На київській Паньківщині, якраз на вулиці Паньківській, стоїть оригінальний багатоповерховий будинок під номером 8. Він добре відомий освіченим киянам як будинок діяча українського руху лікаря Йосипа Юркевича, а історики архітектури вважають будинок одним з найкращих зразків українського модерну. Таке єднання україніки різних вимірів — невипадкове.
Йосип В’ячеславович Юркевич народився 3 лютого 1853 року в селі Криве Сквирського повіту Київської губернії (нині село входить до Попільнянського району Житомирської області) в маєтку своїх батьків. Вони належали до давнього польського шляхетного роду. Споконвіку живучи на Волині, серед українського селянства, щиро сприймали його, підсвідомо чи свідомо українізуючись. Недаремно ж писався Йосиф або Йосип, а не Юзеф. Ще одне пояснення дано нижче. Рано втративши батьків, Йосип змалку виховувався під впливом українського сільського побуту, гостро сприймав несправедливість, національні утиски. Вже на студентській лаві медичного факультету Київського університету св. Володимира у березні 1878 року Йосип Юркевич брав участь у студентських заворушеннях. За це був виключений зі складу студентів без права вступу до будь-якого іншого вищого навчального закладу впродовж двох років та, за наказом київського генерал-губернатора, висланий до власного родового маєтку в село Криве під гласний нагляд поліції. Згодом таки завершив медичну освіту, отримавши 1881 року диплом лікаря.
Палко закохавшись в Олександру Африканівну Балавенську (1861 — 1922) та щоб мати можливість одружитися з нею, перейшов з католицтва у православ’я. Мали сина Лева та доньок Олександру, Марію та Ніну.
СОНЯЧНИЙ ЛІКАР
Йосип Юркевич належав до того гурту польських інтелігентів, які, за прикладом Володимира Антоновича, долучилися до ідеї українства, сприяли формуванню українського патріотичного руху в суспільстві. Одними з практичних форм інтелектуального поступу тоді слушно вважалося широке просвітництво та благодійництво. В рідному селі Йосип Юркевич безкоштовно лікував селян, за що отримав прізвисько Сонячний Лікар, допомагав здібній молоді навчатися за кордоном. У Кривому досі діє сільська школа, побудована дідичем-благодійником. Нині вдячні односельці через кілька поколінь надали школі ім’я Йосипа Юркевича. Він ще понад сто років тому обладнав у Кривому сільську гідроелектростанцію та машинну станцію. Був членом київської «Старої громади», членом Доброчинного товариства видання загальнокорисних і дешевих книжок, співробітником українських видань «Рада», «Село», «Львівський науковий вісник» та інших часописів. Написав нариси під назвою «Сучасні сільські малюнки». Вважається фундатором кооперативного руху в Україні, започаткованого в родинному селі.
Колись воно звалося Кривин, а від 1619 року відоме як Криве. Його хати тягнулися вервечкою обіч давнього шляху, второваного вздовж лівого берега річки Кривянки. А на правому березі ще досі, попри всі революції та війни, серед старого парку стоїть простий садибний будинок Юркевичів — наочне свідчення шанобливого ставлення селян до заможного землевласника, недарма ж його називали батьком. На жаль, лише тепер, на початку ХХІ століття садиба стала занепадати. Спорожнілий будинок, де ще недавно містився сільський дитячий садок та амбулаторія, потребує термінового порятунку.
Про життя й діяльність родини Юркевичів розповідає великий розділ у сільському історико-краєзнавчому музеї, створеному місцевою інтелігенцією. Там можна дізнатися чимало цікавого. Хоч би й про те, що неподалік Кривого — в селі Романівка, — був маєток панів Рильських — теж польського коріння, добрих приятелів Юркевичів. Тадей Рильський теж був активним членом київської Старої громади, відомим культурницьким діячем. Він теж побудував у Романівці школу, в якій і вчителював, та був одружений з романівською дівчиною. Коли 1902 року Тадей Рильський помер, Йосип Юркевич став опікуном семирічного Максима — майбутнього українського класика, поета-академіка. Нині про ці біографічні подробиці можна дізнатися в Київському літературно-меморіальному музеї Максима Рильського.
1908 року до лікаря Йосипа Юркевича приїздила на консультацію Леся Українка. Всією родиною гостювали в Кривому Лисенки. Особливою принадою впорядкованої садиби були спеціально вирощувані лікарські трави. Сама природа дихала здоров’ям.
УЛЮБЛЕНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МОДЕРН
А київський будинок Юркевичів на вулиці Паньківській, 8 споруджено 1910 року за проектом цивільного інженера Миколи Шехоніна (1882 — 1970). Він є автором таких відомих киянам споруд, як-от нинішній Військовий ліцей імені Івана Богуна на Печерську, будинок культури «Харчовик» на Подолі (тепер «Славутич»), школа № 25 навпроти Андріївської церкви та кілька житлових будинків. Але першою київською роботою молодого петербуржця Миколи Шехоніна став будинок лікаря Йосипа Юркевича. Замовник зумів передати російському архітекторові сутність і дух української стилістики, поданої на Паньківській, 8 модерно й вельми артистично. Нагадаймо: майже навпроти саме в той час архітектор Василь Кричевський зводив ще більший прибутковий житловий будинок для професора Михайла Грушевського, декорований у стилі українського модерну. Характерні, легко помітні деталі стилю — крутосхилий дах, шестикутні вікна гарних пропорцій, керамічні вставки — були вперше впроваджені В. Кричевським у будинку Полтавського земства на початку 1900-х років. Стиль знайшов багато послідовників і згодом, уже в 1920-х роках, аж поки більшовицька влада не заборонила цей напрям як «український буржуазний». Як тут не згадати синодальний указ 1803 року про заборону будувати нові церкви в українському стилі. Заздрісна ненависть всевладної, як їй самій здається, Російської імперії до українства, до україніки, до українців, до самої України триває вже четверту сотню років...
Отож і така подробиця: у центрі села Криве збереглася цікава споруда, що стала своєрідною пам’яткою діяльності та уподобань Йосипа Юркевича. Це — колишній народний будинок культури, споруджений у 1924 — 1929 роках сільською кооперативною спілкою. В архітектурному відношенні то є гарний зразок наступного етапу розвитку українського модерну, який щиро сприймався Йосипом Юркевичем. Такий от стилістичний «місток» між київським будинком на Паньківській та селом на березі річки Кривчанки. Автором проекту міг бути київський архітектор Микола Даміловський (1880 — 1942): саме таку вежу можна бачити в його здійсненому проекті електростанції в Ніжині.
Далеко не всім відома ця пам’ятка в Кривому з її гарними пропорціями, з шестикутними вікнами, крутосхилим двоярусним дахом та іншими деталями в дусі українського модерну. Раніше на вежі був годинник як на старовинних міських ратушах.
Йосип Юркевич одійшов у вічність від ниркової коліки 25 листопада 1910 року в Києві. Його поховали на батьківщині — серед поля на північ від рідного села, на ділянці його землі, яку він сам виділив під сільське кладовище. На жаль, родинний мурований мавзолей не зберігся, лише на тому місці вже в наш час стараннями правнучки Лариси Юріївни Юркевич, московського лікаря з багаторічним стажем, покладено нову поліровану кам’яну плиту з лаконічною епітафією:
Земський лікар ЮРКЕВИЧ Йосип В’ячеславович 1853 — 1910.
ІСТОРІЯ БУДИНКУ НА ПАНЬКІВСЬКІЙ, 8
Будинок Й. Юркевича на Паньківській, 8 увійшов в історію української культури багатьма цікавими фактами й іменами. Тут містилася редакція педагогічного місячника для сім’ї і школи «Світло», який виходив у 1910 — 1914 роках у видавництві «Український учитель». Співробітниками часопису були українські педагоги та низка відомих діячів української культури. Через це журнал зазнавав утисків від царської влади.
У цьому ж будинку також містилася редакція літературно-художнього місячника «Сяйво», який виходив за підтримки діячів української культури від березня 1913 року до початку війни 1914-го. При журналі діяло однойменне українське видавництво, з ним і часописом співпрацювали десятки відомих тогочасних діячів української культури та молодих початківців.
У різний час у будинку Й. Юркевича мешкали українські письменники Борис Грінченко, Микола Вороний, Максим Рильський. Відповідно, гостювали теж цікаві люди.
Відносно нещодавно будинок на Паньківській, 8 майже тактовно реконструювали (додали мансарду) під так звані елітні квартири. Не станемо гадати, наскільки там справді запанував дух VIP та якого виміру. От якби ті далеко не бідні мешканці змогли б перейнятися духом не просто поважної бундючності, здебільш властивої нашим сучасним доморощеним VIP-м, а тим духом свідомого українства та патріотизму, то зібрали б з кожної квартири належну суму та порятували б садибу Юркевичів у селі Кривому. Ото був би прояв гідності, честі та продовження традиції українського доброчинства. Саме на тому ж місці! Мрія, яка могла б стати реальністю.
Ну-мо, небайдужі читачі газети «День» — по примірнику цього номеру та в кожну поштову скриньку на Паньківській, 8! Або за сучасною технологією — через соціальні мережі на електронну пошту.
ДОЛЯ ТРЬОХ ПОКОЛІНЬ СВІДОМИХ УКРАЇНЦІВ
Справу батька — Йосипа В’ячеславовича Юркевича — по-своєму продовжив син — Лев Юркевич (1884 — 1919) — відомий діяч українського соціал-демократичного руху, письменник і публіцист. 1905 року разом із майбутньою дружиною Марією брали участь у революційних заворушеннях у Києві, а 1907 року мусили виїхати за кордон і там завершити здобуття вищої освіти. Значну батькову спадщину Лев використовував на підтримку української соціал-демократичної преси, яка виходила у Львові та Києві. Сьогодні цікаво нагадати, що Лев Юркевич жваво полемізував з Володимиром Ульяновим (Леніним) стосовно права нації на самовизначення, причому майбутній «вождь», на відміну від українського соціал-демократа, затято стояв на позиціях російського шовінізму. Отак!
1907 року в Женеві у подружжя Лева і Марії Юркевичів народився син Юрій. Повертаючись в розбурхану революцією Росію, Лев Юркевич заразився на тиф і 1919 року помер, похований у Москві. А синові Юрію, через «провини» діда й батька, згодом судилася нелегка доля політв’язня більшовицьких тюрем і концтаборів. Пережив усе це, був реабілітований. Написав і видав цікаві спогади про життя. Упокоївся 1990 року.
Отак історично склалася доля трьох поколінь свідомих українців, яскравих особистостей, яким не давала жити Російська імперія — спершу царська, потім більшовицька.
Село Криве лежить усього за 100 кілометрів від Києва. Але так потребує уваги як не держави, так добрих і грошовитих людей. Сьогодні в Кривому мешкає 450 осіб, у школі навчаються 30 дітей. Де знайти такого нового «сонячного лікаря», який би спромігся відродити садибу з давніми доброчинницькими традиціями? Може, й лікувального напряму.
Фото надані автором
