Ми вже розповідали про V Міжнародну науково-практичну конференцію «Людина і космос», яка відбулася нещодавно в Житомирі. Основним доповідачем на ній із питань філософії космізму виступив доктор філософських наук, професор, провідний науковий працівник Інституту філософії Російської академії наук, академік Російської академії космонавтики імені К. Ціолковського Вадим Казютинський, який вів засідання секції «Космічна філософія та філософія космонавтики». Він свого часу закінчив відділення астрономії фізичного факультету Нацiонального університету ім. Т. Г. Шевченка. Але потім впритул зайнявся питаннями космізму як світогляду й на цьому шляху досягнув наукового визнання. З ним і розмовляв кореспондент «Дня».
— Спроби осмислити місце людини в космосі, її зв’язок із ним можна віднести до старожитніх часів. І це відбилося, зокрема, в релігійних уявленнях жителів Стародавнього Єгипту про бога Сонця Ра та міфах Стародавньої Греції. Яким чином ці уявлення проектуються на наше сьогодення, як співвідносяться з сучасними науковими теоріями?
— Нині їх сформульовано як дві тези. Першу з них Костянтин Ціолковський висловив так: «Доля людини залежить від долі Всесвіту». Однак освоєння космосу науково-технічними засобами дозволило сформулювати таку тезу: «Доля Всесвіту залежить від долі людини», яка також була обгрунтована К. Ціолковським. Ось ці два принципи космізму конкретизують старожитні міркування мовою сучасної науки. Ми уяснили зв’язки людини і космосу набагато глибше, ніж коли-небудь раніше. Зараз ми знаємо ось що — наш Всесвіт, який розширюється, Метагалактика, характеризується певним набором фундаментальних констант, тобто сталих величин. І це константи, які зв’язують властивості мікросвіту і властивості нашого Всесвіту як цілого. Якби ці фундаментальні константи були трошки іншими за своїми кiлькiсними значеннями, ніж є тепер, то людина не могла б у цьому Всесвіті існувати. Як з’ясували вчені, Всесвіт надзвичайно чутливий, аж до вибухової нестійкості, навіть до найменших змін фундаментальних констант. Тобто, якби маса електрона, протона були, скажімо, в півтора- два рази більшою або меншою, ніж вони є зараз; якби простір мав би не три виміри, а два чи чотири, або якби деякі інші сталі фізичних законів були навіть трохи не такими, як є (в законі всесвітнього тяжіння, наприклад, інших законах), то у Всесвіті не виникнуло б ані атомів, ані молекул, ані більш складних об’єднань, не могла б виникнути й людина. Таким чином, стародавня ідея, яка висловлювалася в такій міфологічній формі, що людина є сином неба, ця ідея нинi висловлюється суворою мовою сучасної науки. Ми знаємо також, що наше Сонце і Земля рухаються навколо центру нашої зоряної системи — Галактики, і здійснюють повний оберт за 260 мільйонів років. І якщо розглянути історію Землі, то ось цей період характеризується рядом катастроф: загибеллю величезної кількості тварин, катаклізмами, різноманітними переворотами. Таким чином, ми виявляємо на науковому рівні, а не на рівні міфу величезний вплив космосу на Землю. І зараз, коли польоти людини в космос стали систематичними, ми починаємо думати і про зміну найближчого космосу нашими людськими засобами, тобто і в практичному значенні також просунулися в перспективах використання космосу на благо людства. При цьому виникає цілий ряд глибоких філософських проблем. І одне з найголовніших питань таке: досліджуючи космос, ми досліджуємо лише фізичний простір поза собою чи ще щось інше? Деякі вчені вважають, що, пізнаючи космос, ми займаємося і самопізнанням людини.
— Езотерики кажуть, що життя людини перебуває під впливом якихось таємних сил, які також його спрямовують. І якщо людина вгадає бажання цих таємних сил, то буде щасливою й житиме добре. А якщо не вгадає, то на неї можуть чекати прикрощі.
— 1981 року серед космологів з’явилася нова теорія — теорія Всесвіту, що роздувається. У рамках цієї нової космології наша Метагалактика виступає як один із багатьох всесвітів. І сучасна космологія, і це далеко не всім відомо, запровадила поняття багатьох всесвітів. Наш Всесвіт — це фізична система, яка мала початок і, ймовірно, матиме кінець. Так само, як мала його наша Галактика, так само як колись виникла наша Сонячна система, яка, ймовірно, також загине. І разом з ними може не стати людства. Але існують і інші всесвіти. І ця безліч всесвітів дістала в науці спеціальну назву — Метавсесвіт. Так ось, існує погляд, що Метавсесвіт вічний і навіть вічно юний. А наш Всесвіт, висловлюючись науковою мовою, виникнув із вакууму, який є особливим станом матерії, особливим станом речовини. Інші всесвіти виникають так само — кожен свого часу. Якраз сучасна космологія ідеї початку всього світу, який стався в якийсь момент внаслідок першопоштовху, зараз вже не підтримує. Бо світи виникають різного часу і в різних місцях.
— Але продовжують існувати й інші погляди, інші космологічні гіпотези та теорії.
— Хтось дійсно продовжує вважати, що наш Всесвіт єдиний. Я просто хочу сказати, що в цих світоглядних питаннях будь-яка теорія може мати різні інтерпретації. Ту ж теорію всесвіту, що розширюється, можна витлумачити як створення світу Богом, але цю ж теорію можна інтерпретувати й по-іншому. Наприклад, що відбувся момент самоорганізації нашого Всесвіту з попередніх станів матеріального світу. І що сталося це за природними законами, без втручання божественних сил.
— Однією зі спроб глибокого осмислення зв’язку людини та космосу була космічна філософія К. Ціолковського. Навколо деяких її положень нинi у Росії ведуться гарячі суперечки. Було оприлюднено, зокрема, висловлювання історика техніки Гелія Салахутдінова, який звинувачував його ледь не в космічному фашизмі.
— Я почав вивчати спадщину К. Ціолковського задовго до Г. Салахутдінова. І я ще у своїх перших працях зазначав, що в Ціолковського є безлiч видатних ідей, зокрема, про необхідність виходу людини в космос, про будову Всесвіті, про деякі етичні проблеми. Але в нього є й дивні, як на сучасний погляд, ідеї. Наприклад, про необхідність знищення деяких видів тварин із міркувань, які сучасна культура ніяк не може прийняти. Він пропонував також недосконалих людей, зокрема, злочинців, людей з дефектами позбавляти здатності розмножуватися. Він не пропонував їх знищувати, а говорив про те, що гуманним шляхом залишати їм життя, але припиняти їх розмноження. Річ у тім, що Ціолковський був послідовником ідей наукового напряму, який виникнув у 20-і роки минулого сторіччя, і називався він євгеніка, тобто удосконалення людської породи. Цю науку у своїх цілях використали фашисти, але не лише вони. І ось зараз існує біотехнологія, яка намагається поліпшувати людину, викоренити спадкові хвороби. Ці технології також спрямовано на поліпшення природи людини. А хіба ж можна це назвати фашизмом? Людина — істота дуже недосконала, у неї колосальний генетичний тягар, вона схильна до хвороб і може жити лише в дуже обмеженому діапазоні умов. Тому багато які вчені вважають, що через недосконалість людини її нинішня форма — це якась скороминуща стадія. Вернадський, наприклад, також вважав, що людина розвиватиметься, і розвиватиметься природним шляхом. А Ціолковський хотів прискорити цей процес. Він хотів створити досконалу людину шляхом не лише природного, але й штучного добору. І тут у нього є ряд вельми вразливих і просто невдалих положень, з якими я абсолютно не згоден. Але це лише мала частка його найцікавіших філософських ідей. А культура повинна брати у мислителя найвидатніше з того, що він створив. І забувати, що Ціолковський є фундатором космічної доби в теоретичному і філософському плані, — це абсурд.
І головне. Ціолковський філософськи обгрунтував (я вже згадував про це) необхідність виходу людини в космічний простір, і він показав, що людина — істота космічна. І той факт, що він проголосив тезу, що доля людини залежить від долі Всесвіту, залишиться навічно. І те, що доля Всесвіту стає залежною від людини, — це положення також набуває рис нової реальності. Поступово й не відразу, але набуває. Лише цих двох думок, які були обгрунтованi Ціолковським, досить для того, щоб людство згадувало його з вдячністю.
— Але це ж прямо пов’язано з нинішніми спорами вчених (представниками як природничих, так і гуманітарних дисциплін) навколо питань, чи зосередитися насамперед лишень на земних проблемах або все ж рватися до космосу? І в той же час існують прогнози, що до 2050 року основні енергетичні ресурси Землі буде вичерпано. Так, можливо, мав рацію Ціолковський?
— Ціолковський говорив, що треба освоювати космос, влаштовувати космічні колонії, ефірні поселення (так він висловлювався), потрібно йти в далекий космос. Але сучасна космонавтика підкреслює інший бік цих ідей. А саме, що космос може бути використаний для налагодження життя на Землі. Ті, хто хоче перекреслити всю космонавтику, забувають, що космонавтика — це знаряддя поліпшення життя на Землі. Досить сказати про космічні супутники, що забезпечують всесвітній зв’язок; різке удосконалення систем навігації, в тому числі для порятунку потерпілих суден; радіо, телебачення; про космічні системи екологічного моніторингу Землі, прогнозування катаклізмів, розвідки корисних копалин.
— Але все ж, може, настане такий час, коли люди будуть змушені полишити Землю й переселитися на інші планети?
— На мою думку, це не станеться в найближчому майбутньому. За оцінками багатьох учених, до 2050 року мають вичерпатися лише деякі ресурси, наприклад, нафта та деякі інші. Але я сподіваюся, що людство до того часу знайде способи вирішити ці проблеми. Воно знайде інші ресурси. Не виключено, що до цього моменту може досягнути великих розмірів перенаселення Землі чи забруднення навколишнього середовища. Не виключено також, що можуть розтанути полярні крижані поля. Зараз передбачається безліч усіляких катастроф. Це прогнози, які можуть збутися, а можуть і не збутися. Причому можуть не збутися в тому разі, якщо людство вестиме правильну політику. Це попередження людству, а не вирок. І я гадаю, що людство житиме й 2050 року. Може, доведеться стабілізувати населення Землі, тобто припинити його приріст і регулювати відтворення. Це ставить найскладніші релігійні, філософські та практичні проблеми. Мені відомі близько 10 наукових сценаріїв людського майбутнього, але жоден із них не передбачає освоєння космосу. Я вважаю, що це погано. Але той факт, що, за всіма прогнозами, можна обійтися без освоєння космосу, доводить, що ресурси Землі ще є великими, що нагнітання страху, яке часом відбувається, виглядає невиправданим. Людство роздумує про своє майбутнє. Воно бачить і хороші, і погані можливості. Дехто пов’язує ці страхи з настанням Апокаліпсису, дехто говорить про добу Водолія (езотерики, наприклад). Але ніякого точного прогнозу, що 2050 року все закінчиться, немає і бути не може. Людство не здатне планувати своє майбутнє на такі терміни.
