Колегія Мінохорони здоров’я Криму, розглянувши ситуацію з поширенням туберкульозу, визнала, що зупинити епідемію, поріг якої було досягнуто ще у середині минулого року — 50 захворювань на 100 тисяч чоловік, — не вдалося. Навпаки, ситуація погіршилася, незважаючи на роботу колективу лікарів з виконання Національної програми по боротьбі з туберкульозом, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Рівень захворюваності досяг 69 випадків на 100 тисяч населення, тобто за минулий рік захворюваність на туберкульоз зросла на 22,3 відсотка, до групи хворих додалося ще 1423 особи. На думку провідних лікарів- фтизіатрів і вчених, прогноз щодо туберкульозу для нашої країни на найближчі роки надто несприятливий. Самим лікарям медичними методами і засобами епідемію, що зростає, не зупинити, а суспільство загалом ще не усвідомило небезпеки, що насувається, і не вживає необхідних заходів. Факторами, які посилюють ситуацію, є недостатній рівень життя народу, супутній комплекс соціальних хвороб — СНІД, наркоманія, алкоголізм. Найсильнішими поштовхами до сплеску захворюваності на туберкульоз в Україні торік стали майже поголовна захворюваність на нього у місцях позбавлення волі, поширення його в населених пунктах численними амністованими ув’язненими, зр Ч сла кількість форм туберкульозу, що не піддаються лікуванню, які мають уже до 30 — 40 відсотків хворих. У 2001 році тільки в Криму померли від туберкульозу 430 чоловік, що більше, ніж у попередньому, на 80 чоловік. Смертність від активного туберкульозу вдома в Криму становить понад 40 відсотків, по Україні в 2000 році вона становила 31,7 відсотка…
Розповідає головний фтизіатр Криму Олександр Колесник :
— Протитуберкульозні установи Криму зараз забезпечені необхідним набором препаратів. Якщо у 2000 році було закуплено ліків на 500 тисяч гривень, то у кінці 2001 року — на 835 тисяч. Ми маємо 100-відсоткову річну забезпеченість, що робить лікування туберкульозу безкоштовним і доступним. Збільшилися витрати на харчування і лікування хворих у стаціонарах: сьогодні на день на одного хворого витрачається близько 7 гривень на харчування і близько 5 гривень на лікування. На виконання республіканської програми по боротьбі з туберкульозом було виділено 1 мільйон гривень, але й це фінансування залишається надто недостатнім і становить тільки 15 відсотків від необхідного за програмою. У ряді регіонів узагалі не було цільового фінансування з місцевих бюджетів, у ряді випадків фінансування не перевищує 10 відсотків від необхідного.
Унаслідок реорганізації протитуберкульозних санаторіїв Криму з’явилася можливість для реабілітації хворих активними формами туберкульозу легенів на санаторному рівні після ефективного стаціонарного лікування. Кількість оздоровлених увесь час збільшується: в 1999 році через курорт «пройшли» всього 3,8 відсотка хворих на активний туберкульоз, у 2000 році — 9 відсотків, у 2001 році — понад 10 відсотків. Хоч загалом по Україні цей показник ще залишається низьким — усього 5,9 відсотка. У 2001 році у протитуберкульозних санаторіях Криму оздоровлено 866 чоловік, що перебувають на диспансерному обліку.
Завдяки медичним заходам уперше за останні 10 років відзначається тенденція поліпшення показників ефективності лікування, хоч у Криму вони нижчі, ніж у країні загалом. Так, якщо у 2000 році закриття порожнин розпаду досягнуто у 51 відсотка хворих, що лікуються в республіканському ПТД № 1, то у 2001 році — у 71,7 відсотка, а по Україні загалом цей показник становить 75 відсотків. Припинення бактеріовиділення досягнуто у 79,9 відсотка хворих РПТД № 1, а в Україні — у 83,8 відсотка. У 2001 році захворіли на туберкульоз навіть 49 працівників медичних установ Криму, серед них 43 — уперше. На півострові спостерігається зростання захворюваності на найбільш небезпечні у суспільному значенні бактеріальні форми туберкульозу з 21,7 до 25,6 відсотків, на деструктивні форми — з 19,1 до 22,7 відсотків, зростає виявлення запущених форм туберкульозу — з 17,6 до 18,5 відсотка. І хоч захворюваність дітей на туберкульоз у Криму стабілізувалася, але вона залишається вищою, ніж по Україні — 13,4 випадків на 100 тисяч населення (по Україні — 9,0), але ситуацію назвати благополучною також не можна — немає упевненості, що хвороба виявляється повністю і своєчасно. У Криму ще не вдалося досягти запланованих рівнів профілактичних і флюорографічних обстежень. Це говорить про те, що реальна захворюваність — а отже і темпи поширення хвороби — вищі за статистичні від 10 до 50 відсотків.
На думку Олександра Колесника, причиною низької ефективності лікування хворих на туберкульоз і боротьби з епідемією є головним чином соціальний склад хворих, який постійно погіршується: в групі соціально-благополучних хворих успішне лікування спостерігається у 78 — 93 відсотках випадків, у той час як у соціально неблагополучних — 37 — 54 відсотки. Головною соціальною загрозою в країні зараз залишається «тюремний» та «амністований» туберкульоз. Мінохорони здоров’я України відповідно до постанови головного санлікаря України «Про заходи з попередження поширення туберкульозу у зв’язку з амністією» зробило немало дій профілактичного характеру. Але вони виявилися недостатніми в умовах появи на волі десятків тисяч важко хворих людей, які постійно і безконтрольно контактували зі здоровими людьми. Органи виконання покарань не потурбувалися про те, щоб своєчасно надіслати медустановам списки амністованих. Тільки в Криму (без Севастополя) зі 138 амністованих хворих на важкі та соціально небезпечні форми туберкульозу взято на облік усього 99. І хоч хворих з бактеріовиділеннями, згідно з законом, не повинні були амністувати (до їх припинення), вони все одно вийшли на волю і не всі потрапили під нагляд лікарів. Тільки по Криму не знайдено 23 амністованих хворих, які, можливо, поширюють небезпечну хворобу десь по країні. Кожен з них може заразити декілька десятків чоловік. А кількість людей, що звільнилися після закінчення термінів ув’язнення, ще більша, ніж амністованих. Тільки до Євпаторії минулого року з місць позбавлення волі прибуло 45 чоловік, хворих на активні форми туберкульозу, хоч за амністією повинно було прибути тільки 5. Серед них 12 чоловік з бактеріовиділенням. Сьогодні в тубдиспансерах питома вага хворих, що заразилися в місцях позбавлення волі, досягає 50 відсотків, а в окремих випадках — до 80 — 90 відсотків. Як видно, українська в’язниця успадкувала від радянської її головний бич — туберкульоз, і є його головним розсадником. Фахівці у Криму вважають, що без кардинальної перебудови медицини і загальних умов утримання ув’язнених у нашій пенітенціарній системі, перемогти епідемію туберкульозу або навіть знизити рівень захворюваності на цю страшну хворобу в країні не вдасться.
