Із багатьох анкет ми вибрали дві, які, на наш погляд, містять найбільш повні і багато у чому типові для більшості студентів відповіді на наші запитання.
1. Рівень викладання в НаУКМА влаштовує, якщо порівнювати з іншими вітчизняними вищими навчальними закладами. Якщо порівнювати з провідними університетами США та Західної Європи, то нам не вистачає багато чого (матеріальна база, підручники, доступ до інформації, рівень викладачів, системність викладання тощо). Якщо ж казати про вітчизняну освіту взагалі, то в ній слід змінити багато що. Потрібно, щоб освіта була більш системною (комплекс взаємопов’язаних дисциплін, а не випадковий набір предметів), рівень викладачів та підручників має бути зовсім іншим. Має бути більший доступ до закордонних розробок у сфері освіти.
2. Хотів би відкрити власну газету. Це моя мрія — займатися улюбленою справою, знати, що як досягнення, так і поразки є наслідком власної діяльності. Заробляти гроші.
3. Цілком нормально. Якщо молоді українці мають таку можливість і котуються в інших країнах — це добре. Звичайно, краще, щоб вони згодом повертались в Україну. Але вимагати від них цього за сучасних умов не можна. Хотів би працювати в Україні, тут же жити. Хотів би також попрацювати в інших країнах, але навряд чи залишився б там жити.
4. Участь у житті власного навчального закладу. Згодом — праця в органах виконавчої влади та ВР.
5. Цілком нормально сприймаю цивільний шлюб. Це можливість для чоловіка та жінки не зв’язувати себе зайвими зобов’язаннями, випробувати свої стосунки перед формальним їх оформленням.
6. Найважливіше — можливість самореалізації (із високою зарплатою, але задоволення від роботи — головніше). Висока зарплата — для отримання певної якості життя.
Станіслав ШУМЛЯНСЬКИЙ, студент-політолог 4 курсу НаУКМА
1. Так, мене влаштовує рівень освіти, що я її зараз здобуваю. Але є одне «але»: здобуваю я її у Києво-Могилянській Академії, чиї стандарти є ближчими до західних, ніж до «вітчизняних». Іншим українським вузам дуже не вистачає гнучкості та лібералізму (та й просто матеріальної бази).
2. Найбільше мене приваблює та сфера зайнятості, яка на Заході зветься «selfemployed person» (себто «самопрацевлаштована людина»). Це висококласні юристи, письменники, журналісти, експерти у будь-якій сфері знань, науковці. Цей шлях фактично поєднує свою справу (якою є твій інтелект) та висококваліфіковану працю за тимчасовим наймом (чи за гонорар). Чому? Бо я люблю свободу і не хочу замикатися у межах одного бізнесу чи навіть фаху. Подібне «самопрацевлаштування» є найлегшим шляхом до «long-life studying» (навчання протягом цілого життя), що є моєю стратегічною метою.
3. Хотілося б ставитись до цього негативно, але не можу — не маю права. Адже деякі мої друзі вже опинилися на роботі за кордоном, інші — на шляху. Ні я, ні уряд, ні суспільство в цілому не в праві заборонити молодій людині обирати свій життєвий шлях. Захід наразі пропонує значно кращі умови для життя, роботи, особистого розвитку, ніж Україна. Але я хочу залишитись тут, хоча це рішення є не «холодним» розрахунком, а просто моїми емоціями (так, патріотизм — це теж емоція).
4. Чимало є таких можливостей. Починаючи з банального голосування на виборах чи волевиявлення на референдумах й закінчуючи участю у політичних партіях та рухах.
5. Я спокійно ставлюся до цивiльного шлюбу. Чому й ні?
6. Усе це є важливим, і вибір здійснити дуже важко. Спробую поставити на перше місце самореалізацію, маючи на увазі не лише банальну кар’єру, але й особистий розвиток, розкриття власного потенціалу. Хтозна, може, саме це потягне за собою й створення міцної сім’ї й покращення особистого добробуту?
Дмитро ГУБЕНКО, 20 років, студент-політолог НаУКМА, 4 курс, головний редактор студентської газети «Колєга»
