«У цьому будинку мешкав посол Російської імперії до двору у Відні граф Андрій Розумовський — визначний дипломат, меценат, покровитель мистецтв, який залишив по собі в історії Європи вдячну пам’ять», — то довільний переклад напису, що й досі зберігається на одному з палаців столиці Австрії. Він засвідчує довготривале та плідне перебування в одній із європейських столиць уродженця Глухова, представника славетної української родини Розумовських — Андрія, сина останнього гетьмана української козацької держави. Як видно з тексту, найвище потомки оцінили три його риси, дві з яких — у царині культури. І якщо перша належить графу Андрієві як російському сановникові, то дві наступні тісно пов’язані з Україною. На жаль, і досі в багатьох випадках, коли йдеться про уявлення в свідомості наших сучасників щодо минулого України, його постатей і явищ культури, часто можна почути жартівливо-прикрий вислів: «Широко відомий у вузьких колах». Зокрема, у випадку впливу вихідців із України на формування європейської музичної традиції.
Принаймні на цьому напрямі небезпечну тенденцію вирішили подолати в Чернігові — серед численних офіційних та неофіційних святкувань і заходів, що присвячувалися цьогорічному відзначенню Дня Європи в місті над Десною, обласний філармонійний центр організував два концерти (18 та 25 травня) європейської класичної музики «Андрій Розумовський та Людвіг ван Бетховен». До їх програми потрапили твори великого німецького композитора, написані чи на замовлення Андрія Розумовського, чи під його впливом, а також низки інших відомих авторів кінця XVIII — початку XIX століть. Йдеться про реалізацію довгострокового мистецького проекту під загальною назвою «Україна європейська», підтриманий обласною та міською владами. Його ініціатор — багаторічний керівник управління культури Чернігівської міської ради, кандидат мистецтвознавства Олег Васюта, а втілення задуму стало можливим завдяки зусиллям академічного симфонічного оркестру «Філармонія» під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Миколи Сукача. До речі, без жодних прив’язок до «круглих дат», адже навряд чи можна вважати такою 206-ту річницю першого виконання трьох струнних квартетів (ор.59) Людвіга ван Бетховена. Не мали принципового значення й загальнодержавні заходи — хіба що в контексті маловідомих рис розуміння місця України в Європі. Головне, що концерти в Чернігові ініціювалися людьми, які прагнули до такого результату і свідомо й цілеспрямовано йшли до нього.
Власне, про мотиваційні чинники (колись і тепер) йшлося під час нашої розмови з Олегом Васютою. Як з’ясувалося, потужним поштовхом була поїздка 1999 р. до Відня та зустріч із мером міста Міхаелем Хьольплем, який виявився людиною, добре обізнаною з постаттю Андрія Розумовського та її значенням в австрійській культурі: палац графа став одним із найбільших центрів музичного мистецтва, тут відбувалися постійні, як би ми зараз сказали, творчі зустрічі, працював оркестр і хор. Останній складався насамперед на основі хору з Батурина, який свого часу засновував та утримував Кирило Розумовський. Його син успадкував не лише гроші та маєтки батька, але й любов до музики, хорових співів, що зіграли таку непересічну роль у долі їхньої родини. Тож ми можемо називати хор Андрія Розумовського віденсько-батуринським. Невипадково саме Відень став тим центром, звідки українська хорова музика поширилася по Європі, в тому числі й на українських землях, що належали до Австрійської імперії.
Цілком підтверджувалася й наявна інформація про знайомство та плідну співпрацю з Людвігом ван Бетховеном (а до цього — з Гайдном і Моцартом). Їх вершиною й стали згадані три струнні квартети, а також присвята графу 5-ї та 6-ї симфоній. А за тим стояли роки дружби, професійного спілкування та навіть матеріальної опіки потомка українських козаків над великим німецьким композитором (виділив йому пожиттєву ренту).
Граф Андрій, який любив музику, чудово знав багато українських пісень, був ще й добрим скрипалем — у створеному ним квартеті професійних музикантів грав другу скрипку. Мабуть, однією з найвищих оцінок варто вважати таку: квартет Розумовського виконував твори Бетховена так, як хотів сам автор. Тож не дивно, що великий німецький композитор застосував мелос української пісні у своїх творах. Мабуть, найбільше поталанило пісні «Їхав козак за Дунай». Найімовірніше, належить вона козакові харківського полку, поетові та філософу Семену Климовському. Написана як відгук на поразку в Полтавській битві пісня (сучасною мовою) мала дисидентський характер, адже фактично покликана була надихати козаків на продовження боротьби за свої права та вольності. Ось такий твір і заспівав російський дипломат Андрій Розумовський Бетховену, забезпечивши тим самим його безсмертя в європейській музичній спадщині. Ще один відгомін трагічного історичного зламу.
Нині в європейських теренах багато що з Україною напряму не пов’язують, несправедливо приписуючи її здобутки іншим сучасним країнам. Та справа не лише в цьому. На моє запитання, чому ж такого роду інформація досі не надто відома серед громадян України, адже вона дозволяє інакше подивитися на минуле власного народу та вплинути на його нинішню самооцінку, Олег Павлович відповів: такі речі треба систематизувати та вводити в підручники, щоб вони перестали бути факультативом, як є досі, стали основою виховання. А ще вони є доволі складними для виконання, що передбачає неабияку фахову підготовку.
Як з’ясувалося, бетховенські концерти — лише початок широкої програми, мета якої — прослідкувати й популяризувати вплив українських (зокрема чернігівських) авторів на розвиток європейського музичного мистецтва. Можливо, таким чином невеличка скульптура у формі козака на баскому коні, що нині зберігається в музеї Людвіга ван Бетховена у Бонні (подарунок Андрія Розумовського), перестане бути лише нагадуванням про славне минуле та дружбу двох відомих людей, а наша країна перетворюватиметься на знану та цікаву землю на європейській культурній мапі.
