Не всі вибори в Україні обтяжують бюджет і спохмурюють інформаційний простір. Є й такі, процедура яких апріорі позбавлена будь-яких махінацій, а результат — ніколи не розчаровує. 1 112 бюлетенів — саме стільки анкет із іменами найкращих фотографів та назвами їх робіт було вкинуто гостями Фотовиставки «Дня»-2009 в спеціальну скриньку для голосування в Українському домі з 25 вересня до 2 жовтня. Картина фаворитів, яку ми отримали, підрахувавши голоси, дуже строката. Адже кожен дивився на фотокартини через свою власну призму, переломлював через власний світогляд, шукав і знаходив у цих зображеннях свою Україну, свої смисли — хтось тугу та ностальгію, хтось — надію та віру в майбутнє, хтось — соціальний контекст, а хтось — естетику, хтось — іронію, а хтось — лірику. Для учасників фотоконкурсу — не тільки аматорів, а й професіоналів, а надто — дітей, народне визнання не менш важливе, ніж добре слово з боку профі. А для «Дня» глядацьке голосування — це своєрідний барометр, який дозволяє прослідкувати все те, чим живе Україна сьогодні.
Адже разом із нашою фотовиставкою Україною мандрує й скринька для голосування. То зі Львова, то з Чернігова, то з Чечельника ми отримуємо своєрідні соціологічні «графіки» народних настроїв, свідченням яких є фото-фаворити в тому чи іншому місті. І не дарма ми завжди інформуємо своїх читачів про те, що показують бюлетені, бо, на нашу думку, голосування гостей фотовиставок — це не формальність, а важливий сигнал: якою українці хочуть бачити власну країну сьогодні, що їх турбує, примушує радіти чи, навпаки, викликає занепокоєння. Наприклад, абсолютним фаворитом минулорічної експозиції — куди б вона не приїздила, була робота фотокора «Дня» Руслана Канюки «Я весь цей час думав тільки про тебе». Романтична та сентиментальна, але одночасно й соціально гостра (адже зображувала зустріч звільненого з піратського полону моряка зі своєю коханою), вона була однаково зрозумілою та емоційно близькою для українців у всіх куточках країни. Тож чи не фотомистецтво — один із найкращих і найдієвіших приводів для об’єднання країни?
Яке фото об’єднає Україну цього разу — покаже час і, зокрема, наступні тижні, протягом яких наша мандрівна фотовиставка зупиниться в Луцьку. Сьогодні ж маємо нагоду пересвідчитися в симпатіях столиці. Переможцем став київський фотограф Володимир Тарасов і також не позбавлена політики, але вже саркастична робота «Свій до свого» (387 голосів). Своєрідним визнанням для «Дня» є те, що друге та третє місця у хіт-параді глядацьких симпатій посідають саме роботи наших фотокорів — просякнута українським співочим духом «Мавка Співочого поля. Країна мрій» Костянтина Гришина (374 голоси) та іронічно-політичне «ЙО-МА-ЙО» Руслана Канюки (223 голоси). Зачепили за живе столичних поціновувачів фотомистецтва виставки також чуттєво-історична «Музика століть» Наталії Вовк (Львів), гостро соціальні «Живу сам» Любові Моторної (Київ), «В притулку. Пирятин» Владислава Мусієнка (Київ) та «Обід аристократа» колишнього фотокора «Дня» Бориса Корпусенка, а також гумористична картина «Багатообіцяючий початок» багаторазового учасника наших фотоконкурсів Валерія Шайгородського (Чернігів). Серед дитячих робіт найбільше голосів завоювали пройнята співчуттям до навколишнього світу «Сама ніжність» 16-річної киянки Олександри Пінєгіної (114 голосів) та чорно-білий зворушливий портрет «Мій дідусь» 15-річного киянина Євгена Казикіна (69 голосів).
Звичайно, закони реклами та маркетингу в сьогоднішньому світі важать немало. Саме такими інструментами наш світ витворює свою нову міфологію. Але одночасно не варто відкидати й старе та добре «з уст в уста». Фотовиставка «Дня» унікальна тим, що нових прихильників вона собі здобуває передусім не хитромудрими рекламно-маркетинговими трюками. Вона стає формою родинного дозвілля та зближення. Потрапляючи на фотовиставку, наші гості згодом приводять сюди своїх близьких — батьків, дітей, бабусь-дідусів, друзів, приятелів. Адже спілкування в такому середовищі — серед картин справжньої України — зближує. Це стосується навіть такого, здавалося б, безнадійно відстороненого та часто цинічного середовища, як журналістське. Щороку відкриття Фотовиставки «Дня» завдяки ініціативі українських телеканалів широко висвітлюється на екрані. Але важить не лише визнання з боку журналістського цеху в цілому, а й окремі, персональні відгуки та подяки. У своєму блозі на сайті «Української правди» політтехнолог та журналіст Олег Медведєв опублікував невеличке, але дуже цінне повідомлення «Похвальне слово Ларисі Івшиній, газеті «День» та українським фотографам». Маємо приємність процитувати його: «Днями відвідав Фотовиставку «Дня» в Українському домі. Звичайно, варто було б написати про це раніше, а не в останній її день, аби підштовхнути ще когось відвідати це мистецьке свято. Там — найкращі фотороботи. Цього року ця вже традиційна виставка вийшла «найжирнішою», ніж будь-коли, як за кількістю, так і за якістю робіт. Там — цього разу мало політиків, і багато «маленьких українців». Якщо Лариса Івшина хотіла зробити колективний соціальний портрет всієї України, то потрапила, як-то кажуть, в десятку. Принагідно, я хотів би взагалі подякувати Ларисі Олексіївні та спонсорам газети «День», імен яких я не знаю, хоча і здогадуюсь, за те, що вони роблять цей явно некомерційний, але кричуще суспільно важливий проект. В радянські часи виходило таке видання, як «Экономическая газета». Якби видавці та редактори «Дня» раптом оголосили конкурс з його перейменування, перемогла б назва «Українська філософська газета». Були б всі такі, як наш інтелектуальний «День» — нація була б іншою.» Щире, безпосереднє визнання навіть найдрібніших, так само, як і масштабних заслуг колег, безкорислива підтримка одне одного добрим словом чи дією — чи не цього сьогодні українській журналістській спільноті бракує найбільше? Чи не саме навколо вартісних ініціатив варто об’єднуватися українському публіцистичному цеху? Відповідаючи на подяку Олега Медведєва, головний редактор «Дня» Лариса Івшина відписала: «Дорогий Олеже! Дякую тобі від імені тих сотень фотокорів, на адресу яких ти публічно висловив добре слово. Це ще одна цеглинка в фундамент майбутньої щирої журналістської корпоративності, в неминучість якої я щиро вірю».
А останній день експонування Фотовиставки в Українському домі в Києві справді відзначився рясною відвідуваністю. З деякими відвідувачами нам вдалося поспілкуватися.
Валерій КОВАЛЬ, чернігівський читач і друг «Дня», ініціатор акції «Подаруй рідній школі «Бібліотеку газети «День»:
— Фотовиставка газети «День» зображає життя таким, яким воно сьогодні є. Політичні та насамперед соціальні події з року в рік знаходять тут своє відображення. Але цьогорічна виставка мені сподобалася особливо, бо від неї йде велике добро. Вона — добра. І якщо придивитися, то саме таким зараз і є життя в Україні. Ми перебуваємо в очікуванні добра, краси, нас проймає велика надія. Дуже добре, що поряд із цьогорічними учасниками знаходиться місце й для володарів гран-прі минулих років. Це дає певну перспективу бачення: що було тоді й до чого ми в решті-решт прийшли. Мене завжди дуже вражають фото, де зафіксовані обличчя людей минулих поколінь, які прожили складне, часом трагічне життя, а зараз перед ними — тільки безрадісна старість. Але поруч — у фото дітей, завдяки номінації «Світ очима дітей» — ми сповнюємося великою надією. Ці фото свідчать, що зміни в Україні відбуваються, що приходить інше покоління. 14-17-річні діти — це люди, які дивляться на світ уже зовсім інакше. І ці думки вони вкладають у свої фото. Це і є те добро, про яке я говорив. Бо без добра Україна не може жити. Україна по суті своїй є доброю, і фотовиставка це відображає. У знімках, як завжди, відчутна майстерність, зміст, професіоналізм. Усе це працює в комплексі. Для мене як для глядача важить передусім змістовне начало знімків. Хоча спершу, звичайно, сприймаєш їх естетично, потім заглиблюєшся спершу в зміст, а потім навіть у те, що стоїть за видимим змістом, у те, що ж насправді означає це фото, про що свідчить, яку думку транслює.
Надія КОЗАК, бухгалтер:
— Я — багаторічний відвідувач ваших фотовиставок. Вони мені цікаві, адже тут можна побачити не тільки професійні роботи, а й аматорські, а віднедавна — ще й дитячі. Ваші фотовиставки не менш змістовні, ніж саме видання, яке я регулярно читаю. Найбільше мою увагу привертають філософські роботи, на яких зображені старші люди — з мудрістю в очах, зі зморшками років на обличчі. Сміх викликають фото на політичну тематику. Мушу сказати, що українські фотографи мають чудове почуття гумору. Загалом роботи спонукають до різних емоцій — від естетичного захоплення до шоку. Тому сюди хочеться повертатися знову й знову, приводити на фотовиставку своїх рідних та друзів.
Ірина ЯКИМЕНКО, студентка:
— Я не очікувала такого виру емоцій від перегляду фоторобіт. На Фотовиставці «Дня» я вперше. Дізналася про неї випадково. Оскільки я навчаюся на дизайнера, тому в фото шукаю не тільки естетику, а й професійні композиційні моменти. Особливо мене захопили світлини з глибоким філософським змістом, роботи, які відображають наше українське «я» — символіку, традиції, культуру. Зворушливі фото досі стоять перед моїми очима.
Ольга Болоцька, державний службовець:
— Про фотовиставку я дізналася від друзів, які відвідали ці зали напередодні. Вони дуже емоційно ділилися враженнями, показували фото, які вони на пам’ять зафіксували прямо на свої мобільні телефони. Тому я не мала вибору, тепер і я захоплююсь і ділюсь враженнями зі своїми близькими. Мені дуже імпонують чорно-білі знімки — виразні, емоційні, контрастні. Приємно дивитися на фото природи — захід сонця, море — це ті дива, на які можна дивитися безкінечно й мріяти.
Олена КАРАВАЙ, викладач музики:
— З найперших Фотовиставок «Дня» я стала їхньою палкою прихильницею. І кожного разу це — подія, натхнення і здивування. Щороку здається, що вище планку брати вже не вдасться, бо це і є межа досконалості. Але знову й знову я приходжу і щоразу бачу неймовірний злет, від якого віє добром, теплом, позитивом. Цього року мене здивували дитячі фотороботи — своєю глибиною розуміння філософії життя. Проблеми літніх людей тут постають більш виразно, а це змушує замислитися передусім молодь. Я проходила цими залами не один раз, мимоволі дослуховуючись до обговорень та оцінок молодих людей, і вважаю, що ця фотовиставка — Велика Педагогіка. Те, що тут представлені роботи не тільки професіоналів, а й аматорів, доводить те, що кожна людини в суспільстві — цінність.
Олена САМОШИНА, секретар-референт:
— Я почула про фотовиставку від доньки, учасниці цьогорічної Школи журналістики «Дня». Для мене фото — це новий вид мистецтва. Дивуєшся, яке різноманітне наше життя! За швидкоплинністю буденності іноді про це забуваєш чи просто не помічаєш, а фотовиставка яскраво про це нагадує. Дитинство, старість, політика, кохання, гумор — вихоплюєш зі світлин потрохи всього. Біля одних фото смієшся, біля других — тішишся, а треті засмучують просто до сліз. З усього цього народжується почуття гордості за нашу країну, наших дітей.
В’ячеслав ЛОБОДА, працівник банку:
— Ми з родиною дуже зраділи, коли дізналися про відкриття Фотовиставки «Дня». Я — людина надемоційна, тому деякі світлини мало не до сліз мене зворушили. Старість на фото, а також сільські мотиви я вважаю найзворушливішими. Фотографія — річ дуже особлива. Якщо художник має багато часу для зображення свого задуму на полотні, то в фотохудожника є всього-навсього мить, щоб зловити емоцію, рух, настрій.
Микола ЄРЬОМЕНКО, інженер, останній відвідувач фотовиставки в Українському домі:
— Про фотовиставку я дізнався від свого друга-фотографа. Прийшов сюди перший раз один, а другий раз — під’їхав до стін Українського дому вже з донькою. Тут є багато робіт, які варті уваги. Відчувається, що деякі фото є програмними для авторів, знаковими — з точки зору техніки, грамотні роботи. Виставка унікальна наявністю молоді у виставкових залах — приємно дивитися, як вони сміються, обговорюють побачене. Це свідчення того, що із підворотень і пива їх здатне витягнути фотомистецтво. Мене потішило, що тут ми змогли придбати книгу «Україна Incognita», взяти автограф і поспілкуватися з Ларисою Івшиною.
Олександр ІВАНЧЕНКО, філолог:
— Відвідати фотовиставку мені порадила колега. Тут ми можемо побачити життя без прикрас. Знімки з дитбудинку і фото політичні — це теми, здавалося б, різні, але вони взаємодоповнюються та нерозривно пов’язані між собою. Це наше сьогодення. Це дійсно та Україна, якої ми не бачимо та не відчуваємо, хоча ми дивимось репортажі та слухаємо радіо. Коли це бачиш, бере за серце.
Олена ПЕТРЕНКО, співробітник будівельної компанії:
— Фотовиставка дуже точно відтворює наше сьогодення. Таке враження, ніби їздиш дорогами України, заїжджаєш у містечка та села й досліджуєш їх за допомогою фотооб’єктива. І таким чином пізнаєш Україну. Ми відвідуємо фотовиставку кожного року. Цього року найбільше мені сподобалась серія знімків «Світ очима дітей». Там є свіжі ідеї, незатертий погляд.
Катерина ПАНЬКОВА, викладач англійської мови:
— Дізналася про цю експозицію в інтернеті. На цій фотовиставці я вперше, проте думаю, в майбутньому її відвідування стане для мене традицією. Тут є такі фото, які зачіпають за живе. Ця виставка цікава для нас, українців, передусім тому, що відкриває всі ті реалії, теми, куточки, які іноді не доступні нашому зору. Вона змушує замислитися. Це не гламур і розкіш, а фотографічне втілення реалій. Це наше життя.
Віктор ШУРУБ, кандидат технічних наук, пенсіонер:
— Я кожного року відслідковую Фотовиставки газети «День». Я навіть для себе збираю вирізки фото, що друкуються в газеті, на яких очевидною є соціальна картина, що притаманна Україні. Як на мене, виставка цікава тим, що представлені тут світлини відгукуються на проблеми, які болять Україні. Бачу, що переважна частина зображуваних на фото — це або молодь, або вже літні люди. Тут зустрічаються минуле з майбутнім. І ми маємо задуматися про те, що чекає на нас надалі.
Жанна КОЛЄВА, пенсіонерка:
— Я передплачую газету «День» уже не перший рік, а чотири роки тому я вперше потрапила на Фотовиставку «Дня». Мене сюди, так само, як і до шпальт «Дня», приводить не лише цікавість. А й, так би мовити, патріотичні почуття. Бо хочеться бачити Україну кращою! На фотовиставці я бачу дуже багатопланову Україну. А якщо висловити узагальнене враження, то воно, мабуть, є таким: надія в Україні є, потяг до життя та радості є, і це дуже добре видно на світлинах фотовиставки.
