Залишилося чотири дні до закінчення роботи Фотовиставки «День-2012» у Києві, в Музеї сучасного мистецтва, що на Глибочицькій, 17. Це остання можливість побачити кращі роботи учасників XIV Фотоконкурсу видання у повному складі (адже в інших містах країни будуть представлені лише кращі з кращих), а для киян — ще й проголосувати за улюблене фото.
«ВИСТАВКА ВИКЛИКАЄ БЕЗЛІЧ ЕМОЦІЙ, АЛЕ САМЕ У СПЕКТРІ ПОЗИТИВУ»
Ірина КОНСТАНКЕВИЧ, кандидат філологічних наук, проректор із навчально-виховної роботи Волинського національного університету імені Лесі Українки, завідувач кафедри української літератури:
— Порівняно з попередніми роками на Фотовиставці «День-2012», мені здається, відсутня політична тема, менше гострих соціальних проблем, натомість більше фрагментів або зліпків нашого щоденного життя. Це життя, побачене через призму гуманістичних загальнолюдських цінностей, зрозумілих усім людям незалежно від національного, географічного, вікового, соціального статусів. І в цьому сенсі вона добріша, погідніша, така, що викликає безліч емоцій, але саме в спектрі позитиву. Мені особливо імпонувала футбольна тема — дуже цікаві роботи як у художньому плані, так і з погляду сучасності, яка вже стає історією. Також мені дуже сподобалися чорно-білі роботи, їх тут кілька, але вони дуже високої якості й вирізняються майстерністю виконання. Звичайно, привабили фото, де зображені діти, — мені здається, що ніхто так не вміє акцентувати увагу на проблемах дітей, як «День». Насамкінець хочу сказати, що я завжди дивуюся тій колосальній роботі, яку виконує Лариса Олексіївна, її помічники з редакції й сама газета. Вони усвідомили для себе велику місію — бути утверджувачами універсальних цінностей, які я побачила в цих роботах. Хочу побажати сил, здоров’я і натхнення й надалі робити цю справу. Розумію, якими значними зусиллями, ресурсами й резервами цього досягають. Хай воно і в людських душах і серцях відлунює тим, що робить газета.
«ПОЄДНАННЯ ФОТОМИСТЕЦТВА Й ФОТОЛІТЕРАТУРИ»
Юрій ВІЛЕНСЬКИЙ, кандидат медичних наук, письменник, член Національної спілки журналістів:
— Порівняно з минулорічною ця фотовиставка є виразнішою політично, естетично й патріотично. Це зовсім інша країна, ніж та, яку ми бачимо, але вона справжня. Ці назви, вихоплені моменти, скажімо, на фото «З’їзд. Сергій Тігіпко вливається в Партію регіонів» (фото Руслана Канюки) — все змальовано красномовно, гарні фотороботи й Миколи Хрієнка із серії «Україна за Уралом». Кожна робота вражає і змістом, і назвою. Це поєднання фотомистецтва і фотолітератури.
«ГАЗЕТА ЗАДІЯЛА ВСЮ УКРАЇНУ»
Ольга ПЕТРОВА, мистецтвознавець:
— Своєю традицією проводити фотовиставки газета зробила дуже важливу стратегічну справу, тому що так задіяла фактично всю Україну. Автура газети, можливо, вужча, адже не кожен володіє словом, але фото потрапляє якщо не на шпальти, то в експозицію, отже, газета справді народна. Коли я три місяці не отримувала «День», то почувалася соціально, психологічно некомфортно, ніби ізольовано. Треба віддати належне, безумовно, цій виставці. Мені здається, що цього разу порівняно з попередньою експозицією був навіть більш строгий добір. Треба говорити і про зміст часопису, який намагається охопити всі сфери, і, на відміну від інших видань, тут немає «жовтого». У «Дні» пластична й мудра редакційна політика.
«ПІДЖИВЛЮЮСЬ СИСТЕМНИМ СПРИЙНЯТТЯМ НАШОЇ РЕАЛЬНОСТІ»
Ігор СМЕШКО, колишній голова СБУ:
— Я симпатик ідеї та змісту виставки від моменту її появи й до сьогодні. Прихожу сюди й дістаю величезну насолоду, підживлююся системним сприйняттям нашої реальності з абсолютним креном в оптимізм, майбутнє, силу нашого народу та величезний потенціал нашої держави. Цивілізований світ нині вперше заговорив про те, що могутність держави — це не сировинний потенціал чи сильна економіка, а інтелектуальний і духовний потенціал людей, які живуть у країні. Україна має абсолютно всі можливості стати однією з провідних країн світу.
Із кожною виставкою рівень стає все вищим. По-перше, митці знають, що є платформа, на якій вони можуть представити свої твори, а по-друге, посилюється також і рівень добору.
Коли у всіх на серці — величезний розпач, зумовлений відчуттям незахищеності та нездатності впливати на хід подій у країні, такі заходи дуже на часі. Прекрасні, не вигадані й не намальовані, а реально відображені талановитими людьми обличчя й сюжети говорять про те, що Україна живе й житиме, цей народ перебороти неможливо. Наша держава, як пружина, обов’язково розгорнеться і стрімко піде вперед.
Величезне спасибі газеті «День» за те, що вона дарує оптимізм і творчу наснагу.
«ІДЕАЛЬНИЙ ОБРАЗ УКРАЇНИ В РОЗРІЗІ БУДЕННОСТІ ЖИТТЯ»
Володимир БОЙКО, історик, публіцист:
— Фотовиставка газети «День» — це не просто пейзажі, які самі по собі гарні. Споруди, скульптури, архітектура — усе спрямовано на людину, її реакцію, емоції. Сьогодні я побачив Україну такою, якою зустрічаю щодня. Звичайно, фотографія ніколи не відтворить усього спектру, але ми маємо можливість побачити певний зріз, який може промайнути повз нас. З одного боку, фотороботи — це ще не все, з другого — це абсолютно унікальні моменти, яких у звичайній ситуації ми просто не помічаємо. Тому бачимо в залі так багато зацікавлених людей. На світлинах зображено все те, що я сам бачив, але це інше сприйняття. Фотографія — все ж таки певний ідеал, вона фіксує те, що непомітно, і разом з тим відволікає від моментів, які ти бачиш щодня. Тобто XIV Фотовиставка газети «День» показала ідеальний образ України в розрізі буденності життя.
«ЦЕ РОЗУМНЕ ОКО»
Сергій ТРИМБАЧ, кінокритик, голова Національної спілки кінематографістів України:
— Симпатичне у цій виставці те, що це розумне око. Тому що можна побачити і по-дурному, а тут скрізь осмислено. Також багато вдалих текстівок, які перевертають або підсилюють зоровий ряд. Напевно, найвдалішим прикладом цього є робота «Голова нації», де козацька потилиця зображена на фоні обличчя президента. Це навіть не іронія, це монтаж — майже кінематографічний прийом, коли об’єднуються два плани і виникає третій. Можна сказати — третій кадр. Дуже прикметним і симпатичним є те, що тут обличчя людей, обличчя нації в різних її проявах — від дітей до політиків. Причому влада знята не цинічно й без надмірного скептицизму, а такою, якою вона є й якою ми не завжди її бачимо. Дуже вдячний, звичайно, за кілька робіт фотографа Тетяни Великодньої, присвячених Богдану Ступці, фіналу його життя. Мене це дуже зворушило. І, звичайно, радує різноманітність ситуацій, бачення й те, що у всьому цьому присутній оптимізм.
«Є РІЗНІ СПОСОБИ ЗЦІЛЕННЯ ПЕРСОНАЛЬНОЇ ДУШІ — НАПРИКЛАД, МОЖНА ПОБУВАТИ НА ФОТОВИСТАВЦІ ГАЗЕТИ «День»
Володимир ПАНЧЕНКО, літературознавець, письменник, доктор філологічних наук, професор Києво-Могилянської академії:
— Цього року мені найбільше впадають в око ті фотороботи, в яких відчувається усмішка й іронія. Можливо, я звертаю увагу на них тому, що сміх є дефіцитною якістю для сучасної України. Маю на увазі поширені суспільні настрої, пов’язані з депресією, прикрощами, зневірою щодо свого завтрашнього дня. Виставка повертає до нормального стану, дає можливість усміхнутися, подивитися веселим примруженим оком на те, що відбувається довкола. Зразками таких робіт для мене стали фотографії: «Патруль», «Зловісна труба», «Прапор», «Спогади».
Також мені дуже сподобався цикл фоторобіт Миколи Хрієнка, який мандрує всім світом, шукає там українців і дуже часто — знаходить. Його роботи поєднані певним патетичним, ліричним, тужливим, а інколи — і з домішкою іронії загальним настроєм.
Окрім цього, чудова робота, яка носить назву «На параді»: на ній зображена зграя гусей, які дружно дивляться в один бік. Ця світлина викликає безліч асоціацій із сучасною Україною, зокрема й політичного характеру. До речі, мені подобається, що цього разу серед фоторобіт — небагато зображень політиків. Я проходжу повз такі фотографії дуже швидко: у багатьох випадках обличчя політиків осточортіли.
Найбільше ж мені сподобалася робота «Тепло, як удома», котра зовсім не стосується сміху чи іронії, — це дуже українська світлина, на якій зображено безхатнього пса, одягненого в шапку та обкладеного рукавичками. З одного боку, тварина покинута, а з другого — пройшло багато людей, які хотіли йому добра: хто рукавчику залишив, хто шапку. Можливо, це постановочне фото, але тут є суміш суперечностей і парадоксів, дуже характерна для нашої сучасної України.
Загалом я впізнаю багато імен серед тих, хто подав роботи. Зокрема Бориса Корпусенка. Він уміє «піймати» щось цікаве. Запам’яталася його світлина «Олімпійські резерви», де зображено п’єдестал на березі річки, на якому стоїть собака. Фотографія нібито й весела, але, коли вже відусміхаєшся, стає трошки сумно. Мабуть, це одна з прикмет цієї фотовиставки, яка відбиває одну із особливостей української вдачі загалом. Кожен національний сміх має свою специфіку, особливість українського ж сміху полягає в тому, що він гоголівський: коли відлунає сміх, з’являється печаль. Є поняття післясмаку, а тут — печальне «післясмішшя». Тож парадоксальність українського погляду й натури, яка любить повеселитися, але в глибині зберігає щось сумне, помітна й у сьогоднішній виставці.
У нас відбувається багато абсурдного. Я маю на увазі не тільки соціально-економічну сферу, а й сферу нашого політикуму. Ми очікуємо від політиків, котрі декларують європейський вектор, демократії з боку влади, але їхні дії часто суперечать обіцянкам. Така розчахнутість намірів і прагнень перекидається й на суспільство. Говоримо одне, а робимо хтозна-що. Це створює відчуття абсурдності, яка небезпечна для суспільного стану тим, що й душа стає розчахнутою. Існують різні способи зцілення персональної душі — наприклад, можна побувати на Фотовиставці газети «День».
«ФОТОВИСТАВКА РОБИТЬ ЖИТТЯ КОЛЬОРОВИМ»
Людмила ЗАСЄДА, журналіст, автор рубрики «Післясмак»:
— Зверніть увагу на нашу вулицю, вона заклопотана, сіра, частина життя минає в транспорті. Але ж люди насправді зовсім не такі. На фотовиставці ми маємо можливість побачити, що Україна щира, можливо, десь більше, десь менше вдала, але усміхнена. Ми нарешті побачили, що Україна не похмура. Ось, наприклад, фото «Громадська приймальня» — тітоньки, бідненькі, стоять і щось пишуть, «Самообслуговування» з котом — це про життя, позбавлене песимізму, — ось що мені сподобалося. У нас ще є шанс відійти від цього сірого життя, тому потрібно зробити це раніше, ніж нам нададуть усі умови для цього. Мабуть, трішки зухвало так говорити, але такі дні, як Фотовиставка газети «День», прикрашають життя, роблять його кольоровим.
Мене вразило те, кого нагороджували, — це ж діти! Я спостерігала за їхніми обличчями при врученні, тому що для них це навіть не життя, а перший крок у невідоме майбутнє. І я бачу в їхніх очах щире приховане щастя, тому що кожен день складається з надії, завоювань, із маленької перемоги й утрат (не маю на увазі глобальні), для них сьогодні — момент щастя. Від побаченого мені стає тепло на серці.
Особисто для мене Фотовиставка газети «День» стала навіть не традицією, а необхідністю, адже ми знаємо, що восени буде зустріч не тільки з усіма журналістами, добрими знайомими, а й з Україною, якої ми ще не бачили або ж на яку просто не звернули уваги.
Фото Руслана КАНЮКИ, «День»
