На ньому — «Дідусь», «Друзі», природа — те, чому, на жаль, часто не вистачає місця в дорослому світі. «Світ дорослих — дисгармонійний. І дуже добре, що в цьому дисгармонійному, часом парадоксальному світі «День» знайшов гармонію, якої завжди додає дитячий світогляд», — зазначив багаторічний автор «Дня», доктор філологічних наук, професор Києво-Могилянської академії Володимир ПАНЧЕНКО.
На виставці — всі переможці. До фотоакції «Дня» цього року приєдналися понад 40 партнерів. Завдяки їм переможці пішли з відкриття заходу із величезними оберемками подарунків. Проте, серед усіх призів — ті, які авторам робіт, напевно, хотілось отримати якнайбільше: Гран-прі та Приз Призів «Золотий День».
Гран-прі цього року здобув професійний фотограф Владислав Мусієнко з видання «Главред» за роботу «У притулку. Пирятин». До речі, саме Владиславу вдалося «впіймати» годинник Breguet на зап’ястку російського патріарха Кирила, і ця фотографія також представлена в цьогорічній експозиції.
Приз Призів «Золотий День» — нагорода від редакції «Дня», яка має на меті спонукати не тільки до морального співчуття героям фото, а й до матеріальної співучасті, що не менше важливо, присуджується другий рік поспіль. Герої знімку, який отримав «Золотий День», одержать допомогу від редакції та наших партнерів. Цього року Приз Призів отримав фотограф, який вперше бере участь в фотоконкурсі «Дня», Євген Машуров за свій знімок «Весілля на все село». Ця фотографія має дивовижну історію. На шпальтах «Дня» її розкаже сам автор.
Як показала Фотовиставка «День-2009», в справжній Україні журналісти цінують хорошу роботу своїх колег і завжди готові про це розповісти. Уніан, Укрінформ, «Главред», «Україна молода», «Радіо «Свобода», «1+1», «5 канал», «Телекритика», «Перший» «Сіті», ICTV, «Культура», ТЕТ, ТВі, ТРК «Чорноморська» — такий перелік ЗМІ, увагу яких привернула цього річ Фотовиставка. Ми дякуємо колегам за корпоративну солідарність і увагу до справжньої України.
Тож негласний девіз цьогорічної фотовиставки «До справжньої України!» виправдав себе. Ми побачили її — справжню. А перші враження учасників і відвідувачів — саме зараз.
Владислав МУСІЄНКО, володар гран-прі ХІ Міжнародного фотоконкурсу «День-2009»:
— Фотографія, що отримала гран-прі, зроблена влітку в Пирятині на редакційному завданні. Ми з журналістами їздили по кількох закладах для людей з обмеженими можливостями, і серед них відвідали цей пирятинський притулок — заклад для дітей. Мабуть, не варто пояснювати, яке в мене було враження, — воно гнітюче. Важко бачити людське горе, особливо дитяче. В таких закладах працюють просто святі люди. Вони кожен день це людське горе пропускають через себе. Завдяки цим людям дітки там знаходяться в хорошій психологічній атмосфері. Тим не менше, потрапляючи туди, переживаєш шок. Відповідний настрій у знімків із цієї серії. Звичайно, робота песимістична, як сказав представник «Промінвестбанку», який вручав мені головний приз. Але мені хочеться вірити, що такі роботи не просто шокуватимуть глядача, а привертатимуть увагу до проблем людей з обмеженими можливостями. Приємно, що моє прагення високо оцінене. Хочу подякувати колективу газети «День», головному редактору Ларисі Івшиній за можливість показати свій професійний рівень, оцінити інших, просто поспілкуватися з колегами, друзями. Бажаю, щоб настрій фотографій наступних переможців мав більш оптимістичний настрій.
Марина ОСТАПЕНКО, прес-секретар голови Служби безпеки України:
— Фотовиставка газети «День» — це яскраве підтвердження справжньої України, якої не побачиш по телевізору. А справжню Україну не бачать тільки ті, хто не хоче її бачити. Мене дуже вразили фотографії «Світ очима дітей». Адже, перш за все, їх цікавить природа, тварини, і все це ми бачимо на фотографіях. Щороку, приходячи на Фотовиставку «Дня», я отримую великий заряд позитивної енергії, оскільки всі ці знімки передають справжнє життя. Молоді сприймають його більш органістично, оскільки в них попереду все життя, а літні більш емоційно. Дуже добре, що всі ці фотографії зібрані в одному місці, бо саме таким чином можна побачити сконцентрований вираз життя: страждання, радощі. Світ є таким, яким він є, і дуже добре, що завдяки газеті «День» його можна охопити буквально за півгодини.
Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук, професор, заступник директора Інституту історії України НАН України:
— Порівнюючи нинішню фотовиставку з минулорічною, я можу сказати, що в цьому році на фотографіях набагато менше політики. Головний сюжет фотовиставки 2009 року — це наше повсякденне життя. Звичайно, без сатири, тобто політики, не обійшлося, але сьогодні переважає гумор, причому гумор м’який, а інколи навіть і меланхолійний. Ці фотографії — це зріз життя нашого суспільства. У залежності від сюжетів, відчуття змінюється: стає гірко або радісно. Я, як автор багатьох історичних книжок, знаю наскільки важко ілюструвати книги, тому, можу сказати, що якраз через 50 років фотографії газети «День» стануть потужним архівом для майбутніх ілюстрацій. Але це будуть не просто ілюстрації, а частина великих праць. Газета нагромадила вже досить великий досвід в організації подібних фотовиставок, а це має величезне значення для майбутнього. Газета «День» — це не просто газета, це явище в нашому суспільному житті.
Ігор СМЕШКО, керівник Центру стратегічних досліджень та аналізу, екс-голова СБУ:
— Лариса Івшина є унікальною людиною на терені політичної еліти нашої країни. Вона своїм волинським серцем відчуває Україну, привносячи в наше суспільство найбільш потрібні речі: загальносвітову культуру й любов до України. Рівень творів, представлених на фотовиставці, вищий за національний — він світовий. У цих знімках присутня християнська мораль, доброта, любов, віра, тобто якості, які, на відміну від політиків, притаманні пересічним громадянам. І саме пересічні громадяни творять сьогодні нову, сильну, незалежну, горду Україну. Ми з вами зараз зупинились біля маленького татарського куточка, де на фотографіях зображено повернення кримських татар на Батьківщину — в рідне село Рефата Чубарова. Яка тут зображена любов, журба, шляхетність, толерантність братнього нам народу! Тут присутнє високе патріотичне українське мислення. Я кожний рік приходжу на Фотовиставку газети «День» з величезним задоволенням, тому що тут з першоджерел ми маємо те, чого нам так не вистачає — культури, культури і ще раз культури. Тільки вона підніме нас. Поки ми в серці не будемо нести християнську мораль, доти у нас буде панувати сірість, безвідповідальність і непрофесіоналізм.
Костянтин МАТВІЄНКО, політолог, експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»:
— Я відвідую Фотовиставку «Дня» вже більше п’яти років і з кожним разом емоційне враження все сильніше. Я дивуюся, де беруться всі ці талановиті фотографи і сюжети? Справді, емоційний рівень виставки збільшується і це дуже приємно. Це засвідчує про те, що в фотомистецтві відбувається суспільна рефлексія. Безумовно, ту Україну, яку я не побачив по телевізору, або подорожуючи по Україні, я побачив тут. На цій фотовиставці дуже багато різних ракурсів, які може побачити тільки фотограф. Звичайно, таку виставку треба проводити, а головне — архівувати всі фотографії. Абстрагуючись від звичайних компліментів, хочу сказати велике спасибі «Дню».
Євген МАРЧУК, громадський діяч України:
— На щастя, я ніколи не вірив телебаченню як єдиному об’єктивному джерелу інформації, хоча, безумовно, слідкую за всіма українськими й світовими подіями. Але по телевізору не побачиш ту Україну, яка присутня сьогодні на цих фотографіях. Цього року на конкурсі було представлено 1 637 робіт від 171 автора, з них вибрали 220 найактуальніших. Чим відрізняється нинішня фотовиставка? А тим, що на фотографіях майже відсутня сучасна так звана політична еліта, яка втратила свою репутацію в народі. Адже всі ці знімки представлені різними фотографами, в тому числі й дітьми, і всі вони, крім трьох чоловіків, не з газети «День». Тобто аполітичність фотовиставки-2009 лише підтверджує соціологічні рейтинги недовіри до політиків. З другого боку, є багато інших фантастичних робіт, які дають своєрідний філософський ключ до певного зафіксованого фотографом моменту життя. Для цього лише треба придивитися і прочитати. У цьому році я побував на Фотовиставці газети «День» в містечку Чечельник, що на Вінниччині. Хочу зазначити, не дивлячись на те, що люди там територіально знаходяться далеко від Києва, за своїм рівнем вони не є периферією. Свідченням цього став їхній великий інтерес до фотовиставки. Тому я підтверджую: те, що робить газета «День» за допомогою своєї фотовиставки, роз’їжджаючи по всій Україні, — це своєрідне телебачення на колесах. Але телебачення специфічне, яке фіксує і концентрує. Тому я вітаю всіх учасників конкурсу, зокрема, й колектив газети «День», який скрупульозно збирає, відбирає і організовує цю фотовиставку. Щодо переможця конкурсу — фотографії «Весілля на все село» — це заслужено й правильно.
Зіна КАЛАЙ-КЛАЙТМАН, амбасадор Держави Ізраїль в Україні
— Виставка чудова. Якщо порівнювати її з торішньою, то стає ясно, що сьогодні наголос було зроблено на щоденне життя українців, на більш людські, жанрові картини. Мені це дуже близьке. Запам’яталася світлина, на якій мами йдуть із дитячими візками; фотографія «Жінки», там сучасна дівчина на високих підборах стоїть поряд з черницею. Я люблю несподівані ракурси. Торішній виставці нинішня не поступається ні в якому разі, вона просто трошки інша, аніж звичайно, але рівень її високий. Ми дивимося на ці світлини й бачимо: люди продовжують жити повсякденним життям, незважаючи ні на що, ми бачимо в людях щось симпатичне, а іноді — і не дуже. Багатьом фотохудожниками вдалося відобразити українську реальність дуже правильно.
Михайло РЄЗНИКОВИЧ, художній керівник, генеральний директор Театру ім. Лесі Українки:
— Кожного разу, коли приходжу на вашу виставку, мене переповнюють позитивні емоції, що не так часто виникають у нашому сьогоднішньому житті, й тому настрій поліпшується. Тут ми доторкаємося до справжнього фотомистецтва. Що найбільше мене особисто вражає й приголомшує? Одна з фотографій буквально перевертає душу — це робота під назвою «Дві правди». На ній зображені керівники нашої держави, а спиною до нас стоїть старий — дивишся на цю відображену мить, і стає дуже сумно. Це сумно в житті, але дуже талановито вихоплена мить... Чудова фотографія «Заступник Феміди» — на ній зображений член Конституційного Суду, який закрив очі руками. А ще запам’яталося певне хуліганство фотографів. Наприклад, ворона сидить на світлофорі й горить червоне світло (ця фотографія викликає усмішку), або показаний світ за огорожею і дві собаки. Я вітаю вас із тим, що й цього разу представлена прекрасна виставка, де відображені такі різні моменти нашого сьогоднішнього життя.
Всеволод ЛОСКУТОВ, Тимчасовий повірений у справах Російської Федерації в Україні:
— Фотовиставка «Дня» — явище унікальне. Я не знаю в Україні іншої газети, що проводить фотовернісажи такого високо рівня. Щороку на цю виставку чекають, і вона не розчаровує, а хто хоч раз побував на ній, уже знає, що побачить мозаїку сьогоднішніх реалій. Кожна робота — міні-розповідь про подію, про людину або якесь явище, і це велике фотомистецтво. Тут можна побачити різні регіони України. Нехай традиція проведення фотовиставок «Дня» триває ще багато-багато років! Мова фотографії лаконічна, а представлені нині роботи, виконані майстрами, дають можливість краще пізнати нашу сучасність. Участь у виставці змушує багатьох фотографів ставитися до своєї професії, як мистецтва, а ті, хто отримав призи, — дійсно кращі з кращих. Із кожним роком фотовиставка стає все повнокровнішою, різноманітнішою, відкриваючи нові імена фоторепортерів. Приємно, що другий рік поспіль на ній представлені роботи дітей та молоді, й це чудово, бо поступово росте нове покоління фотохудожників. А ще виставка є хронікою початку XXI століття. Тут багато цікавих робіт і важко виділити якусь одну. Для мене найбільший інтерес представляють ті роботи, що відображають знакові події в житті України, зокрема, відкриття чудового стадіону «Донбас-Арена» в Донецьку — на сьогодні кращий у Європі; сподобалися і сценки з діяльності українського парламенту, що повністю відображають роботу деяких депутатів; а також фото відомих політиків та знаменитих людей (у несподівано спійманих фотографами ситуаціях із життя VIP-персон).
Олексій ГНИЛУША, ,ведучий програми «Факти», ICTV:
— Цьогорічна виставка справила на мене дуже сильне враження. Тут ми бачимо розмаїття жанрів. Особливо мені подобається те, що на цих фотографіях є обличчя. Обличчя дуже фактурні, дуже характерні. І це дуже важливо. Коли ми з колегами вирішували, кому надати приз від нашого каналу, у першу чергу керувалися саме цим принципом. Мені здається, що фотографи-художники бачать країну, її дійсність саме через людей. Адже якщо люди бачать людей, то це означає, що з країною все гаразд. Я користуюся фактично одним і тим самим принципом, оцінюючи всі твори мистецтва. Твір має залишати післясмак. Якщо ти після контактування з мистецтвом продовжуєш думати про побачене, то це ВОНО! Я думаю про вашу виставку вже протягом декількох днів, бо мав нагоду переглянути фото раніше — аби визначитися з роботою-переможцем. Досі деякі речі спливають у пам’яті — вони є знаковими, принаймні для мене. Я думаю, що цією виставкою вам дійсно вдалося відкрити Україну для українців, можливо, не на сто відсотків, але на відсотків 70 — точно. Ви здійснили потужну роботу, за що спасибі «Дню» та окремо — Ларисі Івшиній.
Володимир ГАРБУЗ, художник:
— Сьогодні в Україні досить потужна фотошкола. Але головне, що в Україні існує непочатий край творчої роботи для фотохудожників. Відзначені призами роботи зроблені переважно десь у глибинці. Особливо цікаві фотографії-типажі, фото-характери наших дідів, батьків... Фотохудожники за допомогою свого об’єктива фіксують, у якому занепаді перебуває село, земля. І тому мені здається, що на рівні соціальному фотохудожник стає філософом життя. Він уміє підмітити дуже цікаві грані. Я вважаю, ці фотографії були б цікаві не лише українцям, а й цілому світу. Не образотворче арт-некрофільство, а ось такі світлини, які ретранслюють різні грані українського життя, фотографії живі, що промовляють до глядача. Вони збурюють душу. І саме в цьому роль справжнього мистецтва.
Олександра КОВАЛЬ, президент Львівського форуму видавців:
— Нещасна, самотня старість, розорені села, сумні люди. Те, що я бачу скрізь, — це і тут. Тому, напевно, фотовиставка є відображенням реальності. Колись до фотографії ставилися більш відповідально, колись цей процес потребував часу. Потрібно було довго і нудно знімати на плівку, проявляти власноруч. Фотографування у ті часи було якоюсь особливою подією. Світлини збиралися в альбоми, їх переглядали, і це був літопис життя. Тоді не фіксувувався кожен момент, фрагмент, а тільки найважливіші миті життя. А зараз, як і багато чого в нашому житті, фото стало якимось примітивним та легкодоступним, і через те — безвідповідальним. Я не кажу, що це стосується даної експозиції. Фотографії, які є тут, безперечно ретельно відібрані, але на загал усе дуже примітивізується. Останній раз я була на фотовиставці «Дня» два роки тому, і мушу сказати, що тематика така сама. Рівень утримується, проте якихось відкриттів для себе я не зробила.
Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, генеральний директор телеканалу ТВ-і:
— На щорічні виставки «Дня» я ходжу регулярно, бо вони мені цікаві. Особисто мене цього року найбільше вразили дитячі роботи. Фотовиставка «Дня» представляє дуже різні підходи до фотографії, й вона, мабуть, є найзначнішим явищем у сфері сучасної фотографії в Україні. Більше того, я не знаю іншого засобу масової інформації в нашій країні, який приділяє стільки уваги фототворчості. Хоча для журналістики фотографія є дуже важливою. Головне, що цією експозицією вдалося показати різних українців. Мені здається, що доступність фотографування для всіх не робить фотографію масовим явищем, бо так втрачається її якість. Писати романи теж може кожен, проте ми читаємо тільки ті, котрі написані талановитими авторами. Сьогодні фотографія стала по суті близькою до літератури, і в цьому — плюс, як на мене.
Павло ГУДІМОВ, музикант, керівник «Гудімов арт проект»:
— Представлений у цій експозиції матеріал дуже різний, він не повторюється. Репортажна фотографія в Україні не досить розвинена. Особливо це стосується культурного напрямку, я зустрів тут лише декілька таких фото. У більшості це політика, люди, які потребують уваги. Сумно дивитися на такі речі. Проте зрозуміти, до чого ми довели Україну, без «відра холодної води», що виливає на нас газета «День», неможливо. Репортажна фотографія — це своєрідна рефлексія епохи, напевно, один із найважливіших документів, що залишає час. Дуже хочеться, щоб окрім організації фотовиставки, випускалися ще й щорічні фотокаталоги цих експозицій. Взагалі, хочу сказати, що те, що робить Лариса Івашина, я дуже поважаю. Газета «День» — патріотичне видання, саме патріотичне, а не фанатичне, вона торкається саме тих питань, котрі дуже хвилюють і мене. Це питання культури, відродження нації та соціальних проблем. Саме на такому рівні потрібно їх висвітлювати.
Євген ЗІНЧЕНКО, ведучий «ПроСпорт», «1+1»:
— Переглядаючи виставку, я думав про те, що з подібним матеріалом я маю справу кожного дня. Адже фотографія й рухоме зображення, тобто відео, перебувають приблизно на одній площині. Тому розглядаю я будь-яке зображення як можливість щось сказати глядачу, показати йому дещо більше, ніж просто картинку. І тут, на фотовиставці, я автоматично шукаю те саме, що й при відборі відео для сюжету — емоційності. Я зосереджуюся на емоційній складовій фотографії. Тому найбільше сподобалися мені ті фото, на яких є обличчя. Я побачив різних українців — за професією, віком, емоціями. Особливими мені видалися фотографії, зроблені дітьми, бо вони щирі, безпосередні. Дитина більш рухлива і в фізичному плані, й в емоційному. Тому дитячий фотодоробок цікавий. Тут є такі світлини, дивлячись на які хочеться просто посміхнутися, вони заряджають позитивом. Дуже вдячний «Дню» за можливість побачити таку різноманітну палітру українського життя.
Інна КУЗНЄЦОВА, директор Київського бюро служби «Радіо «Свобода»:
— Тільки тоді, коли я відвідую такі виставки, я шкодую, що працюю на радіо, а не в друкованих ЗМІ. Я відкрила якісь нові грані в Україні. Як правило, ті, хто мешкає у Києві, бачить тільки столичну Україну. А такі виставки допомагають побачити країну глибинно, із середини. Мене дуже вразила фотографія Владислава Мусієнка «Притулок». Чорно-білих кольорів зараз дуже мало, навіть газети відійшли від цієї гами. А от коли бачиш чорно-біле фото — воно якось притягує. Зараз фактично у кожній родині є фотоапарат, і це дає можливість «зафільмувати» все, що відбувається. А ось справжніх художніх фото бракує. Але навіть репортажні знімки можуть нести художність. Саме такі фото мають публікуватися на шпальтах газет.
Ірина ГОРДІЙЧУК, заступник головного редактора журналу «ТелеCity»:
— Мені завжди дуже подобаються виставки, що їх організовує ваше видання. Бо мистецтво фотографії мені часом більше до душі, ніж відеомистецтво. Ці застиглі миті, які напевно вже ніколи не повторяться. Цього року фотоконкурс менш заполітизований, і мені це подобається. Дуже багато цікавих, професійних фотографій, які навіть неможливо вкласти в один якийсь певний жанр. Ми живемо у настільки заполітизований час, що я, абсолютно аполітична людина, звертаю увагу на зворушливі, милі фото, які викликають такі емоції, без яких просто неможливо жити. Це чудова традиція, тому треба її продовжувати.
Ольга ТАУКАЧ, редактор журналу «Зовнішні справи» Міністерства закордонних справ України:
— Ви знаєте, я щороку ходжу на фотовиставку, яку організовує газета «День». І зайвим свідченням того, що це є висококласна експозиція, де представлені висококласні, талановиті художники, є те, що репортаж перетворюється саме на витвір мистецтва, а не на якісь буденні речі. Фотографії, що представлені тут, на моє глибоке переконання, є витворами мистецтва. Сьогоднішня виставка, як і попередні, дуже тонко передає почуття, нерв і настрої, які існують у суспільстві сьогодні, незалежно від того, який це куточок нашої України, яка це область. Більшість відвідувачів, і я була свідком того, багато сміялися. Сміялися в тому числі й над собою, над тим, якими ми є. Проте є й сумна нота. Так мені принаймні здалося. Цього року відзначали світлини переважно соціальної тематики. Вочевидь, це про щось говорить. Велике вам спасибі й за Україну очима дітей. Це той момент, що справді дає надію на світлий завтрашній день. Дитячі роботи не затьмарені сьогоденням, як роботи дорослих. Вони оптимістичні, випромінюють світло, сонечко і дають надію на те, що все ж таки завтрашній день буде набагато кращим, аніж теперішній.
Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, театральний режисер, керівник театру «Сузір’я»:
— Мистецтво — це нематеріальний засіб долучення до безсмертя. Щоправда, фотографія — це матеріальний засіб... Тим більше така, яка підтримується та нагороджується. Ці фотографії можуть скласти своєрідний банк моментів життя. І хтось буде продивлятися ці альбоми через сто років, і він, можливо, зрозуміє, чому наші обличчя, ті, які є сьогодні на фотографіях, не мають нічого спільного з тими, які були сто років тому, і чому ці обличчя змінюються. Ось що мене цікавить передусім. Тут є ще одна особливість. Багато з цих знімків — це та фотографія, яку побачили журналісти, які мають власне враження про те, що сьогодні відбувається в житті людському. Сьогодні кожен може бути фотографом, маючи фотоапарат навіть у телефоні. Але далеко не всі фото виведені думкою на певний рівень, на якому фото стає вже матеріалом для спілкування, щось підсумовує, на щось звертає увагу, про щось сигналізує. Тому фотографія мені дорога передусім як засіб узагальнення та спілкування. Якщо подивитися на гран-прі минулих років, то там більше трагічної ноти. Сьогодні в цій виставці багато життєствердних фотографій із почуттям гумору, тонкою іронією. У цій сумі фото вражень, яка називається Фотовиставкою газети «День», найдорожча — саме оптимістична нота та іронічна. Ці дві ноти можуть скласти музику нового часу. Бо вони формують у людині розумне ставлення до життя.
Анатолій ГАЙДАМАКА, художник:
— Я слідкую за вашими виставками. Мені здається, тут ми бачимо більш реальну Україну, ніж, припустимо, в телевізорі. Бо тут, у цих вихоплених моментах закладена душа. Фотохудожники — теж генії. Тут є справді геніальні роботи. Настроєві перепади, звичайно, великі, але якщо в фото є знахідка, то вона — явна. Найціннішим, як для художника, для мене є постановка кадру, композиція, те, як людина компонує кадр — так само як живописне полотно. До того ж, знаходить сюжет, якісь асоціації. Фото може надихати художника. Ми теж ходимо з фотоапаратами, щоб зафіксувати якісь цікаві моменти. Наприклад, стани природи, а потім уже у своїх роботах привносити в них свою асоціацію, ставлення, настрій. Засоби у фотохудожника та традиційного художника різні, але мислення схоже.
Сергій ЯКУТОВИЧ, художник-графік:
— Так важко скрізь, а сюди приходиш — і стаєш радіснішим. Фотовиставка «Дня» — це інтелігентна розмова про нашу країну —і з гумором, іронією, але все ж таки трохи прикрашена. З іншого боку, всюдисутня «чорнуха» всім уже набридла. В експозиції є не просто хороші фотографії, образи, які схоплені на них, не просто зняті мимохідь — вони побачені... Тут зібраний образ України, і є серед цих фото просто знахідки. Хоча мені, як графіку, трохи бракує чорно-білої репортажної фотографії. Узагалі фото зараз вийшло на перше місце. Бо кіно немає. Документалістики немає. А фото приділяється багато уваги. Щоправда, через те, що фото стало переважно цифровим, губиться індивідуалізм фотографа. Раніше був контакт із плівкою. Фотограф, як і художник, він переборював матеріал.
Єжи ОНУХ, директор Польського інституту:
— Україна тут дуже різноманітна. Ви додаєте до того образу, який транслюється ЗМІ ще один голос. Що стосується моїх особистих вражень, то я дивлюсь на фотографію як на певний ескіз або вже завершену мистецьку картину. Для мене важить не тільки зміст, не тільки те, що вона торкається важливих речей, а й також те, як вона зроблена, як виглядає візуально, чи вона мене притягує. Мої рецептори спрямовані передусім на це. Якщо говорити загалом про фотовиставку, то в Україні є таке чудове слово — «нормальна». Нормальність виявляється в тому, що є діапазон, тобто це не спроба показати один тип бачення чи одну Україну. Бо немає якогось одного конкретного образу України, немає одного образу українця. Навіть стереотипів є багато. Ви показуєте, що «Ворлд Прес Фото» можна робити тут, в Україні. Пресова фотографія має дуже великий потенціал, вона несе потужний меседж. Із неї можуть народжуватися навіть художні проекти.
Лук’ян СЕЛЬСЬКИЙ, ведучий, ICTV:
— Із великою радістю я споглядав позитивні фотографії, смішні, дотепні, які жодним чином не торкаються політичних чи соціально-гострих питань. Усміхнені дівчатка, бабця, яка їде на возі. Ось такі моменти, котрі, попри скруту в Україні, дають великий позитив. Якщо порівнювати з минулим роком, то знову є кавказькі мотиви, політична тематика, хоча її менше, і це тішить. Більше фотографій присвячено соціальному аспекту української дійсності. У жодному разі професійні фотографи не повинні бути узурпаторами цієї професії. Я впевнений, що кожен може спіймати саме ту мить, і навічно зберегти її у світлині.
Олексій ПОГОРЄЛОВ, генеральний директор Української асоціації видавців періодичної преси:
— Я сам фотограф-аматор, цікавлюся фотографією, люблю знімати пейзажі. Вважаю, що фотографія — це самодостатнє мистецтво. Цього року виставка мені здалася динамічнішою, цікавішою за минулорічну, менш песимістичною, бо минулого року було багато катастроф, катаклізмів, багато світлин із негативним забарвленням. Цього року більше позитиву, більше посмішок. Мені здається, що більше уваги треба приділяти тому, що Україна — це читаюча нація, нація, яка поважає друковані ЗМІ, читає газети, журнали. Буду наполягати, щоб наступного року Фотовиставка «Дня» сказала щось спеціально з цього приводу. Більш позитивний настрій фото створює загалом більш позитивне враження від виставки. Мені найбільше запам’яталися роботи, які передають настрій — портрети та дитячі фото.
Лілія ПУСТОВІТ, дизайнер:
— По-перше, я дуже рада, що на виставці зовсім мало політики. По-друге, я помітила, що на фото дуже багато села — такого гарного, справжнього, красивого. А я останнім часом усе більше переконуюся, що Україна зберегла свою ідентичність тільки завдяки селу. Тільки там завжди була якась сила духу, моральність. Ще одна тема, яка для нас, можна сказати, постійна — це відхід «совка». Це також тут зафіксовано. Дуже багато цікавих, справжніх кадрів із людьми, які перемагають життєві обставини. Разом із тим, є не тільки соціальний поклик, а просто естетично гарні фото. З кожним роком, як мені здається, якість фотовиставки стає все більше тонкою. З’являються справжні витвори мистецтва, а не просто гарно схоплені моменти.
Оксана ПАХЛЬОВСЬКА, Римський університет «Ла Сап’єнца», Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України:
— Дивовижна виставка. Кожна фотографія — це окрема людська історія, історія країни, історія відкриттів. Це така відповідь всьому тому, що робиться в країні. На фото дуже добре видно, що у нас є політичний клан, який наче живе на іншій планеті, і люди, в яких своє життя. Вони борються, виживають, захищають своє найдорожче. Ось, наприклад, запам’яталася одна робота: свиня, яка рветься до владного палацу — «Свій до свого». Цікаво коментувала ці фото іноземна делегація: вони порівнювали українських політиків зі своїми — в кого краща мафія, в кого більше корупції. А що стосується людського життя — про це й напише газета «День». Просто дай вам Боже завжди прориву, у всіх формах вашої роботи, вашого журналістського буття. Ця газета — справді, прорив, нове світовідчуття. Жодної банальності, щоразу відкриття. Ти не просто читаєш, а відкриваєш щось нове, не просто спілкуєшся, а обмінюєшся думками. Постійно відчуваю цю солідарність, почуття товариства, яке створюється всередині й навколо «Дня». Надзвичайно вас люблю, ви великі молодці.
Сергій БАБАКОВ, творчий директор агентства «Прес-кіт»
— Фотовиставка «Дня» — це своєрідний камертон нашої сьогоднішньої фотомайстерності. Дуже чітко можна побачити, який сьогодні рівень фотографії в Україні. І мушу сказати, що загальний рівень робіт достатньо високий. Відзначаю вже знайомих мені авторів. Приємно, що у виставці стабільно беруть участь відомі фотомайстри. З року в рік бачу гарні фотокартки Олександра Клименка, Руслана Канюки — набереться десяток робіт, які я б назвав шедеврами. І відзначаю, як завжди, фотографів президента: вони мають такі ексклюзивні можливості, яких немає ні в кого. Приємно бачити роботи дітей, з яких деякі можуть позмагатися з роботами дорослих. Підростає нове покоління, і є всі підстави сподіватися, що українське фотомистецтво вийде на достатньо високий рівень.
Марина ЛАПА, художник:
— Щойно зайшла на виставку — і помітила, який тут цікавий, позитивний настрій. Осінь, скрізь прохолодно — а тут тепло й весело. Приємно, що на фото багато усміхнених людей, багато дітей. На фоні кризи і всіх негараздів, радісно на таке подивитись. Найбільше запам’ятовуються вітлини політичної, суспільної тематики. Відкриваються якісь життєві моменти, які часом хочеться приховати.
Олександр ХАРВАТ, Рівне:
— Я вітаю ініціативу газети «День», підтримую думку, що «День» зробив найкращу виставку репортажної фотографії в Україні. Моя робота «Сільські розваги» була зроблена, зовсім недавно, влітку, в серпні місяці. Я перебував із художниками на пленері у селі на Вінниччині. Художники, відповідно, малювали, а я тим часом фотографував. На березі річки, я побачив хлопців, які купалися і стрибали з такої залізної штуки, на якій був надпис «Худобу не випасати — берег травлений». Це фото та інші представлені в експозиції я відправляв на фотовиставку «Дня» в самий останній момент, оскільки організовував свою виставку. Проте дуже тішуся, що сьогодні саме тут і маю змогу поспілкуватися с колегами, оглянути експозицію. Дуже добре, що в цей кризовий рік «День» все ж таки тримає марку і на високому рівні організовує виставку.
Олег НИЧ, смт Чечельник:
— Я вже вчетверте беру участь у фотовиставці газети «День», фотографую для вас і вже є дописувачем. Я вважаю «День» найкращою газетою України. Причин тому дуже багато — в газеті є чудові статті: Лариси Івшина, Микола Сирук, Надія Тисячна та багато інших дуже цікавих авторів. Творці фото — Руслан Канюка, Костя Гришин, Леонід Бакка. Карикатури Анатолія Казанського, афоризми газети «День», які варто випустити окремою книгою. Усе це в комплексі дає таке непересічне явище як «День». Один із афоризмів декілька років тому, мені запам’ятався особливо, на жаль, не пам’ятаю автора. Звучить так: «Існує достатньо світла для тих, хто хоче бачити, і достатньо темряви для тих, хто не хоче». Так от, я думаю, що газета «День» створена якраз для тих, хто хоче бачити. Історія фотографії «А обіцяв мерседес» проста , весільна. Коли я фотографував одне з весіль, на вулиці стояв звичайний трактор і замість того, щоб фотографуватися на фоні «лінкольнів-мерседесів», я запропонував молодим таку контрастну ідею, яка їм сподобалася, ще й підняла настрій гостям .
Олександр КЛИМЕНКО, м. Київ:
— Історія моєї фотографії. Це Ліберія, країна Західної Африки. Африканське село, основним промислом його жителів є робити каміння. Вони беруть велику брилу і молотками розбивають її на щебінь, який потім продають. Дитина, з найменшого віку, як тільки вчиться тримати у руках молоток, одразу відправляється на каменоломню. І дівчина на фото — з цього села. Я був там у 2007 році і вперше її там побачив, вона також била каміння. В наступному році, коли я знову приїхав, побачив її коли вона брала воду. Мені вона здалася дійсно схожою на Мадонну, завдяки африканській грації цієї юнки, поєднання молодої зовнішності і глибокого внутрішнього світу, мудрості. Взагалі по очах дітей Африки видно, що вони вже дорослі, ніби життя прожили життя. Властивої українським дітям безтурботності та наївності в них не побачиш. А взагалі, я фотографую, те, що люблю, тому можливо і фото виходять такі вдалі. Люблю Африку і Карпати — і знімаю африканців і гуцулів.
Максим НИЧ, пгт Чечельник:
— Фото «Друзі» було зроблено під час святкування Івана Купала у нас у Чечельнику. Батько хлопчика, зображеного на фото був афроамериканцем, але хлопчик народився в Україні і говорить українською. Тато помер від хвороби, хлопчика виховує мама. Він дуже комунікабельний, майже нічим не відрізняється від звичайних дітей, окрім як кольором шкіри. Хоча, як на мене, зараз в нашій країні колір шкіри не може бути перешкодою для будь-чого. Дівчинка в українському костюмі є дуже активною в нашому місті, бере участь в громадському та культурному житті, і от на святі виступала. Діти дружать, саме тому, я вважаю, фото відображає істинну суть речей.
Олександр БУРКОВСЬКИЙ, м. Київ:
— Я беру участь у фотовиставці вже не перший рік, і з кожним роком вона стає все кращою і кращою. Особливо радує, що на цій фотовиставці присутні справжні майстри фотожурналістики, і не лише столичні, а й з інших областей та міст. Переповнює гордість за свою професію та колег. Дуже часто наші видання користуються послугами закордонних фотожурналістів, я вважаю це абсолютно зайвим. Українські фотокореспонденти мають високий рівень професіоналізму, винахідливості й можуть конкурувати на будь-якому рівні. Я часто буваю за кордоном і бачу, як працюють наші фотографи в порівнянні з іноземними, таких відчайдушних людей ще треба пошукати. Звичайно, хочеться подякувати газеті «День» та особисто Ларисі Олексіївні за те, що вона приділяє таку величезну увагу фотографіям, сучасним та оригінальним, не украденим з інтернету, як це часто практикують інші видання. Спасибі за можливість читати якісну європейську пресу, наповнену сенсом від тексту до зображення.
Тетяна САВЧЕНКО, директор художньої галереї «Триптих»:
— Не зайвим буде зауважити, що фотовиставка «Дня» — один із найкращих культурологічних проектів Києва, який, що важливо, вже має свою традицію. Крім того, газета «День» займає істотне місце в політичному, культурному, інтелектуальному житті країни, і це явище важко не помітити. Тому я з усіма компліментами до газети «День» і особисто до Лариси Івшиної, яка відвідує нашу галерею «Триптих», підтримує нас, друкує про нас статті. Галерея нагородила своїми призами багато дуже хороших робіт. Особливо мені запам’яталися дві фотороботи. Одна з них — «Багата натура» Ганни Лаврової. Друга — Кості Гришина, на якій зображена дуже немолода жінка, яка рукою прикриває рот. Портрет досить важкий, але дуже запам’ятовується. Всі дитячі роботи, звичайно, дуже зворушливі як для початківців, аматорів, вони чарівні, й це потрібно заохочувати. Фотографія — досить гарне заняття для дітей, і велике спасибі газеті «День» за те, що вона ці починання підтримує. Тож з усіх сторін ця фотовиставка — мудра культурна подія.
Ольга БЕЛЄЦЬКА, автор роботи «Ефект високого неба», приз від компанії «Адамант»:
— Історія фото дуже проста: я зі своєю подругою поїхали відпочивати у красиве та живописне місце, відоме багатьом киянам — музей під відкритим небом у Пирогові. Там було так гарно, до того ж був хороший настрій, фотоапарат під рукою — і так вийшло фото. На ньому, до речі, моя подруга. Вона дуже задоволена і вдячна, що я її прославила хоч таким чином. Надалі я планую займатися професійно фотографією, поки що основне місце роботи не дозволяє приділяти цьому багато часу, але дуже подобається. Тим паче, тепер є заохочення, бо вперше взяла участь у конкурсі й відразу, як кажуть, в яблучко. Я працюю в біографічному журналі «Особистість», пишемо про відомих людей, які змінили хід історії. Тож у мене творча робота, і фотографія сприяє цьому. Я вже ознайомилася з усією виставкою; як на мене, в кожному знімку має бути якийсь пунктум, щоб він зразу привертав увагу і ніс якийсь зміст, тобто не просто красива дівчина чи дитина, а щоб зняте об’єктивом щось означало і розповідало маленьку історію. Сучасна українська фотографія настільки різноманітна, адже кожен фотограф унікальний, у нього є запас хороших, веселих і смутних кадрів, є з чим брати участь у наступних виставках!
Анатолій СТЕПАНОВ, автор роботи «Сучасне життя пісочника», приз від телеканала СІТІ:
— Моя заслуга тільки в тому, що я побачив, як діти п’ють пиво в пісочниці під час канікул, а з фотографічної точки зору моя робота слабенька, сильна тільки тим, що показує одну з головних проблем сучасного суспільства — діти не мають куди себе подіти: батьки зайняті, а можливо, махнули рукою, а державі теж байдуже. Прикро, що діти грають вже в доросле життя. Якщо говорити за себе, то фотографією я займаюся все життя. Для мене це можливість виразити себе, самореалізуватися. Зараз я рідко ходжу з фотоапаратом, бракує на це часу, але по можливості виділяю для цього окремі дні.
Олександр ПАДАЛКО, автор роботи «Антибарбі», приз від компанії СКМ, та «Леді-гітара», приз від художника-емальєра Юлії Бородай:
— Моє фото я назвав не «Антибарбі», як зараз на виставці, а «Іду на Ви». Воно зняте в Маріїнському парку. Я гуляв тут увечері й побачив, як дві дівчинки грали в шахи. Спочатку непомітно, досить сумно, без жодних емоцій, я біля них походив буквально півгодинки, а потім бачу, що вони ввійшли в азарт, все емоційніше грають. На фото одна дівчинка нібито нападає на іншу, в якої — емоції жаху на обличчі. Ще один знімок — «Леді гітара», де зображено жінку похилого віку з гітарою в руках. Знімок зроблений також випадково, в квартирі, тобто в умовах нестудійних. Я був у друга, а він гітарист і має декілька гітар, я його й фотографував. У цей час прийшла з кухні його бабуся, взяла інструмент, і я зробив кадр. Зараз починаю займатися професійно фотографією, бо це саме те, чим би хотів займатися у житті. А за фахом я педагог, кілька років пропрацював у школі, викладав математику та інформатику. Тепер фотографія — на першому місці.
Олег КАЗИКІН, автор роботи «Джаз-банд із Херсона», приз від телеканалу «1+1»:
— Моя фотографія була зроблена під час джазового фестивалю в «Артеку», який проводився, щоб об’єднати дітей якимись високими цілями. Цього року тут організували Дитячу лігу націй, в цьому контексті й були зібрані найталановитіші колективи дітей з України, яких запросили виступити в «Артеку». Для мене цей колектив з Херсона був чимось незвичайним, ці діти — справжні майстри, наприклад, дівчинка Полінка грає на всіх інструментах — трубі, баяні тощо. Я познайомився з ними за півроку до фестивалю, де мав завдання пофотографувати для каталогу, але цей кадр я зазняв просто для себе, навіть не думав, що він щось завоює. Того року я ще брав участь у дитячій номінації вашої виставки, тепер у ній — мій брат Євген Казикін. Ми вже шість років надсилаємо свої роботи, перші чотири спроби були невдалими, бо то був тільки перший рік заняття фотографією. Зараз я студент Національного університету театру і кіно ім. І. Карпенка-Карого, багато в чому мені допомагає викладач, у плані фото. Наприклад, зараз під його кураторством я знімаю серію «Духовні етюди» — про дітей, священнослужителів, українські церкви, є різні варіанти фотографій, але всі вони пов’язані з духовністю. Вже майже рік ми працюємо над цим проектом і будемо виставляти в Києво-Печерській лаврі, вже знято багато матеріалу. Ця тема для мене дуже цікава, бо зараз в Україні хвиля занепаду духовного, люди мало в що вірять, а духовність повинна бути в нас у будь-якому випадку. Якщо ця виставка допоможе вирішити проблеми, я буду радий.
Олексій ФУРМАН, автор роботи «У маршрутці», приз від арт-галереї «Триптих»:
— Я дуже часто подорожую у маршрутках, коли їду в університет (зараз учуся в Інституті журналістики при Національному університеті ім. Т. Шевченка) і звідти додому, і взагалі по місту багато їжджу. Одного разу, коли їхав у маршрутці, замість людини на сидінні сиділа собака. Чесно кажучи, коли все довкола таке сіре-сіре-сіре, а тут — бац — така яскрава пляма, якийсь блим, як спалах — просто вражаюча картина, яку хочеться запам’ятати. Я сидів на задньому сидінні, швиденько витягнув фотоапарат, бо з ним я завжди ходжу, куди б не їхав, і став знімати, зробив кадрів із двадцять, і на виставці — один із них. Навіть не очікував, що він виграє, але приємно. Крім цієї виграла ще одна моя фотографія, де фотокореспондент знімає собачку. Я позаштатний фотокор УНІАН, і то я зняв свого колегу за роботою, теж вийшло цікаво. Ще важко сказати, чи буду займатися фотографією професійно, наразі це хобі. А там побачимо.
Валерій ШАРГОРОДСЬКИЙ, автор роботи «Багатообіцяючий початок», приз від Світового банку та готельного комплексу «Залєскі», «Колись були піонерами» — приз від «Я Галереї», «Гудімов арт проект» та від Українського дому фотографії:
— На виставку відібрали чотири мої фотографії, три з них отримали нагороди. Торік у нашому місті проходило свято «Сидневська осінь», а я люблю такі народні гуляння, бо там завжди можна знайти щось цікаве. Коли свято скінчилося, ми вже збиралися від’їжджати, аж тут я побачив поруч старий піонерський табір. Думаю, дай зазирну, і бачу: в дворику стоять статуї, які вже пережили себе, аж ностальгію відчув, бо як-не-як це символізує радянські часи, в які я жив. Другий знімок: молодята сидять на асфальті, а наречений тримає кермо в руках, вони нібито їдуть у світле майбутнє. Цей кадр був знятий цього літа, я наперед знав, що буду на цьому весіллі й попросив наречених приготувати на всяк випадок кермо. І коли прийшла черга фотосесії, ми навигадували всякого з цим кермом, наімпровізували, і в результаті вийшов цікавий кадр. Ще одна фотографія «Забуті рецепти», яка не взяла ніякої нагороди, але якось по-особливому мені дорога. То було теж народне гуляння, після виступу молодих хорових колективів на сцену вийшли бабусі й почали показувати, як це робилося в їхні часи. На мій погляд, вийшла душевна фотографія.
Олександра ПІНЄГІНА, автор робіт «Сама ніжність», «Тихе щастя» — приз від Міжнародного благодійного фонду Олександра Фельдмана:
— Якось ми з друзями поїхали на озеро, де гралося п’ятеро маленьких цуценят. Як тільки ми вийшли з води, а було спекотно надворі, вони підійшли і почали облизувати нам ноги. Я не могла втриматися і зробила фотокадр. Про сам конкурс я дізналася з газети, оскільки люблю займатися фотографією, вирішила, чом би не спробувати. Надіслала близько дев’яти фотографій, але вибрали тільки чотири. Далі я планую зробити це професією, бо це настільки захоплююче та цікаво! Адже ти можеш бачити світ у деталях, якщо навіть подивитися на стіл, хтось побачить просто стіл, а фотограф — маленьку свічечку та серветку на ньому. Я обожнюю знімати такі дедалі, так само, як і певні емоції людей, природу, пейзажі.
Роман ХІМЕЙ, автор роботи «Всіх переклацаємо», приз від Волинського національного університету:
— Я отримав приз за роботу « Всіх переклацаємо». Навіть не сподівався на це, бо фотографією займаюся не так давно — всього два роки. Дуже хочу подякувати своєму наставнику та вчителю, який допомагав мені, — пану Яремі Проціву, він член Спілки фотохудожників України, а газеті «День» окрема подяка за можливість показати свою творчість. Зараз я навчаюся в Національному університеті театру і кіно ім. І. Карпенка-Карого на кінооператора; готуючись до іспитів, багато фотографував. Якось зайшов на Андріївський узвіз, побачив такий момент: із натовпу туристів виділилися двоє дівчат, які фотографувалися, чомусь сподобався цей епізод і вирішив його зняти. А в цілому люблю знімати репортажі. Є ще одна робота, яку відібрали для виставки, — «Кинь сигарету», де зображений хлопчик, який курить сигарету. Це було сфотографовано у моєму місті Коломия. Я хотів показати проблему, яка особливо стосується молоді, не міг пройти мимо, бо бачив, що старші люди, які йшли біля нього, нічого не говорили. А хлопець малий — років десять. Спочатку він не зрозумів, що я його знімаю, а потім запитав, для чого я це роблю? Якби я йому сказав наперед, то не вийшло б такого репортажного фото.
Юрій ПАВЛЕНКО, міністр у справах сім’ї, молоді та спорту:
— Враження дуже приємні, багато моментів, які тут зафіксовані, це ті, у яких я брав безпосередню участь, міг бачити та переживати, наприклад: різні політичні моменти у Верховній Раді, мітинги, зустрічі. Звісно, цікаво це згадати сьогодні, ті емоції та враження, які були на той момент. Зараз ми стоїмо біля фото, коли депутати вітали президента футбольного клубу «Шахтар» за виграш кубку УЄФА. Цього року міністерство підтримало конкурс у частині дитячих робіт. Я теж особисто брав участь у відборі переможця, і хочу відзначити, що було дуже багато цікавих фотографій. Особливість дитячої фотографії у тому, що вона наївніша, можливо менш професійна, але більш щира, ніж доросла. Бо дорослі шукають якоїсь досконалості, а діти зовсім по-іншому сприймають світ. Ми достатньо довго переглядали фото, здавалося, що визначити переможця — просто неможливо. У дискусії зійшлися на двох учасниках конкурсу — Марія Штанько і Максим Нич, які не просто самою роботою вразили, а тематикою, підходом, і показали, що можуть стати дуже гарними професіоналами. Сказати, що вони найкращі не можна, вони кращі з кращих, просто хтось один завжди перемагає, а вони виявилися цього року найсильнішими. Міністерство нагородило їх путівками до дитячих таборів «Молода гвардія» та «Артек». Гадаю, що звідти вони привезуть нові колекції фото, нові враження і створять новий етап в історії дитячих таборів. У цілому на виставці побачив більше позитиву, не відчувається в її атмосфері песимізму. Так, Україна різна, багатогранна, вона має як успіхи, так і певні невдачі, перемоги і поразки, але при цьому Україна рухається, розвивається, стає сильнішою, її громадяни стають заможнішими і впевненішими у своїй державі. Цим і насичена виставка, кожна людина, яка тут зафіксована, тією чи іншою мірою вплинула на історичний хід нашої країни. Підтримує чи ні вона якісь дії, — це українська людина, яка має свою цінність і її слід поважати за цю позицію.
Наталія ЗАБОЛОТНА, директор Центру ділового та культурного співробітництва «Український дім»:
— Для мене Україна постає тут у найяскравіших кольорах, у всіх відтінках, запахах, емоціях — усе є у світлинах, представлених в Українському домі на виставці газети «День». Найголовніше — ці роботи високопрофесійні, незважаючи на те, що брали участь тут і професіонали, й аматори. Ми теж відібрали фотографії-переможиці, одна з них називається «Хоробрий хлопчик», де хлопчик іде на фоні картини Василя Цаголова, відомого українського художника. Це високопрофесійна робота людини, яка не позбавлена почуття гумору. Взагалі діти нового покоління — зовсім інші, вони випереджають нас, ідуть на декілька кроків уперед. Дітей потрібно завжди помічати, заохочувати, можливо, «День» , не ставлячи це за мету, вирощує хороше покоління майбутніх фотожурналістів та фотографів. Зараз фотографія світу стрімко розвивається, як мистецтво вона стоїть на рівні з живописом, на багатьох бієнале, світових арт-ярмарках художники досить котуються. Не кожен ще розуміє фотографію як мистецтво, що вже визнано світовими критиками та арткураторами, але це потрібно відчувати. Звісно, живопис, графіка та все, що робиться руками, ніколи не зникне з землі, але фотографія буде все далі наступати цьому на п’яти, тому ви на вірному шляху, коли шукаєте нові зірки фотомистецтва.
Максим СТРІХА, заступник міністра освіти та науки України:
— Ця виставка добра тим, що Україна постає тут радісною та трагічною, тобто є адекватним відображенням сьогоднішнього суспільства. Тут намішано, як і в нашому житті, позитиву та негативу, виразити це числовими показниками неможливо, краще сприймати так, як воно є. Багато хороших фото є навіть не в категорії «Гран-прі», наприклад, фото, де люди танцюють у такому пориві, з пристрастю в інвалідних візочках, поруч із нею фото із Леонідом Даниловичем «Йо-ма-йо», що показує, яка буває наша еліта. Цікавий сюжет із виборами, де бабуся з онуком чи правнуком кидає бюлетені. Тут немає слабких кадрів, кожен з них по-своєму сильний. Вибираючи переможців, слід враховувати момент відповідності життю та естетичний фактор, бо фотографія є твором мистецтва, це не просто репортажний знімок, приємно, що майже всі світлини відповідають цим критеріям.
Людмила ГАРАРУК, директор із розвитку студії ювелірного дизайну «Гарарук», що вдруге виготовляє для конкурсу «Дня» Приз Призів «Золотий День»:
— Оскільки ми займаємося предметами розкоші, а розкіш не може бути осторонь суспільного життя, бо це наша країна, а ми — українські виробники, українська ювелірна студія, вирішили, що маємо приєднатися до такого проекту, який проводить газета «День». Коли Лариса Івшина прийшла до нас, ми стали симпатичні одне одному і почали співробітничати. Робота-переможець мені подобається, бо це грандіозна, радісна фотографія, яка символізує народну радість, тобто вона оптимістична і весела. А щоб отримати таку нагороду, як «Золотий день», фотографія має бути саме оптимістичною, вселяти надію на краще майбутнє, віру в майбутнє та бути автентичною.
Микола ІВЧЕНКО, керівник інформаційно-аналітичного центру «Forex Club»:
— На фотографіях зображені різні почуття: людське щастя, горе, краса. Але всіх їх об’єднує те, що це наша країна. Наше головне багатство — люди. Якщо подивитися на цих молодих людей (авторів фотографій. — Ред.), видно, що вони працелюбні й талановиті. І я вважаю, що вони достойні жити добре. І хоча на даній фотовиставці й чимало сумних робіт, проте очі українців «світяться». Вони випромінюють надію в майбутнє.
Яна БОЙКО, компанія супутникового телебачення «Ego-TV» (приз за роботу «Майже золота рибка»):
— Ми обрали роботу під назвою «Майже золота рибка», де бабця ловить рибку, майже ворожачи над нею... Сьогодні таких краплин оптимізму нам часто не вистачає. Тож я бажаю оптимізму не лише цій бабці, а й усім нам, нашій країні. Адже попереду в усіх нас важливі завдання, обов’язки, котрі ми повинні виконати з оптимізмом. На виставці чимало сумних робіт. Але нам хотілося сконцентруватися саме на позитивному: оптимізм, хороший настрій — ось наш вибір.
Данило КЛЮЧНІКОВ, голова Представництва Adobe Systems в Україні (призи за роботи «Тихе щастя», «Знову канікули», «Весна і осінь»):
— Враження від виставки дуже позитивне! Стосовно нашого фаворита дуже довго думав. Адже це було непросте завдання: з одного боку, обрати професійне фото, з другого — образ, і з третього — цінність. Як цінність я обрав родину. Це фото, де родина сидить на березі моря. Дуже приємно дивитися на такі фотографії. Така сама цінність — діти. Тут є діти, які радіють, і які сумують, бо одинокі. І ці емоції — саме те, що привертає увагу в рамках цієї фотовиставки. Незважаючи на світову кризу, такі речі, як Фотовиставка «Дня», несуть позитив. Тут треба відмітити організаторський талант вашої газети. Адже «День» зумів залучити до участі провідні компанії, щоб звернути увагу, з одного боку, на фотографії, а з другого — на людей, які їх зробили, на творчих професіоналів.
Владислав КРАВЕЦЬ, член правління «Промінвестбанку» (гран-прі за роботу «В притулку. Пирятин»):
— Ми вже традиційно беремо участь у цьому конкурсі. Плануємо продовжити й надалі цю добру традицію. Зробимо все, щоб «Промінвестбанк» був завжди на фотоконкурсі «Дня». Адже кожен рік тут атмосфера свята... Щодо фотографій, хочу відмітити їх жанрову різноманітність. Близько двох третіх робіт, які ми бачили, — це цікаві життєві моменти, смішні випадки тощо. Вони вселяють оптимізм. А одна третя — це нелегкі реалії нашого життя, які пробирають до глибини душі.
Сергій ЄРМІЛОВ, голова Національного агентства України з питань ефективного використання енергетичних ресурсів:
— Переглядаючи цьогорічну виставку, переживаєш справжню бурю емоцій: радість, горе і, навіть, безсилля. Дуже вражають обличчя старих людей. Ти бачиш перед собою не одне, а декілька життів. І кожна фотографія — це окреме життя. Моя порада читачам: якщо ви хочете справжніх життєвих емоцій, то відвідайте Фотовиставку «Дня». У театрі ви цього не відчуєте. Мені здається, що цього року виставка більш різнопланова: менше політики, суму, більше лірики. Фото, які отримали гран-прі в попередні роки, нагадують про минуле й дають змогу порівнювати з сучасним. Вражають роботи дітей і про дітей.
Сергій ТУЛУБ, народний депутат України:
— Виставка яскраво відображає сьогодення України: і політичне, і соціальне. Особисто мене дуже вразили дві фотографії: «Шлях у бізнес» (на ньому дитина радісна) і одразу ж через кілька фотографій дитина плаче. Ось цих дітей поманили, дали привід для радості, а на наступному фото вони вже плачуть. Дуже сподобались роботи, які тонко відображають всі особливості наших політиків і нашого політичного життя (цього не побачиш по телебаченню). Коли дивишся на фото «Стовп парламентаризму», «Свій до своїх», то одразу відчуваєш, що фотограф не просто фіксує якісь сцени. Він працює як і сатирик. А ця ворона на світлофорі з червоним світлом, яка «теж знає і поважає правила». Розумієте, ці фотографії — справжнє життя, яке оточує нас кожного дня, але ми його не встигаємо побачити за буденними проблемами. На фото водночас щастя, біль, тонкий гумор. Їх можна знайти в кожній деталі, але потрібно бути майстром, щоб показати їх у одній фотографії. Загалом же мені подобаються не тільки фото, а й видання, його колектив. Кожного дня з цікавістю читаю вашу газету. «День» — наче дзеркало, яке відображає кожну деталь нашого життя. На його сторінках ти бачиш кожен день, але з роз’ясненнями, з душею і з оптимістичною вірою у майбутнє.
Ярина КЛЮЧКОВСЬКА, директор з корпоративних комунікацій компанії «Майкрософт Україна» (призи за роботи «Повернення», «Кутузов» і «Плід пізнання»):
— Виставка показує, що Україна дуже прекрасна й дуже різноманітна. З телебачення це видно не завжди, адже акценти можуть розставлятися не на приємних моментах. Було цікаво побачити поруч роботи зрілих і молодих авторів, які інколи навіть не поступалися в майстерності один одному. Крім того, сподобалося, що на виставці представлене різнобарвне життя з різних куточків країни. Часом це був гумор, часом — біль. Але особисто в мене кожна фотографія викликала відчуття зачарування тією країною, в якій ми живемо. Надзвичайно вдячна газеті й конкурсу, адже вони нагадують, що ми все-таки живемо в чудовій державі.
Павло КАЧУР, виконавчий директор Альянсу «Нова енергія України»:
— Фотовиставка дає згустки позитивних емоцій, які від телебачення можна чекати й не дочекатися. Ти поринаєш у світ, який не подібний до реального. В цьому світі загострюються всі відчуття. Через фото відкривається багатогранніший світ, ніж він нам видається в буденному житті. Зазвичай на українських екранах домінує політика. На цій же виставці головні герої не політики, а звичайні люди, які кожного дня виводять Україну з різних криз та негараздів. На фото спіймані найкращі моменти (можливо, не завжди веселі), які показують багатогранність життя. Фотографії-парадокси змушують бачити життєвий трагізм і водночас красу. Якби давали гран-прі за найкращу назву, то я б присудив її роботі «Свій до свого», де порося біжить до Верховної Ради. Загалом, виставка залишає неперевершене враження. Після її відвідування ти отримуєш море задоволення.
Володимир РЯБЧЕНКО, економіст:
— Чудова виставка — так тримати й далі. Кожен відвідувач бачить не просто життя України. В роботах він бачить себе, свої будні. Він дивиться і думає: «Це дійсно мій день. День чудовий. Можливо, інколи він сумний, але це те, чим насправді живе країна». І побачити українцям справжній український день допомагає головний редактор видання — пані Лариса Івшина, яка розуміє, що країна повинна знати своє вчора, бачити сьогодні й відчувати завтра. Серед всіх робіт дуже вражають фото з людьми похилого віку. Ти отримуєш від них просто якийсь шалений рівень суперечливих відчуттів. Вражає і поєднання на виставці суму та гумору.
Андрій ГУЛАЙ, представник Світового банку в Україні (призи за роботи «Багатообіцяючий початок», «Пам’ять про язичників» і «Тупикова гілка»):
— Виставка дуже різнобарвна й загалом створює позитивний настрій. Вона правдиво відображає найцікавіші моменти реального життя українців. І коли ми визначали переможців, то спочатку обрали 25 робіт, які були потенційними претендентами. Це свідчить про дуже високий рівень майстерності конкурсантів. Сподіваємося, що й наступного року фотографи вразять всіх цікавими, неперевершеними та реальними роботами. Ми з нетерпінням очікуємо появи нових робіт, на яких буде відтворено реальне життя.
Андрій ГАЙДУЦЬКИЙ, помічник заступника голови Національного банку України:
— Фотографії, зроблені українськими фотографами, вражають рівнем майстерності. Більшість робіт може брати участь і в міжнародних фотоконкурсах і брати гран-прі. Чому? Бо вони відображають моменти з реального життя, які просто беруть за душу навіть без слів. Ця виставка ще раз підтвердила істину, що фотографи — великі майстри. Адже в одному знімку вони фіксують все те, що телеоператор вміщує в одному відеоролику. Бажаю вашому виданню й надалі підтримувати цю традицію, а фотографам бути напоготові, адже не за горами дуже яскрава й колоритна пора для збирання фотогалереї людських емоцій та доль.
Борис КУШНІРУК, економіст:
— Я помітив таку особливість: на виставці присутні не тільки українські міста. І це чудово, що виставка набуває інтернаціональний характер. Другий момент — в кадр потрапляють звичайні речі, події, люди. Але манера їх подачі та особливі заголовки створюють відчуття чогось особливого і довершеного. На цих фото знаходиться життя без фальші: поруч ідуть роздуми, страждання, радість, горе, сльози.
Олег ЛЯШКО, народний депутат України:
— Користь від вашої виставки не тільки в тому, що вона дає сильні емоції та враження. Вона має і практичне значення. Наприклад, я побачив фото дівчини з дитиною у напівзруйнованій хаті. Я попросив організаторів дізнатися, де вона проживає, і ми обов’язково допоможемо вирішити її квартирне питання. Бажаю, щоб газета «День» відзначила ще й 130 день народження.
Валентина ЗАБОЛОТНА, театрознавець:
— Я дуже люблю виставки фотографій, які організовує газета «День», і спостерігаю їх протягом кількох років. Те, що впадає в око цього разу — стало менше політики, а більше добрих і світлих робіт. Практичні всі роботи осяяні любов’ю до людей, природи, тварин, до свого краю — до життя, але не просто до життя, а до позитиву, який є у нашому українському характері. Ми ж, українці, — позитивісти! Наш народ витерпить усе! Українці сміються навіть крізь сльози, бо все одно колись буде по-нашому! І цьогорічна виставка це стверджує. На ній можна побачити чимало робіт із теплим гумором, а також висвітлюється життя в усіх його формах: політичній, соціальній, культурній, спортивній. Дивує, як фотохудожники і фоторепортери вміють «схопити» миті радості й смутку, катастрофи і баталії, але всі ці роботи все одно дають надію, що все у нас буде добре. А гумор, то це ж теж наша українська ментальність! Мені сподобалась робота, яка називається «Стовп парламентаризму», — коли за колоною тільки руки і ноги якогось депутата видно, а ще коли свиня лізе крізь паркан до будинку Верховної Ради, а підпис до фотографії — «Свій до свого» — воно так і є... Мені подобається, що газета (не лише на виставці, а в кожному номері) дуже прискіпливо ставиться до ілюстративного матеріалу і дуже добірно вибирає фотографії, а багато з них є високохудожні твори. Фотографії — особливий вид мистецтва, а фотокореспонденти «Дня» великі майстри! Так тримати!
Коррадо КАЛАБРО, юрист і поет (Італія):
— Коли уважно розглядаєш роботи, то краще розумієш, наскільки високопрофесійні твори представлені на цій виставці, та які талановиті люди їх зробили. Бо вхопити і затримати мить життя на світлині — неабияке мистецтво. Тут немає фотографій, де герої позують, або зроблені у студії, а всі роботи — репортерська зйомка, і у кожній є цікавий ракурс, або несподіванка, яку фотограф зумів вловити. Ці миттєвості реального, а не показово-гламурного життя — найцінніше, і саме ця правда без прикрас змушує уважно придивлятися до фоторобіт. Мені дуже сподобались фотографії молоді, які представлені на виставці. Дуже цікаво побачити, як діти і молодь бачать сьогодення: природу і життя.
Нікола Франко БАЛЛОНІ, директор Італійського інституту культури в Україні:
— Я вже кілька років обов’язково прихожу на фотовиставку «Дня», бо тут можна побачити як поступово змінюється Україна. Це не просто свято фотографії і знайомство з найкращими професіоналами цього жанру мистецтва, а і яскрава подія. Найбільше мені сподобалося фото, де стоїть жінка — ветеран війни, яка вже сива, має багато нагород, але в неї яскравий манікюр, і навіть у літньому віці вона все одно лишається привабливою. Видно, що вона багато пережила, але сповнена енергії і є справжньою жінкою, незважаючи на роки. Коли дивишся цю виставку, то більше узнаєш про вашу країну у різних шаблях її життя. З гумором передано на кількох фотографіях політичне життя країни, а ,як кажуть, — «хто вміє посміятися, то зуміє подолати перешкоди».
Євгенія СОХАЦЬКА, професор Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка:
— Фотовиставка газети «День» «грає» в унісон із твердо визначеною програмою видання: бути в гущі подій, тримати, як кажуть, руку на пульсі доби, ловити миті життя сучасності України. І справді, усі фото — це вихоплені моменти з життя такої різної України. Як сказала на відкритті фотовиставки головний редактор «Дня» п. Лариса Івшина: «Україна постає на роботах справжньою і мудрою, і печальною, й іронічною, і піднесеною...» Мій погляд вихоплював передусім ті фотокартини, які позначені печаттю національного колориту, українського духу («Весілля на все село», «Висока кухня», «Забуті рецепти», «Щаслива пара», «Українська застільна», «Козацькому роду нема переводу», «Світ душі», «Скороходи», «Другий день на весіллі» та ін.). Органічними з огляду на позицію газети є фото, так би сказати, державницького плану — «Вперед, Україно», «Біля пам’ятника жертв Голодомору», «Як до святого. Пам’яті Джеймса Мейса», «Пам’ятайте», «Не обманіть», «Биківня». Вражаючими є фото про обездолених людей («Обід аристократа», «Думи мої, думи») та дітей («Живу один»). Особисто я би вибрала дві фотокартки — «Нова сила» і «Бабусині квіти». Порив і сентиментальність, молодість і вічні цінності виражають вони. Відрадно, що на фото превалює молодіжний аспект: багато молодих облич, натхненних, одержимих поривом у високості буття («З мрією про небо», «Ефект високого неба», «Умка», «Нова сила», «Чи ми дійдемо?», «Джаз-бенд із Херсона»). Високий регістр серйозних по суті фото «розбавляється» картинами філософсько-іронічними, як-от: про закулісні ігри наших політиків («Підпільне рукостискання», «Гра кольору»), про несподіваний ракурс бачення відомої особистості («Київський мер на відкритті іподрому»). Не можуть не викликати посмішки фото, які вихоплюють із життя звичайних людей з їх вадами та пристрастями («Антибарбі», «Кутузов», «Багата натура», «Рядові електоральних фронтів», «Розумні герої завжди ідуть в обхід», «Всіх переклацаю» та ін.). Їхні обличчя радісні, живі, вони переконують — життя є, воно триває, розвивається. Хочеться сказати кілька слів про момент нагородження призерів конкурсу. Призи вручали відомі фірми та державні організації, були й нагороди від Секретаріату Президента. Усі їхні представники сходилися на одному: газета «День» успішно будує дім, громадяни якої мають Україну в серці. Українську атмосферу свята підсилювали деякі подарунки, квіти і книги для Лариси Олексіївни, Музи і натхненниці свята, вона ж почувалася справжньою іменинницею. Це банка меду від п. Кралюка (Острозька академія) — «щоб п. Ларисі підсолодити життя, яка часто віддає гіркотою буднів», чи подарований редакції «Дня» український вишиваний рушник від Центру вишивання. Оптимістичну налаштованість свята створював той факт, що власниками щойно одержаних нагород були не сивочолі фотокореспонденти, а молоді, деколи зовсім юні люди. Саме вони хочуть бачити Україну українською і водночас модерною та відкритою для світу. Vivat, «День»! Вітаю з творчим успіхом! Будьте завжди з людьми і творіть для людей!
Юрій ГОНЧАРУК, торгівельний менеджер:
— Гарна виставка, надихає на щось творче. Відразу хочеться й самому фотографувати, фіксувати якісь цікавинки. Ми живемо в такому швидкому темпі, що самого життя часом і не помічаємо. А на фото ми бачимо ці моменти зафіксованими, це наша пам’ять. Найбільше сподобалося фото бабці, яка рибалить. Супер.
Світлана АНДРІЙЧУК, менеджер із продажів:
— Ми приходимо сюди вже третій рік. Розмаїття та глибина світлин щоразу вражає. Те, що завжди зачіпає, — це війна, лікарня, притулок. Мабуть, тому що краще запам’ятовується погане, ніж хороше. Мені здається, ця виставка може допомогти зробити світ краще, якщо і далі будуть такі талановиті автори. А глядачі розумітимуть, що до них хочуть донести.
Богдан, школяр:
— Мені запам’яталися роботи, зроблені дітьми. Хоча, всі вони старші, мені десять років. Але всі вони дуже талановиті. Найбільше сподобалося фото зайчика, який злякався, кумедний такий. Мені подобається природа, і люди також. А от політика не дуже.
