Якось довелося почути від Володимира Аврумовича Поляченка фразу: «Я половину Києва побудував». А потім ще кілька слів. Це було сказано з емоціями та у серцях... Таким є Поляченко.
Відомий в Україні будівельник, Герой України, народний депутат України, президент Будівельної палати України. Перелік регалій цієї людини можна продовжувати. Проте справа сьогодні не про це.
Поляченко зустрічає знаменну дату свого життя. Йому виповнилося 70! Це вік, коли, озираючись у минуле і осмислюючи день сьогоднішній, є про що подумати і що сказати. Він пройшов свої 70 сходинок до тієї Вершини, ім’я якій зрілість — людська, професійна, життєва.
Поляченко Володимир Аврумович народився у місті Києві. Покійний батько Поляченка — Аврум Юхимович Поляченко був із багатодітної сім’ї; мати Броніслава Львівна, вже також покійна, зуміла разом з батьком надихнути Володимиру Поляченку надзвичайну працездатність, цілеспрямованість та розвинули гострий природний розум та вміння вирішувати будь-які справи, за які він брався.
Володимир Аврумович з глибокою шаною відноситься до своїх покійних батьків, відвідує їх могили.
Поляченко в історії повоєнної України є справжнім метром будівництва. Очолювана ним тривалий час холдингова компанія «Київміськбуд» збудувала майже 70 тисяч квартир. Це справді нове місто.
Поляченко доклав руку до створення більшості сучасних будов Києва та інших міст України.
Це і величезні житлові масиви на лівому березі Дніпра, на Оболоні та в інших місцях Києва. Це нові вулиці. Це реконструкція Національного палацу «Україна», універмагу «Україна», залізничного вокзалу, будівництво телецентру, торгових центрів «Метро». З його участю побудовано 650 дитячих садків, 338 загальноосвітніх шкіл, більше 200 великих комплексів охорони здоров’я.
ЮНІСТЬ
Поляченко — це людина дії.
Малим хлопчиком він пізнав, що таке страшна війна, яку принесли до колишнього СРСР, України і Києва фашистські окупанти. Це евакуація до рідних до Іжевська. Це згодом повернення до звільненого від окупантів і поруйнованого Києва.
У 1956 році Поляченко закінчив в м. Києві середню школу. Згодом було навчання у Київському інженерно-будівельному інституті та його закінчення у 1961 році.
Дипломна робота студента-випускника Володимира Поляченка була присвячена проблемам функціонування заводу залізобетонних конструкцій з випуску панельних перекриттів. Враховуючи пропозиції М. В. Лаврухіна, дипломна робота Поляченка змалювала прообраз сучасного підприємства. Сталося так, що вже через кілька років він став директором заводу залізобетонних виробів.
ПОЧАТОК ТРУДОВОГО ШЛЯХУ
Поляченко став одним із наймолодших в Україні директорів заводу залізобетонних конструкцій. Йому тоді виповнилося лише 28. Він був активним діячем у справі реалізації широкомасштабної житлової програми, яка була започаткована ще у хрущовські часи.
У Володимира Поляченка було і є багато вчителів та друзів. За його спогадами великий вплив на вибір професії зробили приятель батька Юхим Семенович Резніков (на той час він працював директором Київського заводу залізобетонних виробів №2) та Микола Васильович Лаврухін, який у 1961—1963 роках працював головним інженером, а згодом і керуючим тресту «Буддеталь», з 1970 по 1990 рік був першим заступником голови Київської міськради, а у 1990 році — головою Київської міської ради.
НА ВЕРШИНІ БУДІВЕЛЬНОГО ОЛІМПУ
Управлінський і людський талант В. Поляченка розкрився особливо яскраво після того, як він очолив компанію «Київміськбуд». Це одна із кількох компаній, яка створена у 1955 році Радою Міністрів СРСР у формі Головного управління житлового і цивільного будівництва при Київському міськвиконкомі. Підприємства, що увійшли до складу «Київміськбуду», через 10 років існування Главку у 30 разів збільшили обсяги будівельних робіт. Паралельно з цим пішов процес створення у Києві домобудівних комбінатів. Більшість із них увійшли до «Київміськбуду» і стали опорою для реалізації широкомасштабних будівельних програм міста і України.
Безпосередньо у «Головкиївміськбуді» Поляченко почав працювати ще у 1979 році у якості заступника цього Главку. З 1992 року він став президентом корпорації, а у 1995 році — президентом АТ ХК «Київміськбуд».
У період, коли сталася Чорнобильська катастрофа, В. А. Поляченко очолював управління «Київрембуд» при Київміськвиконкомі. Управління і Поляченко безпосередньо приймали участь у ліквідації наслідків цієї катастрофи.
Поляченко не раз у своєму житті переживав драматичні моменти. Один з них був у середині 90-х років ХХ століття. У середині 90-х років ХХ століття «Київміськбуд», як і фактично усі будівельні компанії, опинився у гострій кризі. Вона була пов’язана із фактичним припиненням фінансування будівництва житла за кошти державного та місцевих бюджетів.
Виникла реальна загроза розпаду великих будівельних колективів і, зокрема, «Київміськбуду».
Володимир Поляченко разом з головою правління АКБ «Аркада» К. В. Паливодою був ініціатором розгортання в Україні програми будівництва житла за кошти населення. Ця програма була підтримана інвесторами та керівництвом країни. У 1996 році у м. Києві було здано в експлуатацію перший багатоповерховий житловий будинок, профінансований у такий спосіб.
Реалізація цієї програми дозволила розпочати відродження в Україні житлового будівництва, нарощування його обсягів.
Нагромадивши досвід реалізації цієї програми, компанія «Київміськбуд» виступила з ініціативою проведення на її основі експерименту у житловому будівництві. Суть експерименту полягала у створенні системи мобілізації додаткових не бюджетних ресурсів для житлового будівництва. В ході експерименту було започатковано ряд накопичувальних програм з наступною трансформацією мобілізованих коштів на цілі житлового будівництва. Зокрема, була розгорнута програма по створенню недержавних накопичувальних пенсійних фондів, дитячих фондів тощо. В ході розвитку експерименту були створені нові фінансово-кредитні механізми житлового будівництва, запроваджені механізми довірчого управління власністю.
Зазначений експеримент був підтриманий главою держави. Для правового регулювання заходів щодо проведення експерименту Верховною Радою України було ухвалено кілька законів.
Експеримент дав позитивні результати. Методи фінансування будівництва житла в ході експерименту знайшли підтримку і розповсюдження у більшості регіонів України.
Поляченко одним з перших в Україні практично підтримав і почав реалізовувати програму іпотечного кредитування. Завдяки цьому значно розширилися можливості для багатьох сімей стати власниками житла.
Він неодноразово обстоював ці ідеї перед вищим керівництвом держави, пропагував їх у засобах масової інформації, міжнародних науково-практичних конференціях. Кілька таких конференцій проводилися за безпосередньою участю глави держави — Президента України.
Напрацьований досвід іпотечного кредитування невдовзі почали використовувати більшість банків України та будівельних компаній.
В. А. Поляченко за пропозицією Республіки Чилі став Почесним консулом цієї країни в Україні. Очолюване ним Консульство надає весь комплекс послуг, пов’язаних з поїздками до цієї республіки. За безпосередньою участю Володимира Аврумовича відкрито площу Сантьяго де Чилі, що розміщена в Оболонському районі столиці.
Як президент АТ ХК «Київміськбуд», депутат Київради, а згодом депутат Верховної Ради України Володимир Поляченко активно виступав за комплексний розвиток столиці України, за її забудову згідно Генерального плану. Він активний противник несистемної забудови висотками історичного центру міста, дворів будинків та дитячих майданчиків. Саме така несистемна забудова останніми роками значно спотворила зовнішній вигляд та ландшафт багатьох районів міста, там погіршилися умови проживання людей.
БУДІВЕЛЬНА ПАЛАТА УКРАЇНИ
Володимир Поляченко із групою однодумців були ідеологами та ініціаторами створення Будівельної палати України. Вона була заснована у 2005 році. В. А. Поляченко спочатку був обраний співголовою Ради Палати, а у березні 2008 року — Президентом Палати.
Будівельна Палата — перша професійна, самоврядна організація будівельників в Україні. Вона нині об’єднує трудові колективи, що нараховують сотні тисяч людей.
Будівельна палата України покликана виконувати ряд основних функцій.
Це представництво інтересів суб’єктів господарювання будівельної сфери в органах державної влади та органах місцевого самоврядування усіх рівнів, а також у відповідних міжнародних та міждержавних організаціях.
Це захист законних інтересів зазначених суб’єктів господарювання та їх цивілізоване лобіювання.
Це здійснення регулятивних функцій на будівельному та суміжних із ним ринках, зокрема ведення реєстру забудовників, формування кваліфікаційних вимог до них, визначення правил їхньої поведінки та забезпечення дотримання кодексу честі, мінімізація ризиків інвесторів тощо.
Це формування позитивного професійного іміджу членів Палати та будівельної діяльності загалом.
Будівельна палата України — молода організація. Проте вона вже має чимало здобутків. Це ініційовані Палатою закони щодо припинення практики незаконних фінансових обтяжень, які покладаються на будівельників місцевою владою, спрощення дозвільних процедур, усунення з ринку недобросовісних забудовників, реалізація ідей щодо програми будівництва доступного житла тощо.
Палата завершила процес формування своєї організаційної структури, має свої представництва в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Серед головних ініціатив Палати — проект Закону України «Про державну підтримку забезпечення громадян житлом та розвиток житлового будівництва». За поданням народного депутата України В. А. Поляченка ухвалено ряд законів, що врегульовують питання відрахувань будівельників місцевій владі, їх витрати на розвиток інженерних мереж тощо.
Загальні збори Палати, що відбулися у березні 2008 року, проводилися як з’їзд будівельників усієї країни. На зборах із промовою виступив Президент України В. А. Ющенко. Президент зосередив увагу учасників на нагальній потребі прискорення темпів будівництва житла, розв’язанні житлової проблеми. Особливий акцент було зроблено на першочергове завдання держави — сприяння будівництву доступного житла для населення як національний пріоритет.
За словами Президента України, доступне житло — це житло, яке по кишені і вчителю, і лікарю, і лейтенанту та всім іншим людям незалежно від роду їх занять. Він підкреслив, що для реалізації цієї програми треба змінити національну політику у сфері будівництва. У ході реалізації програми житло має стати доступним для всіх верств населення. «Через цю програму ми повинні дати фундаментальну відповідь людям, які стоять на квартирній черзі: медику, вчителю, військовослужбовцю», — зазначив глава держави.
Він наголосив, що важливу роль у розв’язанні цієї проблеми має відіграти Будівельна палата України. Проблемам законодавчого забезпечення будівництва доступного житла була присвячена і доповідь президента Палати Володимира Поляченка.
Особливу увагу Палата останнім часом приділяє проблемам недопущення кризових явищ, які останнім часом мають місце у будівництві, і зокрема житловому. З цього приводу Радою директорів Палати за безпосередньої участі Поляченка ухвалено Звернення до Президента України, голови Верховної Ради України, прем’єр-міністра України та голови Національного банку.
ПОЛІТИЧНИЙ ТА ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ
Багато років свого життя В. А. Поляченко віддав розв’язанню житлової проблеми в Україні, і зокрема в м. Києві. У 2000 році Україна мала найменший за останні десятиліття показник введення житла. Житло стало недоступним за вартістю для основної частини громадян. І нині ми будуємо більш ніж у два рази менше житла, ніж у 80-х роках ХХ століття.
Саме тому свого часу очолюваний Поляченком «Київміськбуд» будівництво житла розглядав як пріоритетне завдання. Саме «Київміськбуд» заклав основи нового фінансового механізму будівництва житла за кошти населення. Саме Київміськбуд проводить у життя програми масового будівництва житла. Житло цієї компанії має відносно помірні ціни. Саме Володимир Аврумович як народний депутат України доклав багато зусиль для того, щоб країна і суспільство почули про ідею доступного житла, щоб цю ідею почали реалізовувати, хоча і повільно, але все ж таки на практиці. Нині країна стоїть перед потребою розгортання широкомасштабної програми будівництва доступного житла та її законодавчого та нормативно-правового забезпечення. Реалізація цієї програми та програми формування фонду соціального житла дозволить модернізувати житлову сферу, ліквідувати таке поняття, як «черга на житло», створити умови, за яких кожна сім’я, кожен громадянин зможуть цивілізовано з допомогою держави та органів місцевого самоврядування вирішити своє житлове питання.
З метою створення в країні дієвого механізму управління ходом розв’язання житлової проблеми необхідним є утворення спеціального уповноваженого органу. В. А. Поляченко підтримує ідею утворення Національної Ради з питань житлового будівництва. Зазначена Рада, як це має місце в багатьох країнах, повинна бути з реальними організаційними та фінансово-економічними повноваженнями. Крім того, має бути схвалена Державна програма будівництва житла в Україні, на чому неодноразово наголошував Поляченко.
Період незалежності України для нього був ознаменований численними державними нагородами та урядовими відзнаками. Він повний кавалер ордена «За заслуги». За видатний внесок у розвиток будівництва, спорудження житла йому присвоєно звання «Герой України».
Володимир Поляченко — відома в Києві людина. Він обирався депутатом Київської міської ради, очолював постійну комісію Київради з питань містобудування та архітектури. За видатний внесок у розвиток столиці України йому присвоєно звання Почесного громадянина міста Києва.
ЛЮДСЬКА ЕНЕРГЕТИКА ПОЛЯЧЕНКА
Поляченко — людина кипучої енергії. Він може приймати несподівані рішення. Але в цілому свою діяльність Поляченко жорстко планує і вимагає від себе та від інших досягати запланованої мети. У нього власна система планування і контролю в роботі. Іноді Володимира Поляченка називають «Мати Тереза». І дійсно він дуже багато зробив для людей як будівничий, як народний депутат.
У Поляченка прекрасні діти.
Син Володимира Поляченка Юрій досяг значних висот у медицині. Після закінчення школи Юрій Поляченко вступив до Київського медичного інституту. Згодом у 1996 році став кандидатом медичних наук, а у 2002 році захистив докторську дисертацію.
Одразу по закінченні інституту Юрій Поляченко став науковим співробітником НДІ ортопедії, згодом заступником головного лікаря медичної частини ХК «Київміськбуд», директором Міжнародного лікувально-оздоровчого центру у республіці Куба, головним лікарем медичної частини ХК «Київміськбуд».
З березня 1999 року Юрій Поляченко переходить на роботу в органи влади, де працював на керівних посадах у Міністерстві охорони здоров’я України, був заступником міністра, першим заступником міністра. З 11 жовтня 2005 року по 23 березня 2007 року займав посаду міністра охорони здоров’я України. Нині Юрій Поляченко очолює Інститут хірургії і трансплантології Академії медичних наук України ім. Олександра Шалімова.
Юрій Поляченко є Заслуженим лікарем України та кавалером ордену «За заслуги» ІІІ ступеня.
Володимир Аврумович Поляченко виховує тринадцятирічну дочку.
Поляченко має непросту долю. Багато років він веде боротьбу за те, щоб залишатися у строю і бути в ньому першим. І справді, будівельники називають його Першим. Поляченко веде боротьбу, щоб бути дієвою і активною людиною, незважаючи на ті проблеми, які поставило перед ним життя. Поляченко буває як доброю і щиросердечною людиною, так і суворим керівником. Останнє стосується тих людей, пріоритетом яких стали не цінності людини, сім’ї, держави, а інтереси, зовсім несумісні з людською поведінкою.
Він не просто будівельник. Він справжній будівельний генерал. Він людина із сильним і вольовим характером, гострим словом. Він буває і гнівним. Саме ці риси характеру дозволили здобути основні свої життєві перемоги. Але В. А. Поляченко любить і цікаво відпочивати. Він заповзятий рибалка, вдало полює. Він може бути душею компанії, вміє сказати публічне слово.
Поляченко — людина, яка інколи пробиває стіни, якщо це потрібно справі. У таких ситуаціях жоден бюрократ не зможе стати йому на перешкоді. Поляченко інколи буває суперечливий. Але все це доповнює його неповторний колорит.
Незважаючи на свій ювілей, Поляченко мислить як людина молода. Він за те, щоб у нас була нормальна країна і щоб люди в ній жили добре і заможно.
