Початок на 1-й стор.
Олег Ігнатов, колишній командир артилерійського взводу,
інвалід другої групи, що не працює за станом здоров’я, а головне — батько
п’ятьох дітлахів, також брав участь у тій сутичці. Йому дали п’ятикімнатну
квартиру на Позняках. Для покаліченої війною нервової системи винести ту
боротьбу за дах над головою було дуже важко. Ще довгі місяці Олег не міг
заспокоїтися: бігав квартирою і вигукував: «Мені б автомат! Усіх бездушних
перестріляв би!».
...Його дружиною Надією не можна не захоплюватися. Далеко
не всі жінки змогли стерпіти афганський синдром — пішли від своїх покалічених,
знервованих чоловіків. Вона вистояла. Сьогодні ця жінка вважає, що за своє
життя вийшла заміж двічі, хоча в її паспорті записаний один-єдиний чоловік:
Ігнатов Олег Костянтинович. Починала подружнє життя з урівноваженим, спокійним,
терплячим і надійним чоловіком. З війни прийшов зовсім інший: агресивний,
нестриманий, різкий. Проте в його жилах не перестала текти шляхетна кров.
Олег залишився, попри всі труднощі зі здоров’ям, піднесеною, одухотвореною
людиною.
Нині Ігнатови продовжують зализувати рани тієї страшної
війни. Надія робить усе для того, аби домашня обстановка лікувала розбиті
нерви її чоловіка. Акваріуми поставила, кішок завела і навіть симпатичне
щуряче сімейство утримує. Олег дуже прив’язався до щурячого папаші: може
годинами ходити з живим «коміром» на шиї.
Та навіть зі здоровою нервовою системою складно витримати
такі труднощі. Справді, як можна сьогодні прогодувати п’ятьох дітлахів
на 250 гривень родинного бюджету (100 гривень отримує Надія на дітей, та
Олег — 150 за інвалідність). Діти Ігнатових живуть переважно на пісних
кашах. Масло, молоко, фрукти — великий делікатес для них. А недавно у двох
хлопчиків почав різко погіршуватися зір. Терміново потрібно було купувати
ліки і спеціальні окуляри. Надія на всьому заощаджувала, щоб зібрати 300
гривень — саме стільки вимагало лікування. У результаті сім’я жила надголодь.
А либонь при очних захворюваннях передусім необхідне повноцінне, багате
на білки харчування. Не витримали тоді нерви в Олега, терміново попросився
в афганський госпіталь у Пущу-Водицю.
Отак і живе ця сім’я. А все могло скластися зовсім інакше,
якби не було війни... На кого сподіваються Ігнатови? Я запитувала про це
Надію. Вона зводила очі до неба. Ясно, у цієї родини одна надія — на Господа.
Ігнатови стали на шлях віри. Вони моляться не за власний добробут, а за
інших людей. Головне, про що просить Олег у Всевишнього: щоб усі войовничо
налаштовані люди, котрі тримають зброю, замість неї взяли в руки Біблію.
Довідка "Дня"
В афганській війні брало участь 150 тисяч громадян України.
З них не повернулося — 3360 чоловік, дістали поранення — 8 тисяч, інвалідами
стали — 3560. Залишилися вдовами 505 жінок, сиротами — 711 дітей. Без підтримки
синів залишилися 1982 батьки і 2729 матерів.
