Діалог організаторів і запрошених почався, як кажуть, з порога виставкової зали Iсторичного музею, де серед інших — відзначена спеціальним призом головного редактора «Дня» робота Миколи Лазаренка «Приватна територія».
— Чому саме «Приватна територія»? Так, цей вибір суб’єктивний, — погодилася Лариса Івшина. — Наші попередні виставки були заполітизовані, були й гострі, драматичні моменти — згадаймо трагедію у Скнилові. Та більшає українців, які вірять у свої сили, все менше сподіваються на те, що хтось для них зробить щось зверху. Тут, на велелюдному березі, де двоє під парасолями не зважають ні на що, навколо особлива тональність — приватна територія сім’ї, любові, злагоди, оптимізму. Фотовиставка не залишила відвідувачів байдужими.
Валентина ВОЛОШИНА, голова товариства Червоного Хреста, депутат міської ради:
— Он та фотографія, де безлюдною дорогою жінка несе на своїх плечах довжелезну колоду. Символічно... Мабуть, її погнала о цій сльотливій порі до лісу одна турбота — зігріти своє житло. Я згадала свою маму, яка наробилася на колгоспних буряках, що рядочками, нажила болячок. Виставка звертає увагу на просту людину, яка була змушена весь час наближати «світле майбутнє». Життя постає таким, яким воно є насправді, та додає віри, надії, оптимізму, спонукає до думки, аналізу, висновків.
— Як відбувався відбір кращих робіт?
— Відправлених на цьогорічний конкурс робіт — понад 800. Журналісти «Дня» добровільно все розібрали, щоб сформувати експозицію, оформити, привезти, показати, розказати, чому ми це робимо на гуманітарній основі. У цих експонатах можна знайти скільки завгодно нових поворотів і смислів. У нас, українців, занижена самооцінка. Ми звикли вважати, що скрізь все добре, а у нас погано. І це вкоренилося, хоча насправді ми багаті, красиві й сильні. Робота, вдостоєна першої премії, — «Скромне українське весілля». Бачимо зажуреного чоловіка, який сидить за столом, що просто ломиться, згинається... Ми живемо з ефектом перевернутої піраміди. Вгорі не все, що найкраще. І в цьому — великі проблеми. Потрібні перемоги очевидних речей. І в політиці, і в бізнесі, і в науці, і в мистецтві... Нам ніхто не нав’язував цю справу — возити фотовиставку від міста до міста. Я просто переконана, що це потрібно. А якщо ти переконаний, що реально можеш зробити, то зробиш. Дуже поважні компанії надали нам підтримку — призи для переможців фотоконкурсу від них. Вже протягом багатьох років вони вірять у високу марку нашого конкурсу і надають високого класу призи, — зазначила головний редактор «Дня».
Борис НЕГОДА, заслужений художник України:
— Наше стародавнє місто бачило багато справжніх мистецьких витворів, але таку виставку, як оця, у Кам’янці-Подільському розгорнуто вперше. Бачу тут ренесанс, що виявляється у пильній увазі газети «День» до простої людини. В інших виданнях переважають фотографії офіційних осіб. Той, хто прийде на цю виставку, задумається над тим, чому в нас отака живуча звичка до чиношанування, чому схиляємося не перед особистостями, а перед високопосадовцями... Це — спроба допомогти людині витиснути із себе раба.
Лариса IВШИНА підтримала представника творчої еліти Кам’янця-Подільського:
— Суспільство росте. От я говорила про директора заповідника «Карадаг», про професора Валерія Степановича Степанкова. Таких людей в Україні є немало. Це та еліта, яка попри всі політичні шторми і негаразди тримає в тонусі суспільство. Я бажаю, щоб від вас ішов зворотний імпульс. Суспільство має бути реалістичним, вимогливим. І до політиків зокрема. Ваші аплодисменти політики ще повинні заслужити, а перед тим — зобов’язані багато попрацювати, щоб ви їм аплодували. Такий стан суспільства буде їх, політиків, заохочувати до якісного росту. Ми ж їх розбещуємо своїм схилянням, своїми авансами, оплесками...
Співбесідники погодилися, що поняття «провінція», «периферія» географії та історії аж нiяк не стосується. Ішлося про стан душі, настроєної тут, біля експонатів виставки, на високе.
Валерій КЛИМЕНКО, завідувач організаційно-контрольного відділу Кам’янець-Подільського міськвиконкому:
— На сюжетах, техніці виконання представлених у галереї творів зупинятися не буду. Та незаперечний факт, що з цим на виставці все гаразд. Жодна робота не залишає байдужим. Я багато про що думав біля тієї фотографії, де робітники сидять на трубі — «Чому ми не в Євросоюзі». На цьому тлі інша фотографія, де Євген Кирилович рішуче голосує в парламенті. Треба вирішувати!..
Автор фотографії «Чому ми не в Євросоюзі» Михайло Марків — серед нас. Його робота одержала Гран-прі, оголосила головний редактор «Дня» під оплески, з якими публіка зустріла пана Михайла.
Ігор ЯВОРСЬКИЙ, художник-архітектор:
— Мене хвилює проблема забудови Києва. Столиця належить не тільки громаді Києва, а всій Україні. Наш стародавній Кам’янець-Подільський дає уроки щодо турботи про пам’ятки архітектури, поваги до своєї історії, «написаної» у камені. Тому, гадаю, не випадково саме у Кам’янці-Подільському презентовано двотомник («Україна Incognita» та «Дві Русі») та фотовиставку «Дня».
Михайло КУБЛИК, художник (Дніпропетровськ):
— Я працюю в цьому чудовому місті два тижні. Як тільки почув, що тут розгортають фотовиставку «Дня», прибув сюди серед перших. Реалії перевершили всі мої найкращі сподівання. Тут немає жодної випадкової роботи! Мені дуже важко віддати перевагу одній чи двом із них. Вважаю, що правильно зробили організатори фотоконкурсу, відзначивши найкращі роботи призами. Люди, які спонсорували конкурс, — справжні українці, еліта нації.
Ігор ЛИСИЙ, перший заступник міського голови Кам’янця-Подільського:
— Фотовиставка «Дня» — подія у громадському житті нашого міста. А те, що з нагоди відкриття фотовиставки, презентації двотомника з «Бібліотеки «Дня» до Кам’янця-Подільського прибула головний редактор впливової всеукраїнської газети пані Лариса Олексіївна Івшина, переконує нас, що це — значна подія. За два дні відбулося багато зустрічей Лариси Олексіївни з громадянами нашого міста. Залишилися найчудовіші враження від почутого, побаченого в цій залі. Таке відчуття, наче свіжий вітер повіяв на Кам’янець- Подільський. Ми сповнилися надією: держава й наше місто живуть очікуванням поступу. Таких зустрічей і таких фотовиставок нам дуже бракує. Якби всі наміри реалізувалися, то, певен, ми зробили б відчутні кроки до поліпшення соціально- економічної ситуації. Як представник органу місцевого самоврядування я за ці два дні взяв багато уроків для себе...
