6 лютого 2018 року Верховна Рада України ухвалила постанову про звернення до польського Сейму, Сенату та президента Анджея Дуди з проханням припинити історичну колотнечу й розпочати вести «вільний діалог, вільний обмін думками». Українські законотворці засудили риторику цькування українських націоналістів, закликавши до взаємопорозуміння. Парламентарі навіть зацитували понтифіка Івана Павла ІІ, який у католицькій церкві вважається святим, намагаючись зіграти на релігійних міркуваннях поляків. Незважаючи на це, президент Дуда таки підписав зміни до так званого закону про «бандеризм», але разом із тим направив його до Конституційного суду Польщі, якому й належить розглядати його конституційність і прийнятність.
Існує ймовірність, що таким чином польська влада відклала проблематику в довгу шухляду, адже в Польщі, як і в Україні, Конституційний суд може роками розглядати той чи той закон, який зрештою залишиться обов’язковим до виконання. Таким чином, Варшава робить крок на зустріч Вашингтону та Тель-Авіву, які розкритикували такий політичний жест Польщі.
Польський уряд вільготно себе повів стосовно українців, позаяк Сейм ухвалив закон про криміналізацію «бандерівської ідеології» 26 січня, а вітчизняний дипкорпус не спромігся дати компетентну відповідь. Лише через 12 днів Парламент ухвалив абстрактне звернення, де просить західного сусіда бути поміркованим. Загалом, то реакція мала бути жорсткішою та безкомпроміснішою, тим паче, що поляки втрутилися у внутрішню політику України та й узагалі порушили принципи демократії та толерантності, якими так пишається Європейський Союз.
Варто зазначити, що існувало два варіанти проектів постанови щодо звернення до Польщі. Перший із них – № 7551– зареєстрували націоналісти на чолі з А. Іллєнком, А. Білецьким, О. Петренком та іншими «правими», представленими в Парламенті. Другий – №7553 – належить авторству Г. Гопко, Б. Тарасюка, А. Герасимова, М. Бурбакаі т.д. Як відомо, ВРУ, скориставшись коаліційною більшістю, проголосувало саме другий варіант. Перший проект профільний комітет відхилив, вручивши відповідне подання. Тексти різняться гостротою постановкою питання й вимогами припинити антиукраїнську політику в Польщі. «Верховна Рада України засуджує цей ворожий Україні, шкідливий для добросусідських відносин та вигідний Москві політичний акт», – сказано в тексті не проголосованої постанови. Далі йдеться про те, що «українці поважають право поляків бути патріотами своєї держави, право шанувати своїх героїв і очікують на таку ж саму повагу. Тому не треба ставити українську націю перед вибором, хто її Герої!». Проте така, на думку головного комітету, радикально налаштована позиція очевидно може зашкодити польсько-українським відносинам, через що і прийнято рішення її відхилити.
Те, що зміни в законі про Інститут національної пам’яті Польщі спрямовані на внутрішнє споживання, не викликає сумніву. Псевдоправі партії у Сеймі намагаються зіграти на популізмі, і створюючи міф-страшилку про бандерівців і їх вплив на сучасне життя поляків, руйнують напрацьовані десятиріччями дружні стосунки двох держав. Політичний експерт Валерій Димов на «24 каналі» зазначає: «Україна не буде писати історію Польщі в Києві, але й поляки не повинні писати історію України у Варшаві. Інакше ми прийдемо до того, що знову історія буде написана в Москві». Тим паче, що польська інтелігенція, зокрема послідовники Єжи Ґедройця засудили спробу екстраполяції фрагменту історії, що може зашкодити сучасному поколінню як поляків, так і українців.
Зрозуміло, що існують зовнішні та внутрішні фактори тиску, проте українські можновладці зобов’язані бути націонцентричними, вони мусять опиратися на широкі верстви населення, які загалом позитивно ставляться до героїв національно-визвольних змагань ХХ сторіччя. Неузгодженість дій між законодавчою та виконавчою гілками влади видно неозброєним оком. З одного боку Рада у 2015 році визнає «правовий статус та вшановує пам’ять борців за незалежність України у ХХ столітті», зокрема ОУН-УПА, а з іншого – президент Порошенко не може поновити звання Героя України Степану Бандері та Роману Шухевичу, які були скасовані указом Януковича.
