Взагалі Іван Суслов — господар виняткової енергії і, мабуть, через це й успіху. Проте є в нього свої «примочки». Наприклад, цифра 7. Українською «сім», упевнений він, розшифровується як «Суслов Іван Миколайович». Зображення сімки прикрашає його керівний кабінет у агрофірмі «Сквира» і фасади численних будівель у рідному селі Івана Миколайовича — Буках. Тут — головний плацдарм, де розгортається його невгамовна фантазія.
Все почалося з електростанції, яку він побудував на Раставиці. Ідея «своєї» електростанції виникла в нього декілька років тому, під час віялового відключення електрики. Чомусь найчастіше струм вимикали при доїнні. Молоко в корів стало пропадати, надої різко впали, стадо ось-ось пішло б під ніж. І стада шкода, і гордість Сквирщини — сирмолзавод. Його Іван Суслов викупив зі збитками, а вивів у прибуткові. Завдяки особливому смакові і аромату сквирське масло набуло заслуженої популярності. Суслов не став очікувати на своє розорення і взявся за спорудження власної електростанції.
— Все, що ви бачите, — гордо говорить він, стоячи на березі повноводної Раставиці, — було звалищем. Ми вивезли звідси сімсот КАМАЗів. Коли очистили, то побудували греблю і ГЕС.
Хто не вірив в успіх місцевого першопрохідника, тепер можуть побачити все наочно. Мабуть, не менше, ніж те, що він зробив, дивує, як це зроблено. Все — і гребля, і електростанція, і ще багато інших споруд неподалік — під гостроверхими дахами, покритими червоною черепицею, — все виглядає естетично, все вписується до навколишнього пейзажу. Мистецтвознавці кажуть, що Суслов — майстер організовувати простір.
Усі ці будівлі призначено для відпочинку. І своєї родини, і працівників агрофірми. Опалюються і освітлюються вони, звичайно ж, власною електрикою. Трохи віддалік, на іншому березі Раставиці, — також будівництво. Тут робітники завершують обробку фасаду новенької церкви, на спорудження якої Суслов не пожалів коштів. Так само, як і на новий дитячий будинок, поряд із церквою.
Дитячий будинок потребує окремої розповіді. Суслови опікають діючий дитячий будинок у Сквирі. Вони годують ( благо, продукти в основному свої) і одягають дев’ятнадцять дітей, що мешкають у цьому будинкові. Але ось зважилися ще на один крок — і ближче до першого вересня до нового дитячого будинку в Буках завезуть 24 дитини, що залишилися без батьків. У новому будинку все як на картинці: євроремонт, який не кожен собі може дозволити, комфортні меблі, комп’ютерний клас. Головною господинею тут, як і в старому дитбудинку, буде дружина Івана — Наталя. На порозі роззуваємося.
— Вибачте, — говорить вона, — все самі миємо, чистимо. Дітей ось-ось почнемо завозити.
Особлива жіноча гордість — кухня. Дівчаток привчатимуть варити борщ, хлопчиків — мити посуд. Щоб усе як у родині. А виростуть — вступлять до ВНЗ. Суслови лише таким і бачать їхнє майбутнє, і вступ гарантують. На канікули приїдуть додому погостювати. А де зупиняться? На це питання відповідь є вже тепер: у власному готелі. Його також будують на майданчику, що через річку.
При цьому Суслови зовсім не бездітні. У них двоє синів. Старший — Євген. Днями відсвяткували день його народження, 21 рік. А 31 березня сквиряни обрали Євге на своїм міським головою. На запитання: «Чи не татусева це заслуга?»— не ображається, а докладно розповідає: виборчу кампанію провів самостійно, за допомогою улюбленої вчительки з ліцею, де вчився. Люди знають, що він такий же діловитий, як і батько. Років у п’ятнадцять першим у Сквирі відкрив свій бізнес, торгував касетами. До обрання на одному з батьківських підприємств керував півторатисячним колективом і одночасно вчився в Київському економічному університеті. Підростає і молодший — Сашко. Виїжджаючи у справах, батько спокійно може залишити на нього будь-яку дільницю. Знає: за ним — як за стіною.
Зараз Іван Суслов заповзявся здійснювати нову мрію. Навколо Раставиці він збирається розбити ландшафтний парк, який має затьмарити своєю красою уманську Софіївку. Посеред парку буде галерея відомих українців. «Включаючи Кравчука і Кучму, — говорить господар, — щоб діти також її продовжили». У наш приїзд Іван Миколайович запросив із Києва архітектора й галериста. Звик усе робити грунтовно.
Залишилася й головна турбота: його «приватною» електрикою ніхто, окрім нього, не цікавиться. Він міг би продавати її в мережу, щоб так само освітлено і тепло, як у Буках, було й в інших селах району. Але цій ідеї ніхто не радий, і половиною своєї електрики Суслов опалює атмосферу. Хоча ідеєю міні-електростанцій на малих річках України повинні б зацікавитися в державному масштабі. Їх спорудження дешеве, а користь — безцінна. Головне, є у кого повчитися.
Як кажуть, мораль з усього сказаного така: схоже, в Україні народжується новий тип підприємця. Він живе не одним днем і не однією думкою: нахапав — і в кишеню. Його коріння — тут, і він хоче залишити спадщину дітям. Своїм і чужим. Можливо, народжується плем’я меценатів. Таких, як Терещенко чи Ханенко. А ім’я Івана Суслова продовжить цей ряд славних імен.
Любов ХАЗАН, спеціально для «Дня» Сквира — Буки — Київ
«День» вдячний усім, хто в усній (по телефону) і письмовій (звичайною та електронною поштою) формі відгукнувся на попередні випуски «Громадського форуму». Особливо велику реакцію викликала тема «Євростандартам бути. Але по-українськи». З деякими з них ви вже могли познайомитися на наших сторінках. Ваші відгуки на сьогоднішній випуск «Форуму», а також пропозиції тем ми чекаємо за адресою: 04212, Київ- 212, вул. Маршала Тимошенка, 2л; ф. 414-44-26; e-mail: master@day. kiev.ua (з позначкою «Громадський форум») . Наступний випуск «Громадського форуму» буде присвячено проблемі проводового радіо в Україні.
