«Розум — це поки що найменш помітний гравець на нашому політичному фронті, зокрема, під час виборів». Про це у вступному слові під час круглого столу «Моє майбутнє у незалежній Україні: виклики й перспективи» у Львові сказала головний редактор «Дня» Лариса Івшина. Захід проводив Міжнародний інститут освіти, культури й зв'язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка». Загалом, графік дводенного перебування у Лариси Олексіївни в місті Лева був розписаний буквально по хвилинах, бо передбачав багато важливих зустрічей.
Перша — з ректором Національного університету «Львівська політехніка» професором Юрієм Бобалом, котрий запросив пані Івшину до Наглядової ради вишу, а також запропонував прочитати першу лекцію першокурсникам на початку наступного навчального року. Отримала запрошення бути членом Наглядової ради Лариса Олексіївна й від ректора Національного університету ім. Івана Франка професора Івана Вакарчука. І саме в цьому ВНЗ відбулася цікава розмова головного редактора «Дня» зі студентами та викладачами факультету журналістики. На зустріч із Ларисою Олексіївною прийшли 132 особи. Майже всі були «озброєні» свіжим числом газети «День». Майже всі нотували те, що говорила пані редактор, а багато хто на хвильку підходив ближче, щоб сфотографувати гостю.
Майбутні журналісти підготувалися до зустрічі дуже добре — аж п’ятьма доповідями, котрі стосувалися різних аспектів («Діалог Сходу й Заходу за сторінками газети «День», «Газета «День» на шляху до створення громадянського суспільства», «Висвітлення візиту в Україну Івана-Павла ІІ за матеріалами газети «День», «Визначення Голодомору як геноциду за сторінками газети «День», «Використання образних засобів у газеті «День» на основі архівів 2009 — 2011 років»). Оцінку цим доповідям Лариса Олексіївна поставила високу: «У Львові можуть творити якісну журналістику». А далі зустріч тривала в режимі питання — відповідь, і питань виявилося так багато, що замість запланованих 1 години 45 хвилин спілкування тривало понад три з половиною години.
Про круглий стіл у Міжнародному інституті освіти, науки та зв’язків із діаспорою Львівської політехніки детально читайте наступного тижня. А сьогодні — про неймовірну зустріч із львівськими студентами-журналістами від безпосередніх її ініціаторок, випускниць Літньої школи журналістики «Дня»-2010 Юліани Лавриш і Христини Бондарєвої.
«Наші студенти читають «День» щоденно, аналізують разом із викладачами, роблять висновки. Тому газета є для них ще одним університетом, школою практичної журналістики, яку вони вміло поєднують із теоретичним викладом на лекціях», — підкреслив декан факультету журналістики Михайло Присяжний. Варто зауважити, що студенти факультету журналістики справді непересічні читачі, які не лише стежать за улюбленим виданням від номера до номера, а й використовують газетний контент для своїх наукових досліджень. Тобто це інший рівень читачів, які не просто сприймають газету як джерело інформації та якісної аналітики — вони аналізують її з точки зору зрозумілої їм редакційної концепції. Аргумент тому — озвучені доповіді студентів на основі... досліджень газети «День». У своїх наукових пошуках представники різних курсів охопили «День» у різних вимірах. «Не важливі, на перший погляд, розповіді людей різних професій з різних регіонів України, але з цього і починається організація громадянського суспільства, — наголосив Володимир Сенатовський, студент ІІІ курсу у своїй доповіді «Газета «День» на шляху до створення громадянського суспільства», говорячи про традиційні для «Дня» регіональні опитування. — Дуже важливим моментом є сама постановка питання. Можна не сумніватися, що це сприятиме появі якоїсь реакції, спочатку хаотичного, а потім і предметного обговорення. Закономірно, що спочатку людині більш важливо вирішити особисті проблеми, з них і починається розмова. Та якраз завдяки цим локальним прикладам і складається враження про суспільство загалом: із його багатошаровістю та безліччю точок дотику водночас. Важливість газети полягає в тому, аби формувати громадську думку, а з нею плекати нове суспільство». Важливо, що першими кроками до створення цього суспільства є викриття історичної правди, долання стереотипів. Студентка ІV курсу Лілія Сахон закцентувала увагу на великому внеску газети у визнанні страшної правди про Голодомор 1932—33 років: «Через публікації Джеймса Мейса на сторінках часопису ми зрозуміли трагічність своєї історії, а на прикладі Волтера Дюранті та Гарета Джонса осмислили важливість морального вибору в журналістиці. Визнання Голодомору актом геноциду не може бути лише складним правовим або історичним питанням. Шкода, що суперечка щодо Голодомору відбувається виключно на політичному, а не на правовому рівні. Завдяки історикам, науковцям, таким як Станіслав Кульчицький, Юрій Шаповал, багатьом журналістам, ми отримуємо документально підтверджену, вивірену, точну інформацію», — зазначила у своїй доповіді «Міжнародно-правове визнання Голодомору як геноциду за матеріалами газети «День» Лілія Сахон. Своїми дослідженнями лексики й публіцистичного викладу на сторінках часопису («Використання образних засобів у публіцистичному стилі газети «День») поділилася з аудиторією студентка ІV курсу Ярослава Тимощук. На прикладі авторського стилю Марії Томак студентка навела зразки евфемізмів, перифразів, метафор, неологізмів. «Журналісти видання дбають про оригінальність власної манери письма, урізноманітнюючи при цьому особистий словниковий запас. Публіцистичний стиль Марії Томак відповідає журналістським стандартам якості. Автор демонструє високий рівень обізнаності з предметом, про який веде розмову на сторінках газети, вміє доречно підкріпити свою позицію вживанням образних засобів, не боїться вживати сміливі означення, особливо у політичному тематичному спрямуванні. Глибокодумність — одна з головних рис колективу редакції загалом і Марії Томак зокрема», — наголосила Ярослава. (Щодо цього Марія зазначила, що в редакції, безперечно, цінують високу оцінку читачів, тим не менше, досить самокритично підходять до власної роботи. — Ред.). «День», як виявили студенти, можна аналізувати ще й у площині діалогу, як міжконтинентального, так і релігійного. «Сьогодні у світі важливо знайти компроміс між Сходом та Заходом. Гадаю, що на сторінках «Дня» ми завжди знаходимо майданчик для такого порозуміння», — зазначила студентка ІV курсу Христина Горобець у доповіді «Діалог Сходу і Заходу на сторінках газети «День», наводячи у приклад діяльність Фетхуллаха Гюлена та Кемаля Ататюрка. «Приїзд Папи Івана Павла ІІ у 2001 році — новий крок до порозуміння України з іншими європейськими державами. Крізь призму матеріалів Клари Ѓудзик на шпальтах «Дня» українці мали змогу оцінити важливість цієї події, відчути себе у контексті нового релігійного діалогу. Клара Пилипівна вибрала журналістику невипадково, як це часто трапляється із молодими людьми. Впевнена, що це був обдуманий, глибоко пережитий крок. В її житті «Не гайте часу! Не бійтеся!», висловлене Папою Римським, набуло особливого змісту. Вона не гаяла часу, аби вивчити мови, аби з технолога перерости в майстра слова — публіциста, аби встигнути зробити щось ще до того, як Бог вирішить поставити крапку. Вона не боялася прийняти людину, духівника, Церкву такими, якими вони є: без принижень і зайвої похвали», — відзначила студентка ІІ курсу Софія Кочмар у доповіді на тему «Висвітлення візиту Івана Павла ІІ на шпальтах «Дня».
Важливість зустрічі Лариси Івшиної зі студентами факультету журналістики зумовлена контекстом, який цими днями створили у Львові останні події, зокрема нещодавнє святкування Дня Перемоги. Схожа штучно напружена ситуація у світовій історії вже була. Лариса Олексіївна навела приклад з історії Німеччини. «Ви пам’ятаєте кризу в Берліні. У той час було жорстке загострення у стосунках Західного світу і Радянського Союзу. Тоді президент Кеннеді сказав слова, які були дуже важливими для цілого покоління. Він сказав: «Я — берлінець». Кожен українець, який має осмислене розуміння, гаряче серце і бажання, повинен навіть тихо сказати собі: «Я — львів’янин», — сказала редактор. — Потрібна активна інтелектуальна дія, а не протидія. Безперервного діалогу в суспільстві мало, а той, який є, — млявий». Під час зустрічі Лариса Олексіївна висловила львів’янам дві важливі пропозиції. Перша — створити Інститут вивчення Росії. Друга — провести Сахаровські читання у Львові, оскільки цього року виповнюється 90 років із дня народження академіка Андрія Сахарова. «У відносинах із Росією ми не повинні втратити власної ініціативи. Газета «День» вже має подібний досвід у напрацюванні цієї стратегії, оскільки наші читачі пам’ятають своєрідний «діалог», обмін думками на шпальтах «Дня» і «Российской газеты». У нашій газеті ми запропонували нашим читачам відповісти на запитання: «Яку Росію ми любимо?» Натомість колеги спонукали свою аудиторію подумати, «яку Україну вони люблять». Яку Росію ми любимо? Гадаю, що в ці останні дні це запитання є дуже доречним для Львова. Саме тому необхідно реалізувати ініціативу проведення Сахаровських читань у стінах Львівського університету, оскільки ці тексти презентують ту Росію, яка для сьогоднішніх росіян, на жаль, залишається втраченою».
«Є спроба перенести Берлінський мур і поставити посередині України, — наголосила Лариса Івшина, говорячи про події у Львові 9 травня. — Це мені нагадало промову Кеннеді, коли була криза Берліну, він приїхав і сказав: «Я — берлінець». Кожен, хто сьогодні має осмислене розуміння того, що відбувається, повинен сказати: «Я — львів’янин. Я — галичанин».
Упродовж зустрічі студенти мали змогу поставити запитання головному редакторові улюбленої газети. Запитання містили різноманітний тематичний спектр, починаючи від проблем пріоритетів української журналістики, закінчуючи враженнями Лариси Івшиної від мандрів країнами світу. Студентів, які поставили найцікавіші запитання, Лариса Олексіївна відзначила особливими подарунками — книгами із серії «Бібліотека газети «День».
Після зустрічі у стінах Львівського університету в Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді з’явилася ідея провести подібний захід. Ідею підтримала Острозька академія. Тема конференції: «“Дню” — 15». Особливий шлях. Проект майбутнього». Дату і форми участі зацікавленим ми повідомимо додатково. Стежте за інформацією на сайті «Дня» — www.day.kiev.ua.
КОМЕНТАРІ
Михайло ПРИСЯЖНИЙ, декан факультету журналістики ЛНУ ім. I.Франка:
— Газета «День» — якісне щоденне видання, і, як ми кажемо тут, на Заході, заповідається на головне щоденне видання України. Такого типу, як є, скажімо, «Sьddeutsche Zeitung» чи «Allgemeine Zeitung» у Німеччині. Це газета, яка зробила дуже багато і має цікаву історію тривалістю в 15 років. «День» належить до тих видань, які обдумують і аналізують процеси, що відбуваються у нашій державі та за кордоном. І нашим студентам щодня про це розповідають викладачі, присутні у цій залі. Я сьогодні маю нагоду і хочу підкреслити, що у нас на факультеті відбуваються дослідження «Дня» на різних рівнях: це курсові роботи спеціалістів, магістрів, бакалаврів, а також викладачів, які працюють над аналізом проблематики видання. До прикладу, на нашій міжнародній конференції, яка була присвячена 80-літтю з дня народження нашого професора Володимира Йосиповича Здоровеги, одна з доповідей була про Літню школу журналістки «Дня». І я сьогодні маю нагоду подякувати Ларисі Олексіївні за організацію уважної материнської роботи — плекання майбутніх журналістів. Ми шкодуємо, що весь наш факультет не може пройти через Школу газети — саме тому ми раді, що Лариса Олексіївна приїхала до нас.
Соломія ОНУФРIВ, доцент кафедри української преси факультету журналістики ЛНУ ім. I.Франка:
— Однозначно поділяю думку Лариси Івшиної, що «сучасна журналістика несе безпосередню відповідальність за спотворену систему координат в українському суспільстві». Щодо Львова, то яскравим підтвердженням цих слів є «висвітлення» у медіях подій, які пов’язані з 9 травня, а перед тим, очевидно, не без допомоги ЗМІ був зірваний очікуваний візит до Львова Ліни Костенко. Так часто нині журналістика стає рупором або заручником у руках провокаторів. Утім це аж ніяк не знімає з нас — журналістів — відповідальності за написане, сказане чи показане!
Чи 80 років тому, чи сьогодні журналіст не має морального права говорити/ писати неправду. У 20-річній історії української журналістики та 15-ій історії «Дня» ЗНАКОВОЮ є заява покійного Джеймса Мейса та Лариси Івшиної про зняття Пулітцерівської премії з американського журналіста Уолтера Дюранті, яку він отримав за репортажі про сталінські 5-річні плани 1932 року. Того Дюранті, який заперечував факт Голодомору в українському селі, зокрема писав про це у відомій публікації «Росіяни голодні, але не вмирають з голоду».
Свого часу Джеймс Мейс, а нині «День» вже без Мейса продовжує відкривати ПРАВДУ про Голодомор 1932 — 1933 рр., після якого українська нація зазнала глибокої травми — психологічної та моральної. Це травма, яку не лікували і яка, відповідно, не є сьогодні вилікуваною! Навпаки, ця національна травма дуже задавнена! Замість ефективної терапії її просто намагалися ВИДАЛИТИ хірургічним втручанням (тобто піддати забуттю)!
Неможливо заперечити, що Системі частково це вдалося зробити, адже певна частина населення і сьогодні впевнено (чи, радше, сліпо) ЗАПЕРЕЧУЄ Голодомор не лише як геноцид проти України, а як Злочин режиму проти своїх людей! Утім, жоден лікар не підтвердить, що, заперечуючи хворобу, пацієнт одужає. Це нонсенс! Навпаки, заперечення діагнозу — це початок фатального кінця — смерті пацієнта, у нашому разі — смерті нації! Чи цього ми (українці) хочемо? Чи готові сьогодні ми до цього? Будь-яка свідома людина хоче жити! Тому нині наше основне завдання — усвідомити свій травматичний стан з усіма його симптомами та наслідками і прийняти його. Коли вся постгеноцидна (термін Мейса) Україна навчиться жити з цим діагнозом, це стане першим кроком до нашого суспільного одужання! Місія журналістики у процесі оздоровлення власної нації має стати вирішальною!
Очевидно, що саме відповідальність за Слово і солідарність зі Львовом стали причиною візиту редактора газети «День» до Львівського університету. Ця зустріч справді була потрібною й на часі. Виявляється, що видання може бути майданчиком для наукових досліджень і апробацій. Принаймні це підтверджують виступи наших студентів під час зустрічі. Перефразовуючи слова, що « День» — це газета для України, якої ще немає», скажу, що «День» — це газета для України, якою вона буде!
Ольга КВАСНИЦЯ, викладач кафедри зарубіжної преси та інформації факультету журналістики ЛНУ ім. I. Франка:
— Газета «День» — творець нової гуманітарної парадигми постгеноцидного суспільства. Зустріч Лариси Івшиної зі студентами факультету журналістики ЛНУ імені Франка вкотре засвідчила суспільну рецепцію публікацій «Дня».
Газета дотримується фундаментальних засад життя — жити й чинити по правді. І саме це дозволяє газеті перманентно вести відкритий діалог про напрацювання спільної платформи журналістських цінностей: не тільки інформувати, а й формувати світогляд, людину, державу, світ, генеруючи нові смисли життя. Бо саме журналістика є нині співвідповідальна за творення і спотворення суспільної системи координат, в яких людина знаходить, а відтак творить себе або руйнує і загублює себе. Як казали предки, хочеш змінити світ — почни із се6е. І газеті «День» це вдається. Пошук правди, прискіпливий аналіз проблеми дозволяють газеті не зупинятися на констатації фактів, навпаки — змушують перманентно рефлексувати, а значить інтелектуально й духовно зростати, відкривати невідомі сторінки історії, чинити опір світові абсурду.
Газета «День» вибудовує нову гуманітарну парадигму постгеноцидного суспільства на «капілярному рівні». І студентські наукові доповіді про газету переконливо доводять, що «День» є одним із авторів новітньої історії України. Матеріали газети — якісна джерельна база для наукової роботи, у тому числі й студентської, чи то йдеться про «День» як топос діалогу культур між Сходом і Заходом, чи на рівні лінгвістичного аналізу тексту. Підсумовуючи, зазначу, у ХХ ст. український філософ і публіцист Микола Шлемкевич писав про «Загублену українську людину». Сьогодні ми переконуємося в тому, що газета «День» формує новий тип віднайденої української людини, закоріненої в минулому і креативно зорієнтованої на майбутнє. Людини мислячої та небайдужої, людини, як, пізнаючи інших, пізнає себе. Принципи людинознавства й людинолюбства — ось філософія газети «День».
Ярослав ТАБIНСЬКИЙ, асистент кафедри радіомовлення і телебачення ЛНУ ім. I. Франка:
— Сьогодні газета «День» є не лише літописом сучасності, а й джерелом для наукових та практичних досліджень. На факультеті журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка «День» аналізують найчастіше, бо ж не всі всеукраїнські видання публікують якісну аналітику, порушують гострі проблеми, ведуть відкриту редакційну політику.
Завдяки співпраці редакції газети «День» та факультету журналістики студенти проходять практику в редакції, навчаються в Літній школі журналістики газети «День». Цей редакційний проект є дуже важливим для виховання сучасного українського журналіста. Приємно, що Лариса Олексіївна Івшина завжди щира зі студентами, тому й існує добра практична школа, а співпраця завжди є результативною.
Під час нещодавньої зустрічі з редактором газети «День» студенти-журналісти відчули себе науковцями, експертами, аналітиками. Вони виступали з власними дослідженнями основних тематичних тенденцій «Дня», проводили дискусії суспільно-політичного, економічного, культурного та історичного характеру, оголошували думки й запитання про події сучасності, які стосуються кожного українця. Не оминули, звичайно, теми майбутнього української освіти та науки.
На факультеті журналістики планують створити дискусійний клуб, у якому студенти зможуть обговорювати актуальні проблеми сьогодення, запрошуватимуть науковців, журналістів, громадських діячів, знаних в Україні та світі. Такі зустрічі сприяють формуванню свідомого українця-патріота, який завжди зможе дати оцінку суспільним явищам, обгрунтувати свою думку та сміливо захистити національні інтереси своєї держави.
Алла САДОВНИК, студентка четвертого курсу факультету журналістики ЛНУ ім. I.Франка:
— Жодна зустріч у житті не буває випадковою. Уже забулося, де в дитинстві почула ці слова, та після того, як у наш університет навідалася головний редактор газети «День», ця фраза безупинно крутиться в голові.
Звісно, не варто передбачати, як вплине цей візит на подальшу життєву та творчу долю студентів факультету журналістики. Проте ми усвідомили, що потрібні, що п’ять років навчання, «пересипаних» високими життєвими цінностями та ідеалами, не будуть марними. Україні потрібні інтелектуали, Україні потрібні освічені журналісти із щирим та глибоким серцем. Мабуть, саме так кожен з нас думав, коли слухав Ларису Івшину. Її слова були своєрідним стимулом, що підтримував наші поривання до якісної журналістики, журналістики «думання». «Нині багато хороших професіоналів, та головне — залишатися щирими, а це якраз рідкість», — підсумовувала Лариса Олексіївна. Газета «День» щира зі своїми читачами, вона по-європейськи східна і по-східному європейська, вона — великий українолюб, проте це не забороняє їй тверезо дивитися на ситуацію навколо.
Лариса Олексіївна стверджує, що їй близькі всі університети країни, в яких вона побувала. Думаю, не стане винятком і наш, адже налагодження контактів із творчим потенціалом країни — це не просто банальні зустрічі, які розвіються в пам’яті. Це свідоме стимулювання кожного журналіста-початківця прагнути до вищого, що має перерости в боротьбу: за правду, за чесність, за майбутнє й минуле.
Для кожного читача газета «День» стає своєрідним посібником духовності, тож свідомо можна підсумувати, що зустріч з її очільником для нас має стати своєрідним знаком: ми потрібні — так варто усвідомлено йти до того, щоб завдяки нашій праці потрібним став кожен читач у цій країні, навіть той, який ніколи не брав газет до рук, проте який є частиною нашого суспільства. Україна інтелектуальна. Україна творча. Україна повинна стати високодуховною та по-європейськи українською. Дякую Ларисі Олексіївній за ще одне підтвердження цим словам.
Упродовж зустрічі студенти мали змогу поставити запитання головному редакторові улюбленої газети. Запитання містили різноманітний тематичний спектр, починаючи від проблем пріоритетів української журналістики, закінчуючи враженнями Лариси Івшиної від мандрів країнами світу. Студентів, які поставили найцікавіші запитання, Лариса Олексіївна відзначила особливими подарунками — книгами із серії «Бібліотека газети «День».
Після зустрічі у стінах Львівського університету в Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді з’явилася ідея провести подібний захід. Ідею підтримала Острозька академія. Тема конференції: «“Дню” — 15». Особливий шлях. Проект майбутнього». Дату і форми участі зацікавленим ми повідомимо додатково. Стежте за інформацією на сайті «Дня» — www.day.kiev.ua.
КОМЕНТАРІ
Михайло ПРИСЯЖНИЙ, декан факультету журналістики ЛНУ ім. I.Франка:
— Газета «День» — якісне щоденне видання, і, як ми кажемо тут, на Заході, заповідається на головне щоденне видання України. Такого типу, як є, скажімо, «Sьddeutsche Zeitung» чи «Allgemeine Zeitung» у Німеччині. Це газета, яка зробила дуже багато і має цікаву історію тривалістю в 15 років. «День» належить до тих видань, які обдумують і аналізують процеси, що відбуваються у нашій державі та за кордоном. І нашим студентам щодня про це розповідають викладачі, присутні у цій залі. Я сьогодні маю нагоду і хочу підкреслити, що у нас на факультеті відбуваються дослідження «Дня» на різних рівнях: це курсові роботи спеціалістів, магістрів, бакалаврів, а також викладачів, які працюють над аналізом проблематики видання. До прикладу, на нашій міжнародній конференції, яка була присвячена 80-літтю з дня народження нашого професора Володимира Йосиповича Здоровеги, одна з доповідей була про Літню школу журналістки «Дня». І я сьогодні маю нагоду подякувати Ларисі Олексіївні за організацію уважної материнської роботи — плекання майбутніх журналістів. Ми шкодуємо, що весь наш факультет не може пройти через Школу газети — саме тому ми раді, що Лариса Олексіївна приїхала до нас.
Соломія ОНУФРIВ, доцент кафедри української преси факультету журналістики ЛНУ ім. I.Франка:
— Однозначно поділяю думку Лариси Івшиної, що «сучасна журналістика несе безпосередню відповідальність за спотворену систему координат в українському суспільстві». Щодо Львова, то яскравим підтвердженням цих слів є «висвітлення» у медіях подій, які пов’язані з 9 травня, а перед тим, очевидно, не без допомоги ЗМІ був зірваний очікуваний візит до Львова Ліни Костенко. Так часто нині журналістика стає рупором або заручником у руках провокаторів. Утім це аж ніяк не знімає з нас — журналістів — відповідальності за написане, сказане чи показане!
Чи 80 років тому, чи сьогодні журналіст не має морального права говорити/ писати неправду. У 20-річній історії української журналістики та 15-ій історії «Дня» ЗНАКОВОЮ є заява покійного Джеймса Мейса та Лариси Івшиної про зняття Пулітцерівської премії з американського журналіста Уолтера Дюранті, яку він отримав за репортажі про сталінські 5-річні плани 1932 року. Того Дюранті, який заперечував факт Голодомору в українському селі, зокрема писав про це у відомій публікації «Росіяни голодні, але не вмирають з голоду».
Свого часу Джеймс Мейс, а нині «День» вже без Мейса продовжує відкривати ПРАВДУ про Голодомор 1932 — 1933 рр., після якого українська нація зазнала глибокої травми — психологічної та моральної. Це травма, яку не лікували і яка, відповідно, не є сьогодні вилікуваною! Навпаки, ця національна травма дуже задавнена! Замість ефективної терапії її просто намагалися ВИДАЛИТИ хірургічним втручанням (тобто піддати забуттю)!
Неможливо заперечити, що Системі частково це вдалося зробити, адже певна частина населення і сьогодні впевнено (чи, радше, сліпо) ЗАПЕРЕЧУЄ Голодомор не лише як геноцид проти України, а як Злочин режиму проти своїх людей! Утім, жоден лікар не підтвердить, що, заперечуючи хворобу, пацієнт одужає. Це нонсенс! Навпаки, заперечення діагнозу — це початок фатального кінця — смерті пацієнта, у нашому разі — смерті нації! Чи цього ми (українці) хочемо? Чи готові сьогодні ми до цього? Будь-яка свідома людина хоче жити! Тому нині наше основне завдання — усвідомити свій травматичний стан з усіма його симптомами та наслідками і прийняти його. Коли вся постгеноцидна (термін Мейса) Україна навчиться жити з цим діагнозом, це стане першим кроком до нашого суспільного одужання! Місія журналістики у процесі оздоровлення власної нації має стати вирішальною!
Очевидно, що саме відповідальність за Слово і солідарність зі Львовом стали причиною візиту редактора газети «День» до Львівського університету. Ця зустріч справді була потрібною й на часі. Виявляється, що видання може бути майданчиком для наукових досліджень і апробацій. Принаймні це підтверджують виступи наших студентів під час зустрічі. Перефразовуючи слова, що « День» — це газета для України, якої ще немає», скажу, що «День» — це газета для України, якою вона буде!
Ольга КВАСНИЦЯ, викладач кафедри зарубіжної преси та інформації факультету журналістики ЛНУ ім. I. Франка:
— Газета «День» — творець нової гуманітарної парадигми постгеноцидного суспільства. Зустріч Лариси Івшиної зі студентами факультету журналістики ЛНУ імені Франка вкотре засвідчила суспільну рецепцію публікацій «Дня».
Газета дотримується фундаментальних засад життя — жити й чинити по правді. І саме це дозволяє газеті перманентно вести відкритий діалог про напрацювання спільної платформи журналістських цінностей: не тільки інформувати, а й формувати світогляд, людину, державу, світ, генеруючи нові смисли життя. Бо саме журналістика є нині співвідповідальна за творення і спотворення суспільної системи координат, в яких людина знаходить, а відтак творить себе або руйнує і загублює себе. Як казали предки, хочеш змінити світ — почни із се6е. І газеті «День» це вдається. Пошук правди, прискіпливий аналіз проблеми дозволяють газеті не зупинятися на констатації фактів, навпаки — змушують перманентно рефлексувати, а значить інтелектуально й духовно зростати, відкривати невідомі сторінки історії, чинити опір світові абсурду.
Газета «День» вибудовує нову гуманітарну парадигму постгеноцидного суспільства на «капілярному рівні». І студентські наукові доповіді про газету переконливо доводять, що «День» є одним із авторів новітньої історії України. Матеріали газети — якісна джерельна база для наукової роботи, у тому числі й студентської, чи то йдеться про «День» як топос діалогу культур між Сходом і Заходом, чи на рівні лінгвістичного аналізу тексту. Підсумовуючи, зазначу, у ХХ ст. український філософ і публіцист Микола Шлемкевич писав про «Загублену українську людину». Сьогодні ми переконуємося в тому, що газета «День» формує новий тип віднайденої української людини, закоріненої в минулому і креативно зорієнтованої на майбутнє. Людини мислячої та небайдужої, людини, як, пізнаючи інших, пізнає себе. Принципи людинознавства й людинолюбства — ось філософія газети «День».
Ярослав ТАБIНСЬКИЙ, асистент кафедри радіомовлення і телебачення ЛНУ ім. I. Франка:
— Сьогодні газета «День» є не лише літописом сучасності, а й джерелом для наукових та практичних досліджень. На факультеті журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка «День» аналізують найчастіше, бо ж не всі всеукраїнські видання публікують якісну аналітику, порушують гострі проблеми, ведуть відкриту редакційну політику.
Завдяки співпраці редакції газети «День» та факультету журналістики студенти проходять практику в редакції, навчаються в Літній школі журналістики газети «День». Цей редакційний проект є дуже важливим для виховання сучасного українського журналіста. Приємно, що Лариса Олексіївна Івшина завжди щира зі студентами, тому й існує добра практична школа, а співпраця завжди є результативною.
Під час нещодавньої зустрічі з редактором газети «День» студенти-журналісти відчули себе науковцями, експертами, аналітиками. Вони виступали з власними дослідженнями основних тематичних тенденцій «Дня», проводили дискусії суспільно-політичного, економічного, культурного та історичного характеру, оголошували думки й запитання про події сучасності, які стосуються кожного українця. Не оминули, звичайно, теми майбутнього української освіти та науки.
На факультеті журналістики планують створити дискусійний клуб, у якому студенти зможуть обговорювати актуальні проблеми сьогодення, запрошуватимуть науковців, журналістів, громадських діячів, знаних в Україні та світі. Такі зустрічі сприяють формуванню свідомого українця-патріота, який завжди зможе дати оцінку суспільним явищам, обгрунтувати свою думку та сміливо захистити національні інтереси своєї держави.
Алла САДОВНИК, студентка четвертого курсу факультету журналістики ЛНУ ім. I.Франка:
— Жодна зустріч у житті не буває випадковою. Уже забулося, де в дитинстві почула ці слова, та після того, як у наш університет навідалася головний редактор газети «День», ця фраза безупинно крутиться в голові.
Звісно, не варто передбачати, як вплине цей візит на подальшу життєву та творчу долю студентів факультету журналістики. Проте ми усвідомили, що потрібні, що п’ять років навчання, «пересипаних» високими життєвими цінностями та ідеалами, не будуть марними. Україні потрібні інтелектуали, Україні потрібні освічені журналісти із щирим та глибоким серцем. Мабуть, саме так кожен з нас думав, коли слухав Ларису Івшину. Її слова були своєрідним стимулом, що підтримував наші поривання до якісної журналістики, журналістики «думання». «Нині багато хороших професіоналів, та головне — залишатися щирими, а це якраз рідкість», — підсумовувала Лариса Олексіївна. Газета «День» щира зі своїми читачами, вона по-європейськи східна і по-східному європейська, вона — великий українолюб, проте це не забороняє їй тверезо дивитися на ситуацію навколо.
Лариса Олексіївна стверджує, що їй близькі всі університети країни, в яких вона побувала. Думаю, не стане винятком і наш, адже налагодження контактів із творчим потенціалом країни — це не просто банальні зустрічі, які розвіються в пам’яті. Це свідоме стимулювання кожного журналіста-початківця прагнути до вищого, що має перерости в боротьбу: за правду, за чесність, за майбутнє й минуле.
Для кожного читача газета «День» стає своєрідним посібником духовності, тож свідомо можна підсумувати, що зустріч з її очільником для нас має стати своєрідним знаком: ми потрібні — так варто усвідомлено йти до того, щоб завдяки нашій праці потрібним став кожен читач у цій країні, навіть той, який ніколи не брав газет до рук, проте який є частиною нашого суспільства. Україна інтелектуальна. Україна творча. Україна повинна стати високодуховною та по-європейськи українською. Дякую Ларисі Олексіївній за ще одне підтвердження цим словам.
Ярина МИХАЙЛИШИН, студентка третього курсу факультету журналістики ЛНУ ім. I.Франка:
— Зустріч з Ларисою Івшиною була хорошою порцією мотивації. До того ж, настільки екстрактизованою, що, за словами самої пані Лариси, її можна розводити по ложці на трилітрову банку.
Сучасній молоді саме цього не вистачає. Держава незацікавлена, «вищі» не підтримують, суспільство збайдужіле. Що ж казати про молодь, якщо вся країна щоденно кидає свої вектори з Орієнта до Окцидента й навпаки! Як бути молодим впевненими у своєму майбутньому, коли щодня їм лиш товкмачать про абдеритизм, безперспективність, нестабільність та тотальну відсталість на всіх «фронтах». Ескападами підсвідомих маніпуляцій нашому суспільству часто залишають вибір без вибору, а всіма своїми діями, чи то радше бездіяльністю, лише підсилюють бажання молодого покоління якнайшвидше «чкурнути» за кордон.
Саме тому моє перше «дякую» пані Ларисі — за демонстрацію альтернативи сучасній масовій пресі. Друге — за її особисту титанічну працю та зусилля редакції газети «День» відродити в Україні інтелектуально багате громадське суспільство.
Володимир СЕНАТОВСЬКИЙ, студент третього курсу факультету журналістики ЛНУ ім. I.Франка:
— Як на мене, присутністю у Львові «День» укотре підкреслив важливість своєї риси своєчасності. Його чекали як найкращого друга для відвертої розмови. Тому подія має насамперед символічне значення — як можливість відшліфувати дражливі моменти, що стоять на заваді новим ініціативам.
Дуже повчально було почути свіжі думки щодо абсолютно різних тем, які, втім, можна об’єднати за ознакою гострої актуальності. Розмова про роль журналістів у розбудові громадянського суспільства та моральні засади в журналістській роботі цілком органічно продовжилась міркуваннями про духовність як абсолют та значення постаті Івана Павла ІІ, зокрема і для України. «Завдяки» інформаційному сміттю ми забуваємо про ці надважливі речі, так само, як забуваємо радіти життю, яке починається з радості за кожну прожиту хвилину.
Цілком закономірним я вважаю заклик Лариси Олексіївни до вив чення наших країн-сусідів. Бо, скажімо, багато непорозумінь з Росією мають спільним знаменником те, що мислимо одне про одного стереотипними категоріями. Конструктивні ж стосунки в сучасному світі можна будувати лише за умов взаємоповаги, відкритості та переваги раціонального над емоційним.
Ярослава ТИМОЩУК, студентка четвертого курсу факультету журналістики ЛНУ ім. I.Франка:
— «День» міг би бути «Європою» — за словами Лариси Олексіївни, біля колиски «новонародженого» думали і над таким іменем для газети. «День» став Європою, якщо під останнім словом розуміти високі стандарти якості й професіоналізму. А бібліотека «Дня» — річ унікальна, варта заздрощів солідної європейської газети. Не побоюся сказати від імені усіх присутніх на зустрічі: приймати такого гостя — велика честь і задоволення. Про газету складно говорити як про абстрактний об’єкт, адже «День» відкритий для зустрічей і розмов. «День» гостинний, і щорічні школи журналістики — чи не найкраще підтвердження цього; «День» — нелукавий, і це аксіома. Хто хоч раз зустрівся з ним, впевнена, уже не відпустить зі своїх думок. «День» учить, виховує, спрямовує думки в конструктивне русло, прищеплює етичне та естетичне чуття, а це першооснова для небайдужого журналіста-початківця. Тому нам украй потрібні такі зустрічі й, звичайно, регулярне вдумливе читання газети. Сподіваюся, зустрічі стануть доброю традицією
Олеся ЯРЕМЧУК, студентка третього курсу факультету журналістики ЛНУ ім. I. Франка:
— Питання «Чи модно бути інтелектуалом у сучасному суспільстві?» — новий виклик молодому поколінню України. Пошкоджене хворобою невігластва, зараз тіло української молоді переживає реабілітацію й відновлення. І газета «День» робить дуже багато для «лікування» цієї хвороби та встановлення «правильної оптики» після аберацій світоглядів, яких ми зазнали та, на щастя, не засвоїли сповна. Я була приємно здивована, коли почула, що Лариса Івшина приїде до Львова. І зустріч у нашому університеті видалась мені дуже цікавою. Ба більше, можу сказати, що вона додала мені натхнення й сил творити далі, стимулювала бажання взяти участь у розвитку якісної журналістики України. Ми можемо створити лабораторію соціальних ініціатив, про яку говорила пані Івшина, ми мусимо ставити цінності на найвищий рівень колообігу в калейдоскопі нашого життя. Адже ми самі є творцями того простору, що нас оточує.
Галина САФРОНЬЄВА, студентка третього курсу факультету журналістики ЛНУ ім. I. Франка:
— Читаючи у випусках газети «День» матеріали про зустрічі головного редактора Лариси Івшиної зі студентами українських вишів, мимохіть задумувалася: а коли нашому Львівському національному університету імені Івана Франка випаде честь прийняти цю чудову журналістку від Бога та жінку з великої букви? І ось цей момент настав.
Безліч студентів із різних курсів, викладачів факультету журналістики й не тільки — усі вони створювали атмосферу невимушеності, дружелюбності та спокою. Міні-конференція супроводжувалася цікавими доповідями спудеїв, які розповідали про розвиток і тематику газети, про висвітлення фактів, про відомих журналістів, які друкувалися саме на сторінках «Дня». Лариса Олексіївна проявила неабияку мудрість та виваженість, відповідаючи на різноманітні запитання студентів — про глобалізацію українських медіа, про чесність у професії журналіста, про улюблені куточки Земної кулі. Надзвичайна щирість та відвертість, напевне, найбільше закарбувалися в моїй пам’яті після закінчення дійства. Я вкотре переконалася, що є ще в нашій державі журналісти, які віддані своїй роботі «на всі сто». Люди, яким потрібно ставити пам’ятник ще за життя, — за той величезний внесок, котрий вони вклали в розбудову держави.
Лілія САХОН, студентка четвертого курсу факультету журналістики ЛНУ ім. I. Франка:
— Нарешті! Довгоочікувана зустріч із головним редактором газети «День» у стінах нашого університету. Сидячи перед цією Жінкою (саме з великої букви) розумієш: у цих очах — справжня журналістика. Мрії, страх, захоплення, цікавість, згодом відвертість, відкритість, у вільному невимушеному діалозі — такі відчуття та думки десь усередині моїх мозкових півкуль утворювали мікс. Мабуть, кожен з нас, хто сидів в аудиторії, таємно мріє стати Такою й досягнути хоча б подібного рівня в журналістиці. Та усі розуміємо: аби йти вперед треба, як писав нескорений Каменяр: «Працювати, працювати, працювати і в праці сконати».
Не встигаєш навіть занотувати все сказане... інтелектуальні афоризми так і вилітали, випереджаючи помах руки. Уперше відчуваємо та відкриваємо журналістику по-новому: не як заробляння грошей та штампування матеріалів, а як журналістське місіонерство, як світло для темряви.
Величезне «дякую» за матеріали та за газету, за те джерело, з якого ми можемо черпати якісну інформацію, а головне — правдиву. Дякуємо Ларисі Івашиній, котра приїхала до нас та показала справжній майстер-клас. І дякуємо за справжність. Адже її так не вистачає в сьогоднішньому медіа-просторі, та й в житті взагалі.
Софія КОЧМАР, студентка другого курсу факультету журналістики ЛНУ ім. I. Франка:
— Протягом цього місяця я мала особливе знайомство з Папою Іваном Павлом ІІ. Він був другом молоді, ще тоді, коли я була дитиною. Тому не можу похвалитися, що я бачила його або хоча б розуміла, про що він говорить. Але, чесно кажучи, було таке підсвідоме дитяче усвідомлення величі цієї людини. Зараз я переконана, що він завітав на нашу землю зовсім не випадково, а саме тоді, коли ми найбільше потребували його присутності., якогось духовного струсу. Він прийшов, аби поцілувати кожне серце, на якомусь етапі йому це вдалось.
Газета «День» як видання якісної думки приходить до своїх читачів також у часі особливої потреби розуміти, що відбувається. Ми, студенти, завжди на першу пару в п’ятницю приходимо з «Днем» у руках. Бо кінець тижня — це нагода подумати: а що ж ти встиг зробити за цей час? І чи змінився світ, і як це побачив «День»?
Головний редактор «Дня» прийшла до нас у гості теж із цим вкрай потрібним повідомленням: «Та ви володієте стількома скарбами», — маючи на увазі нас, студентів, сказала вона. Попри стереотипні уявлення про Львів, нібито в нас тут «бандерівці з автоматами в «Криївці» сидять», незважаючи на уявну деградацію молоді, Лариса Олексіївна прийшла й так нам щиро сказала, мовляв, та ви б і не дізналися, які ви чудові, якщо б не завітав до вас «День»! Треба було підрахувати, скільки взаємних слів вдячності ми почули за цю коротку зустріч. Думаю, що Папа б тішився нами.
Ця зустріч засвідчила, що львів’яни, якщо до них — з усмішкою і щирістю, лише будуть раді бачити вас у гостях у місті Лева!
