Петро Яцик не був мовознавцем. Він навіть не був викладачем української мови. Не було в нього й освіти філологічної. Понад те, останніх років 50 його робочою мовою була англійська, коло спілкування — англомовним, а країною проживання — Канада. І все ж саме його ім’я майорить останніх 14 років на прапорі Міжнародного конкурсу з української мови і в усьому світі асоціюється з відродженням і з піднесенням престижу державної мови в Україні. І, мабуть, сьогодні немає жодного юного українця, як в Україні, так і поза її межами, який би бодай не чув імені Петра Яника або не брав участі у конкурсі його імені.
Не переконана в тому, що він міг би назвати всі заборони української мови — від наказу російського царя Міхаіла з подання Московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» Кирила Ставровецького 1627 року до Закону про мови народів СРСР, ухваленого 1990-го Верховною Радою СРСР. Дякувати Богу, не дожив ще до одного чи не найганебнішого закону вже в незалежній Україні — так званого закону колєсніченка- ківалова».
Ідея конкурсу виникла, мабуть-таки, спочатку в голові Михайла Слабошпицького, письменника і виконавчого директора Ліги українських меценатів, який тоді щойно повернувся з Польщі, де побачив по телевізору, як тамтешній президент пише диктант, а з ним і вся Польща. Інформація зацікавила Яцика, а зацікавивши, була ним доволі кардинально переосмислена, винесена на обговорення в Лізі українських меценатів, президентом якої він тоді був, і згодом спільними зусиллями втілена в життя. Це мав бути конкурс насамперед для школярів, бо, на тверде переконання канадського мільйонера, «старих», вихованих на радянщині людей уже не переконати і не перевчити. Тож, починати треба з юних — їм жити в новій Україні. А щоб уже зовсім на західний манер — за добрі знання з української мови фіналіст має отримувати велику премію. Це важка перемога, а отже, вона вартує тих грошей. Були опоненти і насамперед серед освітянсько-міністерського чиновництва, мовляв, зіпсуєте дітей. Але здоровий глузд переміг і ідея пішла в життя.
Уже перший конкурс засвідчив: конкурс — національно-спрямований проект і він на часі. Нагадаю, надворі був 2000 рік і цифра понад 200 000 тисяч учасників першого конкурсу — більше, ніж вражаюча. Петро Яцик був приголомшений. Як він сам казав, за такі малі гроші (як на нього, мільйонера й мецената) мати такий добрий результат, це дорого коштує. Меценат знав, про що говорив. Кому цікаві меценатські діяння цієї великої людини, може ознайомитися з її біографією.
На сцені Національної філармонії Петро Яцик вручав премії школярам, у залі сиділи чи не всі найвищі високопосадовці. Преса рясніла інформацією про цю унікальну подію. Другого дня Яцик повернувся до Канади. Це був його останній приїзд до України. За дев’ять днів до початку наступного конкурсу він помер.
Існує міф про те, що по собі Петро Яцик лишив заповіт і мільйони доларів на конкурс з вимогою, щоби проект мав його ім’я. Це не так, грошей на конкурс меценат не лишив. Він і по сьогодні тримається на коштах благодійників з України, Канади, США, Австралії...
ЗАМІСТЬ КВІТІВ — ПОЖЕРТВИ
За відсутності головного мецената й ініціатора другий конкурс міг уже не відбутися. Але знаково, що замість квітів на його могилу понад двісті приятелів-українців з діаспори передали на мовний турнір пожертви (є така добра традиція на Заході!), і йшли вони через Фундацію Петра Яцика, яку очолювала донька Надя. Кілька років конкурс відбувався за підтримки Фундації, а потім розчарована тим, що Українська держава не підхоплює проект, не перебирає його на себе, донька Яцика відмовилася від батькового проекту. Над конкурсом, який уже став голосним націєтворчим проектом і справжнім брендом, з понад п’ятьма мільйонами учасників не лише в Україні, а й у десятках різних країн, де живе українська діаспора, знову нависла загроза. Хтось тоді гірко зауважив: донька українського патріота має вже канадське серце...
ЗАГАДКОВИЙ СТЕНЛІ ПІТЕРСОН
До речі, сама Фундація Петра Яцика давала на конкурс незначні кошти. Основна її функція полягала в тому, щоби збирати кошти на проекти і видавати посвідки жертводавцям, які, за законами Канади, впливають на розмір податків. Або ти дав пожертву на корисну справу, або з тебе стягнуть відповідний податок. У Канаді з цим серйозно. А так ти і добру справу зробив, дав гроші, куди хотів, і податок заплатив. До речі, одним з найщедріших і найзагадковіших жертводавців конкурсу аж до смерті був меценат з Канади Стенлі Пітерсон (Богдан Патик). Фантастичні суми його пожертв становили щоконкурсу по 50 — 55 тисяч канадських доларів. Фундація називала їх «княжим даром у фонд конкурсу». Він переказував кошти і не хотів, щоб про нього писали; кожного разу відмовлявся зустрічатися з виконавчим директором Ліги українських меценатів Михайлом Слабошиицьким, коли той приїздив до Канади. Лише раз чи два поспілкувався телефоном. Нічого не розповідав про себе і свій бізнес. І не їздив до України. Кілька років на прохання Михайла Слабошпицького практично утримував газету письменників «Літературна Україна»...
На сотнях і сотнях дипломів переможців конкурсу залишилося його світле ім’я, адже в конкурсі всі без винятку дипломи іменні...
ЗАГОРІЙ — НАСТУПНИК ПЕТРА ЯЦИКА
Але на сьомому році існування конкурс не вмер, хоча це могло статися — без грошової енергії вмирає будь-який проект, навіть найпатріотичніший. Буквально напередодні VІІ-го конкурсу Володимир Загорій, президент Ліги українських меценатів, генеральний директор АТ «Фармацевтичної фірми «Дарниця», приймає вольове рішення: конкурсу бути! Поясню, чому це було так непросто: такі чималі видатки — майже 700 тисяч гривень на бюджет мовного турніру не були заплановані на «Дарниці». Але Володимир Загорій розумів: потужні бренди наробляються роками і такий авторитет у громади треба було заробити. А пустити конкурс за вітром можуть тільки безвідповідальні люди або люди без батьківщини. Від сьомого конкурсу і дотепер Загорій — головний меценат цього проекту, в основі бюджету якого нині — кошти фірми «Дарниця» і тих благодійників, які долучаються кожного року.
ЦЕРКВА І КОНКУРС
Знаково, що Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет підтримує конкурс від самих початків. На його тверде переконання, це надзвичайно потрібна патріотична справа. Патріарх щороку приходить на Свята рідної мови до Національного драматичного театру імені І. Франка, щоби сказати присутнім своє вагоме Патріарше слово про важливість рідної мови, про любов до рідної мови і про те, що вона має бути в державі Україна панівною і що її треба оберігати. Київський Патріархат також дає для переможців і вчителів цінні подарунки. А ще Його Святість благословляє кожен наступний конкурс і молиться за нього і його учасників. Така позиція Київського Патріархату, і вона благословенна.
ЗБРОЙНІ СИЛИ — СЕРЕД КОНКУРСАНТІВ
Чи не найпершими до конкурсу приєдналися учні Київського ліцею імені Івана Богуна. Як розповідав один з переможців Кирило Гринько, у другому конкурсі брали участь усі 600 ліцеїстів навчального військового закладу. «Ми — майбутні захисники нашої держави, маємо захищати Україну не тільки зі зброєю в руках, а й щоденно стояти на захисті нашої мови...» — так того вже далекого 2004-го говорив Кирило Гринько.
Після Наказу міністра оборони України у конкурсі вже брали участь практично всі вищі навчальні військові заклади і серед них, зокрема, — Академія Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, Військова академія (Одеса), Академія військово-морських сил імені П.С. Нахімова, Харківський університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба, Військовий інститут телекомунікації та інформатизації Державного університету телекомунікацій, Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Житомирський військовий інститут імені С.П. Корольова... І кожного року на сцені столичного театру імені Івана Франка стояли переможці у військовій формі з різних навчальних військових закладів України.
Знаково, що конкурс Яцика у Збройних силах України проводиться й нині. 29 серпня минулого року з’явився черговий Наказ міністра оборони України про «організацію і проведення у Збройних силах України Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика», а мета його — «утвердження державного статусу української мови, її популяризація у військовому середовищі».
ОДИН іЗ ТИХ, ХТО ХОТІВ ЗНИЩИТИ КОНКУРС
25 жовтня 2010 року тодішній міністр освіти і науки України й українофоб Дмитро Табачник підписав указ, яким фактично ліквідував Міжнародний конкурс імені Петра Яцика. Тобто відбулося таке: він спробував підмінити один конкурс іншим — Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика Міжнародним мовно-літературним конкурсом учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка. У листі міністерства, зокрема, було сказано: «Оскільки відповідальність за проведення конкурсу ім. Т. Шевченка покладено на Міністерство освіти і науки України, тому конкурс ім. П. Яцика буде проводитися безпосередньо Лігою українських меценатів за погодженням Міністерства освіти і науки України». Тобто мовні змагання імені Петра Яцика на місцях було рекомендовано проводити, а хто не бажав, то міг і не проводити, а от конкурс імені Шевченка були зобов’язані проводити всі без винятку школи. Навіть відкриття обох конкурсів мали відбуватися майже одночасно. Були навіть випадки, зокрема, в Києві, коли студенти прийшли на черговий етап конкурсу імені Яцика (принаймні вони так думали), а їм повідомили, що це інший конкурс. Міністерство освіти навіть рекомендувало школам не відпускати дітей для участі в церемонії завершення конкурсу імені Яцика...
«Зупинимо антиукраїнський шабаш Табачника» — під таким заголовком у пресі був оприлюднений відкритий лист Президентові Януковичу, підписаний, крім керівництва Ліги українських меценатів, ще й знаними в суспільстві представниками української інтелігенції — В’ячеславом Брюховецьким, Іваном Дзюбою, Павлом Мовчаном, Дмитром Павличком, Богданом Бенюком... Нарешті, під тиском громадськості за тиждень до відкриття міністерство повідомило обласні управління освіти про початок конкурсу імені Петра Яцика... Війна з Табачником тривала аж до його втечі після Майдану гідності до Ізраїлю...
УЧАСНИКИ — ІЗ ПОНАД 30 КРАЇН
Конкурс Петра Яцика має статус міжнародного, а отже, крім України, відбувається всюди, де живуть українці, які хочуть брати участь у цьому мовному турнірі. На сьогодні, це українці з понад 30 країн світу — Польщі, Литви, Латвії, Білорусі, Казахстану, Грузії, Росії, Німеччини, Франції, США, Канади, Австралії, Китаю... Завдання для конкурсантів поширює через Інтернет Міністерство освіти, а дипломи і цінні подарунки передає Міністерство закордонних справ до українських громад, недільних шкіл, церков. Традиційно дипломи і пам’ятні подарунки переможцям вручають на День незалежності України за присутності посла України в тій країні, де відбуваються урочистості нагородження юних переможців. На закритті конкурсу у столичному театрі ім. Івана Франка на сцені майорять прапори тих держав, учасники яких брали участь у конкурсі Петра Яцика..
ПОЛІТИКИ І КОНКУРС
Головна вимога організаторів до жертводавців-політиків — не агітувати за свої партії на урочистостях нагородження переможців конкурсу і не піаритися перед черговими виборами. Назв партій на дипломах теж не пишуть. Політик може встановити премію від себе як приватної особи або на чиюсь честь — померлих батьків чи відомих в Україні людей. Політика має закінчуватися на порозі школи.
Ясна річ, що не всім політикам до снаги був конкурс з української мови, особливо тим, що були орієнтовані на північного сусіда. І все ж про кількох не можна не згадати. Кілька років поспіль на конкурс давала кошти народний депутат України Юлія Тимошенко. Як згадував М. Слабошпицький тоді, перед 10-м конкурсом: «Це була несподіванка, справжня сенсація. Я написав листи всім проукраїнським політикам і навіть тим, які себе так позиціонують, але відгукнулася лише Ю. Тимошенко і пожертвувала нам фактично половину нашого конкурсного бюджету».
Народний депутат України, з якої вороги України так натхненно намагалися виліпити ворога усіх російськомовних в Україні, Ірина Фаріон заснувала премію імені Олени Пчілки, народний артист України і також депутат Верховної Ради Богдан Бенюк — на честь своїх батьків...
НА ЧИЇХ ПЛЕЧАХ ТРИМАЄТЬСЯ КОНКУРС
Безсумнівно, мотор конкурсу — виконавчий директор Ліги меценатів Михайло Слабошпицький. Він може годинами говорити про своє дітище. Він готовий будь-якої днини йти його обороняти від будь-кого і від будь-чого. Він — незаперечний авторитет для українського вчительства, а українські діаспоряни надсилають кошти на премії переможців конкурсу саме на ім’я Слабошпицького.
А які промовисті назви організацій цих достойників: Братство Колишніх Вояків 1-ї Дивізії Української Національної Армії, Головна Управа, Торонто; Фундація ім. Івана Багряного, Арлінгтон Гайте, США; Український Братський Союз, США; Світова Федерація Українських Жіночих Організацій, Торонто; Канадське Товариство Приятелів України, Оттава, Канада; Союз Українок Австралії... І, звичайно, десятки українців з діаспори усього світу, які впродовж 15 років персонально давали пожертви на мовний турнір. Ім’я кожного жертводавця або імена тих, у пам’ять кого були дані жертводавцем кошти, вписані до кожного диплома переможця, їхні імена лунають зі сцени, вони оприлюднені у пресі.
ФІНІШУЄ 15-й КОНКУРС
Конкурс відбувався за різних президентів, за різних прем’єр-міністрів і міністрів освіти, але ніколи не відбувався в умовах війни. Цьогоріч він стартував в особливий рік, коли Україна веде війну за незалежність. І хоча не брали участі у мовному турнірі школярі і студенти з Автономної Республіки Крим, з Донецька й Луганська, але ті, хто виїхав з окупованої території, змагалися за звання найкращого знавця рідної мови.
Нині журі на чолі з директором Інституту української мови Павлом Гриценком завершило перевірку робіт і визначило тих, кого сьогодні на сцені театру ім. І. Франка назвуть найкращими знавцями української мови — 2015. Склад журі був особливий. До нього увійшли представники майже з усіх областей України, крім анексованого Криму, Луганської і Донецької областей. Традиційно перевірка робіт відбувається в режимі повної анонімності. Щоби робота була допущена до конкурсу, на ній не має бути жодних відомостей, які вказують на особу учасника.
Традиційно на святі закриття конкурсу називають область, що прийматиме наступний мовний марафон. Існує цілий ритуал передачі естафети від однієї області до другої: представники обмінюються на сцені цінними подарунками, підносять каравай, вигадують власний сценарій передавання символічного права на відкриття нового турніру. У залі будуть відомі громадські діячі, письменники, актори, журналісти, які вітатимуть і нагороджуватимуть переможців. А на сцені — цікаві художні номери у виконанні виключно дитячих колективів. Свято ж — молодих!
