Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Аеродром на бензиновому озері

Міністерству оборони аеродром потрібен, а озеро — ні
5 січня, 1999 - 00:00

Найпершим збитків зазнав міський бюджет, адже вздовж кількох
вулиць Луцька, мешканці яких досі успішно послуговувалися копанками у дворах,
тепер треба було прокласти водоводи. Екологи ж, дослідивши ситуацію, запевнили:
«Якщо не вжити належних заходів, наслідки будуть непередбачувані».

Річ у тім, що пальне постійно розливалося на одній і тій
же невеликій ділянці аеродрому, тому не змивалося дощовими водами, а концентрувалося
у підземне керосинове озеро, діаметр якого нині — 350 метрів. До того ж,
ця гігантська невидима нафтова бульбашка не стоїть на місці, а поволі рухається
в напрямку річки Стир, до якої не більше кілометра. Загине риба? Потруїться
худоба на прибережних випасах? Якби ж то тільки це! Нижче за течією річки
в районі селища Маневичі діє водозабір, який забезпечує водою із Стиру
місто Кузнєцовськ, а отже — й Рівненську АЕС. Спеціалісти стверджують:
якщо ота забруднена авіакеросином вода потрапить у систему атомної електростанції,
наслідки можуть бути жахливими.

Поки місцева влада думала-гадала, яких заходів краще вжити,
коли державна кишеня порожня, про унікальне бензинове озеро під Луцьким
аеродромом почула всенька Європа. Відтак допомогти волинянам зголосилося
датське агентство з охорони навколишнього середовища. Одна з його екологічних
фірм — «Крюгер Консалт» — негайно включилася в роботу. Датчани визначили,
що діяти треба в два етапи: спочатку докладно вивчити ситуацію на місцевості,
а після того викачати авіаційне пальне з підземного «резервуару».

Перший етап добросердні іноземці проскочили за свій рахунок.
А потім ще приїхали з пропозиціями, як організувати ліквідаційні роботи.
І ще раз приїхали з готовим проектом усіх необхідних заходів. На цьому
співпраця припинилася, бо настала пора зайнятися конкретним ділом, конкретно
його профінансувавши.

Оскільки аеродром військовий, то місцеве керівництво спрямувало
погляд в напрямку Міністерства оборони України. Міністерство поглядів «не
помітило». Далі голова Волинської облдержадміністрації Борис Клімчук уже
письмово звернувся до міністра оборони. Безрезультатно. Ще раз — як до
найбільш авторитетної інстанції — написав секретареві Ради національної
безпеки та оборони України пану Горбуліну. В листі, зокрема, зазначається,
що Міністерство оборони повністю ігнорує екологічну проблему луцького аеродрому,
не виконує жодних зобов’язань (хіба що крім допуску датських фахівців на
свій об’єкт). Як наслідок, необхідні роботи з ліквідації забруднення навіть
не починалися.

Керівники Міністерства оборони — люди військові, отож,
як видно, діють за відомою армейською мудрістю: не поспішай виконувати
наказ — його, можливо, незабаром відмінять. Коли так, то волинська влада
не до тієї інстанції звертається. Треба писати датському агентству з охорони
навколишнього середовища, нехай негайно приїжджають зі своїми грошима,
бо коли щось — їм же гірше буде. Кузнєцовськ — не Чорнобиль, він до Данії
значно ближче.

Олег ПОТУРАЙ, «День» Кілька десятків років на околиці Луцька розташовується військовий аеродром. І кілька десятків років на цьому аеродромі високооктанове авіаційне пальне струмками лилося повз баки літаків на землю. Вилилося не багато, не мало —
Газета: 
Рубрика: