Про те, що приз глядацьких симпатій ХІІ Міжнародної фотовиставки отримала робота Вероніки Борковської «Терплячий», «День» повідомив минулого вівторка (№184, 12 жовтня 2010 р.). Для нас ця номінація є особливо показовою — оскільки найкращу роботу вибирають не партнери газети чи професійне журі, а відвідувачі виставки. Ця номінація найдемократичніша, бо дає можливість зрозуміти, до чого сьогодні прихильні українці, що їм найбільше до душі, що становить, так би мовити, народний мейнстрім. Після завершення ХІІ Міжнародної фотовиставки «День»-2010 в Українському домі можна з упевненістю сказати, що життєствердні, добрі, відкриті роботи учасників конкурсу, відзначені редакцією «Дня», знайшли відгук і серед відвідувачів виставки. Приємно, що приз глядацьких симпатій здобула наша колега Вероніка Борковська, яка працює в «Дні» з кращими фотокореспондентами.
Вероніка розповідає, що фотографія присутня в її житті ще змалку:
— Мій батько Євген Іванович Фалін — фотохудожник та фотожурналіст, тому з дитинства я росла в середовищі людей, які люблять фотографувати й знають, що таке якісне фото. Вперше я взяла фотоапарат до рук у років дев’ять. Вони тоді ще не були цифровими — всі знімали на плівку. Моїм першим фотоапаратом була «Смена». Фотографувати мене навчав, звичайно, тато. Коли ми з батьками йшли гуляти містом, то обов’язково брали з собою фотоапарат. Так мене змалку знайомили і з містом, і з фотоапаратом одночасно — спершу розповідали про ті місця, вулиці, які ми відвідували, а потім я їх відразу ж і фотографувала. Тому в дитинстві я здебільшого фотографувала природу, пейзажі. А після повернення з таких прогулянок ми разом з татом проявляли плівку та друкували фото. Робилося це все вдома. Плівка традиційно, як у старих фільмах, проявлялася у ванній.
— Як тато ставився до того, що ваше дитяче захоплення співпало з його професійною діяльністю?
— Позитивно. Він же сам учив мене й допомагав у всьому. Звичайно, було таке, що й критикував, але більше навчав та показував, як правильно поставити витримку, розповідав, що повинно бути в кадрі.
— Чим сьогодні для вас є фотографія?
— Я не сказала б, що це лише хобі. Так склалося, що вже в моїй власній сім’ї всі люблять фотографувати — мій чоловік теж поділяє моє захоплення. Ми разом ведемо сімейний архів. А коли йдемо гуляти, обов’язково беремо з собою фотоапарат. Не буває такого, щоб ми поверталися додому без цікавих кадрів. Найохочіше я фотографую дітей, адже вони — найбільший позитив у нашому житті. А я намагаюся фотографувати саме позитивні моменти, тому що їх у нашому сьогоденні найбільше не вистачає. Загалом мої фото — це репортаж і ніяких постановочних кадрів. Але діти настільки неповторні та цікаві, що нічого й придумувати не треба — тільки встигай фіксувати те, що вони роблять.
— Ви вже сім років працюєте в газеті «День», тому з нашим фотоконкурсом знайомі зблизька, але участь у ньому взяли вперше. Як учасник фотоконкурсу і водночас людина, що з дитинства перебуває в світі фотографії, розкажіть, які думки викликала у вас цьогорічна фотовиставка і які тенденції ви помічаєте в розвитку української фотожурналістики?
— Я з дитинства ходжу на різноманітні фотовиставки, зокрема, постійно відвідую Міжнародні фотовиставки «Дня». Цього року в представлених роботах учасників — більше позитиву, соціальних моментів, людяності, менше сенсаційної політики. І це добре, адже це є свідченням постійного росту — як фотовиставки, так і фотожурналістів. Особисто мені завжди хочеться бачити більше позитиву, більше життя своєї країни, більше соціальних моментів, ніж обличчя Януковича, Тимошенко та інших політиків. При цьому я не належу до кола людей, які вважають, що в Україні поки що немає нормальної фотожурналістики. Навпаки, якісна фотожурналістика в нас є і постійно розвивається — свідченням цього і є Фотовиставки газети «День», які згуртовують найкращих фотокореспондентів не лише зі столиці, а й із регіонів країни.
