11 липня, у річницю трагедії під Зеленопіллям, де загинуло 9 військовослужбовців 79-ї окремої аеромобільної бригади, була проведена панахида за загиблими бійцями. Біля КПП частини зібралися сотні миколаївців та бійці 79-ї бригади, щоб вшанувати пам’ять бійців, що віддали свої життя за Україну. Окрім військових 79-ї ОАЕРМб в той день також загинули бійці 24-ї окремої механізованої бригади. 52 військовослужбовці були поранені. Своїми спогадами про той день на панахиді ділився Валерій Курач, заступник командира 79 ОАЕМБР, полковник: «Цей день, 11 липня 2014 року, забувати ніколи не можна. Бригаді було поставлено завдання здійснити один з маневрів. Одним із завдань було пройти через Зеленопілля в табір 24-ї бригади, яка підпорядковувалася тоді нам. Ми створили тактичну групу і висунулися на цю задачу. Орієнтовно о 3 годині 45 хвилин ми почали заходити в табір 24-ї бригади і буквально через 10 хвилин, о 3 годині 55 хвилин (ви вдумайтеся в цей час, тобто практично о 4 ранку!) частина підрозділу вже увійшла, там знаходилася наша артилерія, в цей момент відбулися залпи реактивних систем залпового вогню. Деякі бійці нашої бригади навіть бачили виходи цих ракет з установок. Все це відбувалося з боку «Азії», ми їх називаємо азіатами. 2 установки БМ-1 чітко поклали 2 пакети: 1 пакет осколково-фугасних і другий пакет запальних боєприпасів. О 4 ранку все вибухнуло. Ми змогли евакуювати поранених тільки о 10 годині 30 хвилин, коли земля перестала горіти. До цього моменту ми у вогні виносили тіла загиблих. Родичі знають, бачили своїх рідних і близьких. І після цього кожен день, до 7 серпня, по нам застосовували систему залпового вогню. Можливо, весь склад, який загинув, врятував життя всієї іншої тактичної групи, тому що завдання було поставлене досить таки складне. Слава Героям».
Матері загиблих військових не могли стримати сльози, згадуючи той жахливий для всієї України день. Наталья Качова, мати загиблого сержанта Анатолія Новицького, сказала: «Я не можу передати те, як душа болить за цих дітей. Чому так трапилось з нашими дітками? Скільки ще будуть гинути наші дітки? Вже немає чим плакать. Слава Героям - нашим діткам. Не забувайте їх. Слава всім Героям».
Руслана Маринюк, мати загиблого солдата Олексія Волкова, додала: «11 липня для нас всіх дуже важкий день і саме його ніхто не забуде. Я хочу побажати батькам міцного здоров'я, солдатам мирного неба над головою. Щоб над вами більше ніколи не літали залпи «Граду», щоб ви жили під мирним і сонячним небом. Слава Героям».
Віддати шану загиблим прийшов і народний депутат України Тарас Кремінь. Він, перебуваючи на посаді голови Миколаївської обласної ради, був на похоронах майже кожного Героя України. Не забуває про Героїв і перебуваючи на посаді народного депутата України: «Трагічна річниця з моменту тієї дати, коли колоною наші солдати пішли до тих, кого по правді можна називати небесним оберегом нашої держави. Це ті люди, які сьогодні стоять поруч із славетними запорізькими козаками, з великими борцями за незалежність України початку 20 століття і разом із тими, хто у наші часи відстоював соборність, незалежність та цілісність української держави. Ми всі з вами були тут і рік тому. …Ми разом із вами розганяли сепаратистів, які перекривали ворота військових частин і казали не йти на «братовбивчу» війну. Тепер ми знаємо імена тих організаторів, ми знаємо, на кого вони працювали, але вони і досі тут, десь неподалік від нас і слідкують за тим, коли в нас буде слабке місце, за що нас можна буде зачепитиь. Ми у невимовному боргу перед нашими героями. Я пам’ятаю як ми проводжали в останню путь Сергія Кривоносова. Ми знаємо цих Героїв по їх величних справах, ми знаємо їх по тому внеску, який вони зробили, щоб Збройні Сили України стали одними з найсильніших… Давайте пам’ятати наших славетних Героїв. Слава Україні. Герої не вмирають!».
