Будь-які події, аби правильно їх потрактувати, я повинна «виносити». Так, саме таке слово підходить. Як дитину: повільно і обережно. Сьогодні зранку я зрозуміла: пора! Бо обдумане проситься на папір, чи то у Word.
Нарешті і я хочу розповісти про події, котрі передували архіважливій для мене ЛШЖ-2017.
Першим було повідомлення у соцмережу про набір до ЛШЖ-2017. Я прочитала і зацікавилася, бо ж люблю все нове і незвідане. Проте через секунду охолола: ІСПИТИ і СТИПЕНДІЯ на кону. Згодом мої друзі і близькі, хто теж прочитав це повідомлення, одразу ж сказали мені, що спробувати – мій обов’язок. Вірили у мене навіть більше, аніж я сама. Коли я уже замовила «Екстракт» і передплатила газету, то уже ходу назад зробити не могла. Вирішила, що у разі фіаско нічого не втрачу, а ще й придбаю: книги, знання і новини.
Несла я п’ятикілограмову посилку із пошти і уже розуміла, що все буде не так просто, як здавалося спершу. До слова, п’ятничний номер, що мені додали до книг, я читала близько тижня. І щодня розуміла, що філолог із мене так собі: не петрала я того, як можна було раніше не читати таку газету, могла бути набагато освіченішою! Але менше з тим, бо це було лише першим розчаруванням у моїх «знаннях». Так, саме у лапках, бо я із перших рядків «Екстракту» зрозуміла свою «темну темність», водночас злість на себе та ще й заздрість до тих, у кого кожен день із «Днем». Твердо вирішила, що передплати на півріччя занадто мало, підпишуся згодом іще.
Моя вчителька української мови та літератури якось сказала геніальні фрази, котрі стали моїми «супутниками» і мотиваторами у житті та філології. Так от, перша – це те, що філолог не має права читати книгу без олівця. (Якою радістю для мене було те, що Лариса Олексіївна згодом сама згадувала цей вислів, а коли я сказала, що лише так і роблю, то зацікавилася моїми «підкресленнями» і NB!). Тримаючи у руках «Екстракт», я зрозуміла, що тут потрібен не просто олівець, а «завжди помічна» функція у Microsoft Word – заливка, причому всієї тисячасторінкової книги. Згодом, ознайомлюючись із різноманіттям Бібліотеки газети «День», я із радістю усвідомила, що мій список «до прочитання» поповниться безсумнівними бестселерами, котрі колосально розширять кругозір і вплинуть на світогляд. А чи не це є головною функцією друкованого «друга»?
Друге ж правило філології полягає у тому, будь-яку книгу треба дочитувати до кінця. Бо така наша доля: ознайомлюватися навіть із нецікавими книгами. Проте із «Екстрактом» було набагато складніше, бо ж було неймовірно цікаво: шалена кількість незнайомих мені слів, подій, персоналій. Скажу чесно, дуже допоміг містер Google.
Осиливши, але іще не повністю усвідомивши і не «перетравивши» «Екстракт», я вирішила ризикнути і написати анкету. Часу на прочитання чогось іще не залишилося, бо я усвідомила, що читати вдумливо – основне правило Бібліотеки газети «День». Тому насмілилася я писати уже перед дедлайном (тоді я іще не знала, що так буде завжди). Але вирішити, що моя анкета для ЛШЖ-2017 буде імпровізацією, випала нагода сайту, котрий три рази перезавантажувався через моє необачне клікання «не туди». Може, воно і на добре, подумала я, бо з третього разу вийшло щось досить пристойне.
Найсумніша історія – історія мого відеорезюме. Бо його я теж «відклала у довгий ящик». Завжди люблю креативити, але у цьому плані мені завжди допомагав друг. Ви уже здогадалися, що саме у цей, найпотрібніший момент він не зміг це зробити? Результат: зняла просто відео біля стіни. Все було б смішно, якби не було так сумно.
Мене, філолога, яку все життя оточують книги (я навіть їх читаю!), поставило у глухий кут питання про Топ-10 книг. Довелося підіймати «архіви» улюблених цитат, які загубилися між тисячних файлів ПК, шукати не просто улюблені книги, а ті, що вплинули на світогляд, а потім мотивацію, яка теж повинна була б зацікавити когось, окрім мене. Ой, нелегко книгоману робити такий складний вибір.
Вух! Все! Відправила, видихнула і… знову напружилася в очікуванні. Після третього дня у режимі «wait please» я уже зневірилася, почала будувати плани на відпочинок і читати давно куплені книги. Життя потекло спокійною рікою, я навіть не засмутилася, що до мене не зателефонували, бо ж уже знала, що наступного року буду розумнішою, перечитаю Бібліотеку і обов’язково спробую ще раз. Їду в електричці до Хмельницького, у руках «Екстракт» (друге перечитування улюбленого і складання тлумачного міні-словника), і мені телефонує невідомий номер. Серце на секунду зупинилося і потім забилося шаленим темпом, бо я пройшла у ЛШЖ-2017. Найгірше те, що я не могла радіти сповна, бо їхала у транспорті. Сказала, що перетелефоную, аби дізнатися подробиці. Ще ніколи поїздка електричкою не була настільки щасливою, а дорога до квартири (що займає 20 хв) не була подоланою за всі 5 хвилин. Можна сказати, що летіла на крилах. Перше, що я сказала, зателефонувавши близьким, – я дійсно розумна!
Певно, не варто і казати, що пакування речей було найшвидшим і найщасливішим. А тремтіння колін не зупинялося, аж поки я не переступила поріг редакції. Бо одразу зрозуміла, тут – все по-іншому. Але про це згодом.
P.S. Дякую вам, Ларисо Олексіївно за саме такий «День», Бібліотеку і ЛШЖ! Я впевнена, що Ви виховуєте еліту, що зміцнить і змінить Україну.
Дякую Вам, Ольго Харченко, за той найщасливіший дзвінок (за терпіння і критику у іншій частині блогу).
Дякую моїм близьким і друзям за віру.
Дякую Марії Ярославівні Костюк, яка колись дала чарівний і неймовірно сильний поштовх до звершень.
