«Сучасні медіа, хоч які передові, поки що неспроможні пробити броню, із якою свого часу вдавалося впоратися Липинському, Маланюкові, Григоренку чи Стусові». Читачі та автори «Бронебійної публіцистики» діляться своїми першими враженнями про нову книжкову серію «Дня».
Збираючи в своїй уяві докупи всі ті відгуки про «Бронебійну публіцистику», які нам доводилося чути, читати та аналізувати з моменту презентації серії на Форумі видавців тиждень тому, виразними стають кілька моментів.
Перше. Майже всі, хто говорив про актуальність цієї серії, звернули увагу: те, що публіцистичні праці ХІХ—ХХ століть досі не втратили своєї гостроти — ознака не лише генія їх авторів (а до жанру публіцистики зверталися кращі з кращих — починаючи від Шевченка завершуючи поколінням шістдесятників), а й того, що ключові українські проблеми так і не були вирішені, а двох десятиліть існування незалежної Української держави не вистачило навіть для того, аби їх бодай осмислити, не кажучи вже про все інше. Отже, «Бронебійна публіцистика» — це своєрідне зведення українських помилок, а значить, і «антивірус» проти них.
— Поява цих п’ятнадцяти маленьких за формою, однак глибинних за змістом книжок свідчить, по-перше, про тяглість української публіцистичної традиції. По-друге, на жаль, про тяглість наших величезних проблем з минулого. Ті, хто читатиме праці, що увійшли до серії «Бронебійна публіцистика», це збагнуть, — зауважила директор МІОК НУ «Львівська політехніка» Ірина КЛЮЧКОВСЬКА, вперше представляючи «Бронебійну публіцистику» Львову.
Другий важливий момент полягає в тому, що у фокусі — саме жанр публіцистики. На жаль, далеко не на всіх журналістських факультетах навіть провідних українських вузів якісна публіцистика — і світова, й українська — викладається й, так би мовити, промотується. Так — наче за відоме (а переважно — маловідоме) есе «Чому я не хочу вертатись до СРСР» Івана Багряного досі, як і в колишні часи, можна потрапити за грати... Хоча публіцистика — жанр дуже важливий для України і відомий тут ще із часів Середньовіччя, про що в своєму коментарі говорив зокрема Євген Сверстюк (див. «День» №159-160 від 7 вересня 2012 року).
До речі, про Багряного. У його праці «Молодь Великої України і наші завдання» є дуже важливі думки: «Одні розуміють її, як невиразний якийсь апофеоз вишиваних сорочок, соловейків, романтичної тирси, широких шароварів, сатани в бочці і т.д. — словом, зворушливу «малорасєйську» Україну, отой хуторянський примітив з усіма кащенківськими та грінченківськими сентиментальними аксесуарами — України сонмиргорода та Квітки-Основ’яненка, що її не вдається та ніколи і не вдасться зреалізувати наново, хіба в опереті. До речі — цікава річ! Ворог так само йде по цій лінії воскрешаючи ту «малорасєйську» Україну з усієї сили в театрі, мистецтві, щоб затьмарити справжній образ тої справжньої пробоєвої України, що, незважаючи ні на що, крокує на історичну арену, виповівши Москві війну. Образ модерної України. Той образ для Москви є страшний, і вона хоче його підмінити примітивом. Для цього, загальмувавши терором лет тої справжньої України вперед, ворог взявся культивувати в українській психіці... всі наші милі примітиви. Та й для того, щоб перед... цілим світом показати тую Україну, як на століття відсталий, безнадійно тупий, нездібний до прогресу народ, що обома ногами залишився в в сивій примітивній давнині. Як народ, що крім вишиваної сорочки та гопака нічого не створив і не здатен, мовляв, створити.»
І хто скаже, що це не актуально? Хто скаже, що ці думки не мають бути доступними всім тією ж мірою, що й таблоїди? Більше того, дістатися до розуміння цього в Україні пощастило одиницям. А головне, що саме в публіцистиці ХІХ—ХХ століть — цього вкрай важливого часу для формування української нації — великою мірою й закладений образ згаданої Багряним модерної України. З цим образом також знайомі одиниці наших співвітчизників, а, відповідно, й одиниці можуть докладати осмислених зусиль до «розростання» модерної України та поширення її на географічні межі нашої держави. Саме тому — «Бронебійна публіцистика» видається нам такою важливою. Не менш важливою за, приміром, «Силу м’якого знака...», хоча й нерозривно з нею пов’язаною. У багатьох працях, які ми зібрали в 15-ти книжечках, великі уми сягають думкою ще давньоруських часів, вбачаючи в них основи основ.
— Тільки-но з’явилася серія «Бронебійна публіцистика», ми відразу взяли її на реалізацію, знаючи, який попит є на книжки «Дня», особливо, на минулорічну «Сила м’якого знака». Тобто «День» — то бренд. — каже Катерина ФЕДОРЕНКО, директор ТОВ мереж книгарень «Є». — Тим паче, що «Бронебійна публіцистика» — це сузір’я авторів. Сам по собі Шевельов, Григоренко, Самчук і Маланюк викликають інтерес в покупців, а тут, що називається, 15 в 1! Ну що ж, чекатимемо результатів продажу.
Усе ж таки книжка — явище не лише інтелектуальне, а й естетичне. Якщо, звісно, підійти до цього правильно. Художниці Анні Гаврилюк це вдалося, тому «операція» зі зміни формату (від «товстих» книжок — до «захалявних») виявилася «безболісною». І це третя важлива річ, яку підкреслюють ті, хто вже встиг познайомитися з «Бронебійною публіцистикою».
— Це абсолютно новий формат для Бібліотеки газети «День». Мені дуже сподобалася зокрема ідея, що до зібрання додається олівець. Це, так би мовити, узаконює мою пристрасть підкреслювати цікаві та важливі моменти у книгах, — каже випускниця Літньої школи журналістики «Дня», студентка 5-го курсу факультету журналістики ЛНУ Олеся ЯРЕМЧУК. — Чудово також, що відтепер завдяки зручному формату видань тексти знакових українських авторів можуть бути завжди поруч. Так як завжди поруч у світоглядному сенсі для нас мають бути їхні думки та ідеї — аби звірятися з ними.
Ідея видати українських публіцистів «уроздріб» виправдала себе не лише з точки зору такої актуальної сьогодні мобільності формату, а й з погляду вивчення інтелектуальних смаків наших читачів. Коли ми підводили підсумки продажу «Бронебійної публіцистики» в рамках Форуму видавців, виявилося, що найбільш затребувані — Євген Маланюк, Юрій Шевельов, Микола Хвильовий, Микола Костомаров та Василь Стус. Про що свідчить цей інтерес, що саме українці шукають у тестах цих авторів з різних епох — тема, мабуть, для окремого матеріалу. Якщо не для дисертація... Природу цього інтересу «День» продовжить досліджувати в наступних числах.
А наразі — коментарі тих, кому вже пощастило (бодай побіжно) познайомитися з «Бронебійною публіцистикою».
Ярослав ТАБІНСЬКИЙ, заступник декана факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка:
— Зростання молодого покоління неможливе без глибокої думки публіцистів минулих поколінь. Засвоєння цих думок може стати початком чогось якісно нового в цій країні. Проблема України в тому, що за кермо влади беруться завжди ті, хто не пережив досвіду падінь минулих поколінь. Сприйняття історичного контексту — це один із аргументів у будь-якій політичній грі. Нам буде боляче визнавати те, що ми часом можемо прочитати у Франка, Самчука чи генерала Григоренка, але виграє той, хто зможе біль перетворити на досвід.
Роман ЯЦІВ, мистецтвознавець, професор Львівської національної академії мистецтв:
— Потрібно систематизувати погляди наших мислителів, а особливо цього інтенсивного періоду народження державотворчих ідей — ХІХ—ХХ століть, щоби вони зараз працювали на практиці, щоби відбулися дискусії, щоби напрацювати конструктивну перспективу. На мою думку, газета «День» є лідером у цьому процесі.
Отар ДОВЖЕНКО, викладач Українського Католицького Університету:
— Це видання — потужна відповідь усім тим, хто каже, що публіцистика у добу Інтернету звелася до постів у блогах або взагалі нікому не потрібна, адже аудиторія не читає більше двох абзаців і воліє дивитись картинки. На жаль, сучасні форми медіа-контенту, хоч які універсальні та передові, поки що неспроможні пробити броню, з якою свого часу вдавалося впоратись Липинському, Маланюку, Григоренку чи Стусу. Тому не зайвим буде нам повчитись не лише на помилках, але й на досягненнях української думки минулого.
Олег ОНИСЬКО, незалежний журналіст, Львів:
— Видання у форматі pocket book, вочевидь, краще надається для публікацій, призначених для максимально широкого кола читачів. Публіцистика у сучасних українських ЗМІ перетворилася на більші чи менші замітки «на злобу дня», втративши глибину аналізу і перспективу, притаманну авторам минулого. Це та школа, ті авторитети, яких так бракує сьогоднішнім журналістам, публіцистам, зрештою, усім мислячим людям. Позбавлене свого часу можливості неперервного існування і розвитку питомо української інтелектуальної думки наше суспільство сьогодні змушене повертатися до першоджерел, аби зрозуміти, що з нами відбувається і що з цим всім робити. Утім, краще пізно, ніж ніколи.
Ольга ГЕРАСИМ’ЮК, народний депутат України:
— Ми не зрозуміли уроків публіцистики ХХ століття з кількох причин. По-перше, українська журналістика невиправдано «пожовтіла». Зниження рівня тем, аналізу проникло в усі жанри журналістики. А публіцист взагалі сьогодні вважається раритетом. По-друге, Інтернет диктує свої правила спілкування з читачем. Тому зараз людина, зокрема молода, змушена звертатись за порадою до попередніх поколінь. І «Бронебійна публіцистика» — це спроба донести до молодої людини те, що не почули її батьки.
Богдан ТИХОЛОЗ, професор Львівського університету:
— Це тексти, які зберігають свою актуальність, хоч написані дуже давно. З одного боку, це свідчить про геніальність їх авторів, а з іншого — про нашу неспроможність вирішити проблеми. Це звинувачення нам, нашим попередникам у тому, що ми глухі. Наш обов’язок — не лише прочитати тексти, а нарешті щось змінити. Ці зміни мають бути стратегічними: європейський вибір України; національна свобода як обов’язок, а не лише одвічний дар; проблема перерваності українських традицій. Чому завжди все починаємо спочатку? Хотілося б, щоб дана серія була на столі наших можновладців.
Ірина КОНСТАНКЕВИЧ, проректор із навчально-виховної роботи Волинського національного університету ім. Лесі Українки:
— У найскладніші моменти в історії України на авансцені з’являються твори з публіцистичним пафосом, з великою концентрацією думки. Варто тільки пригадати 20-ті роки ХХ століття. Цей період, безперечно, має паралель з добою шістдесятництва. А друга паралель — це наш час, коли потрібна гостра, актуальна, динамічна, пульсуюча публіцистика. Наразі публіцистика покликана для мобілізації інтелекту, колективного розуму, совісті, сумління. І, на мій погляд, газета «День» уміє розробити найправильніший формат цієї мобілізації.
Мирослав ТРОФИМУК, кандидат філологічних наук, дослідник античної та української літератур, викладач ЛНУ ім. І. Франка:
— Велике можна побачити на відстані. Можливо, тому, вже через роки, українці звернули увагу на публіцистичне слово минувшини, якщо досі не чують тих самих слів сучасності. І це вже можна вважати за прогрес, тільки-от проблема в читачеві цих книжок: чи звернеться він до тої публіцистики, чи вислухає, чи зрозуміє? Адже яке слово без його осмислення?! Сподівання на краще, звичайно, додає формат «Бронебійної публіцистики» — компактні «захалявні» книжки. Ймовірно, що нове видання від «Дня» навчить українців читати велике, але маленькими порціями, вдумуючись.
Богдан МОРКЛЯНИК, ректор Національного університету «Львівська політехніка», голова журі конкурсу «Найкраща книжка ХІХ Львівського форуму видавців»:
— Іван Франко, балотуючись до сейму, програв вибори, бо самі ж русини голосували проти нього. Як бачите, нічого не змінилось. Нам дають того ж троянського коня, але прикрашають іншими стрічками, змінились також форми подачі інформації, але проблеми залишились тими самими. Особливо перед виборами ми відчуваємо пережиття одних і тих же українських драм. Складно читати класиків, які написали 20—40 томів творів. Сучасний читач навряд чи це подужає. Тому «День» пропонує своїм читачам «екстракт» «лікарських трав».
Ростислав СЕМКІВ, директор видавництва «Смолоскип», професор Києво-Могилянської академії:
— Видання публіцистики нині вкрай важливе з огляду на різну поляризацію українського суспільства. Бо така різна поляризація ставить, по суті, кожного перед вибором щодо своєї сутнісної ідентичності. Якраз серія «Бронебійна публіцистика» і допомагає робити цей вибір. Можна сказати, вона посилює українство в тих, хто завжди вважав себе українцем, і «навертає» тих, хто ще не визначився. Тож, як закликає одне із мотто «Дня»: «Українці — читайте!»
Ярослав КІТ, викладач Українського Католицького Університету:
— «День» — газета на виріст, яка не тільки говорить про необхідність утворення громадянського суспільства в Україні, а сама на це працює. Коли постає запитання «Що далі?» — слід звертатися до української публіцистики. Коли у мене з’явилося таке запитання, то я на Форумі видавців придбав Івана Багряного і прочитав його працю «Чому я не хочу вертатися в СРСР?». Це допомогло мені зрозуміти, чому в нас залишилося ще стільки совковості.
Ігор МАРКОВ, соціолог, політолог, Львів:
– Автори «Бронебійної публіцистики» писали не на злобу дня, а піднімали скрижалі української духовності, самовизначення, тобто відкривали очі на те, ким ми насправді є. Чому ми не стали народом на рівні з усіма іншими державами світу? Це питання є актуальним досі. Час, який ми сьогодні переживаємо, важко назвати міжчассям, а швидше безчассям. І в цій пустелі дуже важливо віднайти скрижалі духу. В час глобалізації треба вміти подолати прірву між буденністю і високою метою. Цією серією «День» спробував зробити так, аби відповіді на ключові питання нашого буття були у нас під рукою. Головна проблема українців – це те, що ми тікаємо у приватне, а громадянське стає простою бутафорією. Важливо впорядкувати обидві сфери нашого буття. Це дозволить нам створити власну державність.
Йосип ЛОСЬ, професор, доктор політичних наук (1995, УВУ, Мюнхен, Німеччина), кандидат історичних наук, завідувач кафедри зарубіжної преси та інформації факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка:
– «Бронебійна публіцистика» – це п’ятнадцять імен з того світоглядного спадку, витвореного нашою творчою інтелігенцією – письменниками, журналістами, політиками… Я щойно повернувся з Мюнхена і кожного разу дивувався, коли заходив до бібліотеки – який колосальний спадок вони зберегли! Завдяки тому ж Масарику, який пригрів десятки знаменитих українських творців різного ґатунку… Це треба все докупи зібрати, і тоді ми побачимо, що не змарнували своєї історії, бо найголовніший елемент життя, крім технологічної сфери, організаційної, – це світоглядна сфера.
УВАГА!
«Бронебійну публіцистику» можна замовити, звернувшись до редакції «Дня» за телефоном: (044) 303-96-23 та електронною адресою: [email protected]
Окрім того, наразі книжкову серію можна придбати в таких книгарнях.
Магазин «Наукова думка»
м. Київ,вул. Грушевського, 4
Фірмовий магазин «Академкнига»
м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 42
Магазин «Книгарня «Є»
м. Київ, вул. Лисенка,3-а
м. Київ, Спаська,5
м. Київ, Саксаганського,107/47
Книгарня «Знання»
м. Луцьк , пр-т Волі ,41
Магазин «Арка»
м. Івано-Франківськ, Вічевий майдан, 3
Магазин «Книжкові джерела»
м. Львів, вул.Драгана, 17/100
Книгарня «Глобус»
м. Львів, пл.Галицька, 12
Магазин «Українська книгарня»
м. Львів, пр-т Шевченка, 8
Магазин «Центр української книги»
м. Львів, вул.В.Великого, 34
Книгарня «АВС»
м. Сокаль, Львівська обл., вул. Шептицького, 80
Магазин «Барви»
м. Белз, Львівська обл., вул. Л.Українки, 20
