МАЙСТЕР-КЛАС У... КУЛУАРАХ
У середу Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки приймав свого давнього партнера — газету «День». Історія партнерства сягає вже десяти років, бо саме в Луцьку відбулася презентація першої книжки з майбутньої «Бібліотеки «Дня» — «Україна Incognita», яка дала згодом життя не тільки цьому проекту, а й іншим. За цей час книжки «Дня» розійшлися не лише волинськими школами і бібліотеками, а й поповнили чимало приватних книгозбірень, і все ж щороку день «Дня» у Луцьку стає потужною й багатолюдною інтелектуальною імпрезою. Інакше б, за словами головного редактора газети «День» Лариси Івшиної, не було б сенсу їхати у Луцьк. Бо «бездіяльні й пасивні партнери газеті не потрібні».
— Нас часто запитують, чому ми їдемо в одні міста і минаємо інші. Але ми їдемо туди, де нас найпереконливіше чекають, — говорила Лариса Івшина на відкритті виставки з кращих знімків фотоконкурсу газети. — У Луцьку підтримують і нашу газету, і наш книговидавничий проект. А він — для того, щоб ми як суспільство стали більш зрілими.
Головний редактор «Дня» подякувала благодійному фонду «Новий Луцьк» і голові Наглядової ради Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки народному депутату Ігорю Палиці за придбання серії «Бронебійна публіцистика» для шкіл Луцька. Будучи істориком за фахом, Ігор Палиця розуміє, що серія таких невеликих, але змістовних книжок може провести підготовчу роботу до, як висловилася Лариса Івшина, «великого інтелектуального перезапуску». Про те, наскільки Україні і українцям необхідний цей шлях самопізнання, головний редактор «Дня» говорила перед початком презентації виставки з волинськими журналістами. Власне мимоволі утворився своєрідний клуб за професійним інтересом, до якого прилучилися й інші учасники презентації. Але представників волинських засобів масової інформації цікавила думка головного редактора видання, котре у нашому регіоні цінують за модерність і консерватизм, за позитивність цих рис, які проявляються у багаторічній незмінній редакційній політиці: сприяти державотворенню та, за словами Лариси Івшиної, «вчити українців користуватися власною історією».
— Справжня журналістська кар’єра — мати особисту позицію і право її висловлювати, — ці слова головного редактора «Дня» були відкриттям для багатьох молодих представників волинської преси. Тому прозвучала пропозиція продовжити цікаву розмову на майстер-класі Лариси Івшиної для волинських ЗМІ. Потребу в такому навчанні сформулював, на мою думку, Святослав КРАВЧУК, перший заступник луцького міського голови:
— За двадцять років роботи в органах державної влади я бачив дуже багато політиків, котрі на словах начебто дуже любили Україну, хотіли бачити її багатою і щасливою. Вони рвали на грудях сорочки за «неньку», але цим їхній ентузіазм і обмежувався. І увесь цей час виходила газета «День», яка день за днем, рік за роком, друге десятиріччя працювала, утверджуючи незалежність в умах людей. Девіз «Читай «День» і думай!» — це абсолютна, на мою думку, істина. Можна позиціонувати себе як людина, котра любить свою батьківщину. А можна, як Лариса Івшина і редаговане нею видання, працювати і давати людям можливість думати і замислюватися. Замислюватися над історією країни і її майбутнім. «День» — це газета для людей, які хочуть щось знати. І не просто знати про подію, а отримати її аналіз і самим уміти її аналізувати. Випускати щоденну газету, яка ємна і розумна, — важко, але ми, на щастя, маємо в Україні «День».
МЕЦЕНАТИ З... 9-А
День «Дня» у Луцьку багато хто сприймає і як можливість придбати книжки з «Бібліотеки» газети. Бібліотекар луцької школи №20 Олена Кривіцька придбала «Силу м’якого знака», хоча школа уже має цю книжку завдяки благодійному фонду Ігоря Палиці «Новий Луцьк», але попит значно більший, і книжок потрібно ще. Знову побачила у гурті біля столів з книжками «Дня» працівників Волинської обласної універсальної наукової бібліотеки. Вони щороку купують тут велику кількість нових екземплярів різних видань, бо, як пояснила завідувачка відділу комплектування Євгенія Мосійчук, книжки «Дня» у їхній бібліотеці мають стабільно зростаючий попит. І цього разу з директором закладу Людмилою Антонівною Стасюк вони придбали маленький «вагончик» книжок «Дня».
І цікаво було бачити у гурті любителів книжок із власної історії учнів луцьких шкіл. Бо даремно, виходить, звинувачуємо наших дітей у небажанні читати і знати. Під час презентації подарунок рідній гімназії у вигляді серії «Бронебійна публіцистика» зробили учні 9-А класу Луцької гімназії №4 імені Модеста Левицького.
— Цю серію придбали батьки учня Володимира Ігнатчука, — каже заступник директора гімназії Зоряна Іванівна МАРУЩАК. — Батьки наших учнів добре розуміють істину, що треба вкладати кошти у навчання дітей. Вважають, що варто, аби їхні діти знали власну історію і могли презентувати себе як громадяни України за її межами. Якщо, звісно, захочуть побачити світи... А серія «Бронебійна публіцистика» для нас — унікальний подарунок. Автори, чиї праці зібрані у цій серії, вивчаються у 10 — 11 класах. Але ми можемо дати учням ці літературні твори, а публіцистики... нема. Того ж Івана Багряного і його працю «Чому я не хочу вертатися в СРСР?» ми раніше мусили шукати в Інтернеті. Це не вихід. Ми маємо дати учням знання, що письменники мали не лише літературні здібності, а що це були і яскраві публіцисти, що їхні праці, які увійшли в серію «Бронебійна публіцистика», — це ті речі, які повинен знати кожен громадянин держави. І ще наших учнів приємно вразило спілкування з головним редактором «Дня» Ларисою Івшиною. Вони думали, що ідуть на академічний, так би мовити, захід. А діти не люблять беземоційних і нудних людей. Тому емоційність Лариси Івшиної, її переконаність у справі, яку робить, просто зачарувала. Наш 9-А — це математичний клас, тому вони логічно мислять стосовно не тільки математики, а й інших сфер життя.
ПОЛІТИКА «Дня» — ДАЛЕКОГЛЯДНА
Цього ж дня відбулося і засідання Наглядової ради Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, багаторічним активним членом якої є головний редактор «Дня» Лариса Івшина. За час, що минув від останнього її засідання, виш змінив не тільки назву (з Волинського), а й статус та концепцію. І, як відзначав у недавньому інтерв’ю газеті «День» ректор вишу професор Ігор Коцан, «День» та його головний редактор сприяли змінам в умах колективу, своєрідному «Інтелектуальному переформатуванню». Ідея про те, що навколо університету має «крутитися» життя регіону, стає реальністю. На засіданні Наглядової ради було вирішено, аби наукові сили університету підготували концепцію розвитку історико-культурного заповідника «Старий Луцьк», який має потужні туристичні можливості, а також проект майбутнього студентського містечка, котре має початися з наукових лабораторій. І ці проекти та концепції будуть подані на розгляд місцевої влади. Фінансування цих проектів бере на себе благодійний фонд голови Наглядової ради університету Ігоря Палиці.
Данило КУРДЕЛЬЧУК, голова міжнародного громадського об’єднання «Волинське братство»:
— Газета «День» — це величезна, не боюся цього слова, ідеологічна потуга. Ми сьогодні в гонитві за матеріальним так чи інакше багато втрачаємо у духовному. Маємо владу, яка не має належного авторитету, але це властиво не тільки Україні... І зусилля, які робить «День», — це далекоглядна політика. Це моральна політика. І це абсолютно реальна політика, яка гуртує навколо неї мислячих людей, людей, які вірять у прогрес. Лев Толстой казав свого часу, що добрих людей — більше, ніж злих, але злі значно краще об’єднані, краще організовані. Наше завдання — організуватися! Через створення інститутів громадянського суспільства, культурологічні акції тощо. І газета «День»— дуже важливий вузол у цій роботі. Це осередок добра, надії, перспективи. Люди усвідомлюють, ростуть, міняються із «Днем». Люди читають і задумуються не лише над насущним, шматком хліба, одежиною... А й починають розуміти своє місце в державі, у державотворенні.
Тарас ЛIТКОВЕЦЬ, політолог, заступник декана історичного факультету Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки:
— Не лише українці, а усі народи мусять вміти користуватись власною історією, якщо вони хочуть зберегтись як самостійна етнічна одиниця. Те, ким є ми сьогодні, залежить від того, що ми пам’ятаємо і знаємо про себе. Дійсно, історія зовсім не вчить, але обов’язково і завжди жорстоко наказує за її незнання. Заберіть у народу історичну пам’ять та свідомість, і нація на очах перетвориться на населення. Тому усі окупанти та завойовники України, в першу чергу, намагались знищити саме знання широкими верствами населення вітчизняної історії шляхом «переписування», перетворення її на примітивну пропаганду, створенням «білих плям» у перебігу подій, роздуванням значення третьорядних звершень, нав’язування неукраїнського трактування і розуміння нашої минувшини. Саме тому іншими державами сьогодні точаться такі гарячі війни за наше розуміння української історії, аж до дипломатичних і міждержавних «прохолодних» війн та протистоянь. Саме тому в них не проходить хворобливий зуд щодо написання спільних підручників з історії. Тому, щоб втриматись на плаву в сьогоднішньому глобалізованому світі і вберегтись від асиміляції, ми мусимо в терміновому порядку навчитись користуватись власною історією, як вакциною від політичного яничарства, психологічного комплексу почуття меншовартості і патологічного самопоїдання. Звичайно, фатастично-утопічною була б надія на те, що пересічні «маленькі українці» негайно покинуть свої щоденні турботи, спрямовані на виживання в сумну епоху щорічного азаровського покращення життя і займуться вивченням товстих фоліантів історичних монографій.
І саме тому роль у підвищенні рівня історичної свідомості, яку взяла на себе головний редактор «Дня» Лариса Івшина, важко переоцінити. А коли зважити на те, що газета «День» — щоденна, легкодоступна та ще й із символічною вартістю, то роль цього популярного видання у процесі масового патріотичного виховання наших громадян складно переоцінити. Те, що в цьому плані не допрацювала школа і принципово не робить влада, доробляє щоденною, а головне — якісною працею «День», висвітлюючи «темні» й «білі» плями нашої минувшини з метою виведення нації з летаргічного стану історичної амнезії.
У Західній Європі нації творили політики, а на Сході — поети. Однак з українцями все складніше, адже ми ще в процесі завершення формування модерної політичної нації, а наші перманентні внутрішньохатні війни впродовж усього історичного минулого могли зупинити лише страшні зовнішні вороги або тотальне всенародне збурення, як це було лише чотири рази впродовж останніх щонайменше 1000 років: Хмельниччина, Коліївщина, Українська революція 1917—1922 рр. і помаранчева революція. Історичний досвід свідчить, що найбільшими ворогами українців є вони самі. І крилату фразу, що «українці об’єднуються лише перед розстрілом» ніхто не відміняв... Саме наші егоїзм, заздрість і хворобливий індивідуалізм були нашою головною перешкодою на шляху до збереження повноцінної та безперервної розбудови державності. І саме ці риси у нас так радо плекали всі, без винятку, окупаційні режими. Як добре ми знаємо своїх сьогоднішніх політиків, та як погано — свою історію. Лише тоді, коли ми будемо знати й пишатися (бо ж є чим і на заздрість ворогам) власним минулим, як це роблять, скажімо, французи, італійці чи з куцою у 200 років історією американці, ми, нарешті, перестанемо ставити пам’ятники на своїй землі поневолювачам та колонізаторам і змиємо бруд окупаційної позолоти з тоталітарних пам’ятників комуністичного минулого. Спасибі «Дню», що він це робить стільки років!
Тетяна КУШНЕРИК, журналіст газети «Слово Волині»:
— Намагаюся не пропускати фотовиставок газети «День» у Луцьку, бо там збираються не випадкові люди. Будь-хто може зробити гарний знімок, багато хто може оцінити художню цінність і талант майстра, але не всі захочуть роздивитися фото, в яких не тільки текст, а й підтекст, а самі світлини — гіпертекстуальні. Перефразуючи відомий рекламний слоган, вони — замість тисяч слів. Емоції неможливо зафіксувати, щирість не передати словами, історію не можна зробити однозначною, а от фотознімки — життя крізь об’єктив.
Моя улюблена номінація — «Світ очима дітей». Закарбувалося в пам’яті фото «Мій сусід». Ніби проста людина, придивишся — а то ціле покоління, яке пережило війну, репресії, Голодомор, агонію диктатури, але найгірше — промивання мізків, штучне викривлення системи цінностей і винищення цілих династій української еліти, а з ними — культурного спадку цілої нації. Найважливіше досягнення команди «Дня» — це не організація фотовиставок, не проведення конкурсів і навіть не залучення суспільства до діалогу. Головний редактор «Дня» Лариса Івшина справедливо зауважила, що немає сенсу в бездіяльних, пасивних однодумцях. Основна заслуга — підготувати одиниці тих інтелектуальних лідерів, які зможуть підняти націю. І дай Боже, щоб результат праці цих людей ми змогли побачити не лише на фото.
Леся БОНДАРУК, журналіст газети «Волинь-нова»:
— У добу цифрових технологій важко бути фотографом. Сьогодні ним себе вважає чи не кожен, хто має фотокамеру навіть у мобілці, а часом людина купує якісний дорогий фотоапарат і не вміє чи не бажає використовувати бодай треті його функцій. Колись на фотогуртку мій учитель повчав: «Найгеніальніше фото можна зробити найпростішим фотоапаратом. Треба навчитися бачити світ навколо». Приходили такі думки, коли споглядала фотовиставку газети «День» у Луцьку. Кожна світлина тут — окремий сюжет із життя. Але найголовніше — реальний, ненадуманий, без прикрас та ретуші, і саме це приваблює. Чомусь лише фотовиставка примушує нас зупинити щоденне буденне сприйняття довколишнього світу, показує незвичне у звичайному. Буває, що проходимо тисячі разів повз подібні кадри в житті, а помічаємо їх лише на фотографіях. Більшість фотокомпозицій на виставці переважно олюднені, передають неповторність та глибокий індивідуалізм взаємовідносин — між людьми, людьми й суспільством, у деяких показано жорсткі реалії життя. Навіть політиків сприймаєш інакше: відсторонено оцінюєш те, що виходить не в кадрі, а поза ним, тут фотографії набагато промовистіші за тексти. Але головною родзинкою фотовиставки є, безперечно, діти: і як герої кадру, і як фотохудожники. Саме вони передають власне неповторне світовідчуття за допомогою фотографування. Цікавою є і портретна серія українців, зокрема із близького зарубіжжя. Натхненні й усміхнені, з фотографій вони нагадують, що нашого цвіту — по всьому світу, а сила українців — саме в духовному єднанні.
Важливо, як зазначила на відкритті фотовиставки головний редактор газети «День» Лариса Івшина, показати, що ми можемо і що маємо в інтелектуальному вимірі. І книжкові видання газети «День», і сама газета, і фотовиставка, представлені на огляд волинян, є потужним інтелектуальним десантом. Вони об’єднують і показують кращі зразки культурної моди: на читання й мислення, які здатні сформувати і новий стиль життя українців, і новий вимір існування нації.
Iрина КАЧАН, журналіст інтернет-видання «ВолиньPost»:
— Уперше потрапила на фотовиставку газети «День». До свого сорому, але на своє щастя. Була втішена. І навіть вражена. Як же це треба любити свою роботу, щоб бути настільки відданими їй? Щоб завдавати собі безлічі клопотів, ускладнюючи неспокійні журналістські будні організацією таких проектів... Раніше гадала, що то звичайний собі фотоконкурс, просто вдалі знімки талановитих фотомайстрів. Мушу визнати: помилялася. Бо побачила, з яким натхненням про виставку говорять у «Дні», почула, як про цей проект відгукуються авторитетні особистості. Та й світлини — подекуди аж дух перехоплює. Розглядаєш їх і усвідомлюєш: ось воно, життя, ось справжня історія великих і малих людей у цій (часом здається, Богом забутій) країні. А колись же ці фото матимуть зовсім іншу цінність, колись в них наші діти бачитимуть те, чого не бачимо сьогодні ми. Ці світлини спонукають любити себе, свій народ, свою землю і свою історію. Ось воно — те, чого й домагається видання, направду інтелектуальне. І не так любити свою історію, як учитися на ній, розуміти її та цінувати. Справді, позитивно, що «День» чітко знає, яку місію він виконує, що дає гарний приклад колегам-журналістам — бути відповідальними перед своїм читачем та історією свого народу. Мене, як молодого журналіста, це надихає.
Найкращі світлини фотоконкурсу «День-2012» — у приміщенні бібліотеки Східноєвропейського Національного Університету імені Лесі Українки за адресою: вул. Винниченка, 30-А. Приходьте (з 9.00 до 18. 00) і обирайте найкраще фото до 17 лютого. Вхід вільний!
