Учора у мене був чудовий вечір. Я переглядала "Генія". Фільм про письменника Томаса Вульфа і його видавця Максвелла Перкінса, який також відкрив Фіцджеральда, дружив із Хемінгуеєм.
Цей вечір нагадав мені про один прекрасний ранок. Це було 5 років тому під час Літньої школи «Дня». Вихідними ми пішли в кінотеатр на прем'єру "Генія". Чесно кажучи, тоді мене не особливо зачепив цей фільм. Можливо, тому, що було й так добре. Перша зустріч зі столицею, нові знайомства, перші матеріали, редакція...
"І здавалося тоді, що все так серйозно", - подумала я сьогодні, прокинувшись. Саме після ЛШЖ я остаточно вирішила перейти на заочне і пообіцяла собі через рік повернутися до Києва. Так і вийшло, рівно через рік я переступила поріг "Вечірнього Києва", проте протриматися в місті вийшло кілька місяців. Київ виявився якимось іншим, не таким, яким я його запам'ятала. Ворожим, пафосним, пріснуватим.
І ось у серпні минулого року я знову приїхала до Києва. Почала знайомиться з місцевою творчою інтелігенцією і зрозуміла, що зовсім не розбираюся в мистецтві. Всі вони могли відрізнити метамодерн від постмодерну, знали популярні напрями і жахливо мене дратували.
Я почала вивчати і начебто розібралася - так тоді здавалося. Потім я познайомилася у Львові з художником Max Sir. Ми проговорили більше трьох годин, і я згадала атмосферу під час інтерв'ю в редакції «Дня». Не було ворожості. Крім того, слухаючи Макса, виникло відчуття, що я раніше щось розуміла в мистецтві, а зараз загубилася. Max Sir родом з Чилі, жив і презентував виставки в Нью-Йорку, Лондоні, Берліні, Парижі, Афінах, Празі. В Україні живе вже два роки, зайнявся театром і поставив у Львові "Гамлета". До речі, скоро також вийде його однойменний графічний роман. Ще Макс створює серію картин, надихаючись українською культурою.
Мені було легко з ним спілкуватися, перед ним відкривався Лувр, але він поводився так просто і невимушено. На відміну від столичних естетів... хоча рівень же зовсім різний. Це нагадало мені, що писати в "День" набагато легше, ніж здати замітку в посереднє ЗМІ, де з чотирьох речень три виявляться неправильними.
І ось сьогодні я прочитала екстракт зустрічі Лариси Івшиної з учнями 2017 року «Озброєність смислами ставить заслін ворогу». Помітила Шекспіра і подумала, потрібно розповісти в «Дні» про Макса. Адже редактор сказав: "Потрібно підживлювати сильні сторони суспілтсва".
У сучасній журналістиці немислимі матеріали з міркуваннями про щось, тим більше таку високу сферу, як мистецтво, без думки експертів. Журналіст же повинен залишатися відстороненим, не висловлювати своєї думки, просто передавати інформацію. Ну що ж, і я спробую. Нехай Макс поспілкується з класиками, а я просто зроблю розшифровку.
- Хоча це буде божевіллям, але є метод у розумі, - втрутився Шекспір.
- Так, може, це досить складно, але я намагаюся не помічати висоту паркану, який відокремлює мене від можливості зробити щось цікаве.
Мистецтво - це робота з життям, як я розумію. І наше завдання - знаходити способи вираження своїх переживань, об'єднувати людей, спілкуватися з людьми і світом. Ми ніколи не можемо знати точно і бути абсолютно впевнені в тому, яку форму в результаті підберемо для того, щоб передати задум.
Давайте спробуємо.
- Мистецтво змиває пил повсякденності з душі, - підтримав Пікассо.
- Так, ця робота з абстракціями, ідеями, з образами, це магія творчого процесу. Скільки всього ми переживаємо, щоб глядач подивився на картину, відчув внутрішню енергію і сказав: "Так, це дійсно сильний твір".
Сама суть мистецтва, на мою думку, зосереджена в умінні відчути і пережити квінтесенцію всього спектра емоцій. Адже не кількість пензлів і тисячі тюбиків з усілякою фарбою роблять тебе художником.
- Якщо хочеш, я подарую тобі зрозуміле і все незрозуміле, сказане мною сьогодні.
- О, це Аліса з казки Керролла, я присвятив їй 144 картини. Так, вона вміє розмовляти. Взагалі, я розумію, що картину закінчено, коли образи оживають і починають зі мною розмовляти. Багато хто дивується, коли дізнається, що я часом живу без телефона, мовляв, із ким же я спілкуюся, - з посмішкою пояснив Макс.
- Мистецтво - загадка! - загадково промовив Едвард Гріг.
- Мистецтво є одним із засобів єднання людей, - філософськи міркував Толстой.
- В епох без великих цілей немає і великого мистецтва, - зітхнув Бертольд Брехт.
- Так, думаю, не секрет, що сучасне мистецтво з кожним днем стає гірше. До того ж час поставити запитання, що можна назвати мистецтвом. Картинку в соціальній мережі, намальовану для продажу товару, про яку через місяць ніхто не згадає?
Сучасне мистецтво - ринок з ідеєю фастфуду. Все поставлено на потік. Сьогодні продукти мистецтва знецінюються в якості своїх робіт. Продукти мистецтва, а не твори...
Чи є душа у цього всього?
- Мистецтво було завжди прекрасним дзеркалом суспільного ладу, - мелодійно акомпанував Вагнер на струнах думки.
- Мистецтво - це дуже сильний інструмент для роботи з суспільством. Воно допомагає робити людей розумнішими, сприяє спілкуванню й об'єднанню. Мистецтво робить людей більш відкритими.
Кажуть, що зараз суспільству потрібні різні, розумні і просунуті люди й художники. Однак, з іншого боку, все рухається проти цього. Нашому суспільству потрібно, швидше, більше дурних і неосвічених людей. Суспільство хоче зробити нас усіх однаковими, я б сказав навіть, більш універсальними.
Важливо підтримувати зв'язок із минулим поколінням, щоб не втрачати розуміння важливості мистецтва. Зараз всяке може називатися твором мистецтва. Ви розумієте абсурдність цієї ситуації?
- Мистецтво має здатність змінювати події; наука - передбачити їх, - поділився Генрі Бокль.
- Мені зрозуміло, чому я зустрічаю людей, які роблять щоразу свої роботи все простіше. Їхні роботи втрачають сенс і силу, але вони потрібні ринку. Зрештою художникам потрібно якось жити. Тим більше залишилося багато людей, які створюють дійсно справжні та якісні речі.
Завжди було два типи художників: ті, які хочуть малювати, і ті, які хочуть вивчати життя через творчість - майстри.
Картини майстрів інші. Вони випромінюють іншу енергію. На них відчуваємо пошук. На цих картинах почуття автора. Таке мистецтво допомагає знайти відповіді на життєві питання.
Я щирий і чесний, насамперед перед самим собою. Буду радий, якщо мої думки зможуть комусь допомогти, зробити цей світ кращим.
Але сьогодні у мене звичайний ранок...
У повітрі згасали останні нотки композиції Waiting for the Sun легендарної групи The doors. Макс відкрив двері, ми вийшли на вулицю і попрощалися на Проспекті Свободи.
Макс пішов прогулятися звивистими львівськими вулицями, які закінчуються арками між дворами дивних будинків з флюгерами на дахах, де, здається, так легко загубитися і які стали такі близькі художнику з Чилі...
