Алушта зустрічає кипарисовим раєм, настоєм спеки та запахом смол. Гірська дорога від Сімферополя до Ангарського перевалу рясніє крутими барами, кав'ярнями, кемпінгами. Є можливість відтягнутися по-козацьки або випити пива в «Ліверпулі». У Перевальному ресторан «Олівьє» запропонує свою програму — розважальну із ситними стравами та прийнятними для старателів цінами. Якщо ви не старатель, все одно зможете непогано повечеряти, однак постарайтеся не видавати своє збентеження й незручність, коли почуєте вартість свого замовлення. Тут заведено не дивуватися зльотам і падінням. Їдучи через перевал, варто подивитися ліворуч, щоб відобразити в пам'яті профілі та фалоси Долини привидів. Раніше про кам'яні фалоси соромилися говорити, лише перешiптувалися й сміялися. Але коли це було! А сьогодні на міському пляжі в Алушті згадка про фалоси на першому місці в «меню» гірської екскурсії в Долину привидів! Жінка в яскравому спортивному костюмі говорить про них спокійно, розсудливо, як про пельмені, і, напевно, біля цих фалосів тепер відбуваються цілі дискусії на кшталт «ток-шоу» або «саме цей». Бажаючих подивитися на фалоси багато й буде ще більше, можна не сумніватися. Вартість екскурсії — в межах тринадцяти гривень. Ще гірська екскурсія до водоспаду Джур-джур, де ціни такі ж, але йти довше. Там немає фалосів, зате є водоспад і багато виску плюс нудисти під струменями водоспаду. Якщо вам нудно, то варто пiти й туди, щоб остаточно зрозуміти, де краще й що цікавіше. Жінка в теплому спортивному костюмі попереджає, що можна йти в купальниках і плавках, а за інтонацією, що навіть треба йти в купальниках і плавках, але ще краще й без плавок, і без купальників.
Але тому, хто прибуває в Алушту, ще невідомо, що від нього хочуть, тому він дивиться просто ліворуч, щоб закарбувати в пам'яті блакитні тони Долини привидів і неясні скульптури, які символізують і сигналізують. Уже звідси видно море! Привабливе й велике, як завжди. Трохи оксамитове — блакитний оксамит — від легких туманних хмар, воно зустрічає, як давнішній друг, якого не бачиш цілий рік, щоб зустрітися й місяць не розлучатися, слухаючи щирий шепіт хвиль, удари шторму або плескіт малюка, коли штиль. Море не зраджує ніколи, і щоб в цьому переконатися, досить здолати цей шлях до нього.
Вже від Променистого море — твоє, воно чекає на тебе й також вірить тобі. І якщо вже тут ти сповнений моря, воно тобі не зрадить на березі. Спускаючись повз гірські селища вниз, повз Верхню Кутузівку, Багате, Нижню Кутузівку, й нарешті в'їжджаючи в Алушту, ти відчуваєш напруження, що зростає, й збудження від очікуваної зустрічі. Тролейбус проїжджає повз людину, що сидить на самому краю міста під великим транспарантом, чорними літерами, що вигоряють на спекотному сонці, написано на жовтуватому простирадлі: «Кімната, гараж. Здаю. 300 метрів до моря». І все зрозуміло й приємно. Коричнева людина під жовтуватим транспарантом кличе в гості й буде рада відгукнутися. Вона заслуговує на те, щоб її зрозуміли. Вона цілий рік чекала цієї хвилини й довго розшукувала фарбу й полотно. Це нове мистецтво! Коли будете проїжджати, зверніть на неї увагу й махніть їй рукою, вона обов'язково помітить і відповість неодмінно. Коричнева людина не боїться загару. Від вашої уваги в неї засмагає сира, після зими й весни, душа. Вона світиться радістю неандертальця! Подивіться, подивіться, як вона вам радіє!
В Алушті вас здивує ненав'язливий і недорогий сервіс. Немає ще тих натовпів, які бувають тут в оксамитовий сезон. Усе поки що добропристойно й недорого. Нічліг — п'ятірка за добу. Сметана 2,5 грн. За півлітра. Молоко купиш за 1 гр. Літр. Сир віддають за два п'ятдесят. Фрукти й овочі поки що недорогі, населення міста не має необхідних фінансових ресурсів, тому ціна на все поки що тримається стійко. Але недалеко той час, коли вона злетить. Уже пішли в сторону Сімферополя додаткові поїзди з усіх куточків Росії. Щоправда, поки ще пусті.
Набережна в Алушті пустинна, й перші відпочиваючі розминають на ній свої ноги після міцного сну. Ще на повну силу підгоняють й підфарбовують, ще тільки встановлюють необхідні пальми й гілки, що створюють оманливе враження прибережного дизайну Монте-Карло. Але скоро навчаться й дадуть фору, і дійсно запахне Монте-Карло, з рулетками та гральними залами. Все ще попереду. Міський пляж, коли я тут відпочивав, все ще не був обладнаний кабінами для перевдягання в купальний костюм, зате вже носять пахлаву! А хто не їв пахлаву, в того не буде повного уявлення про сервіс цього року. Пахлаву, а це шарувате тісто, засмажене в маслі й облите медом, носять і з пиріжками, і з водою, і з вином, і просто одну пахлаву. Якщо розібратися, що це за слово, треба зробити невелике дослідження прямо на березі, поруч з морем і татарочками, які носять блюда з горами пахлави. Є в пахлаві: «халва», «лав», «хвала», «пах», «вал», «хап», «вах!», «Єва». Розбий «пахлава» на літери й склади свій ряд! Пахлава — це райська спокуса. Її носять цілий день і майстерно запрошують покуштувати. Насичене медом тісто шарувато ламається й приємно тішить піднебіння, залишаючи приємний смак на язику. Від пахлави залишається відчуття невгамування й хочеться ще.
Пахлава не самотня як об'єкт пропозиції «на бенкеті Валтасара». Можна покуштувати тут же, на березі, пиріжки з усілякою начинкою, домашнє вино, варені креветки, копчені стегенця, сушену рибину із заломленим хвостом, пиво, лимонад, морозиво семи сортів, м'яку ватрушку, купити парасольку від сонця, замовити екскурсію, й пані в спортивному, яскравому, мов захід сонця, костюмі сама підійде до вас, ви тільки дайте знати, тільки махніть. У жіночки купа екскурсій на всі гідні уваги маршрути. Поруч із нею носить на спині щит зі списком маршрутів завжди веселий дядько.
Не можна пройти повз фотографа, за яким на повідку біжить макака, яка не проти прокотитися по чиїйсь голій спині або посидіти у когось навколішках, щоб її приголубили й пригостили чимось незвичайним, хоча б бананом. Фотограф — чорнявий веселун, з гумором запрошує: «Хто ще не знявся, обнявшись з мавпою? Хто ще не знявся, обнявшись з мавпою? Підходьте!»
Інший фотограф водить на повідку мавпу побільше, самця, теж макаку, в блакитних штанах з білими ліліями. З прорізу в штанах стирчить загострений на кінці хвіст. Самець перебірливий і лягає поруч лише з приємними на вигляд дамами, відвертаючись від не дуже приємних. Він теж не проти щось перехопити в перерві між зйомкою. Його хвіст чудовий і в блакитних штанах просто фантасмагоричний! Він, цей самець, гордий, як студент, що здав останній екзамен. Алушта, Алушта! Але це вдень, а вночі — проте, якщо все розповісти й про все говорити, стане нецікаво. У кожного свої улюблені місця, а якісь ми всі відкриваємо для себе по-своєму. І краще відкриття робити самому, ніж дослухатися чужих вражень.
Кожен з нас здатен створити свій світ відпочинку та розваг і навіть покликати в нього друзів і просто знайомих.
Лише море незмінне, воно шумить без упину, лише море буде вічно. «Богар бамос», як кажуть араби, — «море з нами». І тут воно буде по-справжньому з вами день і ніч, в будь-яку хвилину. В будь-яку годину. І хіба це не щастя? Море, яке одне незмінне.
Алушта, море, пахлава...
