Руйнація пам'яток архітектури в Києві давно уже не новина, адже цей процес тягнеться з дев'яностих і став звичним для мешканців міста. Особливе місце тут посідає Подільський район: те, що не перебудовано у радянський час, руйнується зараз. Архітектори називають сучасні новобудови Києва кричущим несмаком, який нищить історичний ландшафт міста. Але якщо побудову потворних багатоповерхівок або офісів ще можна зрозуміти (як-не-як місто розвивається і росте), то свідому руйнацію культури та історії я особисто не можу.
Проектів, що беруть за ціль відновлення пам'яток архітектури, є, було і буде багато. Зазвичай це громадські ініціативи, підтримувані урбаністами та активістами. Кожен з таких проектів ? крок уперед, якщо і не у збереженні пам'ятки, то хоча б у єднанні мешканців Києва і формуванні громадянського суспільства. Тому що питання стоїть навіть не у знищенні пам'ятки, відверто кажучи, питання у тому, що все робиться за спинами. У нашому суспільстві громадяни не причетні до обговорень, до прийняття рішень. Найгірше те, що це стає нормою, люди звикають до того, що їхні права порушуються. Наприклад, пам'ятка історії та архітектури на вашій вулиці (що могла б стати осередком мистецьких подій, бібліотекою, навчальним закладом — корисним для громади приміщенням) окреслена зеленою огорожею, поросла деревами, а з внутрішнього боку сміття, недопалки і МАФи. Вам зручно жити серед цього сміття? Щоранку проходити повз до станції метро, щовечора повертатись: з лівого боку дорога, з правого — зелені дошки, згори — сиплеться і так 10 років мінімум. Люди не повинні до такого звикати, діти не повинні думати, що це нормально.
Вищеописаний випадок — будинок Новікова. На жаль, за описом ви могли б впізнати й інший будинок, адже в Києві це не єдиний приклад. Будинок Новікова знаходиться за адресою вул.Верхній Вал 28/12, за статусом це нововиявлена пам'ятка архітектури (по Києву близько 200 таких “нововиявлених” безрезультатно чекають своєї черги отримати статус пам'ятки). Будинок був побудований купцем Іваном Семеновичем Новіковим у 1893 році у псевдоренесансному стилі (його ще називають історизмом або “київським ренесансом”, оскільки у XIV-XVI століттях у Києві ренесансної забудови не було, а мода на її наслідування з'явилась лише наприкінці XIX століття і не може бути названою оригінальним ренесансом). Родина Новікових була заможною, тож у будинку часто гостювали актори, художники, а правнуки Новікова стверджують, що діти у родині влаштовували невеликі концерти, театральні п'єси у будинку. Це підтверджують й інтер'єри, що частково збереглися до сьогодні: фрески із зображеннями грецьких міфів, гобелени із казковими сюжетами, натюрморти, ліпнина; на другому поверсі навіть є кімната із сценою. Зовнішня частина збереглась краще, можна прослідкувати основні стильові елементи. На фасаді можна побачити маскарон (не відлитий, а справді оригінальний скульптурний барельєф) — жіноче обличчя.
Будинок має типову історію: з приходом радянської влади родина Новікових була виселена, у будинку періодично знаходились комунальні квартири, склади, магазини, врешті-решт на початку двотисячних будинок став непридатним для проживання і у 2005 році його орендувала фірма “Консул”, яка зобов'язалась провести реконструкцію будинку, архітектори навіть розробили проект, який зараз лежить в Управлінні Охорони Культурної Спадщини Кмда на Спаській і є чи не єдиним документом, який можна знайти по будинку. Все інше оформлюється лише за зверненням власника-орендатора. Не дивно, що незабаром власник був визнаний банкрутом і “не зміг” продовжити реконструкцію, а у квітні 2016 року суд зобов'язав його повернути будинок у “придатному для використання стані” (на це потрібно не менше 3 млн доларів). Таким чином, будинок досі не в комунальній власності і громада, навіть якби знайшла можливість, не може відновити його і використовувати. Ситуація виглядає патовою. Тому що будинок не простоїть і 5 років без реставрації, а потім просто зруйнується і на цьому місці стоятиме чергова незугарна будівля.
Проект, спрямований на захист будинку, був названий “Новіков. 1893”, він передбачає організацію мистецьких акцій для спілкування мешканців Подолу, активістів, художників та архітекторів. Перша акція була проведена у грудні 2015 року, тоді активісти “висвітлили” цю темну пляму на карті Подолу, перекресливши будинок неоновою лампою, разом з цим проблема активно обговорювалась. 17 вересня у рамках проекту був проведений кінопоказ на площі перед будинком.
Активісти показали документальний фільм “Вальс Алчевськ” режисера Вадима Ількова, що був знятий неподалік від Алчевська, у садибі Мсциховського у 2014 році. Ситуація практично аналогічна: садиба Мсциховського є архітектурною пам'яткою, це колишній будинок культури, який зараз у занедбаному стані. Головні герої фільму - Сергій Жадан, Олексій Ворсоба, Влад Крейммер та Ольга Михайлюк — знову “говоритимуть” там під час роботи над музично-літературним твором «Розділові». Таким чином, споруда оживає, стає впізнаваною і потрібною.
Найважливіше те, що під час перегляду фільму ми спілкувались: мешканці Подолу ділились своїми спостереженнями і підказками, люди обдумували шляхи виходу із такої ситуації, подавали ідеї, знайомства, контакти. Звісно, були й скептики (адже не перший раз активісти намагаються повернути до життя пам'ятку), але їхня позиція теж обґрунтована, теж має звучати. У жодному разі не можна замовчувати проблему, пристосовуватись до некомфортного життя — ось чому варто обернутись лицем до того, що тебе турбує. Тому й люди прийшли на цю зустріч, присвятили годину свого часу, адже це теж їх стосується. Кожна людина має право на те, аби пишатись своїм містом, насолоджуватись архітектурою, не відчувати себе пригнічено чи обмежено у праві брати участь у житті міста.
22 вересня о 18.30 на тому ж місці - площа на виході зі ст.м. «Контрактова площа», вул Верхній Вал 30А — відбудеться лекція-обговорення урбаністки, викладачки кафедри культурології НаУКМА, Владислави Осьмак.
