1947 року. Але до того їй довелося подолати великий шлях, як розповіла Ольга Степченко. Відомо, що Пересопницьке Євангеліє почали створювати у Свято-Троїцькому монастирі (нині місто Ізяслав Хмельницької області), але згодом робота над богослужебною книгою продовжилася в Пересопницькому монастирі, що на Рівненщині. Пам’ятка залишалася там, а потім на сто років «зникла» і з’явилася, вже коли Іван Мазепа подарував Пересопницьке Євангеліє Переяславському кафедральному престолові, і воно зберігалося в архіві книгозбірні Переяславської семінарії. Як воно потрапило до гетьмана — невідомо. Існують легенди, що оскільки Мазепа любив книги, то коли перебував на Волині, козаки зробили йому такий подарунок.
Коли семінарія переїжджає до Полтави — з нею їде й українська реліквія. У часи війни її разом з експонатами музею евакуювали на схід. А після повернення Пересопницьке Євангеліє опинилося в Києво-Печерській лаврі, де керівництво звернуло на нього увагу й вирішило дослідити. Якраз тоді й стало зрозуміло, який скарб вдалося зберегти.
Пересопницьке Євангеліє (1556—1561) цінне не тільки своєю давньою історією; у відділі рукописів є, наприклад, Київські глаголичні листки, що датовані IX—X ст. Ця пам’ятка особливо цінна з мовного погляду, адже її вважають найдавнішим перекладом євангельського тексту з церковнослов’янської мови українською. На той час це було величезним досягненням, бо так звана народна мова не вживалася у високому стилі, а тим паче не була мовою богослужебних текстів. Однак 1561 року все змінилося (дехто з мовознавців навіть стверджує, що нова українська мова почалася не з І. Котляревського, а з Пересопницького Євангелія, настільки це було визначною подією).
Коли дивишся на пам’ятку, вражає яскравість кольорів, неймовірні, виконані сусальним золотом малюнки-мініатюри, що їх справедливо вважають мистецькими шедеврами.
ПОБАЧИТИ КНИГУ, З ЯКОЇ ПОЧИНАЄТЬСЯ УКРАЇНСЬКЕ КНИГОДРУКУВАННЯ
Не менше несподіванок чекає на відвідувача й у відділі стародруків та рідкісних видань. Як пояснила завідувачка відділу, кандидат історичних наук Наталія БОНДАР, тут є як старовинні видання ще XV ст., так і рідкісні книги ХІХ—ХХ ст. Тут можна побачити книгу, з якої, власне, і починається українське книгодрукування — Львівський Апостол 1574 р. А ще — Острозька Біблія (1581 р.), видання одного із класиків церковної літератури XVII століття Лазаря Барановича. До слова, представлена тут книга цікава й тим, що, уважно придивившись, на полях уже друкованого примірника можна побачити нотатки самого автора.
Також у бібліотеці є чимало картографічних видань, із зображеннями міст. Зазвичай Київ трапляється в українських книгах, а от в іноземних більш популярними є Львів, Перемишль та інші. Із сучасніших для нас книжок — у відділі можна роздивитися перше видання «Енеїди» І. Котляревського, поглянути на перше й друге видання «Кобзаря» Т. Шевченка, а ще є велика добірка прижиттєвих видань М. Грушевського, кілька з них навіть з автографами вченого.
Коли заходиш у відділ стародруків та рідкісних видань, впадають в око величезні книжкові шафи. Здавалося б, звичайний предмет інтер’єру, проте, як розповіла Наталія Бондар, насправді це не так. Це шафи останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського (1763—1795), які були зроблені для його бібліотеки і перейшли разом з нею до НБУВ. Як це трапилося? Після смерті короля його бібліотеку перевезли до Вищої Волинської гімназії (згодом — ліцей) у Кременець. Коли через польське повстання 1830—1831 рр. ліцей був закритий, її передали новоствореному імператорському університетові святого Володимира в Києві. А згодом вона потрапила до Наукової бібліотеки України імені В. І. Вернадського.
УНІКАЛЬНІ ОЦИФРОВАНІ МАТЕРІАЛИ
Важливо, що бібліотека проводить систематичну роботу щодо поступового оцифрування: подробиці можна дізнатися на сайті. Зокрема, на сторінці відділу стародруків та рідкісних видань є рубрика «Виставки відділу». У ній можна знайти не тільки цінну інформацію, а й унікальні фото: від автографів Йоаникія Галятовського до зразків румунської стародрукованої книги. А матеріали виставки «Шедеври світової поліграфії — видання колекції Ельзевірів» заслуговують на особливу увагу.
Книги — звісно, лише частина фондів бібліотеки. Ще є унікальна в Україні колекція радянських плакатів та кіноафіш, поштових листівок, колосальна колекція гравюр... Більше того, двічі-тричі на місяць маєте унікальну нагоду побувати на музичному концерті, які відбуваються у відділі музичних фондів, коли грають за раритетними нотами.
І це тільки невелика частина тих скарбів людського духу, що містить бібліотека. Яка повинна бути оточена піклуванням Уряду і любов'ю народу.
