«У моєму розумінні є два типи видань. Один тип — «дерево». Своїм корінням воно проростає в національний ѓрунт, живиться соками своєї землі, а гіллям та кроною — тягнеться у високе небо. Це дерево можуть ламати вітри, воно може втрачати листя, переживати кращі або гірші часи, але воно — живе. Воно жене соки, дає прихисток, плодоносить. Інший тип видань — це «стовпи для оголошень». Так, вони бувають дуже зручними, практичними та функціональними, але...»
Це вже знайома вам думка Лариси ІВШИНОЇ, головного редактора «Дня», яку вона висловила у своєму «Слові до читача» в новому виданні із серії «Бібліотека газети «День» — книзі «Екстракт 150».
Безумовно, ці слова стосуються насамперед «Дня». Щоденної газети, шпальти якої вже протягом майже 13 років живляться не стрічками інформагентств чи кримінальною хронікою, а передусім глибоким українським корінням — історичним, культурним, філософським. Такий підхід до створення газети «День», можна сказати, запозичив з властиво українського світогляду, в якому образ-символ дерева життя є одним із фундаментальних. Цей світоглядний «винахід» предків дозволяє нам по-особливому інтерпретувати наше з вами сьогодення — з одного боку, уважно озираючись назад, а з іншого — чітко відслідковуючи майбутню перспективу.
Образ «дерева життя», який вжила Лариса Івшина для ілюстрації позиції «Дня», є одночасно влучною метафорою для розуміння того, чим є «Екстракт 150» — збірник найзнаковіших публікацій виданя за 12 років його існування. Добираючи тексти, які ввійшли у зміст книги, ми спиралися не лише на наше суб’єктивне бачення того, що є найкращим. Передусім ми враховували думки наших цінних авторів та не менш цінних читачів. І виявилося, що багато з представлених у двотомнику публікацій, що вперше побачили світ ще у 90-х роках і присвячені фундаментальним проблемам українського розвитку, актуальними залишаються й сьогодні. Чому так сталося? Про що це свідчить? «Екстракт» дає вичерпну відповідь на ці запитання. А коротко її можна висловити однією із фраз Лариси Івшиної, яка стала частиною передмови: «Засвоєння досвіду — доволі складна для суспільства робота...»
Незасвоєного досвіду виявилося так багато, що хоча, компонуючи двотомник, ми намагалися включити в нього тільки найзнаковіше, все ж на півтори тисячі сторінок вдалося вмістити далеко не все, що, як нам здається, варто було б ще раз прочитати та усвідомити. Тому «Екстракт» не треба сприймати як підведення риски, а, швидше, — як три крапки...
— Можна сказати, що цій книзі немає кінця, — сказав Володимир ПАНЧЕНКО, доктор філологічних наук, член президії Національної спілки письменників України, член координаційної наукової ради з літературознавства (НАНУ), професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» напередодні представлення «Екстракту» у Львові (до речі, саме Володимир Євгенович висловив ідею укладання такого збірника). — Книга протяжна в часі. Уже тоді, коли видання було готове до тиражування, в «Дні» з’явилося ще декілька статей, які особисто мені дуже запам’яталися.
ГАРМОНІЙНА ПОЛІФОНІЯ
«Екстракт» сконденсував у собі найцінніше зі стосів ідей та думок цілої низки наших інтелектуалів-авторів. Часом вони обстоюють різні погляди на певну проблему, але це не заважає їм у будь-якому випадку залишатися на боці українського суспільства. Як зазначив доктор філософських наук, професор; член Національної спілки письменників України; перший проректор Національного університету «Острозька академія» Петро КРАЛЮК, «дехто може сказати, що ці погляди дещо своєрідні, вони далеко не всіма сприймається. Але мені здається, що саме такі погляди сприймають думаючі люди, інтелігенція. В «Екстракті 150» представлено багато авторів, тут відчувається поліфонія поглядів, але ця поліфонія — гармонійна.»
— Цей двотомник засвідчив, що у нас є блискучі автори. Зрештою, ніхто в цьому й не сумнівався. Шкода, що ці особистості нечасто стають об’єктами уваги ЗМІ, — каже Володимир Панченко, а далі згадує: — Коли я ще був аспірантом Одеського державного університету, мій колега, поет, літературознавець, сатирик Михайло Стрельбицький сказав таку фразу: суспільство повинно вміти ховати своїх дурнів. У нас відбувається якраз навпаки. Тобто ті, кого Михайло Стрельбицький називав дурнями, заполонили всі екрани. А розумних ховають. Заслуга газети «День» як раз у тому, що вона показує світло інтелекту, який спрямований на аналіз нашого сьогодення у зв’язці з минулим.
— Виданя «Екстракт 150» витримане в найкращих традиціях якісних стандартів газети «День». Найперше, що вражає в книзі, — це «присутність» української еліти, — підхоплює думку Володимира Панченка Євгенія СОХАЦЬКА, голова Всеукраїнського товариства імені Івана Огієнка, професор кафедри історії української літератури та компаративістики Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. — Славні імена Миколи Жулинського, Євгена Марчука, Юрія Шаповала, Станіслава Кульчицького... Мені дуже приємно, що серед них є й моє скромне ім’я. «Екстракт 150» ще раз підтвердив, що «День» і головний редактор Лариса Івшина беруть курс передусім на людей — можливо, маловідомих, але чесних та непохитних. Тому «День» люблять у нас у Кам’янці-Подільському. Цю газету називають інтелектуальною. А за п’ятничний номер біля кіосків буквально йде боротьба... Те, що «День» постійно привертає увагу до суспільно важливих тем надає газеті виразного та навіть високого змісту.
До авторів, що працювали над цією книгою, ми зараховуємо також художника Анатолія Казанського, якого вже, на жаль, немає серед нас, але малюнки якого щоразу виявиляються пророчими. «Незважаючи на те, що його немає з нами вже більше десяти років, його малюнки-передбачення — досі на перших шпальтах, а відтепер — і на обкладинках книг із нашої «Бібліотеки». Ці малюнки досі актуальні, а часом — навіть більше, ніж тексти», — пише Лариса Івшина у передмові до «Екстракту».
— По-своєму показово, що на першому томі книги зображений такий ніби Барон Мюнхгаузен, який намагається витягнути сам себе за чуба з болота. Мені здається, нам треба робити саме так — самим витягуватися з того болота, в якому ми опинилися, — тлумачить обкладинку книги Петро Кралюк. — І, на жаль, небагато є у нас інституцій, структур, які цьому сприяють. Те, що роблять наші центральні телекнали, таблоїди — це не що інше, як затоптування українців у болото. Газета «День» належить до небагатьох інституцій, які, попри непросту ситуацію, намагаються нас із цього болота витягти.
«ОЗОНОВИЙ ШАР» СУСПІЛЬСТВА
«День» — це не тільки наші імениті науковці, а великою мірою й наші читачі. Без них історія «Дня» не відбулася б. Розділ «Пошта «Дня», який став повноправною частиною книги, демонструє, що так само, як газета впливає на формування своїх читачів, так само й вони формують нас і нашу газетну «долю». Є, звісно, і дорогі серцю «Дня» історії. Такі, як у випадку зі «Списком Анни», про який ми постійно згадуємо. І не даремно. Адже хіба не здатністю впливати на долі людей вимірюється ефективність видання? Чи не цим воно виборює перед суспільством своє право на існування?
«Озоновий шар теж тонкий, але завдяки цьому планета жива. Й інтелектуали — це «озоновий шар» суспільства. Інтелектуали — це не тільки «люди з кафедри», це, зокрема, й ті читачі, які пишуть нам листи. У другому томі ми дали частину листів наших читачів, що вражають своєю твердістю духу, розумом, інтелектуальним шармом у спілкуванні, деталях, знаннях, освіченості,» — зазначила нещодавно Лариса Івшина в ефірі Радіо «Свобода», розповідаючи про видавничу новинку «Дня».
За аналогом з відомою формулою «скажи мені, хто твій друг...», ми можемо сказати, що наш друзі — це вся мисляча та читаюча Україна.
— Газета справді змінює долі людей, і певною мірою я можу віднести це і до себе. У моєму житті велику роль зіграв випадок, який, між іншим, називають найбільшою закономірністю. У 2003-му році ми святкували 85-річчя Кам’янець-Подільського університету. Тоді я була дуже засмучена, адже протягом 17 років наше товариство імені Івана Огієнка домагалося присвоєння імені цього фундатора першого українського державного університету Кам’янець-Подільському вишу, але нам відмовляли, — згадує Євгенія Сохацька. — У цьому особливо прикру роль зіграв, пригадую, віце-прем’єр в уряді Віктора Януковича Дмитро Табачник. Ми були близькі до статусу національного, але про ім’я Огієнка не можна було й згадувати. І той мій смуток розвіяла Лариса Івшина, яка приїхала на святкування ювілею нашого університету в складі урядової делегації. Тоді як увесь почет на чолі з Володимиром Литвином дуже швидко втекли зі святкування на ювілей Олександра Мороза, на сцену вийшла Лариса Івшина і сказала справді живе слово про проблеми національної освіти, історичну пам’ять, духовність. Так почалася моя співпраця з газетою.
Хоча наша інтелектуальна Україна і розпорошена, ми намагаємося її з’єднати в одне продуктивне поле. Тут ідеться про цілком конкретне. До прикладу, під час представлення «Екстракту 150» нарешті познайомилися Оксана Пахльовська та Петро Кралюк.
Ідея внутрішньоукраїнської інтеграції втілюється також у поїздках Лариси Івшиної університетами країни, що згодом, як відомо, вилилися в книгу-альбом «Мої університети». На рівні молоді ця ідея стала реальністю завдяки заснуванню Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді. До речі, Ольга Решетилова, співупорядник книги «Екстракт 150» і модератор представлення книги у Львові, можна сказати, пройшла всі «лабораторні» етапи в «Дні». Зустріч із Ларисою Івшиною в Острозькій академії, Літня школа журналістики «Дня», Острозький клуб. Тепер Ольга — журналіст «Дня». І її приклад — не єдиний.
«А ще газету «День» я б назвала своєрідною дослідною ділянкою, на якій ми вирощуємо ідеї та прообрази крупних ініціатив, які може та повинна взяти на озброєння держава», — ще одна фраза Лариси Івшиної з передмови до «Екстракту».
Ідея внутрішньоукраїнської інтеграції «керує» і фотовиставкою «Дня», яка, до речі, на наступному тижні відкриється уже втринадцяте.
Під час представлення «Екстракту» у Львові саме на цій функції газети наголосив Володимир Панченко.
— «Газета «День» і її редактор зовсім інакше осмислили й трансформували ідею діяльності газети як такої. Виявилося, що газета може бути чимось значно більшим, аніж просто газетою. Бо це й народна трибуна, і пересувний народний університет (якщо згадувати художників-передвижників). Ці десанти, які здійснює і головний редактор Лариса Івшина, й автори, яких вона запрошує, по університетах — це дуже важлива місія, яка змушує мене вдатися до метафори. Є «острівці» інтелекту, думки, культури, які часом не знають одне про одного. Газета «День» своєю діяльністю об’єднує їх у «архіпелаг». І надзавдання для газети — створити «материк». Дуже важливо, аби ці острівці почувалися як одне ціле. Цього нам дуже бракує — відчуття себе як самодостатньої цілісності.
Так само важливою внутрішня інтеграція видається Євгенії Сохацькій:
— У «Дні» постійно з’являються імена контраверсійні, діяльність яких досі не переоцінена незалежною Україною. Газету справедливо називають українським послом в неукраїнській Україні.
КУЛЬТУРА В УМОВАХ ВАРВАРСТВА
Перелічені ініціативи «лабораторії» «Дня» самі по собі не мали б жодного сенсу, якби в свою чергу вони не проростали з певної позиції, надійної світоглядної платформи.
«Одразу після свого створення в 1997 році ми заявили, що сприятимемо побудові громадянського суспільства. Хоч в атмосфері 90-х це виглядало дещо екзотично... З 1997 року й дотепер «День» перебуває ніби в антифазі з більшістю журналістського світу... Після ночі виборів 1999 року, коли політична спроба України перескочити через прірву не вдалася, на планірці в редакції, де вже не було половини журналістів (поразка, як відомо, сирота!), я сказала «наполеонівську» фразу: «Відтепер ми будемо займатися суспільством». Бо коли рамки свободи звужуються, треба йти вгору», — знову ж таки слова Лариси Івшиної з передмови.
І хоча той невикористаний шанс досі болить, пережитий та «перетравлений» досвід, що сконцентрований у «Екстракті 150», можна розглядати як ще один шанс. Але — тільки за умови його усвідомлення.
«Це своєрідна нитка Аріадни, яка показує шлях, яким ми пройшли разом із суспільством протягом останніх 12 років. Хочеться вірити, що газета «День» була хорошим лоцманом...» — каже головний редактор «Дня».
Лоцманом — і одночасно творцем нового українського контексту, продуктивного середовища. Адже, очікуючи на нове покоління, ми, здається, часто забуваємо про те, що обов’язковою умовою появи генерація духовних «кризових менеджерів» є в тому числі «здорова» журналістика. І безсторонності та об’єктивності тут замало. Потрібен ціннісний підхід.
— Часто звучить слово україноцентризм, який вживає в тому числі Лариса Івшина. Але надзвичайно важливо, що цей україноцентризм не є провінційним, він не зосереджений на собі, — каже Оксана Пахльовська, вчений, професор; завідувачка кафедри української мови та літератури Римського університету «Ла Сап’єнца»; науковий співробітник Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України (до речі, окрім «Екстракту 150», на форумі видавців у Львові пані Оксана представила також свою книгу «Ave, Europa!», яка своїм виходом у світ завдячує видавництву «Пульсари»). — Ніякий інший друкований ЗМІ в Україні не зробив так багато для розвитку відносин між Україною та Польщею, Україною та Європою загалом як «День». Ідеться й про висвітлення російського, єврейського, татарського питання. Усі болючі українські питання мають простір у цій газеті і вирішуються в європейському ключі. Коли я почала працювати в Римському університеті, це був 1991 рік, коли Україна щойно стала незалежною, я відчувала «білу» заздрість, коли читала найпопулярніші французькі, британські, італійські газети, які мали в собі органічне поєднання політики, культури, соціології, філософії. Щоранку людина купує газету, і хоча вона гортає її між тістечком та кавою, але таким чином щоденно відбувається органічне входження багатьох елементів культури у свідомість європейського громадянина. «День» є своєрідною фантасмагоричною — з огляду на наші умови — «лабораторією» європейського мислення, яка здобулася на цей триєдиний синтез політики, соціології та культури. Але ця газета народилася і розвивається не в умовах західноєвропейських, де фактично проблем із розвитком культури ніколи не було, і де держава завжди дбала про розвиток культури. Становлення цієї газети відбувається в умовах цілковитого культурного варварства наших пострадянських державних, культурних та інших інституцій. Наприклад, на організацію останніх декількох зустрічей прем’єр-міністра було витрачено 36 мільйонів, а на книгодрукування держава витратила мільйон двісті тисяч гривень на рік — і це вважається страшенно великою цифрою. Зараз не йдеться про колір політичних діячів, бо будь-який колір стає кольором обману, кольором культурної безграмотності — в умовах, коли витрачаються божевільні гроші на риторичні балачки, і де останньою інстанцією, про яку думає держава, є культура. Тому «День» є творцем інтелектуальної журналістики в умовах цілковитого культурного варварства. Можна сприймати «День» виключно як газету, але насправді це є інтелектуальна «лабораторія». Що в ній, на мою думку, особливо цікаве — це поєднання журналістики та історіографії. Особисто я ще декілька років тому не уявляла собі, що буду друкуватися в газеті. Мені це здавалося неприродним, адже є врешті-решт наукові журнали... Але «День» зі своєю надзвичайно ефективною формулою сьогодні став найефективнішим інструментом поширення наукового знання. Те, що день робить у плані реконструкції історичної пам’яті, ми досі не можемо оцінити відсторонено, адже ми є учасниками цього процесу. Але я гадаю, що за кілька років роль «Дня» буде оцінена. Бо побудова історичної пам’яті — це не просто подача сумної інформації, це побудова певної етики стосунків із існуючим знанням.
— Газета «День» — це не просто інформативне видання, це творча атмосфера, яка працює на вирощування громадянського суспільства, — впевнена Євгенія Сохацька. — Знаменно, що презентація «Екстракту 150» відбувається саме у місті, де панує європейський дух — у Львові. Думаю, такі представлення повинні пройти в усіх містах та вишах України.
Ми обов’язково візьмемо на озброєння цю думку пані Євгенії. Сподіваємося, найближчим часом «Екстракт 150» побачить і прочитає вся Україна — починаючи від Острога, продовжуючи Черкасами, і не закінчуючи Дніпропетровськом. Адже доки інтелектуальна Україна має підтримку в особі таких людей, як Оксана Пахльовська, Петро Кралюк, Євгенія Сохацька, Володимир Панченко, доти й Острог, і Камянець-Подільський ніколи не називатимуться провінцією. Адже, погодьтеся, географія в цій справі — другорядна...
КОМЕНТАРІ
Віталій ТАРАНЕНКО, журналіст, м. Хмельницький, один із перших власників «Екстракту 150»:
— Двотомник «Екстракт 150», який розробили дописувачі та журналісти видання «День», відповідає попиту українських споживачів. Принаймні більшості свідомих громадян. «Екстракт» складається зі 100% української ідеї. Червоною ниткою в матеріалах проходить відродження пам’яті народу. По-друге, «Екстракт» — це добротна інтелектуальна книга, яка читається відносно легко, вона цікава. Поряд із знайомими розділами з попередніх книг «Дня» на кшталт «Історія та «Я» двотомник гармонійно доповнюють розділи «Маршрут №1» та «Пошта Дня». Переконаний: це — настільна книга всіх українців, і, як влучно зазначила редактор «Дня» Лариса Івшина, «додаток до українського паспорта». Тому вживаймо цей «екстракт» із задоволенням!
Марія ЯКУБОВСЬКА, голова Львівської обласної організації Національної спілки письменників України:
— Я обрала серед безлічі інших форумних заходів саме презентацію видання «Екстракт 150», тому що цей захід відразу ж заповідався як інтелектуальний. Передусім цікавими інтелектуальними авторами. Я дуже хотіла почути їхню думку про сучасний стан політики й філософії. По-друге, я завжди відвідую всі заходи, що їх організовує газета «День» — в першу чергу для того, аби послухати, що скаже головний редактор видання Лариса Івшина. Мені це завжди цікаво. До речі, дуже шкода, що на сьогоднішній зустрічі не було Лариси Олексіївни. Переконана, що за її приявності людей на зустріч прийшло б у кілька разів більше...
Ірина ГРИЦЮК, викладачка Львівської національної академії мистецтв:
— Я придбала книжку «Україна Incognita» із серії «Бібліотека «Дня», тому що цікавлюся історією. Вважаю, що кожний справжній українець має цікавитися історією своєї країни. А чому прийшла саме на зустріч із авторами газети «День»? Я була сьогодні вже на одній зустрічі з Оксаною Пахльовською, що відбулася зранку. І мені замало було спілкування. Тому вирішила ще раз послухати її. Дуже рада тому, що перетнулася на цій зустрічі з колегами з інших вищих навчальних закладів. Газету «День» читаю. Особливо мені сподобалися торішні номери, де ви друкували Ліну Костенко — цілу розгортку. Ми тоді з друзями передзвонювалися, обмінювалися враженнями... Звичайно, після такої цікавої зустрічі, як сьогодні, купуватиму газету частіше.
Ольга КВАСНИЦЯ, викладачка факультету журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Газета «День» — це інтелектуальна планка, до якої треба доростати щодня й долати щодня. А відтак ті горизонти, які вибудовує газета «День», дозволяють нам, зокрема, молодим викладачам, які працюють з молоддю, зі студентами факультету журналістики, виховувати, з одного боку, історичну свідомість, а з іншого боку, — історичну перспективу для держави, для нації. Газета «День» — це інтелектуальний вимір, який і стає відповідним камертоном тих ідей, що вирують сьогодні й вибудовують перспективи. Через те пріоритети — очевидні. Саме тому я й прийшла на презентацію, організовану газетою «День», а не на якусь іншу в межах Форуму видавців. Ваша газета дає можливість не тільки донести до читача найважливіше, а й вести міжцивілізаційний, міждержавний, світоглядний культурний діалог. Тому я постійно читаю газету «День». Постійно читають ваше видання й мої студенти. Є видатні постаті, на які ти реагуєш, розгортаючи газету «День». Виховуючи журналістів, апелюємо до публікацій, припустимо, того ж Джеймса Мейса, який був активним автором газети «День». Відповідно, знакові постаті, які постійно є на сторінках газети «День», — це емблеми, на які ти реагуєш і які дають відповіді на найгостріші запитання. Крім того, ваші публікації — дуже хороші, це якісні матеріали для лекцій.
Марія ТИТАРЕНКО, викладачка кафедри зарубіжної преси та інформації Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Я вже маю україномовне видання з матеріалами Джеймса Мейса з «Бібліотеки «Дня». Шукала ще одне — для друзів, у подарунок. На жаль, не знайшла, розкупили. Планую придбати ваш новий двотомник «Екстракт 150». На жаль, не була на презентації книжки Лариси Івшиної «Мої університети», бо перебувала на той час у відрядженні за кордоном. Але хочу й її придбати. Звичайно, «гортаю» інтернет-версію «Дня», але не завжди знаходжу в архівах те, що мене цікавить. Після презентації передплатила «День». Звертаюся з пропозицією до вашого головного редактора Лариси Івшиної видати окремою збіркою публікації Сергія Кримського та Оксани Пахльовської. Це дуже цікаво.
Соломія ШАЛАВА, студентка ІІ курсу факультету журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Я прийшла на презентацію, організовану газетою «День», щоби купити книжки з вашої бібліотеки, що стосуються Голодомору. Нам викладачі сказали, що ці книжки — біблія для журналіста, тому їх обов’язково треба мати.
Марта ПИСАРЧУК, студентка 2-го курсу факультету журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Я купила таку саму книжку, щоби прочитати її та багато чому навчитися. Напевно, спроможуся виправити й свої деякі помилки, тому що статті, з яких складена збірка, писали люди, які мають великий життєвий досвід.
Ірина ФАРІОН, доцент кафедри української мови Національного університету «Львівська політехніка», депутат Львівської обласної ради від ВО «Свобода»:
— Я вважаю, що найголовніший капітал держави — це зовсім не її природні ресурси і фінансові можливості. Головний капітал держави — це люди. Газета «День» співпрацює з людьми, які є символами нашої культури. Я особисто прийшла на прізвища Кралюк, Сохацька і Панченко. Кралюк цікавий для мене як історик, позаяк він досліджує національну свідомість у XVI—XVII століттях, а це — наше джерело, і якщо ми не будемо знати свого джерела, ми втрачаємо будь-яку перспективу. Мені, власне, було цікаво почути думку, візію тих людей і почути про сучасний стан справ. Але зі всього контексту я роблю такий висновок: ваша газета має дуже буденну назву — «День». Ми не рахуємо життя днями — ми зуживаємо дні. А вам я хочу побажати, щоби день до дня ви творили добу. І, мені здається, вам це вдається, якщо ви співпрацюєте з такою автурою. Але є ще одна порада: нехай найменше у вас звучить слово «європейський» — нехай найбільше звучить слово «український». Європа цікава тим, що вона різноманітна, різнокольорова, а у різних кольорах — краса світу. Нехай український колір «Дня» і перетворює його у добу. Ще раз дякую за можливість поспілкуватися з колегами, обмінятися інформацією і творити наш спільний інтелектуальний простір.
