За чотири дні роботи Фотовиставки «День-2009» в Українському домі її відвідали тисячі глядачів. Там же активно йде голосування за роботу, що претендує на приз глядацьких симпатій. Відвідувачі вже закінчують п’ятий том нашої Книги відгуків. Проте опублікувати думки всіх ми, на жаль, не в змозі. Тим не менше пропонуємо вашій увазі яскраві враження перших відвідувачів.
Олена ЯКИМЧУК, менеджер із зовнішньокорпоративних зв’язків компанії «Amway», партнера фотовиставки:
— На виставці фотографії дуже різнопланові — смішні, сумні, філософські. Але я звернула увагу на особливість усіх, без виключення, знімків: вони мають споконвічно українську рису — всі вони «з перчинкою». Це яскрава риса нашого менталітету. Гадаю, саме вона й підкуповує відвідувачів фотовиставки «Дня». Дійсно, тут багато того, що не показують на телебаченні. Немає сенсаційності, скандальності, надуманості — всього того, що приїлося і вже просто не цікаве. На виставці — звичайне повсякденне життя людей, які кожного дня ходять на роботу, водять дітей до школи, борються з побутовими проблемами та радіють життю. Такі роботи побачиш не кожного дня. Вважаю, задумка «Дня» вдалася на всі 100!
Ігор КОЦАН, ректор Волинського національного університету ім. Лесі Українки:
— На зустрічах газети «День» я завжди бачу іншу Україну. Є багато різноманітних видань, проте тільки читаючи «День» (який виходить кожен день!), я бачу ту Україну, якої не вистачає на телеекранах, шпальтах газет і журналів. Приємно, що й через тринадцять років із дня свого заснування газета не змінює своїм принципам і стоїть на тих позиціях, які з самого початку обрало її керівництво. Приємно, що в унісон із поглядами та позицією керівництва працює весь колектив. Такій злагодженості сьогодні може позаздрити будь-яке видання. Дозволю собі напівжарт: якби не було інших газет, а люди читали тільки «День», ми б жили в багатій процвітаючій країні.
Лариса ОСАДЧУК, позаштатний кореспондент «Дня», м. Тернопіль:
— Чи можна за один день збагнути, чим живе Україна? Можна, завітавши на фотовиставку газети «День»! Там у фотооб’єктиві уся наша держава — юні й літні, різні за статусом і національністю, трагічне й комічне, високе й повсякденне... Ті несподівані ракурси життя, які вловлює фотохудожник! І це не просто фотомить, а кожна робота несе своє смислове навантаження. Як можна зауважити, цього року в експозиції мало політики і, як завжди, багато акцентів на житті пересічних українців. Щемить серце, коли бачиш такі сюжети, як на фото Любові Моторної «Живу сам», де у фотооб’єктиві маленький сирота. Не залишились поза увагою й трагічні сторінки нашої історії. Газета «День» багато уваги приділяє темі Голодомору в Україні. Зокрема, емоційною є робота фотокореспондента «Дня» Руслана Канюки «Пам’ятайте». Знайшли відображення в експозиції виставки і трагічні події в Беслані, які переповнили співчуттям і сумом серця українців. На фото Скнилівська трагедія і екологічна катастрофа в Ожидові, повінь у Західній Україні... Та попри сумні теми, представлено багато позитиву. Серед них «Я люблю тебе людино» — сюжет із ялтинського зоопарку Леяри Абібулаєвої, «Свій до свого» Володимира Тарасова... Відчувається певна філософія у роботах «Ефект високого неба» Ольги Бєжецької, «Жінки» Анни Руденко... Радісно, що у цьому світі є місце доброті, людяності, небайдужості і це розумієш, розглядаючи роботу Євгена Машурова «Весілля на все село». То ж недаремно автор отримав Приз Призів «Золотий День». Та хіба можна розповісти про все побачене? Треба просто піти на виставку, подивитись і відчути серцем, а також відзначити майстерність фотомитців серед яких багато молодих талантів! І, як наголосила під час відкриття фотовиставки, головний редактор і голова журі ХІ Міжнародного фотоконкурсу газети «День» Лариса Івшина, що, як з року в рік розширюється експозиція фотовиставки, так і майстерність, і вміння бачити український світ теж із року в рік зростає і фотомислення розвивається.
Але Україна в об’єктиві фотовиставок, які проводить газета «День» не закінчується. Щодня вона постає у кожному номері улюбленої газети.
Володимир ПАНЧЕНКО, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», літературознавець:
— По-перше, я звернув увагу, що на цьогорічній виставці представлено багато робіт майстрів з-поза меж не тільки столиці, а й взагалі великих міст. Обухів, Ічня, Чечельник. Таким чином ми можемо побачити Україну об’ємніше, очима тих людей, які там живуть. Я піймав себе ще й на тому, що мої очі шукають село, сільську місцевість. І я її тут знаходжу! У мене навіть з’явилася пропозиція: оскільки сільська цивілізація, як Атлантида, зникає, і вже через двадцять років це буде якась інша реальність, можна було б зробити таку тематичну експозицію — «Українська Атлантида». Зараз саме час звернути увагу на ту цивілізацію, яка фактично була колискою українства, а сьогодні зникає.
По-друге, найбільше мені сподобався стенд, де розміщені роботи з номінації «Світ очима дітей». Там я знайшов найбільше гармонії. Світ дорослих — дисгармонійний. І дуже добре, що в цьому дисгармонійному, часом парадоксальному світі «День» знайшов гармонію, якої завжди додає дитячий світогляд. А душа завжди прагне гармонії. Там роботи, на яких зображена природа — крупним планом, деталі... Ось, наприклад, фотографія «Ранкова гімнастика» Євгена Казикіна — пташка, яка віялом розкинула крильця... Хіба дорослий помітить таку «детальку»? Поруч із цим світлом, яке відчувається від дитячих робіт, контрастно й неприродно виглядають політики. Може, хоча б на рік накласти мораторій на обличчя політиків?
Ірина КЛЮЧКОВСЬКА, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків із діаспорою Національного університету «Львівська політехніка»:
— Я спеціально приїхала зі Львова на фотовиставку «Дня» на запрошення Лариси Олексіївни. У нашого інституту налагодилася дуже плідна співпраця з газетою «День», адже ми вважаємо, що «День» є одним із найпотужніших патріотично налаштованих інформаційних ресурсів України. Для нас це дуже важливо, оскільки ми працюємо зі студентством, а також маємо контакти з молодими людьми з-за кордону. Газета «День» — це, по-перше, джерело знань старших поколінь, які важливо передати молоді. По-друге, щорічна виставка справляє незабутнє враження на кожного. Я дивувалася знову, не зважаючи на те, що дуже добре пам’ятаю минулорічну, яка була розміщена у Львові. Це та Україна, яку не побачити на телевізійних каналах, яка прихована від багатьох українців.
Зараз дуже популярним є поділ України на два табори — захід та схід. Проте, на мою думку, це лише видумка політиків. Те, що я побачила в фотороботах, яскраво демонструє, що немає ніякої протилежності між українцями сходу та заходу. Якщо і є протистояння і гостра відмінність, то тільки між правлячою верхівкою та простими людьми. Це саме та прірва, яка нас розділяє.
Фотовиставка розкриває народ з усіма його болями, переживаннями, радощами, трагічними та комічними моментами. «Мить зупинись, бо ти прекрасна». Фото дуже чітко виділяють акценти: старші люди, з їхнім болем і проблемами, наша молодь, ми і наші діти. Виставка є багатоакцентною. Дуже важливо, що після перегляду робіт починаєш дивитися на світ іншими очима, адже там присутня і соціальна, і національна проблематика. Проте світлини викликають почуття гордості за свій багатий квітучий край і дають заряд позитиву та імпульс для нових справ.
Після фотовиставки ми маємо намір долучитися до тих організацій, що будуть визначати своїх фаворитів та нагороджувати їх. Я вважаю, що такі ініціативи потрібно підтримувати. Участь у фотовиставці мають змогу взяти не лише професіонали, а також аматори, які спіймали й закарбували мить. Художню оцінку світлини повинні робити фахівці, а от відчуттями та емоціями може поділитися кожен.
Важливим для мене моментом стали назви фотографій, які були підібрані надзвичайно влучно. Вони доповнювали, а іноді й роз’яснювали ту картину, яку бачить зір. Адже кожна людина інтерпретує побачене по-своєму.
Ми побачили Україну дуже різною, контрастною, але не зважаючи ні на що — абсолютно прекрасною. Я зачерпнула сама для себе величезну пригоршню оптимізму та бадьорості.
Валерій КОСТЮКЕВИЧ, власний кореспондент газети «День», Житомир:
— Я сприймаю роботи, представлені на традиційних щорічних фотовиставках «Дня», більш раціонально, бо був присутній практично на всіх вернісажах. А ось моя дружина, письменниця Олена Білошицька-Костюкевич, яка вперше приїхала на це, без перебільшення, дуже шляхетне дійство, була зворушена до сліз. Утім, і причин для посмішок вона знайшла більш ніж достатньо. Хоча з частиною експозиції попередньої виставки вона ознайомилась на V Міжнародному книжковому ярмарку, що пройшов у Києві, і ще там відмітила цю головну рису робіт, які зазвичай відбираються — більшість фотокартин не може залишити байдужими людей, в яких є розум і душа. Бо в них відображається непроста розмаїтість життя з його радощами, проблемами і, на жаль, трагедіями. В підсумку наші враження в основному збіглися. І дивним (а, можливо, не зовсім дивним) чином головний критерій, яким ми керувалися — знайти в роботах відображення оптимістичних сподівань — виявився співзвучним підходу, який на церемонії вручення нагород був проголошений представницею компанії СКМ. А саме — зазирнути в майбутнє з надією. Тому ми були солідарні з нею щодо оцінки роботи Олександра Падалки з Києва «Антибарбі». І, віддаючи належне майстрам за глибокі роботи, на яких відображені справді виразні обличчя літніх людей, ми все ж віддали перевагу тим, де були молоді обличчя, і які символізували патріотичні пориви наших юних. Це фото Руслана Канюки з Києва «Українська валькірія» і «З Україною в серці». Щоправда моя дружина Олена ще довго згадувала з теплими почуттями фото житомирянина Леоніда Шевчука «Разумные герои всегда идут в обход». Проте ми відзначили значно більше картин, які, безумовно, заслужили добрих слів і нагород.
Микола СЕМЕНА, власний кореспондент «Дня» в Криму, фотограф-любитель:
— Усі роки існування фотоконкурсу «Дня» я уважно стежу за тим, як змінюється стиль і зростає майстерність відображення життя України засобами фотомистецтва. Заслуга фотоконкурсу «Дня», як і «World Press Photo», в тому, що фоторепортери відійшли від «гарності» і відображають суть речей та подій. Конкурс «Дня» — це непарадна історія України, написана об’єктивом фотоапарата, це долі людей, це прихований сенс подій, це багатоплановий роздум над тим, куди йде наше суспільство.
Багатьом людям зі сторони здається, що фотографія — це мистецтво легке, а тим більше зараз, в еру цифрових апаратів: вийняв «мильницю» з сумочки, навів об’єктив, натиснув на кнопку — і надсилай на виставку. Насправді все зовсім не так. Світлини, що експонуються на фотовиставці «Дня», позначені глибоким осмисленням подій та життя людей, а це тривалий дослідницький і розумовий процес. Головний редактор «Дня» Лариса Івшина, яка очолює журі, завжди вимагала від фотомитців, учасників конкурсу шукати, як у долях простих людей відбиваються знакові події історії всієї країни, і саме це знімати для газети та для виставки. Тому за всієї уявної простоти процесу, зняти це складно і потрібна тривала підготовча робота та філософське осмислення дійсності. Цим завжди відрізняється «День» — і в тестах, і у фотознімках. Отже, Лариса Івшина домоглася того, що фотографії в газеті та фоторзнімки на виставці стали не просто ілюстрацією текстів, а окремим розділом широкого оповідання про життя народу України, активним вторгненням у долі, в події, у політичний та економічний процеси. Це саме те, що вимагається сьогодні від преси.
