Російській імператриці Катерині ІІ в останній чверті XVIII ст. вже ввижалася нова Візантія з Константинополем як столицею, з повним розгромом Турецької імперії і створення на її уламках нового грецького королівства або нової Візантійської імперії на чолі з її онуком, якому й ім’я дали на честь цього проекту — Костянтин. Вже карбували нагородні срібні медалі із зображеннями повалених мінаретів Константинопольської Святої Софії і з хрестом, що заступає півмісяць, висунуто армії на південь і флот в Середземне море, аби підпалити Туреччину «з чотирьох кутів», як писала сама імператриця, — з Кавказу, Криму, Молдавії, Греції.
Перемога при Чесмі, здобута російським флотом, перемоги російської армії на суші — здавалося, ось-ось призведуть до остаточного торжества «грецького проекту». Проте втрутилися європейські країни. Росія стикнулася з «санкціями XVIII століття» і різко стримала свій войовничий запал. Катерина отримала замість Константинополя лише невеликі територіальні поступки з Кючук-Кайнарджийського миру — вільний вихід безпосередньо в Чорне море через Дніпровсько-Бузький лиман. 18 червня 1778 року в гирлі Дніпра було закладено місто Херсон. Воно стало центром флоту на Чорному морі, без якого не можна було утримати набуте. Засновано нові міста — Катеринослав (Дніпропетровськ), Луганськ, центр металургії і виробництва зброї, виведено спеціальну нову «орловську» породу коней для гусарських і уланських полків.
ПЕРШЕ «ПРИЄДНАННЯ» КРИМУ
До реалізації «Грецького проекту» повернулися через п’ять років після першого «приєднання» Криму, що відбулося 28 квітня 1783 року. Цього ж року невелика російська ескадра увійшла в Ахтиарську бухту, а з 10 лютого 1784 року військово-морська база, розташована на місці розвалин старогрецького Херсонеса/Херсона стала іменуватися містом Севастополем.
Крим прискорено «еллінізується», нарікається Тавридою, перейменовуються міста: Гезльов на Євпаторію, Кафа на Феодосію, Ай-Мечеть на Сімферополь. На місці Хаджибея «виникає» Одеса тощо.
Знову до Росії застосовують «європейські санкції», чергова пауза і чергова російсько-турецька війна, черговий дипломатичний демарш Європи і так до апофеозу-апофігею «Грецького проекту» серпня 1914-го, коли Перша світова війна починалася під гаслом «поставимо православний хрест над Святою Софією».
Поставили? Впала сама Російська імперія, розгубивши і свої хрести разом із храмами.
УЛАМОК «ГРЕЦЬКОГО ПРОЕКТУ» В ОДЕСЬКОМУ СТЕПУ
Від загального до приватного. Від глобальних геополітичних імперських проектів перейдемо до конкретного пам’ятника історії — загубленого в одеських степах.
В селі Покровське Одеського повіту Херсонської губернії 1820 року з’явився палац, який служив літньою резиденцією Івану Онуфрійовичу Курісу. «Етнічний грек», «новоспечений герой Новоросії XVII ст.», натхненний глобальним «грецьким проектом», побудував східну частину палацу в мавританському стилі з турецькими балконами і мінаретами. Схожість з Воронцовським палацом в Алупці просто вражаюча, тим більше що Курісовський палац почав будуватися 1810 року. Воронцов у той час був генерал-губернатором Новоросії, куди входив і Крим, і Херсонська губернія з Одещиною. І можна з упевненістю сказати, що перед нами в Покровському робочий макет у меншому масштабі всесвітньо відомого Алупкінського палацу. Ідея з’єднати мавританські мотиви, середньовічну готику, англійський класицизм в одному палацовому ансамблі, тим більше що Воронцовський палац будувався на 20 років пізніше з набагато більшим розмахом.
СХІДНУ ЧАСТИНУ ПАЛАЦУ ПОБУДОВАНО В МАВРИТАНСЬКОМУ СТИЛІ — З ТУРЕЦЬКИМИ БАЛКОНАМИ І МІНАРЕТАМИ
Палац належав начальникові канцелярії Олександра Суворова Івану Курісу, будувався в два етапи: східна частина — в 1810—1820 рр. архітектором італійцем Делбі, західна — в 1891—1892 рр. одеським архітектором Миколою Толвінським. Село було перейменоване на Курісово-Покровське. Палац був добудований і розширений, дах однієї з залів був оформлений у вигляді акваріума, який улітку заповнювався водою і рибами. Прекрасні сходи, які вели з парку в палац, незвичайні башти і сам парк приголомшували сучасників. У південній частині палацу було влаштовано оранжерею, закладено ліс, який зараз називається Тилігульським регіональним ландшафтним парком.
ТРИ ГОЛОВОЛОМКИ «ГЕРОЯ НОВОРОСІЇ» КУРІСА
«Етнічний грек» Куріс Іван Онуфрійович — ад’ютант і «близький друг» Суворова. Батько його Онуфрій Куріс (Курись), за переказами, з греків, які оселилися ще при царі Олексії Михайловичі в місті Ніжині. Онуфрій Куріс (Курись) служив у полтавському Малоросійському полку сотенним городовим отаманом і 1782 року був вироблений у прапорщики, на цьому його військова кар’єра і біографічні дані закінчуються.
ПЕРША ГОЛОВОЛОМКА — ЗМІНА ПРІЗВИЩА З КУРИСЯ НА КУРІС
Прізвище Курись належить до поширеного типу слов’янських прізвищ і утворене від особистого прізвиська. Швидше за все прізвисько Курись походить від білоруського дієслова «куриць», що в перекладі означає «диміти». Ймовірно, так прозвали того, хто жив у курній хаті, топив піч «по-чорному» (коли дим виходить не через трубу, а через вікно і двері).
Курисем могли назвати і того, хто часто курив. Проте не виключено, що прізвисько належить до так званих «професійних» іменувань, що вказують на рід діяльності людини. Так предок власника прізвища Курись міг бути кочегаром, опалювачем, що, погодьтеся, для нього «Ясновельможних», пожалуваних графським титулом, принаймні не комільфо і не солідно.
Його син Іван Онуфрійович еллінізує прізвище, ставши Курісом. 1773 року починає службу в Дніпровському полку рядовим. Капрал, квартирмейстер, 1777 року вахмістр. 1780 року Куріса було переведено в штат канцелярії Новоросійської губернії. 1784 року він знову вступив у Малоросійський Полтавський полк, а з нього 1786 року був переведений в Таврійський гренадерський полк.
З цього часу починається різке сходження Куріса. Він потрапляє під командування О.В. Суворова, який був пожалуваний Катериною ІІ чином повного генерала і став генерал-аншефом.
При відбитті турецького десанту на форт при Кінбурні (нинішня Херсонська область) 1787 року О.В. Суворов пожалував Куріса званням секунд-майора.
11 липня 1788 року Куріс брав участь у вилазці під Очаковом (нинішня Миколаївська область). Тоді ж він був переведений у Петербурзький драгунський полк.
Жителі села Петрівки (колишнього Покровського) до цього часу розповідають місцеву легенду про один епізод поблизу Тилігулського лиману, на підступах до Хаджибея (де згодом була заснована Одеса), коли в сутичці з турками Суворов вирвався вперед і кінь під ним був убитий, Куріс, який скакав поруч, передав йому свого коня. Після бою Суворов, звертаючись до Куріса, нібито сказав йому: «Візьми цього коня і об’їжджай на ньому всю цю округу. Я клопотатиму про відведення тобі у власність цієї землі».
ЩЕ ОДНА ГОЛОВОЛОМКА — ДВОРЯНСТВО КУРІСА
Куріс, почавши військову кар’єру з рядового, «підлого» недворянського, неблагородного походження — закінчує її «ЇХ Ясновельможністю і ЇХ Превосходительством». Різкий злет кар’єри почався з «поцілунку Фортуни» — нагородження його вищим військовим орденом Георгія 3-го ступеня.
Перша версія одеських краєзнавців. ...За головнокомандувача Суворова Куріс виконував посаду правителя справ з секретної частини, під час штурму Ізмаїла «посылаем в важнейшие места и доставлял приказания с точностью», так про нього свідчив Суворов у доповіді імператриці. За участь у штурмі Ізмаїла Куріс був підвищений в чині, вироблений у підполковники, і за високим велінням йому було дано від головнокомандувача Похвальний лист. За хоробрість під Ізмаїлом він отримав Георгіївського кавалера 1789—1790 рр. Статус отриманого ордена згодом став приводом для присудження Курісу дворянського звання.
ІВАН КУРІС
Друга версія. ...Коли 1791 року було святкування в Яссах з нагоди укладення з Туреччиною Ясського миру, Суворову було надіслано з Петербурга орден Георгія 3-го ступеня з високим велінням: «чтобы этот крест был возложен на того отличившегося в военном знании и храбрости в ту войну, которого почтит достойным главнокомандующий». І цей хрест був покладений на І.О. Куріса.
Однак є розбіжності у хронології нагородження Куріса орденом Георгія 3-го ступеня — Куріс єдиний з усієї російської армії нагороджений за штурм Ізмаїла єдиним Георгіївським хрестом.
Штурм Ізмаїла як і раніше, 200 років потому, входить в «аннали Російської військової слави» і сам Суворов не був нагороджений за цей штурм, не кажучи вже про графа Кутузова, іспанського герцога де Рібаса, французьких герцогів Рішельє і Ланжерона, грузинського князя Багратіона, славного отамана війська Запорізького Головатого. І вища військова винагорода начальникові канцелярії «підлого» походження, який навряд чи сам під турецьким вогнем розвозив пакети, виглядає, м’яко кажучи, дивно. Непрямим підтвердженням неспроможності «офіційної версії» служить графський герб Курісів з девізом «Да будет правда» — над графською короною на гербі рука тримає не меч, «символ військових заслуг і військової доблесті», а дубову гілку — «символ дипломатичних заслуг». Можемо здогадуватися, що Куріс при штабі Суворова і пізніше займався шпигунською діяльністю, і робота в штабі була оперативним прикриттям. У галантному XVIII столітті професія розвідника ще не була оповита романтичним флером.
Правдоподібнішою здається ще одна місцева легенда, що Катерина ІІ прислала єдиний орден Георгія 3-го ступеня Суворову з лаконічною запискою «Самому достойному на усмотрение Вашему Сиятельству» і вражений Суворов в емоційному пориві у присутності всього блискучого штабу, вигукнув: «Все достойны, вручаю самому недостойному! Курис, на колени!». Нагадую, що Георгіївський хрест, введений у Російській імперії, давав потомствене дворянство не тільки нагородженому, але і всім його нащадкам. Ось той самий «поцілунок Фортуни», який «етнічного греко-білоруса» Куріса поставив в один ряд з герцогами, князями тощо.
У Польщі під час польського повстання, що спалахнуло1794 року, Куріс перебував при Суворові під час штурму Варшави.1797 року він був пожалуваний полковником у Херсонський кірасирський полк. 1799 року через розбиту праву руку з кірасирського полку був переведений у цивільну службу з чином дійсного статського радника, отримавши посаду віце-губернатора в Новгороді. Будучи переміщений до Оренбурга на посаду губернатора, Куріс 1802 року звільнився зі служби. Ще 1794 року він одружився з Уляною Ханенковою, донькою наказного гетьмана війська запорізького. Свого часу Куріс жив в Одесі у власному будинку, де пізніше розташовувався Північний готель. Відомо, що він одружився вдруге з одеситкою Дуніною. З 1828 року у всіх документах і листуванні І. О. Куріс іменується генералом.
Живучи в своєму селі, І. О. Куріс листувався з поетом Державіним і графом Хвостовим. Займався створенням міфічного образу «батька командира» — О.В. Суворова.
ТРЕТЯ ГОЛОВОЛОМКА — МАСОН
Всі сподвижники Суворова: Кутузов, Ланжерон, де Рібас, Рішельє — були масонами. Перебуваючи в колі високопоставлених і високопосвячених масонів, Куріс, можна сміливо передбачити, був масоном високого градуса посвячення. Доказом чого служить його палац в селі Покровському. Точніше, його підземна частина, яку не показували і не показують туристам. Кожна зала в багаторівневому підземеллі виконана в індивідуальному унікальному проекті. Немає залів, що повторюються, тим більше вони збереглися набагато краще, ніж верхні поверхи, що постраждали від пожежі і варварства мисливців за каменем-черепашником. Тут можемо побачити центральну готичну залу з двома колонами — ілюстрація для посвячення в брати ордена масонів, залу з пентаграмою з дверей і арок, типову візантійську базиліку. Нещодавно відкритий один із підземних ходів, який веде у бік річки Балай, яка в XVIII ст. ще впадала в Тилігульський лиман, а сам лиман був сполучений з Чорним морем.
Берете одну з книг Дена Брауна і намагаєтеся розшифрувати «код Куріса». Місцеві краєзнавці про масонство Куріса не розповідають. Будівництво палацу і розквіт його маєтку в селі Покровське припадає на розквіт масонства в Одесі.
МАСОНИ ВІД ДЕРІБАСІВСЬКОЇ ДО ЛАНЖЕРОНА
Зовсім не випадково Лев Толстой в романі «Війна і мир» писав про те, що ще 1807 р. П’єру Безухову одеські масони надали рекомендаційний лист для його вступу до Ордена.
Існують уривчасті відомості, що в Одесі з 1803 р. існувала законспірована масонська ложа — філія ложі «Нептун». Дослідник масонства в Україні О. Крижанівська наводить можливу дату появи одеської ложі «Понт Евксинський» — 1803 р. Знаком ложі стало зображення вітрильника в морі, що пливе до міста на пагорбі в обрамленні гілок акації. Корабель став символом подорожі в невідоме, нагадував про Ісіду. Князі Сергій і Михайло Волконські керували ложею «Понт Евксинський». Через князя Сергія Волконського «Понт Евксинський» був пов’язаний із «Союзом Благоденствування».
Одеська ложа стає однією з найчисленніших лож в Російській імперії і налічує близько двохсот братів. Формувалася вона в середовищі одеських інтелектуалів, переважно професорів і викладачів, пов’язаних із Рішельєвським ліцеєм і Комерційною гімназією, а також купців французького, швейцарського, німецького, італійського, грецького походження.
Очолив одеську ложу француз, Великий майстер, губернатор, граф Олександр-Андро Ланжерон.
УКРАЇНСЬКІ МАСОНИ В ОДЕСІ
Серед масонів-професорів виділялися українці: Іван Орлай — ключова фігура українського масонства (закінчив Віденський університет і Петербурзьку медичну академію). До приїзду в Одесу І. Орлай був директором Ніжинського ліцею, а в 1826—1828 рр. директором Одеського ліцею. А також професор філософії і латини Іван Дудрович, який закінчив Харківський університет в ліцеї, а в 1825—1826 рр. виконував обов’язки директора Рішельєвського ліцею. З Харкова до Одеси прибули професори і викладачі, масони: Осип Ковалевський — професор, викладач латині і грецької, професор Микола Жада, професор Євген Шкляревич; ад’юнкти Іван Калиневський, Микола Даревський (директор комерційної гімназії) та ін. Масон Григорій Богаєвський прибув до Одеси з Полтави, де був учасником ложі. 1824 року до одеської масонерії приєднався видатний діяч свого часу Кирило Розумовський (граф, онук гетьмана України). Після ув’язнення в Суздальському монастирі він був засланий до Одеси за вільнодумність і «українську фронду» (виступав за автономію України). Розумовський раніше належав до ордена розенкрейцерів, які були близькі масонам. В Одесі ж він влився в масонське коло. Незабаром до Одеси повертається його брат — генерал-поручик, дійсний таємний радник, обер-камергер, граф Петро Розумовський, член низки масонських лож, який наїжджає до Одеси в 1806—1835 рр.
Одесу 1825 року відвідують відомі польські масони, які одночасно були прославленими літераторами і революціонерами: І. Єжовський і Адам Міцкевич. На початку 20-х рр. масони зайняли первинне положення в Одесі, намагаючись створити з Одеси зразок міста майбутнього. Особливу увагу масони приділяли вихованню молодого покоління, створенню європейської системи освіти, відкриттю ліцеїв та університетів. Під час відвідин Одеси 1820 р. імператор Олександр був присутній на масонській «агапе».
Суворий статут масонів передбачав конспірацію навіть у буденному житті. Так, зустрівшись в чиємусь салоні, масони переговорювалися умовними знаками і таємними жестами, натяки робили таємничими позами.
Збиралися одеські масони на приміських дачах, в спеціальних будинках, особливо обладнаних, характерно обставлених і символічно декорованих. Олександр Дерібас описує такий будинок в Барятинському провулку. Там у багаторівневому підвалі проходили масонські збори, здійснювалися ритуали посвячення, а з чуток, ще і зберігалися всі гроші масонської ложі.
Будинки, де засновувалися ложі, були пов’язані з системою катакомб, і масонам завжди вдавалося вчасно сховатися від поліції. Владі тільки здавалося, що з 1826 р. масони згорнули свою діяльність в Одесі. Проте ще до середини 30-х рр. в Одесі поширювалися чутки, що на дачі Розумовських таємно збираються масони.
Всі елементи, властиві масонському храму, ми знаходимо в палаці Куріса. Стелі, прикрашені пишною ліпниною, бальні зали, оригінальні ніші кімнат, незвичайне планування.
Сьогодні створений добродійний фонд «Палац Куріса», який робить перші кроки до порятунку старого палацу. Проект реставрації палацу перебуває на узгодженні в київських «коридорах влади», і хочеться сподіватися, що в бюрократичних лабіринтах знайдеться нитка Аріадни, яка приведе небайдужих людей до початку фактичної реконструкції і старовинного палацу — незвичайної пам’ятки української архітектури.
24 грудня 2014 року звалилася найкрасивіша східна частина палацу, парадний фронтон виконаний у вигляді морської мушлі. Зміцнюються падаючі стіни верхнього поверху палацу, реставруються старі башти, що обсипаються. Розчищається старовинний англійський парк, який зараз більше схожий на ліс. І хочеться сподіватися, що своє 200-річчя 2020 року палац зустріне в оновленому первозданному вигляді.
