Президент НАЕК «Енергоатом» Сергій Тулуб — людина з характером і з власними, незалежними поглядами на багато які речі. Фахівці галузі й читачі «Дня» пам’ятають його конфлікт із колишнім віце-прем’єром Юлією Тимошенко. Він не став триматися за крісло і пішов у відставку, привселюдно виклавши все, що думає про своїх опонентів в уряді. Що загалом зустрічається у нас нечасто: з таких «теплих» місць, як паливне міністерство, самі не йдуть. Утім, після того інциденту він, схоже, набув апаратної обережності та небажання йти на загострення з опонентами. І все ж таки, відповідаючи на запитання журналістів «Дня», він сказав досить багато гострого — особливо для тих, хто знає передісторію та нинішню ситуацію навколо «Енергоатома».
КРОК НАЗАД...
— Останнім часом розгорнулася дискусія щодо намірів Мінпаливенерго реформувати вугільну галузь. Як ви, колишній міністр палива й енергетики, раніше — головний вугільник країни, оцінюєте ці ініціативи?
— Сьогодні вугільна промисловість перебуває у стадії стагнації і деградації. Щоправда, на тлі плачевного стану, в якому знаходиться більша частина шахт, тут є підприємства, які працюють рентабельно. Вони спроможні не тільки відтворювати свої зношені виробничі фонди, але й розвиватися. Тому, перш ніж реформувати вугільну галузь, необхідно розібратися, які чинники вплинули на те, що окремі шахти все ж змогли працювати нормально — набагато краще, ніж більшість таких підприємств. Тут насамперед слід брати до уваги гірничо-геологічні умови (об’єктивний чинник), що впливають на рентабельність виробництва. Чого варті, наприклад, такі показники, як глибина залягання і потужність вугільних пластів. Та не менш важливою є й суб’єктивна складова. Це — виробничі відносини всередині вуглевидобувного підприємства, але ще більшою мірою — зовнішні зв’язки шахт, різні їхні ринкові відносини зі споживачами вугільної продукції (тут велику роль відіграє економічний стан останніх), а також постачальниками обладнання, матеріалів та електроенергії. Адже шахтний фонд сьогодні дуже зношений, і вийти з його допомогою на проектні позначки у видобутку вугілля не завжди вдається. Отже, потрібні великі капіталовкладення, до того ж, щоб їх окупити, потрібен час. Словом, реформи необхідні також і в зв’язку з потребою серйозно покращити інвестиційну привабливість галузі, оскільки розраховувати на капвкладення держави вже не випадає.
— Але директорат, особливо успішних вугільних холдингів, досить жорстко виступає проти пропонованих Мінпаливенерго реформ.
— Днями у міністерстві відбулося засідання колегії, де розглядали це питання. І там прозвучала така думка: «Потрібно зробити крок назад, щоб потім — два кроки вперед у реформуванні вугільної промисловості». Справді, те, що нині пропонують, це — крок назад. Зважаючи на відносини, що склалися сьогодні на ринку вугілля між різними підприємствами — постачальниками та споживачами вугілля і матеріально-технічної продукції, — це, повторюю, крок назад. Тому що адміністративним шляхом створюють наймогутнішу концентрацію всіх фінансових і товарних потоків. Тоді як основна «вугільна одиниця» — шахта — втрачає права юридичної особи і перетворюється на підрозділ на кшталт цеху. Це зачіпає інтереси і керівників, і рядових гірників. Директор, як би погано не працювала його шахта, був «єдиноначальником» з усіма правами. Через нього йшла і виручка від реалізації вугілля, і дотації з держбюджету. А ще — він був для шахтарів відносно доступним представником власника. На нього можна було давити, йому і на нього можна було скаржитися. «Супердиректор», яким тепер стає директор об’єднаного держпідприємства, для шахтаря вже практично недоступний, і цей чинник також працює на негативну оцінку пропонованих реформ. Якщо раніше шахтар ще міг сподіватися, що він так чи інакше «витребує» належні йому борги з зарплати, коли його шахта почне виконувати план, то тепер будь-яка надія втрачається. Хто сьогодні на нього зверне увагу? А ще не можна забувати про міста і селища, які виросли навколо шахт і які сьогодні знаходяться в жахливому стані (їх нерідко називають депресивними територіями). Реформа зачіпає інтереси їхніх жителів і, не менше, місцеві органи виконавчої влади. Адже тепер усі фінансові і товарні потоки підуть повз них. Усе це створює несприйняття реформ. Але якщо ми впевнені, що потім буде «два кроки вперед», то людям потрібно розповісти про перспективу, про те, що конкретно і коли отримає внаслідок реформ кожен шахтар. А колегія показала, що таку роботу не проводили... Але я хочу ще сказати, що реформу, яка проводиться, готувала група вчених і практиків ще у 1998 році, коли у вугільній промисловості було зайнято на 120 тисяч чоловік більше, ніж сьогодні. В роботі цієї комісії, створеної Кабінетом Міністрів, брав участь і я. Вона вводила систему заходів для виправлення ситуації у вугільній промисловості. Передбачалося введення ринкових відносин щодо збуту вугілля, товарні і грошові потоки та інвестиції ставали прозорими, йшлося про роздержавлення вугільної галузі, погашення боргів, створення нових робочих місць, покращання екологічного та соціального становища у вугільних регіонах. Це забезпечувало підприємствам нормальну ціну і відповідно — доходи, а отже, слугувало стимулом для нарощування видобутку. А те, що роблять сьогодні, за великим рахунком, не є реформуванням. Не вистачає диференційованого підходу. Адже є шахти і холдингові компанії, які провели велику роботу з реалізації Указу Президента (1996 року) про реструктуризацію вугільної промисловості. Інші можна виділити за їхньою високою готовністю до переходу на ринкові умови. Та вугільна галузь усе ще відстає від таких своїх суміжників, як металургійні підприємства, і залишається консервативною, майже цілком державною, яка по руках і ногах зв’язана багатьма стримуючими чинниками. З цього погляду, прийнято рішення щодо приватизації холдингу «Павлоградвугілля» (міністерство мало намір і його постригти під свій «реформаторський» гребінець) є кроком уперед з великою перспективою. І я навіть вважаю, що це — великий прорив.
БЕЗПЕКА І БЕЗВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
— Мінпаливенерго незадоволене роботою «Енергоатома» з підвищення безпеки на атомних станціях. Що стоїть за цим невдоволенням?
— Простою мовою це називається «перекласти з хворої голови на здорову». Якщо подивитися на стан теплової енергетики, на використання її встановлених потужностей, то й неозброєним оком видно, що тут ситуація просто катастрофічно гіршає. 95% потужностей зношені, а третина з них просто «непід’ємна». Теплова генерація вимагає не тільки особливої уваги й особливого підходу, але й особливого втручання. За оцінками експертів, до 2010 року Україні буде ніде виробляти теплову електроенергію, за винятком декількох, так званих «молодих», енергоблоків. І для того, щоб закамуфлювати серйозні прорахунки у політиці щодо теплової енергетики (це цілий комплекс, враховуючи відомі факти тіньової приватизації) та прикрити працюючі на цьому напрямі інтереси, потрібно знайти, як кажуть, «цапа-відбувайла», через якого всі страждають. Тим часом атомна енергетика — це саме та технологія, якій належить майбутнє. Альтернативи їй поки немає. Про це свідчить світовий досвід. Скажімо, Росія за рахунок будівництва нових ядерних блоків, підвищення коефіцієнта встановленої потужності і ресурсу (терміну роботи. — Ред. ) існуючих, а також застосування вдосконаленого ядерного палива має намір наростити виробництво електроенергії зі 140 млрд. МВт до 300 мільярдів до 2020 року. Індія будує 14 нових енергоблоків. У Китаї сьогодні 5 тисяч МВт встановленої потужності, а через 15 років планується доведення їх до 32 тисяч — у стадії будівництва 6 енергоблоків- тисячників.
На жаль, у нас інша ситуація. Фінансова система в атомній енергетиці ще минулого року була вкрай розбалансована. За оцінками економістів, існувало штучне завищення рентабельності «Енергоатома». Воно сягало 128%. Але при цьому «живих» грошей за реалізацію своєї продукції атомники майже не бачили. Через це витрати на виконання зобов’язань перед державою та на основні виробничі потреби і програми (бюджетні виплати, добудування атомних блоків на Хмельницькій і Рівненській АЕС, будівництво інших об’єктів) підтримували на мінімальному рівні, оскільки кошти на це йшли з так званого прибутку — насправді майже віртуального поняття. У результаті зношення таких основних фондів, як тепломеханічне обладнання, автоматизовані системи управління і системи безпеки досягло загрозливого рівня 45-55%. І хоч було розроблено програму модернізації з метою підвищення безпеки АЕС, гроші на її виконання не надходили. За п’ять місяців 2001 року фінансування становило всього 4,2% до плану (27 мільйонів гривень). Реальні доходи були настільки низькими, що на першому місці у фінансовому плані стояла зарплата. А виробництво, модернізація, підвищення безпеки були в графі «інші витрати». Головним пріоритетом нового керівництва компанії стало питання підвищення безпеки. Щоправда, минулого року нам ще не вдалося повністю профінансувати ці необхідні витрати (346 млн. грн., що дорівнює 66,3% і аж ніяк не відповідає рівню 35%, який приписують наші «доброзичливці»). Причому ці показники могли б бути істотно вищими, але ніхто на АЕС не чекав, що буде забезпечено фінансування (тому не підготували ні науковий супровід, ні проектно-кошторисну документацію, а тим більше були відсутні замовлення на необхідне обладнання), а тому освоїти великі кошти без попередньої підготовки було б практично неможливо. Але вже у другому півріччі минулого року фінансування програми безпеки виросло в 6,4 разу. А за два місяці нинішнього року обсяги фінансування і виконання відповідних робіт в 11 разів перекрили показники за аналогічний період 2002 року. Програму безпеки розписано по кожному вузлу й агрегату, її виконання скрупульозно контролюють. На неї практично вже є 582 мільйони гривень, які закладено до встановленого нам тарифу за електроенергію. Не вистачає ще 262-х мільйонів, і з цього розрахунку потрібне збільшення тарифу. За таких умов ми зможемо цю програму виконати у повному обсязі.
Наш фінансовий план також успішно реалізовується. Минулого року ми отримали грошовими коштами 5,2 мільярда гривень, причому енергоринок нам ще винен понад мільярд гривень (саме це — одна з причин недофінансування, про яке ми говорили). Оплата за електроенергію (після того, як у серпні 2002 р. ми зменшили тариф на 13%) йде на рівні 97,6%. У цьому місяці вона знизилася до 88%. У результаті з початку року ми недоотримали з енергоринку 47 мільйонів гривень. Водночас протягом перших двох місяців року повністю виконано всі наші зобов’язання перед бюджетом. У другому півріччі буде повністю погашено невелику бюджетну недоплату 2002 року — 214 мільйонів гривень. Це переважно пені і штрафи, нараховані за невчасність попередніх виплат. Але минулого року ми змогли в 2,5 разу підняти рівень платежів до бюджету і заплатили понад 1,6 млрд. гривень.
Нещодавно у нас відбулося засіданні балансової комісії, й аналіз підсумків минулого року на основі бухгалтерської звітності підтвердив, що за всіма показниками спостерігається зростання, його динаміка нас влаштовує і забезпечує подальший поступальний рух.
— І минулого, і цього року атомні станції, за наявними у нас даними, працювали з досить високим для України коефіцієнтом установленої потужності. Проте в Мінпаливенерго вважають, що через простій атомних блоків цього року на теплових станціях перевитрачено багато вугілля.
— Минулого року наша компанія вперше у своїй історії досягла коефіцієнту використання встановленої потужності (КВВП) 75,2%. (У 2001 році було 73,6%). Цього року, не чекаючи загальної енергетичної стратегії, ми розробили концепцію розвитку компанії до 2008 року та плануємо вийти на 81-83%. За два місяці наш КВВП становить близько 83,5%.
Проте про нестійку роботу атомної галузі є сенс поговорити докладніше. Тому що у цього питання є історія. Минулого року на першому блоці Південноукраїнської АЕС вийшов з ладу турбогенератор. (На цій аварії ми втратили 105 млн. грн.). Його виготовлено 22 роки тому і він своє вже відпрацював, причому у нестійкому технологічному режимі. Плюс ще конструктивні недоліки. Цей генератор розраховано на потужність 800 мегават. Але ще за радянських часів п’ять подібних агрегатів поспіхом модернізували, щоб використовувати на блоках-тисячниках. І саме це впливає тепер на їхню стійкість. А ще проблемним місцем АЕС є парогенератори. Недосконалість їхньої конструкції, а також застарілі системи водопідготовки, призводять до того, що трубки цього вузла забиваються, і це негативно впливає на його працездатність, викликає витоки води з першого контуру. Все це було відоме ще з часів роботи на Південно-Українській станції комісії під керівництвом вашого покірного слуги, заступника секретаря РНБО Тулуба. Цікаво, що до неї на той час також входили спеціалісти-атомники та керівники міністерства — перший заступник міністра палива та енергетики Гайдук, колишній віце-президент «Енергоатома» Штейнберг, головний державний інспектор з ядерної безпеки Дем’яненко. Комісія розглянула весь комплекс проблем, пов’язаних із безпекою, і підготувала пропозиції щодо модернізації турбогенератора та заміни парогенераторів. На підставі висновків комісії було доручення Президента Кучми уряду Ющенка — вжити необхідних заходів та терміново покращити ситуацію. Бо йшлося про безпеку держави. Пізніше члени комісії — працівники галузі — звітували перед РНБО про зроблену роботу, але насправді там так нічого і не було зроблено. У лютому 2001 року було проведено нараду з питань безпеки на АЕС з участю Президента. Після цього вийшов відповідний указ. Але до кінця цю роботу виконано не було. А тепер підіймається питання про нестійку роботу. Невже вищеназвані добродії раніше про це не знали? Знали! Та ще й мені розповідали, що буде через рік-два, якщо не вжити заходів. Але не вжили... Проте удар припав на нове керівництво «Енергоатома». І ми усвідомлюємо свою відповідальність за стабільну роботу станцій і не маємо наміру її залишати. Ми маємо відповідні програми. Цього року ми встановимо два нові парогенератори і забезпечимо ремонтні роботи на всіх проблемних турбогенераторах, на що потрібно щонайменше 135 мільйонів гривень. За півтора-два роки роботи закінчаться, як на Південноукраїнській, так і на інших станціях, і ми отримаємо обладнання, що здатне надійно працювати.
І все ж дорікати атомникам за нестабільну роботу уявляється абсолютно некоректним. Вже у другому півріччі минулого року ми наростили обсяг виробництва електроенергії, скоротили кількість фіксувань порушень безпеки і ще 13 грудня виконали затверджений нам план, до кінця року видавши електроенергії на 105,2% плану та на 1,8 млрд. КВт/год., перевищивши показники попереднього року. Йдемо з перевиконанням плану і цього року. Про що тоді йдеться? Про яку нестабільність?
«СПОСТЕРІГАЧІ» З ІНТЕРЕСОМ
— «Продавити» створення наглядової колегії «Енергоатома» зацікавленим особам вдалося не відразу. Що показав час? Чим займається колегія?
— Не знаючи ситуації в атомній енергетиці та лише читаючи деякі публікації в пресі, я б, наприклад, вважав, що вона тримає руку на пульсі та б’є на сполох. Але якщо знати справжні результати роботи і те, навколо чого нагнітаються пристрасті, то ситуація більше нагадує PR-кампанію окремих осіб, які використовують колегію. Голова колегії виглядає таким собі борцем за безпеку, хоч сам жодного разу жодну атомну станцію не відвідав. Я передбачував подібну ситуацію ще тоді, коли була перша спроба з допомогою такої колегії «осідлати» «Енергоатом» та його фінансові потоки. Але тоді, будучи міністром палива й енергетики, я не допустив, щоб з’явився орган з такою незрозумілою спрямованістю. Друга спроба виявилася більш успішною. Не знаю, що цьому сприяло: певна політична ситуація, кон’юнктура... Причому цілі декларували благородні: посилення громадського контролю тощо. Але подивіться на склад колегії. Народні депутати, які ввійшли до неї, входять до паливно-енергетичного комітету парламенту, і спостерігати за атомною енергетикою з Верховної Ради — це їхня робота. Крім того, туди входять посадові особи, які за своїми функціональними обов’язками і без того відповідають за роботу атомної енергетики. Це ті самі Штейнберг і Дем’яненко, а також шановний академік Бар’яхтар, який, по суті, відповідає за науковий супровід атомної енергетики. А що сьогодні з наукою? Її немає. Це — нуль і одночасно найбільший наш біль. Прикладну науку атомної галузі ми сьогодні маємо намір реанімувати, щоб забезпечити науковий супровід усіх існуючих у нас робіт і процесів. А ще там фінансист, колишній віце-президент нашої компанії Амосова (нині — помічник першого віце-прем’єр-міністра), за якої збитки «Енергоатома» за один 1999 рік, у розквіт бартерних і вексельних схем, становили понад мільярд гривень.
— Водночас у пресі з’явилося дуже багато публікацій щодо того, що «Енергоатом» посадили на борги штучно. Але відповідальності ніхто не поніс.
— Спроби такі були. Відповідні органи мали доручення дослідити та проаналізувати всю історію і відповісти на запитання, чому в компанії сталося таке розбалансування. Спочатку ще імітували якусь діяльність у цьому напрямі, але потім з’явився вищеназваний «борець» і почав стверджувати, що біда — це не те, що було раніше, а саме те, що роблять нині. Хоч, якщо взяти основні показники і зіставити динаміку, то відлік буде явно не на користь минулого. Ось вам один факт: минулого року добудову атомних блоків на Хмельницькій і Рівненській АЕС було профінансовано на понад сто мільйонів більше, ніж роком раніше.
— «Наша» політекономічна практика показує, що наглядові ради і колегії це, по суті, лобістські структури, посаджені на конкретні фінансові потоки державних підприємств, холдингів, компаній тощо. Чи відчуваєте ви таку проблему щодо «Енергоатома»?
— Я це і відчуваю, і конкретно знаю. Тому у нас виникають принципові розходження. Я також за бізнес, але за бізнес відкритий, цивілізований, доступний.
— Як ця ситуація розвиватиметься далі? Адже у «вашої» наглядової колегії досить широкі повноваження?
— Це справді так. Наглядова колегія має право на існування. Ось тільки її потрібно створювати для громадського контролю, без втручання до господарської діяльності підприємства. Для цього існують інші органи, у тому числі контролюючі. Пріоритетом повинні бути інтереси платників податків, безпека, екологія тощо. Ось це головний момент. Саме так вони працюють у Німеччині й інших країнах. Але такий склад, про який ми говорили, не може поводитися інакше.
Я наведу вам приклад, який одразу виведе нас на певні інтереси окремих людей. Ось наші критики з наглядової ради сьогодні взялися за таку організацію, як «Атомкомплект», яку ми створили минулого року. Річ у тім, що «Енергоатом» — це ще й багатомільйонні товарні потоки, необхідні для нормальної роботи. Ми їх проаналізували і пересвідчилися, що через те, що кожна станція проводить закупівлі самостійно, компанія зазнає величезних втрат. Зокрема ціни на бензин, купований в різних областях України, відрізнялися в півтора- два рази. «Атомкомплекту» було доручено закрити цю прогалину, організувавши закупівлі на тендерній основі. На жаль, масштаби закупівель для АЕС (57 тисяч найменувань) настільки великі, що взяти на себе всі групи товарів «комплектівникам» не під силу, та й не треба. Але вже перші дев’ять конкурсних комісій, які ми провели, показали, що ціну можна знизити на 15- 20%. І це створило таке несприйняття! Нам навіть дорікають у посяганні на безпеку роботи електростанцій. Хоч, по суті, змінилося не так вже й багато: за весь час ми провели через «Атомкомплект» лише 4,6% від усіх обсягів закупівель для компанії. А наглядова колегія вже щосили «розписалася» на цю тему... Але ми не відступимо. Сьогодні створюємо справжній тендерний комітет, який діятиме згідно з законодавством і на основі затвердженого положення. За основу ми взяли відповідні нормативні документи, що регламентують витрачання бюджетних грошей.
— А ви впевнені, що цей тендерний комітет буде незалежним від міністерства, від «вашої» наглядової колегії, від парламентських лобістів і ще когось?..
— Не на сто відсотків, звичайно. Адже це люди зі своїми інтересами, знайомствами і зв’язками. Але коли їх багато, цілий комітет, то домовлятися про щось стає вже важче. Тому ми впевнені, що наші торги відбуватимуться успішно і впливатимуть на зниження цін.
Крім того, я сподіваюся, позитивний ефект буде від виданого нещодавно наказу, згідно з яким директорам станцій заборонено підписувати договори з постачальниками і підрядниками на суму, що перевищує 200 тисяч гривень, а станції переведено на досить жорсткий річний кошторис витрат. Ці рішення викликали шквал критики. При цьому посилаються на постанову НКРЕ, яка передбачає інші форми роботи. Але виникає запитання, а чи законна вона, якщо означає ні що інше, як втручання регулюючого органу в конкретну господарську діяльність підприємства? Хоч насправді йдеться про бажання навіть не членів комісії, а лише деяких її високопоставлених клерків впливати на ці закупівлі та лобіювати свої особисті інтереси, причому не тільки щодо «Енергоатома», але й інших великих компаній.
НОВІ БЛОКИ: КОЛИ І ЗА СКІЛЬКИ
— Ваш найбільший проект сьогодні — добудова атомних блоків на Хмельницькій і Рівненській станціях. Хто за це заплатить? Чи будуть ці блоки взагалі добудовані? Нещодавно Кабмін прийняв техніко-економічні розрахунки, які передбачають на завершення добудови 6,7 мільярда гривень. Чи означає це, що Україна погодилася на умови західних кредиторів?
— На мій погляд, життя відкоригує цю суму. Але цей документ потрібен для того, щоб можна було сьогодні справді закінчувати відповідні процедури правового характеру для добудови цих блоків. Щоб підключити їх до мережі з мінімальними витратами і забезпечити вищий, ніж сьогодні рівень безпеки, потрібно 340—360 млн. гривень на кожен блок. Левова частка цих коштів (210—220 млн.) припадає на обладнання. Але на його виготовлення потрібен час — 8-9 місяців. Тому вже найближчими місяцями слід проавансувати українські підприємства, які виконують наші замовлення, щоб вони могли закупити комплектуючі, і до 1 січня наступного року здати нам це обладнання.
Значення добудови ядерних блоків для України важко переоцінити. Йдеться не просто про додаткові генеруючі потужності. Нещодавно у нас відбулася конференція, на якій підбивали підсумки і прийняли новий колективний договір на 2003—2004 рік. Люди з великою надією зустрічають повідомлення про конкретні терміни добудови блоків. Деякі з них уже втратили надію, що атомна енергетика потрібна Україні. І якщо ці блоки почнуть працювати, це буде сигнал, що Україна, її техніка і наука мають намір розвиватися. Більше того, ми хочемо продовжити освоєння будівельних майданчиків на Південно-Українській і на тій же Хмельницькій станціях. Не менш важливою проблемою є продовження терміну експлуатації працюючих блоків — першого і другого на Рівненській АЕС — термін їхньої служби закінчується в 2010 році, а ми думаємо, як працювати на них ще 5, 10, 15 років, скільки нам вдасться. Над цим ми працюємо.
— Українські банки обіцяють вам кредити на добудування?
— Так, я буквально вчора ще раз розмовляв із Сергієм Леонідовичем Тігіпком, ми вже неодноразово зустрічалися. Сьогодні група наших експертів працює з банкірами. Йдеться про кредитування 270 мільйонів гривень на кожен блок. А далі повинен підійти кредит ЄБРР. Після нещодавньої зустрічі віце-прем’єра Гайдука і президента банку пана Лем’єра банк уже не наполягає на збільшенні тарифу до 2,5 цента за кіловат. Якщо все буде гаразд, то видачі грошей можна очікувати на початку наступного року або наприкінці цього. Нас це вже не влаштовує. Тому беремо кредит в українських банків і згодом будемо перекредитовуватися.
КАДРИ ТА «ПОТОКИ»
— Що ви можете сказати про кадри компанії? Проблема витоку гостра?
— Слід сказати, що та школа атомників, яку створило Мінсередмаш за радянських часів, дуже добре себе зарекомендувала. Ми маємо прекрасних фахівців. Особливо ліцензований персонал, будемо говорити — еліту. На підготовку кожного витрачено, щонайменше, 7-10 років. У них надзвичайно напружена з психологічного погляду робота. Від однієї помилки, самі розумієте, що залежить. Це показав Чорнобиль. І попит на них в інших країнах існує. Спочатку був і відповідний витік наших кращих спеціалістів. І не тільки до Росії, але й до Ірану, Китаю, Індії. Сьогодні ситуація змінилася. Покращуються умови праці, регулярно виплачують зарплату, будують житло, удосконалюють соціальну сферу. Проте нещодавно хтось спробував переманити групу фахівців Хмельницької станції. Декілька чоловік піддалися обіцянкам. Ми з ними працюватимемо і, я думаю, вони зрештою залишаться. Але коли ми добудуємо ці два блоки, ставлення до роботи в атомній енергетиці України докорінно зміниться. А тим більше, якщо ми почнемо освоювати нові майданчики. Побачите: люди не тільки повернуться, але й поїдуть звідти до нас.
— Ви сказали про умови праці, але ще не так давно навіть дирекція компанії їх не мала, ви «сиділи» в орендованому приміщенні.
— Справді, умови роботи були жахливими. В орендованих нами в одному з інститутів двох поверхів був «завалюшний» вигляд. Туди неможливо було зайти і працювати. Влітку було дуже важко. Люди сиділи в кімнатах, як оселедці в бочці. Спека. У деяких були теплові удари. Дирекцію було розкидано за чотирма адресами столиці в орендованих приміщеннях. Пожежники, санепідемстанція засипали нас розпорядженнями...
Тепер ми маємо нормальну будівлю. Перш ніж її придбати (ми чотири місяці займалися цим питанням), отримали всі необхідні дозволи й узгодження, провели обстеження ринку, конкурс пропозицій. Зате тепер фахівці працюють у нормальних умовах. Тим більше, що наша компанія, яка забезпечує електроенергією 50% українських споживачів, має і міжнародне значення. Наш офіс непогано обладнано. А нині в ньому розташувався ще й антикризовий центр, який обладнано сучасними інформаційними технологіями і супутниковим зв’язком для відстеження в режимі он-лайн усіх технологічних процесів на атомних електростанціях.
— Бувають випадки, коли вам нав’язують постачальників?
— Таких спроб робиться дуже багато. Іноді так і хочеться окреслити навколо себе чарівне коло, яке б оберігало від усілякої нечисті. Сьогодні ми тільки частково відбилися від тих інтересів і тих потоків, які відводили ресурси підприємства. Коли у перші п’ять місяців (через побоювання втратити свій паразитний бізнес і всі доходи від нього) десятки мільйонів доларів було виведено в офшори, ніхто не кричав, у тому числі й спеціалісти-атомники, які входять до складу наглядової колегії. Лише завдяки волі Президента України цей процес вдалося зупинити. Було тихо і тоді, коли мої попередники з дозволу посадових осіб взяли в Ощадбанку кредити, а потім перекредитувалися в проблемному банку під 30%. Тоді як ми сьогодні беремо під 15% у солідних банках, тому що компанії довіряють.
— Коли вас призначили головою «Енергоатома», в деяких ЗМІ піднялася хвиля...
— Я б сказав, істерія. Спочатку не сприйняли мене і профспілки. Але підсумки конференції з колективного договору показують, що нині вони мають іншу думку. Ми ж прийняли програму соціальної політики, і люди бачать, що на папері вона не залишилася. Якщо за перше півріччя минулого року не було введено жодного метра житла, то за наступні шість місяців — понад 500 сімей атомників покращили житлові умови. Компанія ввела в дію житло загальною площею 26,4 тисячі квадратних метрів. Це в 7-8 разів більше, ніж за весь попередній рік. Цього року плануємо дати людям 34 тисячі квадратних метрів. Можна було б і на більше замахнутися, але оскільки раніше цим ніхто не займався, не виявилося підготовлених для будівництва майданчиків.
Тепер, коли справи пішли вгору, декого так і ваблять фінансові потоки, хочеться до них дорватися. Адже сьогодні у компанії стабільне фінансування, вона має можливість планувати діяльність, прогнозувати свої показники, замовляти новітнє обладнання. За бажання ці фінансові потоки можна «відвернути» від інтересів держави і використати для особистої користі, як це було в компанії раніше, і «досвіду» таким людям не позичати.
