Суб’єкти спеціальних економічних зон (СЕЗ) і територій пріоритетного розвитку (ТПР) у 2000 році реалізували продукцію на суму 2,5 млрд. грн., перерахували до бюджету 313 млн. грн., тоді як одержали пільги на суму 291 млн. грн. На думку колишнього міністра економіки, а нині віце-прем’єра Василя Рогового, позитивним є досвід роботи СЕЗ і ТПР (у цей час в Україні створено 11 СЕЗ і 9 ТПР) в Донецькій області, Яворові (Львівська обл.) і Закарпатті, активніше запрацювали СЕЗ і ТПР у Житомирській і Луганській областях, Харкові та Автономній Республіці Крим. За підсумками аналізу, всі СЕЗ і ТПР поділено на три групи, і ті, хто опинився в останній iз них з гіршими показниками, будуть запропоновані до ліквідації. Тим часом дискусія у суспільстві з питання податкових пільг не вщухає. Зокрема, спікер парламенту Іван Плющ вважає за доцільне продовжувати практику створення і розвитку спеціальних економічних зон. Він повідомив про те, що в парламенті зараз знаходиться 10 законопроектів про створення нових і внесення змін у дію вже створених СЕЗ. Словом, у них є й економічні аргументи і, схоже, законодавча підтримка. Але як бути іншим, кому б також хотілося полегшити свою податкову ношу? І не простіше було б зробити це на рівних підставах для всіх суб’єктів господарювання? Про все це йдеться в інтерв’ю, що публікується нижче із заступником голови Донецької облдержадміністрації Андрієм КЛЮЄВИМ.
— Андрію Петровичу, у зв’язку з чим виникла необхідність у спеціальних режимах інвестування саме в Донецькій області?
— З середини 90-х років, незважаючи на те, що в області було накопичено колосальний виробничий потенціал у добувних та інших галузях, нарощування ресурсів стало неможливим і недоцільним. Починаючи з 1991 року область щорічно втрачала від 7 до 17 відсотків обсягів виробництва. Ринок диктував свої умови: скорочувалися масштаби видобутку вугілля, виробництва металу, машинобудівної та іншої продукції. Iз зупинкою виробництв виникло безробіття. Головні причини цього — технічна та технологічна відсталість, зростаючий дефіцит енергоресурсів, гіпертрофована структура економіки, в якій паливно-енергетичний та металургійний комплекси посідають 78 відсотків. Щоб зламати природний хід процесів деградації продуктивних сил, необхідно було виробити нову стратегію, яка дозволила б перейти на якісно новий рівень розвитку.
Особливу роль у цьому зіграла реалізація Програми соціально-економічного розвитку Донецької області на 1998—2000 роки, яка передбачала створення сприятливих умов інвестування для окремих територій.
Інвестиційна стратегія регіону, запропонована Донецькою облдержадміністрацією, знайшла своє відбиття спочатку в Указі Президента України «Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області», а потім і в одноiменному законі, схваленому Верховною Радою України в грудні 1998 року. Авторові цієї стратегії — голові Донецької облдержадміністрації В.Януковичу — вдалося не тільки зібрати команду однодумців, які побачили переваги й перспективи для регіону спеціального режиму інвестування, але й найголовніше — він зробив цю ідею реальністю.
Створення в регіоні спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку підтримав Президент України Л.Кучма. Його підтримка стала визначальним чинником у виникненні СЕЗ в Донбасі. Їх дві — спеціальна економічна зона «Донецьк» — це технопарк, на базі якого здійснюватиметься розвиток нових високотехнологічних виробництв для випуску товарів на експорт і внутрішній ринок. Під створення цієї зони відведено територію, площею 466 га на південній околиці Донецька. І — СЕЗ «Азов» (загальною площею 315 га) створюється в Маріуполі, її функціональне призначення — перевалка транзитних вантажів і виробництво товарів на експорт.
Спеціальний режим інвестиційної діяльності передбачає для інвесторів пільги на період реалізації кожного інвестиційного проекту. 1998 року було створено спеціальний уповноважений орган — Раду з питань спеціальних економічних зон і спеціального режиму інвестиційної діяльності в Донецькій області, якій урядом України делеговано повноваження для розв’язання на місці всіх питань, пов’язаних iз організацією інвестиційної діяльності. Основна функція цього колегіального органу, який очолює глава облдержадміністрації В.Янукович, полягає у доборі інвестиційних проектів і проведенні відповідного моніторингу.
Сьогодні, оцінюючи хід реалізації Закону України «Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області», ми можемо сказати, що за ним уже стоять істотні зміни в економіці області і, насамперед, в матеріальному виробництві. Багато трудових колективів розробляють плани реконструкції діючих підприємств, вживають заходи щодо накопичення власного капіталу і пошуку додаткових його джерел.
— Загальний інвестиційний клімат у країні зарубіжні партнери і керівництво країни часто оцінюють критичним чином. Назвіть три основних причини, які дозволяють зробити висновок про привабливість інвестиційного клімату донецьких СЕЗ і ТПР?
— У цьому випадку може йтися як про об’єктивні, так і про суб’єктивні причини. По-перше, Донецька область відома як найвиробничого комплексу області неможливо, інакше від однобокого профілю економіки нам нікуди діватися, а соціальні проблеми самі собою в шахтарських містах не вирішаться.
— СЕЗ — локальна зона. Якщо вона така успішна, чому б не перетворити всю країну на СЕЗ? Ваше ставлення до такого, наприклад, визначення «СЕЗ — ерогенна зона економіки»?
— Я не прихильник того, щоб зробити всю країну єдиною СЕЗ. Це не потрібно. Досить внести до нашого законодавства зміни і створити сприятливий податковий клімат. На моє глибоке переконання, спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестування — це точковий механізм стабілізації соціально-економічної ситуації на тих чи інших територіях. Крім того, вони здатні стабілізуюче впливати і на сусідні регіони. Так у Донецькій області в реалізації проектів беруть участь як постачальники і підрядники 2,5 тис. підприємств України.
У світовій практиці СЕЗ нерідко використовуються як ефективний соціальний механізм. Досвід США, Великої Британії, Іспанії, ОАЕ свідчить про це.
Що ж до вашого визначення, то в своїй роботі я більше звик оперувати економічними термінами, а не медичними. Тому СЕЗ для нас — інструмент пожвавлення депресивних територій і каталізатор інвестиційної активності. могутніший індустріальний регіон, iз розвиненою виробничою, соціальною, транспортною інфраструктурою, має вигідне економіко-географічне положення, має в своєму розпорядженні кваліфіковані трудові ресурси. По-друге, ми в Донецькій області кровно зацікавлені в притоці інвестиційного капіталу. Тому інвесторові — «зелене світло». У нас не виникає проблем у стосунках iз інвестором. Ми навчилися поважати його і цінимо тільки за те, що свій капітал, свій інтелектуальний потенціал він вкладає у економіку Донецької області. Повірте, для нас це дорого коштує. Але й третє — це податкові й митні преференції. Ідеологія будь-якого підприємця — це отримання прибутку. І наші інвестори — не виняток. Однак надаючи податкові і митні пільги держава йде на тимчасові поступки, які згодом окупляться багато разів. Це і постійне поповнення бюджету, розвиток власної виробничої бази, зниження соціальної напруженості, зміцнення позицій вітчизняного товаровиробника на внутрішньому споживчому ринку України.
— Які сьогодні основні економічні показники успішності СЕЗ? Якими ви їх бачите в майбутньому?
— Хочу підкреслити, що iз запровадженням Закону України «Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області» середньорічний обсяг іноземних інвестицій в економіку області в 4 рази перевищив показники всіх попередніх років. Це одночасно сприяло зростанню активності вітчизняних інвесторів.
Внаслідок ретельного добору, з урахуванням технічної новизни, міри енерго- і ресурсозбереження, екологічної прийнятності, економічної доцільності і очікуваного соціального ефекту Радою з питань спеціальних економічних зон і спеціального режиму інвестиційної діяльності прийнято 135 інвестиційних проектів у основному в базових галузях промисловості. За три роки функціонування спеціального режиму інвестиційної діяльності в Донецькій області портфель прямих інвестицій (або загальна вартість схвалених проектів) перевищив $1 млрд., а точніше, становив $1 млрд. 63 млн. або 5,8 млрд. грн. Не менш важливо, що всі проекти пов’язані з повною або частковою модернізацією 49 діючих підприємств і створенням 56 нових виробництв.
З числа схвалених проектів — 64 з участю іноземних інвесторів, чий капітал становить $380,5 млн. або 35,7 відсотка. Значні кошти вкладають у економіку області компанії з Великої Британії ($67,1 млн.), Сполучених Штатів Америки (77,4), Німеччини (49,9), Нідерландів (37,0), Швейцарії (31,1), Австрії (29,5), Швеції ($18,6 млн.), а також багатьох інших країн. Наша продукція конкурентоспроможна, 26 відсотків її йде на експорт. Реалізація такої стратегії забезпечить створення 15,9 тис. нових робочих місць і збереження наявних 27,3 тис.
Що ж до перспектив, то якщо оцінювати темпи залучення інвестицій, які є сьогодні, то за 30 років (саме такий термін відводиться під діяльність територій зі спеціальним режимом інвестування) ми зможемо освоїти від 8 до 10 млрд. дол. США.
— Які з гострих проблем регіону або країни вирішено сьогодні лише тому, що існує СЕЗ?
— Я не хочу говорити про всю країну — це прерогатива Міністерства економіки. Що ж до Донецької області, то із задоволенням зазначу, що досягнутий в регіоні приріст промислового виробництва майже на 60 відсотків забезпечено за рахунок випуску продукції в рамках Закону про СЕЗ. У багатьох підприємств відкрилося «друге дихання» і отриманий прибуток вони вкладають у свій розвиток. Таких прикладів можна навести безліч. Окрім розв’язання економічних проблем, важливим є соціальний аспект. А враховуючи специфіку нашого регіону, він здатний перетворитися на домінуючий. Так ось на підприємствах, котрі реалізують інвестиційні проекти, ми маємо соціальну стабільність. Заробітна плата на них вдвічі вища за середньообласну. Люди не знають, що таке затримки з її виплати. Я не можу, щоб гірники, котрі працюють на інвестиційних шахтах, піднялися на страйк і стукали касками під адміністративними будівлями. У гірників з’явилася упевненість у своєму завтрашньому дні і майбутньому своїх дітей.
— Який вплив має СЕЗ як структура ринкового характеру на політичну конфігурацію в регіоні, для якого традиційно характерним був сильний вплив партій і політиків лівого спрямування?
— Ви знаєте, коли готувався Указ Президента України «Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області» і одноiменний закон, ми менше за все звертали увагу на політичну кон’юнктуру. Перед нами були чіткі й ясні цілі — процвітання регіону і благополуччя його мешканців. Я не знаю політичної сили, яка б виступала проти пожвавлення економіки шахтарської глибинки, створення нових робочих місць, підвищення заробітної платні. Тому ідея створення СЕЗ знайшла розуміння і у лівих, і у правих, і у центристів. Тим більше що ми доклали максимум зусиль, щоб донести наші ідеї в маси. Ми буквально пішли «в народ» і пояснювали переваги функціонування спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку. І як наслідок, заручилися підтримкою і громадськості, і політичних партій.
— Які проблеми залишилися невирішеними й чому? Що робиться для їх вирішення? Чи є серед них ті, які можуть бути вирішені лише на загальнодержавному рівні?
— Управління спеціальним режимом інвестиційної діяльності, як будь-яка нова справа, у постійному пошуку нових, більш довершених, форм організації цієї роботи, застосування нових економічних інструментів iз метою розвитку системи обліку, аналізу, контролю і прогнозування. Після трьох років з моменту запровадження спеціальних правових інвестиційних режимів у Донецькій області, ми виразно побачили проблеми цього механізму. Це, по-перше, нерівномірне розміщення інвестицій за територіями пріоритетного розвитку. Цю проблему пов’язано з неоднаковою мірою інвестиційної привабливості територій, наявністю власних інвестиційних ресурсів лише у підприємств, які розташованi у великих містах, стандартними умовами спеціального режиму інвестування для всіх 27 ТПР, без урахування їх специфічних особливостей. Тому ми абсолютно впевнені в необхідності зниження вартості інвестпроектів до $200—300 тис. і диференціації умов інвестування, що особливо важливо для територій iз депресивною економікою, розвиток яких прямо пов’язаний iз розвитком малого і середнього бізнесу.
Другий момент — галузева структура інвестицій і пріоритетні види діяльності. У нас, безперечно, переважають проекти в базових галузях — металургії, хімії, машинобудуванні, які мають великий експортний потенціал і забезпечують надходження валюти, за рахунок них переважно формується бюджет, вони дають основу для розвитку інших найважливіших галузей. На мій погляд, чим міцніше ми закріпимося на зовнішніх ринках, тим стійкішою буде економіка. Щоб якість продукції, котра експортується, відповідала міжнародним стандартам, необхідно починати техпереозброєння саме з цих галузей. Нашій країні також потрібна високоякісна сталь, машини нового покоління і под. Тому ДМЗ, ММК «Азовсталь», єнакієвське підприємство «Метален», НКМЗ, Концерн «Стирол» і ряд інших підприємств-флагманів лідирують за обсягами інвестицій. З цією ж метою виникає необхідність розширення переліку пріоритетних видів економічної діяльності, оскільки необхідно забезпечити цілісний підхід до модернізації всіх технологічно пов’язаних між собою галузей. Іншими словами, без комплексного, державного підходу вирішити проблему прискореного і стійкого розвитку
