Свято, що буває лише раз у рік, влаштували днями трьом своїм підопічним вихователі дитячого притулку під Хмельницьким. Справляли іменини Рози і Слави, яким виповнилося по шість років, і семирічного Саші. «Ці діти не знали, коли й де народилися. Їхній вік лікарі встановили», – розповідає кореспондентові «Дня» вихователька притулку Ольга КОЦЕМИР . Щойно сюди із райцентру Дунаєвець привезли трьох братів – чотири, вісім і дванадцять років. Рідні по батькові, а мама (чи та, яка народила) в кожного своя. Жебракували на автовокзалі там, у Дунаєвцях, дивилися, де щось погано лежить. «Були чорні, наче негри, коли ж відмили, то переконалися: білої раси», – говорить О.Коцемир. Старший із цих трьох братів не знає, що це таке – школа. Хіба ж тільки він? Вихователька якраз вивчає абетку з п’ятнадцятирічним. Радіє: «Він уже дев’ять літер знає!..»
У притулку, що, до речі, на території обласної психлікарні, – 30 ліжкомісць. Усі зайняті. Строк перебування тут – до трьох місяців. «А далі, якщо в цей період не знайшлися батьки, відправляємо до школи–інтернату», – говорить пані Ольга. Спостерігає: «Привозять як із Хмельницького, так і з усіх райцентрів області, крім одного – Ярмолинець». Мовляв, на весь край лише один райцентр, де маленьких бомжів немає.
А з дорослими бомжами, як заявили для «Дня» в управлінні у справах сім’ї та молоді Хмельницької облдержадміністрації, ніхто не працює. Лише у похоронному бюро повідомили, що в з початку року на цвинтарі 260-тисячного Хмельницького знайшли собі вічний спокій 22 особи, які не мали постійного місця проживання. Їх поховано за рахунок міського бюджету під інвентарними номерами.
