Фотовиставка «Дня» продовжує мандрівку містами України. Після Києва, де експозицію демонстрували в кількох виставкових залах Луцька, Чернігова та Львова, 120 найкращих світлин Х Міжнародного фотоконкурсу газети «День-2008» прибули у перлину Прикарпаття — Івано-Франківськ. Столичних гостей зустріли по-панськи: у найкращому виставковому залі центральної Ратуші, під музичний супровід тріо бандуристок «Намисто», за потужної підтримки місцевих медіа й при великій кількості відвідувачів. «До Франківська я дуже довго добиралася, й мені надзвичайно приємно, що я нарешті тут. Я завжди з великим інтересом спостерігала за тим, що відбувається в цьому надзвичайно цікавому місті, унікальній області та унікальному регіоні. Приїхали ми сюди, щоб поспілкуватися із читачами «Дня» — реальними і потенційними, скоригувати пріоритети нашої подальшої діяльності», — пояснила мету свого приїзду головний редактор «Дня» Лариса Івшина. За десять років проведення фотоконкурсів «Дня» фотовиставка газети потрапила до Івано-Франківська вдруге. Тож дехто з іванофранківців, які прийшли на відкриття, вже знав, чого очікувати. «За справжніми знімками — завжди людська особистість і унікальний погляд на світ. Кожного року у вересні, відзначаючи день народження газети, підбиваємо підсумки наших конкурсів. Ми показуємо те, чим живе Україна, очима небайдужих і талановитих людей», — сказала під час відкриття головний редактор «Дня».
Під час перебування виставки «Дня» у Львові приз глядацьких симпатій отримала світлина «Я весь час думав тільки про тебе» Руслана Канюки. Яку фотографію вподобають іванофранківці, з’ясується 1 липня. У відвідувачів виставки є ще кілька днів, аби визначитися й кинути картку для голосування у скриньку. А поки до уваги читачів — перші враження відвідувачів.
Ігор МАРКОВСЬКИЙ, прес-секретар голови Івано-Франківської ОДА:
— Враження від фотовиставки надзвичайно приємні. Хотілося б, щоби такі зустрічі відбувалися частіше, адже нечасто столичні видання навідуються до регіонів. У Івано-Франківську, до речі, київських видань купують більше, аніж місцевих. Тому надзвичайно приємно, що газета «День» сприяє двосторонньому, обопільному спілкуванню. «День» — єдине видання, яке спромагається не лише донести інформацію зі своїх шпальт, а й прислухатися до того, що хочуть бачити й чути пересічні українці з її шпальт. Щодо фотовиставки, то вона передовсім цікава тим, що можна на ній побачити політиків, яких ми звикли бачити з екранів телевізорів серйозними, а на світлинах «Дня» вони у доволі незвичних ракурсах. Цікаво бачити, як живе політикум поза офіціозом. Зокрема, Микола Лазаренко на фото «Якби ви вчились так, як треба» спромігся показати президента не як першу особу держави, а як пересічну людину — з його емоціями і переживаннями, чого не побачиш на офіційних знімках. Те ж можна сказати й про представлені в експозиції фото Кучми, Черномирдіна, Богатирьової, Яценюка... Також велике враження на мене справили роботи юних фотомайстрів: навіть не відразу й зрозумів, що це роботи дітей. Зокрема, дуже сподобалося фото «У стилі хіп-хоп».
Василь ГЛАДІЙ, заступник голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації з гуманітарних питань:
— Мене завжди вражало мистецтво фотографії, вибрати ту мить життя й спромогтися передати емоції та переживання людини. Я дякую газеті «День» за візит до Івано-Франківська. Вважаю, що така гостина стане поштовхом до розвитку фотомистецтва в нашому краї. І ще. Те, що пересувні виставки робить саме газета, — унікальний випадок.
Зінаїда ФЕДОРУК, заступник міського голови Івано-Франківська:
— У нашому місті фотографія — дуже популярний вид мистецтва. У нас є Спілка фотохудожників, і в нас часто відбуваються такого роду заходи. Тобто іванофранківці є великими поціновувачами саме фотомистецтва, бо добре розуміються на ньому. Переконана, що світлини дуже сподобаються нашим городянам. Хочеться побажати газеті «День» завжди мати ресурси на те, аби ця прекрасна виставка відвідала всі обласні центри України.
Мирослав ПЕТРИК, начальник управління культури Івано-Франківської міської ради:
— Це справді визначна культурна подія. Я хочу вклонитися працівникам газети «День»: вони роблять справді велику справу, бо прикрасили своєю фотовиставкою наш сірий і буденний світ, чим приємно здивували. Маю надію, що ця чудова зустріч — не остання.
«ВОНИ ПОВИННІ ЗНАТИ, ЩО ЖЕРТВИ ЇХНІ БУЛИ НЕДАРЕМНИМИ»
Фотовиставка — це лише частина сюрпризів, підготованих «Днем» іванофранківцям. Була ще одна дуже вагома причина, яка спонукала редакцію провести День «Дня» у Франківську.
— Як відомо, наше видання виходить не лише українською, а й російською мовою — щоби об’єднувати інтелектуальну публіку всього пострадянського простору, — зробила преамбулу до основної події цієї зустрічі Лариса Івшина. — Надзвичайно приємно, що до співпраці з «Днем» зголошуються багато людей, які не тільки читають нас, а й пишуть, розвивають творчу дискусію з принципових питань. Зокрема, директор Центру з вивчення Росії Російського університету дружби народів, доктор філософських наук Ігор Чубайс. Він є автором публікації «Хто зруйнував сталінізм. Про наших Че Гевар, про не-хрущовську відлигу та про те, яка історія нам потрібна», опублікованої у «Дні» 15 травня цього року. У ній російський історик підняв тему зламу сталінщини, яку вважає не менш важливою, ніж тема Голодомору. І дуже багато уваги приділив Норильському повстанню й одному з його ватажків — Євгенові Степановичу Грицяку, іванофранківцю, вашому великому земляку і справжньому герою України.
Нагадаємо, що бунт у шести таборах під Норильськом розпочався 25 травня 1953 року і тривав 72 дні. У страйку взяли участь близько 20 тисяч людей. Більшість — активісти антикомуністичного, національно-визвольного руху на Заході України. Ув’язнені висували не тільки побутові та економічні, а й політичні вимоги.
— Ця стаття Чубайса стала для мене справжнім відкриттям — бо навіть ми, глибоко займаючись історією України, не знаємо всіх її нюансів, — зазначила Лариса Олексіївна. — Виявляється, саме завдяки опору в ГУЛАГу, Норильському таборі відбувся потім ХХ з’їзд, на якому Хрущов виголосив свою знамениту промову.
Ігор Чубайс попросив передати гонорар за свою статтю Євгенові Степановичу. «День» долучився до ініціативи Чубайса, втричі збільшивши грошову винагороду. Книги з бібліотеки "Дня", а ще — фотоальбом із найкращими світлинами конкурсу «Дня» головний редактор передала панові Грицяку, який спеціально приїхав до Франківська зі Снятина, аби зустрітися з «Днем».
— Дякуємо, Євгене Степановичу, за те, що ви є. За те, що ви показуєте своїм прикладом, які українці були і мають бути, — наголосила Лариса Івшина. — Дуже важливо, щоб такі люди були оточені увагою. Вони повинні знати, що жертви їхні були недаремними. І те, що пам’ятаємо про них, — це найвища справедливість.
Вдалося «Дню» поспілкуватися й з онуком пана Грицяка — 18-річним Тарасом. Запитали, чи розповідає дідусь про тогочасні події.
— Так, — відповів Тарас, — розповідає. Моїм друзям, які цікавляться історією України. Але широкого розголосу ті спогади, на жаль, не мають... Чому? Спитайте у влади...
«Спитаємо», — пообіцяла на перспективу головний редактор. А наразі розповіла про найближчі плани «Дня» — започаткувати спільно з Прикарпатським університетом ще один унікальний проект: записати спогади всіх учасників, зокрема, Норильського повстання, і тих людей опору, які, слава Богу, ще живі й мають що сказати.
ПРО СВІДОМЕ ЧИТАННЯ Й СВІДОМЕ ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ
Гостювання «Дня» в Івано-Франківську продовжилося читацькою конференцію «Формування історичної пам’яті». Поспілкуватися з головним редактором видання прийшли науковці, освітяни, студенти, а також відвідувачі книгарні «Є», в якій відбувалася зустріч.
Розпочалося спілкування з подарунків всеукраїнського видання навчальним закладам: комплекти книжок з «Бібліотеки газети «День» від Володимира Федорака, начальника управління культури Івано-Франківської облдержадміністрації, отримало Музичне училище імені Дениса Січинського. Керівник патронатної служби голови облдержадміністрації Йосип Кулик передав книжки бібліотеки «Дня» міській гімназії №2. Ці приємні сюрпризи — продовження акції, започаткованої читачами під час Дня «Дня» в Чернігові, яка отримала назву «Подарунок рідній школі». Сподіваємося, цей «народний» проект знайде своє продовження й у інших містах і містечках країни. Не залишилась без подарунків і обласна бібліотека — її скарбниця поповнилась книжками від редакції «Дня»
— Від самих початків свого заснування «День» значну увагу приділяє історії — історико-культурологічними сторінками «Україна Incognita» й «Історія та Я», — розповіла Лариса Івшина. — Як потім зізналися мені багато відомих істориків, філософів та громадських діячів, з «Дня» вирізалися публікації й складалися у саморобні зшитки. Хіба не самвидав?.. Так тривало до 2002-го, поки не вийшла «Україна Incognita» — перше видання із серії «Бібліотека газети «День». Книжку склали з найрезонансніших статей «Дня». Час довів, що «День» не помилився — впродовж семи років «Україну Incognita» перевидали п’ять разів. Над нею працювали найавторитетніші автори «Дня» — історики і культурологи, які склали канву наступних проектів. Зокрема, видання «Дві Русі» — про Русь Київську і Русь Московську, післямову, як відомо, до яких написав академік Іван Дзюба. Третя книжка серії — «Війни і мир», в якій ідеться про відносини українців і поляків. Загалом у «Бібліотеці» вже вісім книжок. Деякі перемагали у престижних рейтингах та конкурсах. Наприклад, «Україна Incognita» та «Дві Русі» отримали відзнаку «Коронації слова», «Війни і мир» посіли перше місце у номінації «Минувшина» у рейтингу «Книжка року». Важливо, що нещодавно Міністерство освіти й науки України за поданням Академії педагогічних наук прийняло рішення про надання книжкам «Бібліотеки газети «День» грифу «Для використання в якості допоміжної літератури» в навчальному процесі загальноосвітньої школи.
— Це безпрецедентний випадок, — наголосила Лариса Івашина, — оскільки наші книжки створювалися суто на основі газетних публікацій і не призначалися для певної групи фахівців. А сьогодні вони рекомендовані як навчальні посібники. Вкотре переконуюся: ми не помилилися, бо наші видання працюють на молодь! І ще: аби вивести малярійного комара, треба висушити болото. Це я про знання історії України... Головне, щоб ми не давали дрімати одне одному! Саме для цього ми й збираємо читацькі конференції. Саме тому й видаємо книжки. Це не питання теорії — це питання майбутнього.
Подальше спілкування у книгарні «Є» тривало у режимі «питання — відповідь»:
— Книжки «Дня» спрямовані на вузьке коло читачів?
— Ненормально жити в країні й не знати її історії. Наша мета — повернутися до норми. Розраховуємо на розумних читачів.
— Держава допомагає вам у виданні «Бібліотеки»?
— Ми ніколи не претендували на державні кошти.
— З книжок «Дня» видно, що ви намагаєтесь консолідувати суспільство. Ви вірите у свою справу й у молодь взагалі?
— По-перше, я ніколи не беруся за безнадійні справи. По-друге, завжди користаю з трьох рецептів: час, терпіння та зусилля. Це безпрограшний варіант.
— Як можна навчити українців читати те, що треба?
— Надзвичайно важливо, щоб був вибір. Але ще важливіше — формувати смак. Найулюбленішою моєю книгою у дитинстві був «Лис Микита», і я досі пам’ятаю, як ця книга була оформлена. Тому раджу, щоб зацікавити до читання, дарувати маленьким дітям гарно оформлені книжечки. А ще пригадую, як брала у шкільній бібліотеці товстезне видання Шекспіра. Заледве притягла додому, гортала, читала, нічого не розуміла, знову читала, бо десь там краєм вуха чула, що творами цього англійця захоплюється весь світ. Тепер знаю, що це — побудова здорової системи координат: якщо світ визнав, що цікаво, треба прагнути до розуміння цього. Треба свідомо привчати себе до читання. Наприклад, поцікавитися, що читали найрозумніші люди світу, й скласти для себе список принаймні із десяти тих назв.
— Що вразило в Івано-Франківську?
— Люблю цю землю. Мені прикро, що зникли основні прикмети Прикарпаття — Західна Україна перестала бути чарівною скринею: замість чудових виробів місцевих майстрів бачу на прилавках, як і всюди в Україні, китайський мотлох. Є симпатичні готелі і ресторан "Черчіль". Приємно бачити у Франківську багато книжкових магазинів. Але місто не є чистим! Звичайно, зараз вся країна засипана сміттям, але ж традиції Прикарпаття...
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
Ольга БАБІЙ, генеральний директор Івано-Франківського обласного телебачення «Галичина», заслужений журналіст України:
— Насамперед, мені хотілося б відзначити те, що «День» розмовляє з українською громадою з точки зору української позиції. Тому що ми не завжди дивимося у вічі одне одному. А організована редакцією фотовиставка «Дня» змусила кожного подивитися у вічі — бабусі, яка несе на плечах дрова, подивитися у вічі маленькій замурзаній дитині, яка їла кавун і так і не витерла личко, а також подивитися у вічі одне одному, тим, хто прийшов на виставку. «День» займається ще й важливою видавничою діяльністю. «Україна Incognita» — це відкрита наша історія. І вже не Incognita після того, як «День» розповів про наші історичні події. Це, звичайно, величезна праця й колективу, й головного редактора. А що, як на мене, найважливіше, так це те, що газета «День» — єдина щоденна газета, яка не скочується до бульварщини, є надзвичайно інтелігентною, це газета, яка змушує нас думати, думати над серйозними речами й не опускатися до того, чим зараз хибують дуже багато видань. «День» не опускається до пліткарства, поважає журналістику як професію, поважає читача. Невипадково газета видається трьома мовами. Англійська робить «День» доступною світові, причому не лише для української діаспори, а й для англомовного читача. Тому що перебуваючи в умовах інформаційної війни, яка розгорнута сьогодні проти України, такі видання як «День» роблять Україну привабливою, роблять Україну іншою ніж те, що ллється на нас із екранів телевізорів, ніж те, як очорнюють нас держави, які недружелюбні до України. Коли Польща переживала свої дуже скрутні роки, польські журналісти закінчували свої програми словами: «Ми любимо Польщу!» Не знаю, чи багато хто з українських журналістів закінчив би свою статтю або теле- чи радіопрограму словами «Я люблю Україну». «День» з’явився у нашому інформаційному просторі як явище небуденне. Бажаю усім колегам-журналістам, усім творцям цієї газети відваги й сили. Це дуже потрібно сьогодні всім нам, нашому суспільству, яке поступово, але все ж таки оздоровлюється.
Іван МОНОЛАТІЙ, кандидат історичних наук, доцент Інституту історії й політології Прикарпатського національного університету, член наукового товариства ім. Т. Шевченка:
— Тематика збереження історичної пам’яті й консолідування сучасного національного міфу є на часі, бо дуже часто і політики України, й пересічні громадяни конструюють цей міф згідно зі своїми уявленнями. І почасти ці уявлення є радянські, оскільки значна частина людей в Україні представляє саме радянське суспільство, зрештою, сьогоднішня наукова молодь і наукова еліта, не секрет, дуже часто послуговуються ще радянськими штампами історії. І це дуже видно зазвичай на державних іспитах істориків та політологів. Причому навіть у такій далекій провінції, як Івано-Франківськ. Хоча дуже продуктивною думкою є та, що відродження починається не зі столиці України, а з її периферій, окраїн. І той тон національному відродженню, яке на сьогодні існує в Україні, задають такі маленькі, порівняно з Києвом, містечка, як Івано-Франківськ. На щастя, цей процес не ініційований жодною політичною силою, не ініційований владою чи адмінресурсом. 17 років історії незалежної України спонукають нинішнє молоде покоління до витворення власного модерного міфу про українську історію, позитивного міфу, оскільки міфами послуговуються всі нації в цілому світі. І можна лише щиро заздрити полякам, німцям чи австрійцям, які мають тривалу традицію конструювання своїх міфів. А ми поки що на початку цього шляху. І, напевно, велика заслуга у конструюванні цих міфів належить масовій комунікації між людьми, засобам масової інформації. Бачимо, що в тих умовах, у яких сьогодні опинилася Україна — в засиллі російськомовної преси і книжки, — лише одиниці видань, які сповідують національні пріоритети. І серед таких видань на одному із найчільніших місць — «День», всеукраїнська газета, яка, безумовно, не шукає собі легкої слави. Дуже важливо конструювати історичну пам’ять не для старшого чи середнього покоління. Ми поважаємо ці цінності, але не повинні сліпо їм вірити. Важливо, що газета «День» звертає свою увагу на молодь, зокрема — студентську, що засвідчили багаторічні акції видання в українських університетах, збірка редактора газети «Мої університети», що показує конструювання власного міфу у храмі науки, освіти, розуміння безумовно таких болючих проблем, як українсько-польські, українсько-російські взаємини. Ми поважаємо історію своїх сусідів, але й вони повинні поважати нашу. Говорю, зокрема, про Голодомор, історію якого досліджує газета «День». Згадаймо публікації у «Дні» професора Мейса, які відкривали очі українцям, котрі до кінця не могли повірити в те, що коїлося на нашій землі понад 75 років тому. Не можу у цьому контексті не згадати й Івано-Франківськ: нещодавно ми випустили збірку «Голодомор і Станіславів». Ми хотіли показати реакцію Станіславова, який був на той час під владою Польщі, на трагедію Великої України очима окремих людей. Це, можливо, маленька, але дуже суттєва цеглинка у темі Голодомору. Безумовно, не кожна людина в Україні може сказати про себе, що в її жилах тече тільки українська кров. Ті масові міграції й ті трагедії, які випали на долю українців, примушують нас по-іншому дивитися на українську історію. Це історія поліетнічна, з багатьма вимірами. Цю рецепцію, власне, і подає газета «День» через низку публікацій визначних українських вчених, науковців, політиків і публіцистів — як вони бачать і яким би хотіли бачити цей процес. Дуже відрадно, що історична підбірка газети «День» рекомендована 2008 року Міністерством освіти й науки як базові підручники для опрацювання проблем української історії та культури. Це величезний громадянський подвиг самої газети «День», її редактора і колективу, які підняли на загальнонаціональний рівень цю проблему. Нам потрібні рецепти, як подолати українську однобокість, так зване українське хуторянство. Ми підносимо на загальноукраїнський рівень проблеми в окремо взятих регіонах. Це, наприклад, проблема колабораціонізму в Західній Україні у часи Другої світової війни, це проблема злочинів комуно-більшовицького режиму на Великій Україні стосовно Голодомору, але, власне, оці книжки, які сьогодні презентуються, показують, що здорове начало в українській журналістиці й публіцистиці є, його потрібно розвивати. Проекти газети «День», всупереч багатьом кон’юнктурним речам, що зараз мають місце у політиці, намагаються показати свою громадянську позицію. І ця громадянська позиція йде в руслі вибудовування громадянської нації, громадянського суспільства. Ми втомилися від політичної брехні. Мабуть, маємо найбільше ворогів у самих собі — в тому, що побоюємося правди. Скажімо, про деякі прояви колабораціонізму українців у знищенні інших національностей під час Другої світової війни й спричинення геноцидів. Побоюємося, можливо, реакції «старшого брата» чи наших західноєвропейських партнерів. Боїмося зізнатися собі, що найбільша провина лежить на нас і на тому поколінні, яке виростає у незалежній Україні. Мине кілька років, і та еліта, яка конструюється молодими людьми, і та еліта, яка є в регіонах, прийде до управління державою — незалежно від того, яка політична сила буде при владі, який буде президент. Ця політична еліта ставитиме цілком логічні запитання: хто ми, чиїх батьків діти, які наші національні цінності й що ми сповідуємо... Отож величезна проблема, з якою стикається Україна, — створення національної еліти. А вона, очевидно, не створюється за один чи два роки. Тому журналістам не має бути байдужа доля України. Це абсолютно чітко простежується у діяльності газети «День», яка не женеться за легкою славою, а має цільову аудиторію — науковців, інтелігенцію, має аудиторію серед освітян, медичних працівників. Бачимо, що це люди, які вдумливо читають і роблять власні висновки. Власне до таких висновків — своїх, а не чужих, і закликає газета «День» та її «Бібліотека», яка говорить про те, що нам ще треба дуже багато працювати. Але починати ту працю треба із самих себе, не оглядаючись на сусіда чи родича. Ця робота дуже важка, можливо, навіть примушує падати людей у зневіру, але важливий результат. На мою думку, перемога буде за такими виданнями, як «День», і тими речами, які пропагує видання. А пропагує воно відверто національні цінності та ідею громадянського суспільства.
