Для зустрічі «Дня» в Острозі було багато приводів. За півроку з часу останнього приїзду головного редактора газети «День» Лариси Івшиної до Острозької академії відбулося багато нового та цікавого і в «Дні», і в університеті. І там, і там традиційно життя б’є ключем. Тому обмінюватись новинами та свіжими ідеями — це вже потреба. Тим більше що з такого обміну народжується практичний результат. Та про все по черзі.
Як і завжди, поїздка до Острога передбачала насичену програму. Представлення новинки з серії Бібліотеки газети «День» «Джеймс Мейс: Ваші мертві вибрали мене...» і обговорення фільму «Свічка Джеймса Мейса», зустріч Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді, прийняття до клубу нових учасників із Чернівців та Луцька, традиційне спілкування, цікаві знайомства та екскурсії — ось неповна програма перебування в Острозькій академії.
МИ НЕ ГОВОРИМО ПРО ЄВРОПЕЙСЬКІСТЬ — МИ ЇЇ ПРАКТИКУЄМО
22 січня 2007 року до Острозької академії приїхали учасники Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді, який на той час лише розпочинав свою діяльність, та головний редактор «Дня» Лариса Івшина. До Дня злуки вони приурочили обговорення теми формування соціального капіталу в Україні, порушеної напередодні відомим мислителем Френсісом Фукуямою під час його виступу в Києві. Обговорення не минуло безслідно, а практика в День соборності об’єднуватись навколо вирішення нагальних проблем стала традицією. Те, що найпотужніший соціальний капітал — це тісний зв’язок з власною країною, з її найкращими людьми в кожному регіоні, довів Острозький клуб, за наступний рік побувавши в багатьох містах України. За цей час учасники клубу переконалися, що для формування такого зв’язку потрібна потужна внутрішня енергія і сили змінювати, перш за все, себе.
Результати таких змін тривалістю в рік стали очевидними 22 січня 2008 року. Тоді «День» ініціював проведення року Василя Стуса в Острозі, що розпочався з Академії пам’яті до 70-річчя поета. Присутні на тій зустрічі досі згадують свої сильні враження від виступу аспіранта Донецького національного університету (рідного вишу Стуса) Сергія Несвіта. Загалом же в Острозькій академії протягом 2008 року проводились Стусівські читання, писались наукові роботи на тему творчості поета.
Тож не дивно, що зі згадки про Василя Стуса розпочалась і цьогорічна «соборна» зустріч в Острозі. Лариса Івшина розповіла про статтю члена Острозького клубу з Донецька, що нещодавно була опублікована в нашій газеті під назвою «День Василя». В статті йшлося про те, що колишні й теперішні студенти Донецького національного університету ініціюють присвоєння вишу імені свого випускника Василя Стуса. З відповідним листом вони звернулися до ректора університету та до міністра освіти і науки. Проте відповіді досі не дочекались. Хоча відреагувати й ректорату, й міністерству, очевидно, доведеться. Адже на боці донецьких студентів весь Острозький клуб, який сьогодні об’єднує вже майже всю Україну: Острог, Одеса, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Луганськ, Київ, Луцьк, Чернівці. Учасники «ОК» вже розпочали збір підписів, які найближчим часом додадуть до понад п’ятиста, поставлених в Донецьку. «Це і є зрілість, народжена в спілкуванні, — сказала на зустрічі зі студентами Лариса Івшина. — Ми говоримо про Болонський процес, а Болонський процес — це, насамперед, готовність донецьких студентів спілкуватися з острозькими, і навпаки. Ми не говоримо про європейськість — ми її практикуємо».
ЗАСНОВНИКИ «ОК» УНІВЕРСИТЕТИ ЗАКІНЧИЛИ, А ІНІЦІАТИВА — ЖИВЕ І РОЗВИВАЄТЬСЯ
Загалом же зустріч з «Днем» та його головним редактором, що відбулася минулого тижня в Острозькій академії, тривала понад дві години. Найбільше на неї прагнули потрапити давні знайомі «Дня» — студенти IV—V курсів, проте, оскільки актова зала університету вміщує лише близько 350 чоловік, то ректор Ігор Пасічник попросив «старших» поступитися на користь студентів молодших курсів. Тож на зустріч прийшло багато тих, хто наші ідеї чув вперше. Хоча це не вплинуло на тональність розмови. По-перше, спадкоємність — особлива риса Острозької академії. В спадок від покоління до покоління тут передаються не лише улюблені книги, фільми, конспекти тощо. Як найбільшу цінність, передають з рук в руки думки та ініціативи. Яскравий приклад тому — вже згадуваний Острозький клуб, засновники якого вже закінчили університети (дехто навіть працює у «Дні»), а їхня ініціатива живе і розвивається серед наступних поколінь студентства. По-друге, навіть із тими, хто, можливо, ще не зовсім розуміє, про що йдеться, легше говорити, коли оперуєш життєвими прикладами реальної дієвості задумів. Лариса Івшина вже не вперше в цій залі згадала історію під кодовою назвою, якою охрестили її всі причетні до тих подій, «список Анни» — це заголовок до листа маленької дівчинки з села на Кіровоградщині, надісланого до редакції «Дня» ще в квітні 2004 року. Її батько — єдиний у цьому селі передплачував «День», і, за словами юної авторки листа, навіть не знав, кому його ще дати почитати. ЇЇ лист складався із списку, здавалося б, простих дитячих запитань до дорослих. А насправді багатьом, хто читав ці запитання, повинно було стати соромно. Адже в простому, наприклад, «чому, купуючи книжечку про тварин рідною мовою для молодшого братика, я заплатила 18 гривень?» змісту значно більше, ніж в багатьох «глибоко змістовних» запитаннях ведучих різноманітних політичних ток-шоу. Тоді «День» пропонував на запитання Анни відповісти політикам. А ще — студентам Острозької академії, оскільки в передмові до свого списку, Аня написала, що мріє вчитися в Острозі. Продовження ця історія отримала уже аж у червні минулого року, коли під час чергового дня «Дня» в академії, виступаючи перед студентами і згадавши про «список Анни», Лариса Івшина побачила незвичне пожвавлення серед присутніх. Виявилось, серед них була героїня сюжету, про який говорила головний редактор «Дня». Мрія Ані здійснилась, і вона вступила до університету, про який дізналась зі шпальт газети, що виписував її батько. Перед нами вже була не маленька дівчинка, а студентка першого курсу Національного університету «Острозька академія», куди вона приїхала вчитися аж з Кіровоградської області.
Прийшла Аня на зустріч і цього разу. Для студентів, що на такій події були вперше, вона стала символом того, що правильні кроки у правильному напрямку, власні зусилля можуть змінити їх життя на краще, для нас — того, що наша тривала робота по об’єднанню країни не минає безслідно.
ПОПОВНЕННЯ ДЛЯ КНИЖКОВИХ СКАРБНИЧОК
Жодна зустріч «Дня» в Острозі не проходить без представлення книг, якими варто поділитися. Цього року на поличці для обговорення — три книжкові новинки, запропоновані Ларисою Івшиною.
Перша — останнє поповнення із серії «Бібліотека газети «День», книга, що вже знайома Львову, Луцьку і Києву та, звичайно, всім читачам «Дня» — «Джеймс Мейс: «Ваші мертві вибрали мене...» Безперечно, постать Джеймса давно відома острожанам, адже тут було представлено і попередню збірку його праць «День і вічність Джеймса Мейса». За мотивами творчості та громадської діяльності Джеймса в Острозькій академії засновано спецкурс лекцій. Тому говорили про нове видання неопублікованих раніше статей та доповідей уже зі знанням змісту та стилю одного з найкращих взірців української публіцистики. Ціла низка питань виникла у студентів і під враженням від фільму «Свіча Джеймса Мейса», який ми напередодні надіслали в академію для перегляду.
А ось дві інших книги, подарованих Ларисою Івшиною для бібліотеки університету, — це для студентів щось нове. Два примірники «Ave, Europa!» Оксани Пахльовської головний редактор «Дня» спеціально для такої нагоди придбала у видавництві «Пульсари». Один — до бібліотеки, інший, за традицією, — в руки авторові найцікавішого запитання в ході дискусії. Цим автором стала студентка економічного факультету, голова Братства спудеїв Алла Дубровик. А за бібліотечним примірником, подейкують, уже вишикувалась величезна черга. Заінтриговані розповіддю Лариси Івшиної про київську презентацію «Ave, Europa!» (про яку «День» теж писав), студенти з нетерпінням чекають можливості прочитати потенційний інтелектуальний бестселлер-2009. Другий подарунок бібліотеці Острозької академії — двотомник спогадів відомого українського літературознавця Григорія Костюка «Зустрічі і прощання», вперше виданий в Україні видавництвом «Смолоскип». Ця книга — неоціненна для тих, хто вивчає мемуаристику. А також цікава тим, хто займається вивченням діаспоріани. А таких в Острозі багато, адже саме тут діє єдиний в Україні Інститут вивчення історії української діаспори. Тож ми чекаємо на враження тих щасливчиків, яким до рук першими потраплять подаровані книги.
ПЛАТФОРМА ДЛЯ МАЙБУТНЬОГО КУЛЬТУРНОГО ВІДРОДЖЕННЯ
Ігор Пасічник пишається своїми студентами, і це видно з усього: він знає всіх найкращих студентів по іменах, радіє кожному їх успіху та переймається долею кожного. Та найбільше його прохання до студентів при кожній зустрічі з гостями університету уникати їх «недоліку» — «не мучити гостей великою кількістю запитань». Цього разу, очевидно, студенти на прохання свого ректора не зважили. У головного редактора «Дня» вони цікавилися всім: про діяльність Острозького клубу, про те, чому, незважаючи на зростання кількості церков, в українському суспільстві падає рівень духовності, що б Джеймс Мейс сказав про Україну сьогодні, про україно-російську інформаційну війну та навіть про те, чому журналісти «Дня» не пишуть статті у віршованій формі. Були й питання, які, як нам здалося, яскраво відображають моральний стан молоді сьогодні. Чому так мало суспільно активних молодих людей у країні? Коли українське суспільство буде готове слухати молодь? Чи готова молодь приймати рішення на свій розсуд і не піддаватися інформаційному тиску? «В Україні склалася парадоксальна ситуація. Людям активним, ритмічним і креативним реалізуватися набагато складніше, ніж хитрим та інертним. Ми власники величезного спадку інертності. Тому нам треба робити все, щоб творчі, з великим потенціалом люди — перемагали, — такий рецепт Лариси Івшиної. — Молодь повинна обирати собі середовище на свій власний смак. Головне для вас — вдосконалювати самих себе. Не дивлячись на всі негаразди в нашій країні, ви ніколи не повинні бути конформістами. Це не означає бути скандалістом чи конфліктером, ні, це означає мати свою позицію, принциповість, думку. Ваш розвиток — це ваша задача».
Лариса Івшина і студенти Острозької академії зійшлися на тому, що мають спільне тривожне відчуття щодо повільного відновлення знищеної «червоним терором» української інтелігенції. «Можливо, ми сьогодні лише чорнороби, які виробляють зоряний час для нового культурного відродження. Тільки важка робота примусить природу відтворити у суспільстві нові покоління і таланти», — сказала головний редактор «Дня».
ПОЧАТИ З СЕБЕ — НАЙВАЖЧЕ
«Політична культура еліти та виборців: практика взаємовідповідальності» — така тема цього разу була запропонована для наукового обговорення під час зустрічі Острозького клубу в у же традиційному форматі круглого столу. До слова, цього разу до учасників клубу, що вже перетворюється на повноцінний молодіжний рух, приєдналися студенти з Чернівців та Луцька, ентузіазму яких здивувались навіть «старожили» ОК. Тож, запевняють учасники зустрічі, найближчим часом можна чекати на вояж Острозького клубу містами Західної України.
Саме ж обговорення тривало майже три години. Молоді люди, зарядившись енергією після зустрічі з головним редактором «Дня», зі спортивним азартом взялися вирішувати надважливе питання, можливо, вже не сьогодення, а завтрашнього дня. Спектр проблем — величезний: від відсутності механізму контролю за діяльністю владних органів до цілковитої корумпованості суспільства. І що головне, способи вирішення їх є. Вони лежать на поверхні. І кожен з нас їх знає і розуміє. Чомусь — не враховує. Висновок один: починати потрібно з кожного окремо, а це клопітка системна робота. Це важче, ніж проголосити реформи. Це важче, ніж ініціювати дострокові вибори. Це важче, ніж вийти на Майдан. Один раз. Але це під силу нам, переконує молодь, що зібралася в Острозі. Що ж, з нетерпінням чекатимемо результатів. А поки що всі висловлені на круглому столі думки Острозький клуб обіцяє зібрати в програму діяльності, яку буде представлено вже в найближчі місяці.
КОМЕНТАРI
Анатолій ІГНАТОВИЧ, президент Української асоціації студентського самоврядування:
— Що робити молодій людині, коли грошей нема, коли навколо усі говорять про кризу, коли інтереси молоді ігноруються? Можна напитися до поросячого вереску, можна все кинути і впасти в депресію. А можна зібратися в колі знайомих та однодумців і шукати шляхи впливу на вирішення проблем. Для мене саме таким колом стало спілкування із членами Острозького клубу, на засідання якого я, як президент Української асоціації студентського самоврядування, потрапив вперше. Зізнаюся відверто — враження були різні, але позитивна енергія, спільний пошук рішень за круглим столом в Академії, а також за філіжанкою запашної острозької кави при неформальному спілкуванні у котеджі після, сповнили вірою в добре. Сподіваюся, що на наступну зустріч я зможу потрапити не один, а настрій та атмосферу, яка панує в Острозькій академії, присягаю поширювати під час своїх мандрівок Україною.
Ольга ЮДІНА, студентка Дніпропетровського національного гірничого університету:
— Національний університет «Острозька академія» зачарував й водночас вразив мене своєю величчю та багатою, глибокою історією. Як справжній символ міста, як оберег, як найцінніша святиня, університет ще здалеку здався мені куточком спокою та душевного тепла. Я не помилилась. У кожній аудиторії, у кожному залі відчувалася ні з чим не зрівняна енергетика, навіть стіни, здавалось, зберігають якусь таємницю, життєву мудрість...
Приємною несподіванкою мене був приїзд у стіни академії головного редактора всеукраїнської газети «День» Лариси Івшиної, людини, яку я дуже поважаю та яка є для мене своєрідним ідеалом справжньої, вольової, сильної жінки. Головною метою приїзду Лариси Івшиної була презентація нової книги Бібліотеки газети «День» «Джеймс Мейс: Ваші мертві вибрали мене...», автором якої є Джеймс Мейс, людина величезного розуму та палкого серця. Одну з книг ми повезли із собою у наше рідне місто. Я впевнена, що ця книга посядає почесне місце серед цінних експонатів музею Національного гірничого університету міста Дніпропетровська.
Але основна мета нашого візиту до Острозької академії — участь у круглому столі. Це було перше засідання, у якому я брала участь. І все-таки все перевершило мої найсміливіші очікування! Ця атмосфера, теплий прийом, привітні та уважні люди навколо — усе це спонукало до дій, до прийняття свідомих рішень. Круглий стіл пройшов на «ура», і хоча багато учасників були на цьому заході вперше, не було жодного, хто б не висловив свою думку, жодного, кого не зачепила ця актуальна в наш час тема.
Хочу висловити велику подяку тим, хто взяв на себе рішення організувати цю зустріч. Адже особисто мені здається, що кожен громадянин нашої країни повинен побувати в Острозі, на власні очі побачити прекрасну Острозьку академію, справжню святиню України, та відчути мудрість віків, яку зберігає кожен куточок цього університету! Це було дійсно неперевершено, і в моєму серці назавжди залишиться тепло цієї зустрічі і те світло щасливого майбутнього нашої країни, який я побачила в очах кожного з учасників Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді!
Вікторія СКУБА, студентка факультету політико-інформаційного менеджменту Національного університету «Острозька академія»:
— Такі зустрічі із Ларисою Івшиною — це своєрідний виховний момент, завдяки якому бачиш нові напрямки для розвитку та самовдосконалення. Останнє спілкування значною мірою торкнулося болючих проблем, які постали перед українцями десятиліття тому, проте досі, на жаль, не є вирішеними. Говорили про поверховість української журналістики, невизначеність українського політикуму. Цікавила студентів думка Лариси Івшиної щодо відносин України та Росії. І хоч висловлені і головним редактором, і студентами думки не завжди були оптимістичними, проте Лариса Івшина сказала про свою впевненість у можливості молоді змінити сучасні українські реалії. А це як ні що додає оптимізму і бажання розвиватися та здійснювати свій, хоч і невеличкий внесок у майбутнє нашої країни.
Наталія АНТОНЮК, студентка правничого факультету Національного університету «Острозька академія»:
— Зізнатися відверто — я з великим нетерпінням чекала нової зустрічі з головним редактором газети «День» Ларисою Івшиною. І ось нарешті знову оголошення на дошках нашого університету — «до нас приїжджає «День»! На ці зустрічі приходиш як на відпочинок — з великою радістю і відчуттям того, що отримаєш величезний заряд позитиву. І справді — протягом години спілкування з цією людиною я збагнула, що навколо нас стільки речей, які ми чомусь чи-то в силу своєї заклопотаності, а, швидше за все, небажання, не хочемо помічати. Починаєш усвідомлювати, що поруч багато енергійних людей, талановитих друзів і взагалі — явищ, про які варто говорити й присвячувати стрічки на сторінках газет. Протягом години розповідей і відповідей на запитання, які просто-таки не могли вщухнути від студентської аудиторії, стільки розумних речей заповнили думки! Неформальний спосіб живого спілкування просто змушував говорити про творчість, поведінку, нове покоління, проблеми, що актуальні сьогодні як у політичному плані, так і в житті студентства. Власне, мені найбільше вразив раціональний підхід Лариси Олексіївни до вирішення питання зменшення ініціативності молоді. Виявляється, є про що подумати, змінити свою поведінку, позбутися цього нав’язаного нам відчуття замороження та інтенсифікації пасивності. Тому, дякуємо вам за таку чудову зустріч, за нові думки та новий день! Дякуємо за той «локомотив» ідей, який не буде зупинятися, незважаючи на жодні кризи!
Кирило КУРГАНСЬКИЙ, студент економічного факультету Національного університету «Острозька академія»:
— Змістовна розмова, непересічна особистість... Приблизно такими були мої враження після зустрічі з Ларисою Олексіївною. За весь мій час перебування у стінах Острозької академії мені довелося побувати на багатьох зустрічах: з політиками, економістами, літераторами, роботодавцями. Проте брехня перших, песимістичність других, надмірність третіх ніколи не давали мені змоги почуватися вільно в оточенні цих людей. Звісно, декого з них вже сьогодні більшість вважає видатними постатями. Проте жодного разу мені не вдалося відчути у них споріднену душу, душу людини, яка б не прагнула сподобатись оточенню своїми «бравадами» про власні видатні досягнення та омріяними майбутніми результатами від їхньої діяльності. Але це не про неї...
Перша зустріч з цим редактором була приблизно два роки тому. До того моменту я не вважав за необхідність прислухатися до солодких дифірамбів для «жертв політикуму». Але її виступ відрізнявся. Він був іншим. Не таким «марципановим», без цукру і без вершків... Але там була присутня надія, надія на нас, на майбутнє країни. Це зацікавило мене. З того часу я не пропустив жодної такої зустрічі.
Інформація про можливість «поспілкуватися з Івшиною» останнього разу стала чи не найактуальнішою темою для обговорення серед студентів. Її випередила лише тема «ймовірності невиплати стипендії». Але найцікавішим було те, що саме студенти 4-5 курсів, які вже неодноразово відвідували зустрічі з нею, виявили найбільше бажання побачити її знову.
Ось чому я можу без усіляких вагань стверджувати, що кожна така зустріч несе в собі той непереборний оптимізм, яким захоплюються студенти.
Світлана САМЧУК, студентка Волинського національного університету ім. Лесі Українки:
— Нажаль, не багато людей є небайдужими до проблем, що існують в Україні. Людей, які дійсно не просто розводять пусті демагогії, а щось при цьому і роблять — можливе і неможливе. Багато з того, що я почула на цій зустрічі, було новим і незвичним для мене. По-перше, я була вражена тією енергетикою, яку випромінювала Лариса Івшина — як вона поводилась, що розповідала і як відповідала на поставлені запитання. По-друге, тією атмосферою, що панувала в залі, який був переповнений цікавими, розумними та надзвичайно талановитими молодими людьми. Відкриттям для мене стало ім’я Джеймса Мейса, його життєвий шлях та фундаментальна праця про Голодомор в Україні. Хочеться лише подякувати Острозькій академії за організовану зустріч.
Дмитро ДЕГТЯРУК, студент Волинського національного університету ім. Лесі Українки:
— Скажу правду: я там опинився випадково. Біля трьох сотень людей, всі чекають якусь добру тьотю, про яку я почув п’ять хвилин тому. «Що я тут роблю? Де мої речі?» Студент математичного факультету... Куди діватись, я сидів на кріслі і боявся поворухнутись. А вона така весела сидить і посміхається, що викликало у мене якесь пожвавлення. Думаю: прикольна якась тьотінька. З перших її слів я захопився, я дивився їй в очі і слухав, вона це помітила і теж кілька разів подивилась на мене. Слухати було цікаво, хоча я до цього моменту досі не розумів, що я тут роблю. Так, я пишу по-дилетантськи, але як ще може писати людина, якій рідніша мова цифр.
Дві з лишком години я справді сидів і захоплено слухав думки людини, яка в моїх очах поставала генієм-оратором, а, може, це слово сюди й не підходить. Хто ж ця жінка? Лариса Івшина, головний редактор газети «День», яка вже не вперше тут гостює і всі її тут знають, тим більше, вона теж багато кого знає по імені. Захотілось навіть смайлик поставити :).
Я дуже люблю спілкуватись із новими людьми, тому часто намагаюсь справляти гарне враження, зацікавлювати співрозмовників. Як виявилось, є ще купа способів зацікавити, привернути увагу, заставити замислитись. Ця жінка стала для мене взірцем. Та й приїхав я сюди лише тому, що один із таких, хто за словом в кишеню не лізе.
Говорити можна багато, а от літературно всього на папері не відобразиш, тим більше я не дуже в цьому здібний.
Щодо питання політичної культури еліти та молоді, яке обговорювалося на черговому засіданні клубу в Національному університеті «Острозька академія», можна зазначити, що в Україні воно майже не досліджується та не має конкретного вирішення. На цьому фоні Острозький клуб є ковтком свіжого повітря для молоді, яка прагне змінити своє національне майбутнє.
Спогади та враження від поїздки — просто фантастичні. Впевнені, що кожен із нас пам’ятатиме їх усе своє життя. Та найголовніше — це думки і знання, які ми почерпнули із розмов, дискусій, засідання учасників Острозького клубу. Це справді та молодь, яка здатна побудувати здорове українське суспільство вже сьогодні.
Юрій МАЦІЄВСЬКИЙ, кандидат політичних наук, доцент, завідувач кафедри політології Національного університету «Острозька академія»:
— Сьогоднішній круглий стіл зібрав не тільки студентів, що добре навчаються або мають добрий громадянський потенціал, а й тих, що володіють певними моральними цінностями. Слова «мораль», «моральні цінності» сьогодні звучали дуже часто, і хочеться вірити, що це не було сказано на публіку. Тому, незважаючи на всі проблемні ситуації, що склалися в Україні, нинішня молодь є «здоровою», «живою» і з великим потенціалом змін.
На відміну від минулорічного засідання, на якому я теж був модератором, нинішня зустріч була більш прив’язаною до теми круглого столу. Учасники дуже свідомо й раціонально висловлювалися: хтось більш стисло, хтось ні. Але формат зустрічі (вільне спілкування) дозволяв присутнім ділитися своїми міркуваннями, прикладами тощо. Можна лише констатувати, що зміна сучасній еліті в нашій країні справді зростає.
Денис ОПАРІЄНКО, студент Дніпропетровського національного гірничого університету:
— Я дуже радий, що побачився й поспілкувався з учасниками Острозького клубу, які знайшли в собі сили, матеріальні можливості приїхати до Острога. Я вважаю, ми вкотре пересвідчилися, що Україна плюралістична (і це дуже радує). Круглий стіл, що відбувся в нас 21 січня, за задумом організаторів, повинен був сприяти бурхливішому обговоренню цієї теми по всій країні, для появи в Україні системи національних цінностей та орієнтирів, що впливають на політичну поведінку. Після невеликої вступної дискусії про те, що розуміти під поняттям «політична культура», дійшли висновку, що політична культура — це цінності й орієнтири, що впливають на політичну поведінку. Оскільки учасниками круглого столу були переважно люди молоді, прозвучало дуже багато ідеалістичних думок. Ці думки зводилися до вже давно відомих кліше — «змінити всю еліту», «переформатувати владу», «мало нових облич у політиці» тощо. Модератор засідання неодноразово повторював, що причину, можливо, необхідно шукати не в центральній владі, а на місцевому рівні й починати зміну еліт із місцевих органів влади. Допустимо, що нам вдалося змінити владу на «місцях» у кращий бік і ця влада нарешті почала ратувати за нас. У цей час залишається незмінною центральна влада, що призначає своїх людей до місцевих органів державної влади. Взяти, наприклад, міські, районні та обласні адміністрації. Поки там сидітимуть неадекватні й корумповані чиновники, не одне з рішень органів місцевого самоврядування, прийняте на благо населення, не набере законної чинності. Адже одним із основних «гальм» розвитку країни на сьогоднішній день є двовладдя на місцевому рівні.
Ольга БІЛОГОЛОВА, Михайло СИТНИК, студенти Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича:
— Острозький клуб вільного інтелектуального спілкування молоді — неймовірно незвичне явище серед української молоді. Для тих, хто відвідує його вперше — це спільнота, яку об’єднують нестандартні ідеї: ентузіазм, патріотизм та бажання зробити свою країну кращою, а українців — свідомими.
Оскільки про організацію ми майже нічого не знали, то очікували чого завгодно. Та вже з перших хвилин спілкування із учасниками стало зрозуміло, що це — суспільно свідома, впевнена і здатна на рішучі дії молодь. Саме думка клубу про консолідацію та боротьбу за національні права, політичне та культурне просвітлення захоплює найбільше.
Звісно, більшість наших громадян не є політично свідомими. Ми часто вагаємось і постаємо перед вибором, із легкістю вливаємось у сіру масу, не помічаючи деградації власної свідомості.
Сучасному українському суспільству сьогодні критично не вистачає соціальної поміркованості. Наслідками цього є байдужість та помилковість думки. Стереотипність, масовізм, упереджене ставлення до всіх подій — усе це не дає можливості формувати цілісну культуру та духовну віру нації.
