Напевно, це просто збіг, проте минулого тижня п’ятничний випуск «Дня» мав чітко виражений «волинський слід». Адже, як можна було обминути факт, котрий все ж залишився поза увагою в Україні, а помітили лише у «Дні», що у суботу, коли українці вшановували пам’ять жертв Голодомору, всесвітньо відомий футболіст і уродженець древнього Луцька Анатолій Тимощук вийшов на матч із траурною стрічкою. Таким, пише газета, нехитрим жестом він повідомив світові про українську трагедію, сказавши цим більше, ніж десятки меморандумів і резолюцій. Номер «Дня» й починався із розповіді про цей неординарний факт під заголовком «Коли футбол більше, ніж футбол». І підсумком Дня «Дня» на Волині стала ідея, винесена у підзаголовок: громадянська позиція, підкріплена професійним успіхом, може стати консолідуючим фактором для суспільства. Бо саме цю ознаку характеру «Дня» і відзначали учасники інтелектуальної імпрези газети, яка відбулася у науковій бібліотеці Волинського національного університету ім. Лесі Українки.
А напередодні з публічною лекцією в університеті виступив Крістер Міккелссон, Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Фінляндія в Україні. Він також представив книгу про історію Фінляндії в українському перекладі. Опісля на відкритті Дня «Дня» пан посол, який зумисне змінив свій напружений графік, аби побувати і на цьому заході, сказав, що: у Фінляндії з Україною є багато чого спільного, тому не випадково саме українське видання книги таке популярне, бо вже довелося додруковувати тираж. «Для дипломатів, які працюють в Києві, «День», — вважає Крістер Міккелссон, — є дуже корисним як важливе джерело інформації. А ще газета приділяє досить багато уваги історії, яка є особливо цінною для кожної нації. І хоча з історії не треба, на його думку, робити політику, проте історія від «Дня» політику тільки підсилює».
Нинішня фотовиставка у Волинському університеті ювілейна. Перша зустріч відбулася п’ять років тому, і, як потім відзначила на книжковій конференції Лариса Івшина, з того часу аудиторія стала помітно більш підготовлена, зріла й цікавіша. Це засвідчили й задані з залу запитання, та про них трохи згодом.
Прикметно, що Волинський національний зумів освоїти функцію, яка (і про це постійно пише «День») має бути визначальною для таких закладів у регіоні: він стає рушійною силою культурного, інтелектуального життя краю. І не тільки. Незадовго до зустрічі «Дня» в Луцьку в житті цього закладу і Волині загалом відбулися дуже цікаві події, які справлять вплив і на життя регіону загалом. Відбулася презентація концепції проекту нового ботанічного саду «Волинь», який буде здійснено разом із колегами з Вищої технічної школи Східної Вестфалії — Ліппе Університету прикладних наук (Німеччина). А проректор університету з навчально-виховної роботи, кандидат філологічних наук Ірина Констанкевич побувала у партнерів з Норвегії: центр кар’єри ВНУ ім. Лесі Українки переміг у конкурсі і став учасником транснаціонального проекту у сфері професійного консультування молоді.
«День» та Волинський університет рухаються поруч схожими шляхами — бути одним із перших у своїй ніші, запозичувати найкращий досвід і формувати власну ідентичність. Тому спільних тем для обговорення вистачило б ще на кілька подібних зустрічей, бо головний редактор «Дня» привезла на Волинь, як потім зазначали учасники зустрічі, «справжню живу розмову».
КОМЕНТАРІ
Ірина КОНСТАНКЕВИЧ, проректор із навчально-виховної роботи Волинського національного університету імені Лесі Українки:
— «День» у Волинському університеті — це подія не лише для студентів і викладачів, це подія для міста, області. Вже вкотре ми маємо можливість долучитися до оживленого в світлинах багатогранного сучасного світу. Щоразу кожна з побачених мною фотовиставок «Дня» має іншу стилістику, іншу настроєвість, зрештою, іншу енергетику. Разом із тим — це дуже особисте сприйняття. Я мала можливість переконатися в цьому, обмінюючись думками, враженнями від фоторобіт зі знайомими, хтось побачив у них домінуючу задушевність світу дітей, позачасову відстороненість, тоді як інші відзначали тонко й гостро вловлений драматизм сучасного життя. Скільки людей — стільки думок, і це важливо, що існує стільки версій суб’єктивного прочитання. Полісмисловість — характерна риса не лише майстерно дібраних робіт ХІІ фотовиставки, найперше це стосується матеріалів, які склали продовження «Екстракту» з доповненням 200 статей. Так сталося, що ці публікації мною прочитані кілька разів: перший у газеті, вдруге — до презентації на Львівському книжковому форумі, і втретє — ось тепер. Дивує, що деякі матеріали прочитуються, як палімпсест, щоразу відбувається проявлення, акцентування на інших смислотворчих змістах. Найбільш показовим у цьому сенсі є розділ «Золоті розсипи мудрості», присвячений Сергієві Кримському. Та все ж найбільшою радістю імпрези із задекларованими: живе фото — жива музика — живе спілкування, стало останнє. Це неперевершена радість спілкування з Ларисою Івшиною, яка послідовно утверджує своєю діяльністю як головний редактор провідної всеукраїнської газети культуротворчу, націєтворчу місію. Істинно, як писав Євген Маланюк: «Як в нації вождів немає, тоді її вожді поети». А ще імпонує тісний контакт велелюдної аудиторії читачів із пані Ларисою, очевидно тому, що за останні роки в нашому університеті сформувалося коло однодумців, великих прихильників газети, а ще — велика харизма Лариси Івшиної, журналіста, громадянина й посла Волині не лише в Україні, а й у світі.
Крістер МІККЕЛССОН, Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Фінляндія в Україні:
— Учора у Волинському національному університеті я представив книгу про історію Фінляндії в українському перекладі. У Фінляндії з Україною є багато чого спільного, тому не випадково саме українське видання таке популярне, бо вже довелося додруковувати тираж. Я спеціально затримався ще на день, аби взяти участь в акції цієї газети на Волині й поспілкуватися з головним редактором Ларисою Івшиною. Вона, й очолюване нею видання роблять дуже багато. Для дипломатів, які працюють в Києві, «День» є дуже корисним як важливе джерело інформації. А ще газета приділяє досить багато уваги історії, яка є дуже цінною для кожної нації. З історії не треба робити політики, але історія, про яку пише «День», підкріплює політику.
Олександр КУРИЛЮК, заступник голови Волинської обласної державної адміністрації:
— День «Дня» на Волині — це знакова, добра подія для нашого краю. Особливо приємно, що така поважна газета проводить спільну акцію із Волинським національним університетом імені Лесі Українки, добре, що його ректор професор Ігор Коцан розуміє, що це робота, котра потрібна для нашого краю. Фотовиставку я переглянув і можу сказати, що це справді наша новітня історія, це фотообраз реальної України. Це можливість нам самим оцінити і себе, і наших можновладців, щось переосмислити. Такі проекти роблять нас усіх трішки іншими: і ліпшими, і відкритішими. Останнім часом, життя так змушує, ми часто замикаємося в собі. А такі зустрічі змушують душі розкритися. Без сумніву, газета «День» несе певні матеріальні витрати, проводячи такі фотовиставки, такі зустрічі. Тому за це честь і хвала її головному редактору, яка вкладає в ці проекти свою душу, яка йде на ці витрати, бо вони усім нам на користь. Адміністрації університету хочеться подякувати за те, що саме у його стінах стала можливою реалізація таких чудесних проектів, таких хороших ідей, бо Волинський національний університет якраз і став тим, чим має бути класичний університет у регіоні: він разом із газетою «День» є центром просвітницького життя в регіоні. Тому влада не може не підтримувати такі речі.
Тарас ЛІТКОВЕЦЬ, політолог, старший викладач кафедри політології, заступник декана історичного факультету Волинського національного університету імені Лесі Українки:
— Мені було приємно отримати з рук головного редактора газети «День» Лариси Івшиної нагороду за кращі запитання. Як вона сказала, «за кількість і за якість», бо я подав три запитання, але міг би і хотів би, образно кажучи, випитати її думку й із багатьох інших цікавих мені питань. Хоча я співпрацюю з газетою «День» як експерт, але поспілкуватися з людиною таких енциклопедичних знань, із людиною думаючою, знаючою — це сьогодні справжня розкіш. Тим більше, що й приз я отримав бажаний — двотомник «Екстракт +200», хоча на запитання Лариси Івшиної, яку б із книг Бібліотеки «Дня» хотів отримати в подарунок, щиро відповів: усі! Мені сподобалася й фотовиставка, на якій і цього разу було, так би мовити, завізно, тісно від відвідувачів. Бачив, що люди активно заповнювали анкети й визначали кращий, на їхню думку, фотознімок, записували (і я записав!) відгуки в книгу відгуків. І їх же ніхто до цього не змушував, значить, були почуття й враження після зустрічі.
Мене особливо цікавила читацька конференція на тему «Історія — погляд у майбутнє». І я недарма поставив запитання головному редактору «Дня»: чи треба українцям і росіянам створювати спільний підручник історії? Адже два тижні тому наш міністр освіти офіційно заявив, що «в рамках співробітництва у сфері науки і освіти» буде створено спільну робочу групу з написання єдиного підручника для викладачів вишів та вчителів шкіл Росії й України. Я не знаю жодного з відомих мені науковців-істориків в Україні, які б підтримали цю ідею. Бо це політичний, а не науковий проект. Як можна спільно нам і росіянам потрактувати УПА, розвал Радянського Союзу, Голодомори, Центральну Раду, гетьмана Скоропадського й Переяславську Раду, щодо якої уже століттями точаться дискусії серед науковців? У всьому світі кожна держава сама пише свою історію. Так, у Європі були окремі спроби спільного написання підручника, але це написання триває кілька десятиліть, колектив авторів підбирається за суто фаховим рівнем. І ці автори мають знати дві мови двох держав. Ви вірите, що росіяни заради написання спільного підручника вивчать українську?.. У нас начебто такий підручник має з’явитися уже до 1 вересня наступного року. Це нонсенс. На жаль, і наша національна ідея має аморфне, я б сказав, трактування: розбудова країни. І саме на таких зустрічах, як із Ларисою Івшиною, коли збирається інтелектуальна еліта краю, просто думаюча публіка й викристалізовується ця ідея. Крім того, як каже пані Лариса, національну ідею треба не тільки обговорювати, її треба практикувати, що й робить щоденно газета «День». Практично в кожному її номері є глибоко аналітичні матеріали, які за один день не пишуться. І якщо читати тільки «День», то над ним треба думати, тому більше нічого й не встигнеш прочитати. Але більше нічого, мабуть, тоді читати й не треба.
Валерій МЕЛЬНИК, фотохудожник, член Національної спілки журналістів, власний кореспондент газети «Урядовий кур’єр» у Волинській області:
— На фотовиставці «Дня» вперше, про що жалію, бо розумію —втратив, не бачивши інші, щось неповторне. Тому порадувало, що виставлені роботи, які були переможцями минулих фотоконкурсів, і серед них трапляються справжні шедеври. На цій же досить багато пристойних робіт, робіт високого рівня, і головне, що від усіх робіт просто йде гарна енергетика. Дуже добре, що представлені роботи з різним баченням життя, але це життя завжди реальне, не вигадане. Експозиція напрочуд органічно зверстана. Дуже добре, що «День» і його головний редактор Лариса Івшина (Жаловага), котру я пам’ятаю ще з її стажування в редакції волинської молодіжної газети як дуже здібну журналістку, взяла на себе функції підтримки тих людей, які працюють із фотоапаратом. Думаю, бо знаю Ларисин не віртуальний, а реальний патріотизм, те, як боліла і болить їй Україна, на виставці не випадково немало робіт, які примушують нас задуматися: якого ми роду, що відбувається з нашим суспільством, а головне, що є підказка, куди нам іти далі.
Тетяна ЄЛИСЄЄВА, завідуюча Музеєм Волинської ікони:
— Напередодні презентації фотовиставки «Дня» й нової книги з його Бібліотеки ми в музеї з великим, як кажуть, пієтетом приймали головного редактора газети «День». Ми не раз писали Ларисі Олексіївні листи, аби вона в свій наступний приїзд до Луцька не обминула й нас. Адже у головному редакторі «Дня» ми бачимо людину, небайдужу до збереження національних святинь українського народу, що є, треба признатися, рідкісним явищем серед нашої культурної еліти. Після того, як «День» написав про непросту, інколи детективну історію чудотворної ікони Холмської Богоматері, котра то на сто літ зникала, то з’являлася знову, яку Україна цілком могла втратити, але Божою волею вона потрапила в Луцьк і тепер навічно приписана в нашому музеї, ми мали такий резонанс із усієї України й навіть із за кордону! Одна з читачок газети «День» із Дніпропетровщини навіть написала й надіслала в музей вірш, присвячений Анатолію Івановичу Квасюку, який і понад 10 років реставрував ікону Холмської Богоматері, й якого газета «День» назвала людиною 2010 року. Сколихнули публікації в «Дні» і людей, які цікавляться мистецтвом, які шанують такі реліквії як національну святиню. Після «Дня» історію ікони зняв фільм «Інтер». Колектив нашого музею чекав на Ларису Олексіївну й після робочого дня, бо з нею записували інтерв’ю на Волинському телебаченні. Нам цікаві її думки про новинки в експозиції, ми шануємо її зусилля по збереженню історичної спадщини українського народу.
Василь ФЕДЧУК, директор Волинського радіо, заслужений журналіст України:
— Я прихильник газети «День» уже років із десять, порекомендував її багатьом друзям і немало з них тепер за це мені дякують. П’ятничний номер прочитую від першого до останнього рядка, для мене він є одним із зразків якісної української журналістики. Вважаю, що вона повинна бути в кожній українській інтелігентній сім’ї, а вчительській — особливо, тим більше, якщо цей вчитель — історик за фахом. Бо доводилося не раз стикатися з тим, що історію України наші школярі знають доволі таки слабувато. Велика мені радість, що наша волинська земля народила такого достойного редактора газети «День» як Лариса Івшина. Одного візиту на фотовиставку мені видалося замало, тому в колективі Волинського радіо і телебачення ми вирішили, що зробимо на неї колективний похід. Адже обминути таку культурну патріотичну імпрезу ми не можемо, бо потім собі цього не пробачимо. Мені цікаві усі книги з Бібліотеки «Дня», але особливо мене зацікавила книга «Українці — поляки: брати, вороги, сусіди». Адже уже років шість я веду на радіо передачу «Обабіч Бугу», і ці питання, ці проблеми мені дуже близькі й як мешканцю прикордонної області, і як журналісту та громадянину. Хоча вийшла вона раніше, але і досі актуальна. Деякі думки Лариси Івшиної з приводу українсько-польської спільної історії, шляху до демократії я вже використав в останньому випуску передачі. Правильно говорила вона й про те, що протести українських підприємців нагадують те, як ставала на ноги польська «Солідарність».
Я вдячний газеті «День», яка в свій час підтримала мої зусилля по відновленню на Волині проводового радіомовлення. Адже нині багато сіл і не лише на Волині просто оглухли. Якщо таке радіо — вчорашній, як кажуть, день, то державі треба розвивати сучасні засоби радіомовлення, але не залишати села без радіоприймачів, які для більшості населення є вікном у світ. «День» опублікував і мої роздуми з цього приводу, й думки інших читачів, яким теж болить ця проблема.
Сергій СОЛОДОВНИК, керівник фотогуртка для дітей:
— Мої вихованці ще досить малі, найстарші навчаються у класі сьомому. На жаль, нині фотосправа не є таким популярним заняттям серед школярів, як могла б бути. Нині кожен має цифровий фотоапарат, на якому треба лише кнопки натискати. Ось більшість і вважає, що клацнув — і вже маєш шедевр. А воно ж не так! Я їх вчу, що потрібно знайти певну точку, з якої знімок і стане, можливо, й шедевром. Але вони ще малі і таких глобальних тем, як відображені на Фотовиставці «Дня», ще не розуміють. Вони знімають звичайні, звичні їм речі, проте такі виставки навчають, до чого їм треба прагнути. Адже з’явилася номінація «Світ очима дітей», і тут є чому по-доброму позаздрити. Мені як фотографу подобається патріотична тематика. Своїх гуртківців теж прагну виховувати у такому ж дусі. Сподобалися два знімки — «Крик про майбутнє», це кадр із мітингу протесту проти призначення Табачника міністром освіти, і «Буревісник», робота з Одеси. Жінка стоїть з піднятою палицею на фоні портретів кандидатів у депутати на виборчій дільниці. Це не просто знімки, це свідчення історії безцінні. Котики і коні, звичайно, зворушують, але це не історія. А нам треба зберегти історію для наступних поколінь. Такі роботи, які представлені на Фотовиставці «Дня», потім ще будуть шукати архіви й історики.
Кость ГАРБАРЧУК, журналіст всеукраїнського тижневика «Вісник і К»:
— «День» передплачую і читаю так багато років, що навіть наша листоноша (а живу у містечку Ківерці) щороку, не питаючи, приносить мені квитанцію на «День» і називає суму. Щоправда, пресу у нашому містечку (як і по всій Волині) носять три рази у тиждень: у вівторок, четвер і суботу. І ось суботній вечір у мене особливий. Я заварюю велику кружку зеленого чаю, сідаю у зручне крісло біля настільної лампи — і починаю читати «День». Серед сірої маси видань газета привабила своєю непродажністю, незаангажованістю, а якщо остання й буває, то лише заради української ідеї, згуртування української нації. З великими задоволенням читаю Ігоря Сюндюкова, Юрія Райхеля, Сергія Грабовського, Ігоря Лосєва. І дуже великий резонанс у нашому краї викликала розповідь про редактора нашого тижневика Євгена Хотимчука «Я знайшов тебе, Степане!» Відверто кажучи, не кожне видання нині опублікує матеріал про вояків УПА. Але ж Євген Якович, як вірно підмітила на зустрічі у Луцьку Лариса Івшина, свій вчинок — пошук могил повстанців — здійснив не заради політичної риторики, а заради історичної правди. Власне, не так давно, у листопаді, «День» опублікував і мій матеріал на цю ж тему: про те, як родич десять років переховував у криївці юнаків — вояків УПА. Три години інтелектуального діалогу з головним редактором газети «День» ще довго «переварював» у пам’яті. І недарма я задав Ларисі Олексіївні саме таке питання: «Чи відомо, скільки людей в Адміністрації Президента читають газету «День»?» Бо ця газета — це цікавий, патріотичного спрямування співрозмовник для розумних, думаючих людей. І я радий, що у неї все частіше заглядає й моя дочка, третьокурсниця Волинського національного університету ім. Лесі Українки. Причому цілком добровільно, без ніякого примусу з мого боку.
Лідія СТАСЮК, директор Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олени Пчілки:
— Я дуже поважаю газету «День» і її журналістський рівень оцінюю дуже високо. Ми передплачуємо для нашої бібліотеки це видання українською мовою, а також англомовний дайджест. Проте напередодні зустрічі з головним редактором у приємних працівниць «Дня» придбали для головної книгозбірні Волині і «Екстракт+200», й інші книги, й диски з електронною версією «Дня». Щоправда культура завжди бідна на гроші, тому не змогли купити все, що задумали. Та й видання «Дві Русі» вже нема в українському варіанті, але коли буде здійснено його перевидання, придбаємо обов’язково. Щоправда, придбати бібліотечку «Дня» нам обіцяла одна з політичних сил. Проте ми не дуже віримо у ці обіцянки, адже вони, зазвичай, закінчуються разом з завершенням виборів, тому вирішили купити потрібну літературу самі. А якщо таки подарують, то ці екземпляри аж ніяк не будуть зайвими. Вважаю Ларису Івшину яскравою особистістю і завжди рада нагоді поспілкуватися з нею, як кажуть, наживо. Ми маємо немало титулованих земляків у столиці, але стільки, як вона, для Волині роблять одиниці. І це вірно, що вона є послом Волині у світі, бо цей край дав їй життя, дає енергію і силу.
Марія ВАКУЛЕНКО, Ірина ЧОРНА, студентки Інституту філології і журналістики Волинського національного університету ім. Лесі Українки:
— Дуже сподобалася чіткість фотознімків і те, як вловлено непересічні моменти життя. Ми розуміємо, що теж бачили ці моменти, були їхніми учасниками, але в нас нема дару вловити їх, показати іншим і це дуже шкода. Вражає колоритність фото і те, що все це ж було насправді! Особливо сподобалися знімки старих людей: навіть у поважному віці вони такі живі, такі справжні, що молоді можуть заздрити.
ІСТОРІЯ ОДНОГО ЗАПИТАННЯ
Під час читацької конференції «Історія — розмова про майбутнє» пролилася злива запитань, які Лариса Івшина назвала просто «фантастичними». Присутні у залі ставили їх по декілька одразу, бо люди, видно, знудилися за розумним словом, за доступною бесідою. Питали про національну ідею, якою вона має бути для України, про те, чому тиражі значно примітивніших газет, ніж «День», часом вищі і навіть, чи треба примушувати читати інтелектуальну пресу? І погоджувалися з головним редактором «Дня», що мільйонні тиражі часто є звичайною макулатурою, що ми спільно маємо працювати над, як висловилася Лариса Івшина, «створенням тонкого озонового шару над нашою Україною, який повинен забезпечити тривалість інтелектуального життя», що такі зустрічі — це своєрідне вкидання ферментів бродіння для розвитку думання, що університети мають у цьому плані велику силу і повинні відчувати гуманітарну відповідальність за свою територію.
Та було серед численних питань одне: несподіване, з великим змістом. Третьокурсниця Інституту філології і журналістики Волинського національного університету ім. Лесі Українки Тетяна Свереда запитала таке:
— Війна є особливим етапом у розвитку кожного народу. Чи потрібна війна Україні?
— Зараз ми маємо так багато матеріальних благ, що забули про душі, — каже вона. — У мене чимало знайомих, в яких усе є, і це все вони уже не цінують. І коли я читала у газеті «День» про Голодомор, то думала: як же ми не цінуємо елементарні, але такі необхідні людині речі? Читала про війну у Грузії, яка змінила грузинський народ і тепер в цій країні демонструють чудеса розвитку. А українське суспільство, таке враження, зажерлося, змінило свої цінності — і через те гине. Чи не була б війна своєрідним поштовхом для розвитку суспільства? Тому мені цікавою була думка саме Лариси Івшиної, яку я читала лише у газеті, а бачила вперше, проте вона на зустрічі відразу почала говорити конкретні речі, які я розуміла і які знаходили відгук у моїй душі. Мені близька її позиція: починати треба із себе.
ІСТОРІЯ ОДНОГО ЗНІМКА
Тітка Марія ще, здається, й досі не усвідомила, наскільки вона стала популярною. Проста селянка із маленьких Фаринок, що на Камінь-Каширщині, принесла автору свого знімка — лучанці, студентці Інституту мистецтв Волинського національного університету ім. Лесі Українки Олені Лукашевич — два призи у XII Міжнародному фотоконкурсі газети «День». Власне, знімок було зроблено мало не випадково, адже сьогодні Оленка зізнається, що не збиралася брати із ним участь ні в яких конкурсах, проте підказали друзі, що він того вартий. Тітку Марію та інших жінок із маленьких Фаринок знімали для майбутнього фільму про відомого волинського етнографа, збирачку народних пісень, педагога Олександру Кондратович, в якої у Фаринках є родичі. Отож жіночки одяглися у народні строї, не надто святечні, але й не буденні, і подалися до лісу збирати чорниці.
Кліп має назву «Ягідні пісні» і його творці — учасники Волинської обласної дитячої кіностудії «Боривітер» — показали його учасникам імпрези «Дня». Марія Степанівна Багнюк знає силу-силенну не лише ягідних пісень, знає народні традиції і обряди. Олександра Павлівна Кондратович каже, що коли вона привезла у Фаринки газету «День» з опублікованим знімком, який назвали «Полісянка з чорницями», і покликала Марію...
— Не можу передати словами, у якому вона була стані, побачивши себе на фотографії. Можливо, це можна назвати словом «ступор». За мить на обличчі змінилася гама почуттів. Опісля ту газету у Марії випросила родичка, занесла у школу. Звідти забрали у сільську раду, так і пішла газета у світ, не повернувшись до господині. Дивлячись на знімок, пригадуєш і Мадонну, і Монну Лізу, а це проста поліська жінка, яка може бути символом нашого славного Полісся, бо такою добротою світяться її очі, так щиро простягає вона нам глек із ягодами, — вважає Олександра Павлівна.
Кожен знімок на Фотовиставці газети «День» має свою цікаву історію. Виставку презентували у Луцьку головний редактор «Дня» Лариса Івшина та ректор університету професор Ігор Коцан. Вже вп’яте наше місто приймає відому в Україні фотовиставку, складену з робіт переможців XII Міжнародного фотоконкурсу газети «День». Виставка діятиме у Луцьку до 20 грудня. Під час презентації фотовиставки та «Екстракту+200» відбулася і нова цікава соціальна акція «Дня» «Подарунок рідній школі/університету/бібліотеці». Начальник Луцького міського управління освіти Анжела Масиник повідомила, що буде придбано для всіх шкільних бібліотек міста дві книги з бібліотечки «Дня»: «Ваші мертві вибрали мене» Джеймса Мейса (до речі її перша презентація у свій час теж відбулася у Волинському національному університеті ім. Лесі Українки) та «День і вічність Джеймса Мейса» українською і англійською мовами. Члени Асоціації випускників ВНУ ім. Лесі Українки — генеральний директор спільного україно-польського підприємства «Модерн-Експо» Петро Пилипюк, генеральний директор фабрики реклами «Факторія» Світлана Свирида презентували книги «Дня» університетській бібліотеці та Інституту філології і журналістики. Представники місцевого осередку «Фронту змін» пообіцяли вручити такі бібліотечки усім міським бібліотекам Луцька і двом обласним.
Сергій РОМАНОВ, вчений секретар Інституту Лесі Українки Волинського національного університету ім. Лесі Українки:
— Газета «День» сьогодні в Україні уже значно більше, ніж щоденна газета. Тому я щиро захоплений Ларисою Івшиною, бо журналістика і так непроста, важка справа, а видавати таку якісну газету щодня (!), роками (!) — це вже величезне досягнення. Але окрім усього, «День» — це ще і якісна альтернатива в українському альтернативному просторі, просторі часто жахливому як з точки зору якості, так і українськості видань. Він об’єднує людей, як кажуть, і по горизонталі, і по вертикалі. А ще ж окрім суто щоденного виходу, газета має свої персональні мега-проекти. Це і Літня школа журналістики, і Острозький клуб вільного інтелектуального спілкування, це чудесна бібліотека книг. І ці проекти теж визначають культурне та інтелектуальне життя України. Газета — це і люди, які виступають на її шпальтах, це моральні авторитети нації: Ліна Костенко, Іван Дзюба, Джеймс Мейс, Сергій Кримський та багато інших, які мають право і можуть сказати світові та самому українцеві правду про цього українця. «День» — це ще й парадигма національного самосприйняття і самопозиціонування. У цьому залі немало науковців, і їм зрозуміло, як важливо створювати нові контексти у науці, у суспільному житті... І саме ця газета пропонує суспільству ці нові контексти. Якось Ларису Івшину на одній із зустрічей запитали: а що ж таке, на її думку, національна ідея для України? І вона, може, несподівано для багатьох, почала розповідати про те, що ж робить очолювана нею газета. Можливо, аудиторія, якоюсь мірою, чекала пафосних фраз, а тут прозвучали слова про конкретні дії. Але як вона права: робити добре свою справу — це, вважаю, і є національна ідея в дії. Хочу відзначити. що усе, що робить «День», будується на повазі і довірі до своїх читачів. Американці кажуть, що комплімент «Тобі довіряють», більш потужний, ніж «Тебе люблять». Але ми, на щастя, не американці, тому висловлюючи довіру газеті «День» і її головному редактору, ще й зізнаємося їм у своїй любові.
