Взяття у полон представників цивільного населення, жорстокі катування і допити, які сьогодні мають місце на сході країни, є брутальним порушенням міжнародного гуманітарного права, зокрема й Женевської конвенції. Проте кількість викрадень і катувань жителів Луганської і Донецької областей стрімко зростає, стверджують представники Amnesty International (Україна) у звіті дослідження, який вони оприлюднили під час брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.
Серед значної кількості полонених, сто людей уже заявили про те, що викрадачі застосовували до них тортури. Об’єктами викрадень і нелюдських допитів стають не лише військові, а й громадські активісти, представники органів місцевого самоврядування, журналісти, підприємці, шахтарі й активісти робітничого і профспілкового руху.
ГАННУ ЗМУСИЛИ НАПИСАТИ НА СТІНІ ВЛАСНОЮ КРОВ’Ю «Я ЛЮБЛЮ ДОНБАСС»...
Проукраїнську активістку Ганну та її хлопця Федора викрали, утримували і катували протягом шести днів. Коли вони були вдома, у двері подзвонили невідомі. Щойно Ганна відчинила, семеро озброєних чоловіків увірвалися в квартиру й почали робити обшук, представившись, що вони «із Донецької народної республіки». В квартирі «деенерівці» знайшли проукраїнські листівки і прапор України. Прапором зав’язали Ганні і Федорові очі і відвезли в Управління з боротьби з організованою злочинністю. Спочатку помістили в підвал. Перед тим, як допитати кожного окремо, молодим людям погрожували застосуванням сексуального насильства. Федір розповів Amnesty International, що перед початком допиту їх били. Ганну запитували про її участь у акціях на Майдані, безпідставно наполягали на її членстві у «Правому секторі». За словами Ганни, після півгодинного допиту, розлючений допитувач вийшов, після чого повернувся з ножем і почав її різати. У неї залишилися порізи на шиї, руках і ногах, а найглибший — на пальці, зроблений після того, як вона простягла руку, щоб захиститися. Чоловік, що допитував Ганну, примусив її написати на стіні власною кров’ю «Я люблю Донбасс». У Ганни склалося враження, що потім її кат отримав згори доручення припинити допит. Їх із Федором змусили чистити автомобілі, якими, на їхню думку, перевозили трупи.
Зазвичай, викрадення здійснюють із метою викупу. Найчастіше викрадають підприємців, але не тільки їх. Саша, проукраїнський активіст, був викрадений, а умовою його звільнення терористи оголосили викуп у розмірі 60 тисяч доларів. Після того, як батько заплатив зазначену суму, Сашу звільнили, і він зміг переїхати до Києва.
У місцевостях, які контролюються терористичними угрупованнями, міліція на вулицях або взагалі відсутня, або повністю лояльна до бойовиків. «Під час нашого візиту у Маріуполь 25—26 червня було очевидно, що місцеві жителі не почуваються у безпеці, а на захист з боку нечисленних проукраїнських організацій та груп самооборони вони теж не можуть розраховувати», — розповідають правозахисники з Amnesty International.
Кількість випадків жорстокого порушення прав людини у зоні конфлікту збільшується, наголошують експерти.
Марія Томак, представник Центру громадянських свобод, зазначила, що для України такі події є безпрецедентними, проте на пострадянському просторі ця практика застосовувалася зовсім нещодавно. Викрадення і катування широко практикували під час Другої чеченської війни обидві сторони конфлікту. Представники правозахисного товариства «Меморіал» вважають, що ті самі методики викрадень і катувань застосовують сьогодні і на Донбасі. Шість кейсів, зібраних і підготовлених активістами «Меморіалу», підтверджують участь Гіркіна (Стрєлкова) в аналогічних діях (організацій викрадень і катувань) під час Другої чеченської війни. Існують також дані про викрадення бойовиками «ДНР» «своїх» бійців, яких запідозрювали у потенційному відступництві, «з виховною метою».
ПОТРІБНО РОЗСЛІДУВАТИ ВИПАДКИ ВИКРАДЕНЬ І КАТУВАНЬ іЗ ОБОХ СТОРІН КОНФЛІКТУ
Значна частина викрадень з подальшими катуваннями відбувалася в окупованому Слов’янську (Артем Дайнега, який спробував зняти на камеру штурм будівлі СБУ у місті, журналісти Сергій Лефтер та Ірма Крат) і в Луганську (Ганна Мокроусова та Олексій Біда). Ганні погрожували, але не вбили. Її змусили «запросити» на зустріч (на місце допиту) своїх знайомих — проукраїнських активістів. Проте їй вдалося запросити їх таким чином, що вони зрозуміли суть ситуації і не прийшли. Після звільнення на Ганну знову посипалися погрози, тому вона була змушена переїхати в Київ, де ініціювала створення групи із взаємодопомоги колишнім заручникам.
«Ті люди просто отримують насолоду від катування інших», — говорить Сергій Шаповал, журналіст «Волинь-Post». Сергій намагався вступити до лав «ДНР», щоб працювати як журналіст під прикриттям. Але після того, як його особа викликала підозру у бойовиків, його допитали. Сергія катували протягом чотирьох годин: били по голові та тілу, застосовували електричний струм (попередньо приклавши мокрий рушник до тіла), різали палець, а потім ще і забрали абсолютно усі гроші і документи.
Правозахисники наполягають на тому, щоб справедливо і безкомпромісно розслідувати випадки викрадень і катувань з обох сторін конфлікту. Зокрема, необхідно дослідити викрадення і допит «стрімера Влада», 16-річного хлопця, який зняв на відео операцію правоохоронних органів із використанням вогнепальної зброї і бронетанкової техніки, внаслідок чого було поранено кількох людей. Хлопця повезли до Маріупольського аеропорту (де розташовувалися деякі київські частини), де, як розповідає Влад, його катували, били прикладом по спині та завдавали ударів кулаками, безпідставно запідозрюючи у зв’язках з «ДНР». Після цього хлопця змусили підписати «звернення до народу України» та вигукувати націоналістичні гасла, а також погрожували опублікувати відео, уразі, якщо він приєднається до «ДНР».
На жаль, під час активного конфлікту виникають труднощі із реєстрацією та документацією кричущих випадків насильства. Окрім того, державні органи, які уповноважені займатися розслідуванням і вирішенням подібних злочинів, не охоче співпрацюють із громадським сектором, зокрема й з правозахисними організаціями.
