Яке у вас уявлення про Запоріжжя? Які слова першими спадають на думку, коли чуєте назву цього міста? Припускаю, що «Запорізька Січ», «Хортиця», «Дніпрогес», «Запоріжсталь», «погане повітря»... Чи буде в цьому ряду слово «меноніти»? Зізнаюся: якщо говорити про особистий досвід подорожей, то мені під час поки що єдиного відвідування міста найбільш яскравим і цікавим місцем видався тільки острів Хортиця. Але Роман Акбаш, який народився і виріс тут і перетворив свою цікавість до міста на спосіб життя, впевнено і майстерно ламає стереотипи не лише подібних туристів, а й самих запорожців про своє місце проживання. Завдяки чому? Про це – у нашій розмові.
«ЛЮБИТИ І З ПОВАГОЮ СТАВИТИСЯ ДО РІДНОГО МІСТА»
– Вашим екскурсіям уже 10 років. Чим особисто для вас став цей досвід? Як змінювалося ваше уявлення про Запоріжжя за цей час?
– Моє уявлення продовжує змінюватися – в тому плані, що я не перестаю вивчати місто, думати над якимись новими заходами. Особливо коли настала карантинна епоха, то довелося ставати більш гнучким, вигадувати онлайн-заходи. У мене сформувалася певна постійна аудиторія людей, доводиться вигадувати для неї нові теми, копати десь глибше в якихось темах, робити нові онлайн-екскурсії. Цей процес триває всі ці 10 років. Звичайно, у мене накопичилося більше знань про рідне місто.
А ще, напевно, почав ще більше любити Запоріжжя і більше переживати за місто. Адже ти дуже часто переміщаєшся по ньому, відвідуєш практично всі райони і бачиш стан якихось пам'яток, чуєш думки людей, бачиш, як вони на це дивляться. Іноді буває дійсно прикро, а іноді навіть соромно за те, що пам'ятки (думаю, це проблема не тільки Запоріжжя) не в тому стані, в якому повинні бути значимі локації. Адже коли ти захоплено розповідаєш якісь цікаві історії, пов'язані з певним місцем, люди цю інформацію сприймають, усотують твої емоції, але при цьому їхні погляди переходять на фасад – і в них читається питання, а іноді вони й просто запитують: а чому це у такому стані?
Напевно, можна сказати, що почав більше відчувати місто. І якісь приємні моменти, а негативні – ще гостріше. У принципі, доводиться займатись і громадською діяльністю, напевно, це можна так назвати. Бо це вже не лише екскурсії – це і публікації, люди регулярно звертаються з якимись проблемами, що щось не так із будинком або вулицею. Доводиться реагувати, вести діалог різними способами з міською владою, брати участь у якихось заходах, звертати їхню увагу на недоліки. Зокрема, охоче брати участь у якихось журналістських проектах: коли з інших міст і країн приїжджають знімати щось про Запоріжжя, я відгукуюся, бо розумію, що це на користь і місту, і мені, і гостям міста.
Тому це вже важко назвати тільки екскурсійною діяльністю – спосіб життя фактично. Коли зараз запитують, чим я займаюся, не кажу, що я екскурсовод (узагалі не люблю цей термін, я говорю, що ми прогулюється містом), зараз я найчастіше відповідаю, що розповідаю про місто. Тобто це абсолютно не обмежується екскурсіями. І часто говорю, що намагаюся закохати в Запоріжжя, тому що про нього уявлення не завжди таке, яке радує. Хочеться переконувати людей, що це не тільки погана екологія, не тільки острів Хортиця або Дніпрогес із визначних пам'яток, а ще багато-багато інших моментів, які хочеться відкривати. Хтось із великих сказав, що неможливо любити те, чого не знаєш. Важко, але ставлення змінювати можливо, і це відбувається. Насамперед це розраховано на місцевих жителів. Адже якщо вони не будуть належним чином ставитися до рідного міста (це, напевно, всіх населених пунктів стосується), то чого ж ми можемо вимагати від туристів або якої допомоги чекати від якихось зарубіжних організацій? Поки місцеві жителі не навчаться любити і з повагою ставитися до рідного міста, то, звичайно, зі сторони нічого не прийде. Це теж одна із цілей моєї діяльності.
«НА ПРИКЛАДАХ З ОДНОГО МІСТА МОЖНА ВИВЧАТИ ІСТОРІЮ КРАЇНИ»
– Які ваші перші контраргументи для тих, хто, як ви вже згадали, вважає, що Запоріжжя – це, наприклад, Хортиця і все? Як ви розвіюєте ці стереотипи, на які локації пропонуєте звернути увагу?
– Якщо до мене звертаються з проханням про оглядову екскурсію містом, я розвіюю таким чином, що екскурсія містом триває, умовно, три-чотири години, і практично за цей час ми не відвідуємо острів Хортиця! Це головний аргумент.
Я намагаюся показати в оглядовій екскурсії весь розвиток міста – різні епохи. В українській мові є дуже гарне слово «розмаїття» – воно дуже пасує Запоріжжю. Воно таке строкате, різноманітне, у нас багато таких «фішечок», які можуть потрапити у свою аудиторію.
Наприклад, у нас є «дореволюційна» (застосуємо такий умовний термін) архітектура ХІХ – початку ХХ століть. Дехто має уявлення, що Запоріжжя – це суцільно радянська архітектура після будівництва Дніпрогесу. Насправді можна переконати, буквально показавши район Старий Олександрівськ, де багато старих будівель.
Ще у нас є така сторінка, як менонітське минуле. Це спадщина іноземних колоністів, які наприкінці ХVIII століття на запрошення царської Росії, цариці Катерини, прибули до нас у край і жили тут практично до середини ХХ століття. (Меноніти – представники релігійної течії, унікальний субетнос, пов'язаний своїм корінням із Західною Європою – Голландією, Бельгією та Німеччиною – Ред.). Вони доволі багато встигли створити і зробити для Запоріжжя і, думаю, для всієї країни. У багатьох аспектах меноніти були в авангарді. (На їхній території налічувалося понад 100 підприємств машинобудівної, металургійної, сільськогосподарської та інших галузей. Заводи «ЗАЗ» і «Запорізький кабельний завод», які існують і сьогодні, – підприємства, що в минулому були засновані і побудовані менонітами – Ред.).
Коли люди думають, що вони тут побачать тільки, умовно кажучи, сталінську архітектуру, то можна завести їх у район Старий Олександрівськ або ж у Верхню Хортицю. Верхня Хортиця колись якраз була «столицею» представників менонітської протестантської церкви. Багатьом треба пояснювати, що це не частина острова Хортиця, а окремий район на правому березі Дніпра в Запоріжжі. Я люблю завжди дивитися на очі людей, які вперше туди потрапляють. У багатьох із них вони такі круглі, великі стають: вони просто не вірять, що бачать подібні будівлі, там, наприклад, є замок Вальман або колишня менонітська школа для дівчаток (середня школа № 81). Це європейська архітектура ХIX – XX століть – дуже красива, витончена, модернова, еклектична. Далеко не всі очікують побачити у нас таку архітектуру: вона більш західна. І коли вони це бачать, шаблон дає збій – і вони починають розуміти, що Запоріжжя набагато різноманітніше, ніж вони думали.
З іншого боку – люди, які живуть у містах, де багато подібної дореволюційної архітектури (наприклад, у Києві, Львові, Одесі, які славні своєю архітектурою). Для них можна знайти ту, «сталінську» архітектуру. Це проспект Соборний, який забудовувався після війни (кінець 40-х – початок 50-х років, до смерті Сталіна). На людей, у чиїх містах більш старовинна архітектура, це справляє велике враження. Це я вже «середньостатистично» вивчив і приблизно орієнтуюсь, кому що краще показати. Велика ділянка нашого Соборного проспекту (який весь займає 11 кілометрів у довжину) – це ж фактично музей архітектури 1930-50-х років просто неба. І є ціла ділянка, приблизно кілометрів п'ять у довжину, де по обидва боки всі будинки, які один за одним стоять, – державні пам'ятники архітектури! Тобто буквально пройшовши або проїхавши цією ділянкою, ти немов побував у музеї.
Знову ж – є у нас Дніпрогес. Унікальна споруда, з багатою і різнобічною історією. У чомусь його поява була позитивним явищем, яким треба пишатися, але, з іншого боку, ти розумієш, що за всю цю індустріалізацію заплатили велику ціну. Аж до того, що на тлі цього розгорталися трагічні події. Адже Дніпрогес закінчили будувати в 1932 році – якраз тоді, коли в Україні починався голод. Це, звичайно, треба розуміти і говорити, що це було дороге спорудження, із залученням іноземних фахівців. А де ж Радянський Союз, який тільки починав цю індустріалізацію, валюту брав? Зокрема з продажу хліба та зерна за кордон, і це могло стати однією з причин того, що потім відбувалося в Україні. Ось такі аспекти. Тобто буквально на прикладах з одного міста можна вивчати історію країни.
«ЯКІ ВОНИ ВРАЖЕННЯ ПОВЕЗУТЬ ЗВІДСИ, ТАКИМ ЗАПОРІЖЖЯ Й БУДЕ В ОЧАХ ГРОМАДСЬКОСТІ»
– Любителі промислового туризму теж знайдуть що подивитися у нас: заводи, промзону, кар'єри... Для любителів екстремального, спортивного туризму у нас місто з великою береговою лінією – тут Дніпро тече через усе Запоріжжя, і ще ж є узбережжя острова Хортиця. Там можна зайнятися водними видами спорту, можна і стрибнути з моста з гумкою.
Незважаючи на те, що ми вважаємося екологічно несприятливим містом, наш острів Хортиця – одне із семи чудес України. Можна сказати, на ньому представлені практично всі природні зони, які є в Україні: степи, скелі, плавні... Пройшовши уздовж острова, можна, умовно, здійснити подорож Україною, побачити класні природні краєвиди.
А музеї! Музей техніки «Фаетон». Вважаю, що це зараз найкращий музей у Запоріжжі. І роблю цей висновок із того, що я показую людям: усі в захваті, знаходять для себе щось цікаве. Не лише охочі подивитися на круті зразки техніки. А ще музей історії зброї, на Хортиці музей «Січ»...
Тому у нас кожен може щось для себе знайти. Насправді переконувати людей треба, розповідаючи і показуючи. Судячи з того, що люди говорять після 4-годинної оглядової екскурсії, вони по-новому відкривають для себе Запоріжжя.
Навіть був один такий примітний випадок. У столиці є відома екскурсійна компанія «Цікавий Київ». Маю зізнатися, що колись, коли тільки мріяв займатися екскурсіями, я рівнявся на неї, вивчаючи її досвід в інтернеті, спостерігаючи, як вони анонсують, організовують екскурсії, про що вони пишуть, яку інформацію збирають. І от колись мені випала нагода провести екскурсію по Запоріжжю колегам із «Цікавого Києва». Помітив, що спочатку вони були дещо скептично налаштовані, адже історично й екскурсійно підковані. І ось я заводжу їх у дворик осторонь від проспекту, там стоїть звичайний дитячий садок. Але він не звичайний, адже вкритий облицювальною декоративною плиткою – такою самою, як на кількох будинках на Хрещатику. Зовні – звичайний дитячий садок початку 1950-х років, але у нього унікальне декоративне оформлення. Так вирішило керівництво заводу, десь вони взяли цей матеріал. Більше жодної такої будівлі, до речі, в Запоріжжі немає. І тут у людей стали величезні очі: вони побачили шматочок Києва! Також показав їм: у нас це називається Шосте селище, або Запорізьке Соцмісто, де розташовані яскраві приклади архітектури 1930-50-х років, вони теж багато для себе відкрили. Авангард 1930-х років, конструктивізм, який поступово перетворювався на сталінський ампір.
Я цікавлюся, хто буде моїми гостями, щоб розуміти, на що зробити акцент і як посилити ефект від знайомства із Запоріжжям. Адже які вони враження повезуть звідси, таким Запоріжжя і буде в очах громадськості. А мені, знову ж таки, хочеться, щоб усі позитивно відгукувалися про Запоріжжя. Я просто дуже люблю своє місто і намагаюся закохати в нього.
– А які ваші особисті «місця сили», де вам добре в Запоріжжі?
– По-перше, це мій рідний район, у якому я народився і виріс, де ходив до дитячих садків, школи, лікарні, – це Верхня Хортиця. Напевно, тому що я там народився і жив в оточенні цих дивовижних будівель, у мене й народився такий інтерес – дізнаватися про будівлі, розповідати людям про них.
Вважаю, що цей район один із найцікавіших у Запоріжжі й водночас він маловідомий – і в Запоріжжі, і в масштабах України. За довгі роки радянської доби про історію менонітів не говорили, намагалися стерти згадки про них, а якщо й говорили, то тільки в негативному контексті. Тому в дитинстві мене дуже цікавив мій район і будівлі, які були навколо, проте мені ніхто не міг про них толком розповісти, тому що тоді ніхто нічого не знав. Довелося виправляти ситуацію зокрема власними силами, і я із задоволенням ділюся тим, що вдавалося колись дізнатися самому.
Приємно взагалі з містом знайомити, а коли ти знайомиш людей зі своїм рідним районом – це подвійна відповідальність і подвійне задоволення водночас. Мені хочеться, щоб, як її вважають, окраїна, якесь таке робітничо-селянське Запоріжжя, сприймалося по-іншому, викликало інші асоціації. І, мені здається, виходить доволі успішно, тому що це найпопулярніша екскурсія з тих, які я воджу. Завжди збираються просто натовпи людей, і вона завжди отримує дуже схвальні, захоплені відгуки. Тож, користуючись нагодою, запрошую дивитися не лише острів Хортиця, а й Верхню Хортицю!
ДО РЕЧІ
24 червня у Запоріжжі відбулося відкриття Меморіалу хортицьких менонітів. «Хортицька громада менонітів була дуже економічно розвиненою. За обсягом виробництва сільськогосподарської промислової продукції Хортицький менонітський округ був на третьому місці в Російській імперії після Москви і Варшави. Це була потужна економіка, унікальна духовність і водночас – велика увага до збереження природи. Саме меноніти 1910 року створили Хортицьке товариство охорони природи – перше в Російській імперії», – цитує 1news.zp.ua генерального директора Національного заповідника «Хортиця» Максима Остапенка. Саме співробітники заповідника 2019 року у фундаменті колишньої колгоспної комори 1930-х знайшли близько 300 поховальних плит і окремих фрагментів поховань менонітів.
Меморіал хортицьких менонітів складається з 18 пам'ятників. Відреставровані плити стали музейними експонатами й оформились у вигляді лапідарію – виставки зразків кам'яних пам'яток XVIII – XX століть. Меморіал можна знайти на острові Хортиця за зупинкою транспорту ЦІМЕЖ, указує 1news.zp.ua.
